Поняття та значення спадкування та спадкового права. Види спадкування.

Спадкування - це перехід прав і обов’язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) у відповідності до норм спадкового права.

Право спадкувати і заповідати входить до змісту правоздатності. Спадкове право направлено на охорону приватної власності лише фізичних осіб. Спадщина – це всі права і обов’язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Не входять права і обов’язки, які безпосередньо пов’язані із спадкодавцем (право на пенсію, заробітну плату, обов’язок по виплаті аліментів, право участі в господарських товариствах). Якщо такі виплати належали спадкодавцеві і не були одержані ним, вони входять у спадщину. До спадкоємців переходять обов’язки щодо відшкодування шкоди, спричиненої спадкодавцем. Але така шкода відшкодовується в межах вартості майна спадкодавця. Вклад в банку також переходить до спадкоємців. Фактично майно не перебуває у користуванні спадкодавця, але воно є об’єктом спадкування. Якщо в договорі про банківський вклад нічого не зазначено – за законом або заповітом,в договорі передбачити можна і третю особу.

Лежача спадщина – існує з моменту відкриття спадщини і прийняття спадщини (6 місяців). Права і обов’язки спадкодавця переходять до спадкоємців в порядку універсального правонаступництва.

Види спадкування:

· Закон

· Заповіт

Бувають випадки граничного спадкування (частина за заповітом, частина за законом). Принципами спадкового права є:

1) Принцип універсальності - приймається цілком

2) Принцип свободи вибору – спадкодавець за бажанням пише заповіт, залишає спадщину, спадкоємці приймають

3) Принцип свободи заповіту

Суб’єктами є спадкодавець і спадкоємці. Спадкодавець – будь-яка фізична особа. Спадкоємці – особи, які вказані в законі або заповіті. Ними можуть бути ФО, ЮО, територіальна громада і держава. Також спадкоємцями є особи, які були зачаті за життя спадкодавця, а народжені після його смерті (протягом 10 місяців після смерті спадкодавця). Можливість стати спадкоємцем не залежить від право – дієздатності осіб.

Не можуть бути спадкоємцями особи, які умисно позбавили життя спадкодавця або його потенційні спадкоємців, або вчинила замах на їх життя. Така особа може бути спадкоємцем тільки за заповітом, якщо замах був вчинений до складання заповіту, і спадкодавець знав про такий замах.

Не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві вчинити останню волю: скласти, скасувати заповіт, внести зміни до нього і у зв’язку з цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих або їх близьких. Такі дії можуть виражатися у складанні фіктивного заповіту, примусу скласти заповіт, відмовитися від заповіту когось із спадкоємців. Не мають право спадкувати за законом батьки після дітей, по відношенню до яких вони були позбавлені батьківських прав і не були поновлені в них на момент відкриття спадщини. На мають право спадкувати повнолітні діти після своїх батьків, якщо вони ухилялися від утримання спадкодавця. При цьому факт ухиляння має бути доведений в судовому порядку.

Не можуть спадкувати за законом одна після одної особи, шлюб між якими визнаний недійсним. За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, якщо вона ухилялась від надання допомоги спадкодавцю, який через похилий вік або хворобу перебував в безпорадному стані.

Підставою для спадкування є смерть особи. Умовами спадкування є час і місце відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця, а якщо особа оголошена померлою – вступ в законну силу рішення суду про оголошення особи померлою.

Момент смерті фіксується на підставі медико-біологічних даних, які засвідчуються в свідоцтві про смерть. Якщо особи померли в один день, але в різний час доби, то вони вважаються померлими одночасно, а тому не закликаються до спадкування.

З часом відкриття спадщини пов’язані наступні моменти:

1) Визначається коло спадкоємців.

2) Склад спадщини.

3) Визначення строків для прийняття або відмови від спадщини.

4) Визначення строків для пред’явлення претензій кредиторами.

5) Визначення моменту виникнення права спадкоємців на майно.

6) Визначення законодавства, яким регулюються спадкові правовідносини.

Місце відкриття спадщини – останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно не відоме – то місце знаходження нерухомості, або місцезнаходження основної частини рухомого майна. Місце відкриття спадщини має практичне значення в наступних випадках:

· Для застосування законодавства (в якій країні).

· Подання заяви про прийняття спадщини (подати можна тільки по місцю відкриття спадщини до державної нотаріальної контори).

· Із охороною спадщини

· Видача свідоцтва пор право на спадщину.

В багатьох випадках порядок закликання тієї чи іншої особи до спадкування, а також зміст прав і обов’язків спадкоємця визначається ще й спеціальними правилами. В своєму розвитку спадкові правовідносини проходять 2 етапи:

1 – з моменту відкриття спадщини і спадкоємцям надається право прийняти або відмовитися від спадщини.

2 – визначається доля спадщини і проходить оформлення спадкових прав.

Час та місце відкриття спадщини.

Умовами спадкування є час і місце відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця, а якщо особа оголошена померлою – вступ в законну силу рішення суду про оголошення особи померлою.

Момент смерті фіксується на підставі медико-біологічних даних, які засвідчуються в свідоцтві про смерть. Якщо особи померли в один день, але в різний час доби, то вони вважаються померлими одночасно, а тому не закликаються до спадкування.

З часом відкриття спадщини пов’язані наступні моменти:

7) Визначається коло спадкоємців.

8) Склад спадщини.

9) Визначення строків для прийняття або відмови від спадщини.

10) Визначення строків для пред’явлення претензій кредиторами.

11) Визначення моменту виникнення права спадкоємців на майно.

12) Визначення законодавства, яким регулюються спадкові правовідносини.

Місце відкриття спадщини – останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно не відоме – то місце знаходження нерухомості, або місцезнаходження основної частини рухомого майна. Місце відкриття спадщини має практичне значення в наступних випадках:

· Для застосування законодавства (в якій країні).

· Подання заяви про прийняття спадщини (подати можна тільки по місцю відкриття спадщини до державної нотаріальної контори).

· Із охороною спадщини

· Видача свідоцтва пор право на спадщину.

Заповіт подружжя.

Подружжя може скласти спільний заповіт відносна майна, яке належить ї на праві спільної сумісної власності. Особливість – якщо помирає один із подружжя, його частка переходить не до спадкоємців, а до іншого з подружжя, а нотаріус має накласти заборону відчужувати таке майно. Спадкоємці можуть отримати спадщину лише після смерті обох з подружжя. Заповіт подружжя можна змінити або відмовитись від нього лише за життя подружжя.

Стаття 1243. Заповіт подружжя

1. Подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності.

2. У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. Уразі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.

3. За життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню.

4. Уразі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя.

Поряд з інститутом умовних заповітів, заповіт подружжя відноситься до новел спадкового законодавства, запроваджених новим ЦК.Об'єктом заповідальних розпоряджень у заповіті подружжя є майно, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності. Буквальне тлумачення словосполучення "майна, яке належить йому на праві спільної власності" дозволяє стверджувати, що таке майно має бути в наявності на час складання заповіту, хоча це і суперечить загальній нормі ЦК, що пов'язує чинність заповіту щодо складу спадщини з моментом її відкриття (ч. 4 ст. 1236 ЦК), а також нині чинній нотаріальній практиці, яка свідчить про те, що нотаріус не перевіряє належність спадкового майна заповідачу в момент складання заповіту (пункт 159 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). Заповіт подружжя практично не одержав свого застосування у сучасній практиці, тому питання про те, чи має нотаріус витребувати докази належності майна, що заповідається, подружжю на праві спільної сумісної власності, наразі залишається відкритим.Водночас можна стверджувати, що подружжя має право скласти заповіт на усе майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності.2. Сутність розпоряджень у заповіті подружжя полягає в тому, що після сме

рті одного з подружжя належна йому частка у спільній сумісній власності переходить до другого з подружжя, який пережив першого, і тільки в разі смерті останнього - спадщина переходить до призначеного ними спільно спадкоємця. Чинний ЦК не дає відповіді на питання, яким чином після смерті першого з подружжя його частка у спільній сумісній власності перейде до другого з подружжя - автоматично чи шляхом прийняття її за звичайною процедурою спадкування. Оскільки у ЦК не зазначене інше, подружжя у заповіті має призначати спадкоємцями один одного, втакому разі частка вважатиметься об'єктом спадкування на користь другого з подружжя. Разом з тим другий з подружжя, який пережив, очевидно, вважатиметься звичайним спадкоємцем, і з його спадщини вираховуватиметься обов'язкова частка, виплачуватимуться борги кредиторам спадкодавця тощо. Таким чином, не виключено, що до спадкоємця, призначеного спільним заповітом подружжя, перейде майно не у тому вигляді, в якому воно було заповідане.3. Кожен з подружжя-заповідачів має право відмовитись від спільного заповіту тільки за життя їх обох. Після смерті одного з подружжя другий з подружжя вже не матиме права скасувати зроблений подружжям заповіт. З метою забезпечення виконання спільного заповіту подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, яке є об'єктом заповідальних розпоряджень.

 

114-134

114. Особливості спадкування за законом

Спадкування за законом відбувається у випадках, якщо:

• спадкодавець не залишив заповіту;

• заповіт визнано недійсним;

• заповідано лише частину майна або заповіт визнано недійсним в одній із частин;

• спадкоємець за заповітом відмовився від спадщини або її не прийняв;

• спадкоємець за заповітом помер раніше спадкодавця;

• спадкоємець за заповітом усунутий від права на спадкування відповідно до закону.

Порядок спадкування за законом визначається черговістю закликання спадкоємців до права на спадкування. Кожна наступна черга одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування.

Черговість одержання права на спадкування може бути змінено після відкриття спадщини шляхом укладання нотаріально посвідченого договору заінтересованими спадкоємцями. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку в спадщині.

Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

ЦК встановив п'ять черг спадкоємців.

До першої черги спадкоємців за законом належать діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той із подружжя, який його пережив, та батьки.

У другу чергу спадкоємців включено рідних братів та сестер спадкодавця, його бабу та діда як з боку батька, так і з боку матері.

Рідні дядько та тітка спадкодавця мають право спадкувати в третю чергу.

До числа спадкоємців четвертої черги включено осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше ніж 5 років до часу відкриття спадщини.

У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Порядок встановлення ступеня споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця, але народження самого спадкодавця не входить до цього числа.

До п'ятої черги включено і утриманців спадкодавця, які не були членами його сім'ї. А утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менше ніж 5 років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

Усиновлення, якщо його оформлено згідно з положенями СК України, значною мірою впливає на рідство. Тому ЦК України виділяються особливості в спадкуванні за законом усиновленими та усиновлювачами.

Усиновлені та їх нащадки щодо усиновителів та їх родичів прирівнюються у всьому комплексі прав та обов'язків до родичів за походженням. Тому вони належать до кола спадкоємців за законом.

Усиновлений та його нащадки не спадкують за законом після смерті батьків усиновленого, інших його родичів за походженням по висхідній лінії. Батьки усиновленого та інші його родичі за походженням по висхідній лінії не спадкують за законом після смерті усиновленого та його нащадків.

Якщо ж за рішенням суду про усиновлення збережено правовий зв'язок між усиновленим та його бабою, дідом, братом та сестрою за походженням, то у разі смерті його баби, діда за походженням усиновлений має право на спадкування за правом представлення, а у разі смерті його брата, сестри за походженням — має право на спадкування як спадкоємець другої черги.

У разі смерті усиновленого його баба, дід, брат, сестра за походженням, з якими було збережено правовий зв'язок, спадкують на загальних підставах (як спадкоємці другої черги).

У межах однієї черги спадкування розмір частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є однаковим, тобто частки є рівними. Однак спадкоємці можуть змінити розміри часток когось із них як шляхом усної домовленості (щодо рухомого майна), так і шляхом укладення відповідного договору (щодо нерухомого майна).