Порядок оформлення спадкових прав

Стаття 1296. Право спадкоємця на одержання свідоцтва про право на спадщину

1. Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

2. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

3. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Стаття 1297. Обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно

1. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

2. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Стаття 1298. Строк видачі свідоцтва про право на спадщину

1. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

2. Якщо заповіт складено на користь зачатої, але ще не народженої дитини, видача свідоцтва про право на спадщину і розподіл спадщини між усіма спадкоємцями може відбутися лише після народження дитини.

Положення абзацу першого цієї частини застосовується також щодо дитини, зачатої за життя спадкодавця, але народженої після його смерті, у разі спадкування за законом.

3. До закінчення строку на прийняття спадщини нотаріус може видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), якщо це викликано обставинами, які мають істотне значення.

Стаття 1299. Державна реєстрація права на спадщину

1. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов'язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна (стаття 182 цього Кодексу).

2. Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.

Стаття 1300. Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину

1. За згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину.

2. На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину.

3. У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

Стаття 1301. Визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину

1. Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Поняття, предмет і принципи сімейного права

сімейне право — це сукупність правових норм, які регулюють особисті немайнові та такі, що ґрунтуються на них, майнові відносини людей, які виникають на основі шлюбу, сім’ї, родства, усиновлення, прийняття дітей на виховання.

Предмет сімейного права складають: а) відносини, які виникають у зв’язку зі шлюбом; б) особисті та майнові відносини між членами сім’ї; в) особисті та майнові відносини між іншими родичами; г) відносини, які виникають у зв’язку із влаштуванням дітей, які позбавлені батьківського піклування.

Сімейне право України ґрунтується на певних принципах, відповідно до яких воно впливає на суспільні відносини:

неприпустимість свавільного втручання будь-кого у сімейні справи та повага до сімейного життя: навіть правом сімейні відносини регулюються лише у тій частині, в якій це є допустимим і можливим з погляду інтересів їх учасників та інтересів суспільства;

одношлюбність (моногамія): будь-яка особа може одночасно перебувати тільки в одному шлюбі;

свобода шлюбу і добровільності укладення шлюбу: укладення шлюбу і вибір дружини або чоловіка здійснюється довільно, за власним бажанням; держава захищає право на вільний вибір дружини або чоловіка;

свобода розірвання шлюбу: ніхто не вправі примусити особу перебувати у шлюбі проти її волі; якщо продовження подружнього життя стало неможливим, подружжя вправі розірвати шлюб у встановленому порядку;

повна рівність чоловіка і жінки в особистих і майнових правах і обов’язках у шлюбі та сім’ї;

максимально можливе врахування інтересів дітей та непрацездатних членів сім’ї;

пріоритет сімейного виховання дітей: цей принцип ґрунтується на положеннях Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.01 та міжнародно-правових актів щодо захисту прав дітей про те, що сім’я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення; тому перевага завжди повинна надаватися сімейним формам виховання дітей;

матеріальна підтримка членів сім’ї, які потребують матеріальної допомоги: закон встановлює аліментні зобов’язання — батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття; повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків; подружжя повинно матеріально підтримувати одне одного у разі потреби, а за відмови в такій підтримці той з подружжя, що потребує матеріальної допомоги, має право одержувати утримання від іншого з подружжя в примусовому порядку, якщо останній спроможний його надати, та ін.

Джерела сімейного права

Конституція: ч. 3 ст. 24 забезпечує жiнкам та чоловiкам рiвнi права, гарантує створення жiнкам умов для можливостi поєднання роботи з материнством тощо.Особливо важливе значення мають положення статей 51 i 52Конституцiї, якi встановлюють основнi принципи регулювання сiмейних вiдносин, якi знаходять своє втiлення в нормах СК України та iнших нормативноправових актiв. Вiдповiдно до ст. 51 Конституцiї сiм’я, дитинство, материнство та батькiвство охороняються державою. Шлюб ґрунтується на вiльнiй згодi жiнки та чоловiка, тобто не може бути нiякого примусу щодо взяття шлюбу. Незгода батькiв, опiкунiв не має значення у разi взяття шлюбу, укладення шлюбу — це справа тих, хто його бере для створення сiм’ї, а тому вирiшальним є їх бажання. Ця стаття також встановлює, що кожен з подружжя має рiвнi права i обов’язки у шлюбi та сiм’ї, батьки зобов’язанi утримувати своїх неповнолiтнiх дiтей, а повнолiтнi дiти зобов’язанi пiклуватися про своїх непрацездатних батькiв.

Вiдповiдно до ст. 52 Конституцiї дiти рiвнi у своїх правах незалежно вiд походження, а також вiд того, народженi вони ушлюбi чи поза ним. Таким чином, вiдтворюється загальне правило, за яким взаємнi права та обов’язки батькiв i дiтей ґрунтуються на походженнi дiтей, засвiдченому у встановленому законом порядку.

СК: СК складається з семи розділів, які містять 292 статті. Структура його, порівняно з Кодексом законів про шлюб та сім'ю, який було прийнято ще 20 червня 1969 р. (далі — КЗпШС)2, зазнала суттєвих змін.

Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів.

2. Регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою:

зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб;

утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї;

побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки;

забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Закони та iншi нормативно%правовi акти як джерела сiмейного законодавства

Для регулювання сiмейних вiдносин велике значеннямає Конвенцiя державної сiмейної полiтики, схвалена Постановою Верховної Ради України вiд 17 вересня 1999 р.2; ЗакониУкраїни «Про попередження насильства в сiм’ї» вiд 15 листопада2001 р.3, «Про державну допомогу сiм’ям з дiтьми» вiд 21 листопада 1992 р. (в редакцiї вiд 22 квiтня 2001 р.)4, «Про охорону дитинства» вiд 26.04.2001 р.5; Указ Президента України вiд 4 серпня 2000 р. «Про соцiальноекономiчну пiдтримку становлення тарозвитку студентської сiм’ї»6; Положення про прийомну сiм’ю,затверджене постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 26 квiтня 2002 р.7, Положення про дитячий будинок сiмейного типу, затверджене постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 26 квiтня2002 р.8 тощо. Окремi положення зазначених нормативноправових актiв знаходять своє втiлення в нормах СК України.

Цивільний Кодекс: Стаття 8 СК України закрiпила правило, вiдповiдно до якого, якщо майновi вiдносини мiж подружжям, батьками та дiтьми, iншими членами сiм’ї та родичами, не врегульованi цим Кодексом, вони регулюються вiдповiдними нормами ЦК України,якщо це не суперечить сутi сiмейних вiдносин. Частина 1 ст. 8ЦК теж мiстить норму вiдповiдно до якої положення його застосовуються i до врегулювання сiмейних вiдносин, якщо вони не врегульованi iншими актами законодавства.

Договір як джерело сімейно-правових норм - Результатом сучасної реформи сімейного законодавства України є збільшення диспозитивних норм, які надають можливість учасникам сімейних відносин самостійно визначати зміст своїх правовідносин за допомогою шлюбних, аліментних або інших угод. Визнається, що імперативно-дозвільний метод регулювання сімейних відносин поступився диспозитивному регулюванню, а це зайвий раз підкреслило, за словами М. В. Антокольської, зближення сімейного і цивільного права.

Звичай - Відповідно до ст. 11 СК при вирішенні сімейного спору суд, за заявою заінтересованої сторони, може врахувати місцевий звичай, а також звичай національної меншини, до якої належать сторони або одна з них, якщо вони не суперечать вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

Міжнародні договори: Серед Конвенцiй, якi на сьогоднi ратифiкованi ВР України i мають значення для регулювання сiмейних вiдносин, слiд вказати на Конвенцiю про права дитини вiд 20 листопада 1989 р., ратифікована ВР України 27 лютого 1991 р. i набула чинностi для України 27 вересня 1991 р., Конвенцiю про захист прав людини i основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 р.), яка була ратифкована ВР України 17 липня 1997 р., Конвенцiю про правову допомогу i правовi вiдносини у цивiльних, сiмейних та кримiнальних справах державчленiв СНД, ратифiковану ВР України 10 листопада 1994 р., Конвенцiю про стягнення алiментiв закордоном вiд 20 червня 1956 р. (м. НьюЙорк), яка була пiдписана Україною i ратифiкована ВР України 20 липня 2006 р.2,Європейську конвенцiю про здiйснення прав дiтей вiд 25 сiчня1996 р. (м. Страсбург), яка була пiдписана Україною 7 травня1999 р. i ратифiкована ВР України 3 серпня 2006 р.3, Конвенцiюпро контакт з дiтьми (м. Страсбург), яка була пiдписана Україною 15 травня 2003 р. i ратифiкована ВР України 20 вересня2006 р.4, Європейську соцiальну хартiю (переглянуту) вiд 3 травня 1996 р. (м. Страсбург), яка була пiдписана Україною 7 травня 1999 р. i ратифiкована ВР України 14 вересня 2006 р.5, Європейську конвенцiю про громадянство вiд 6 листопада 1997 р.(м. Страсбург), яка була пiдписана Україною 1 липня 2003 р. iратифiкована ВР України 20 вересня 2006 р.6 та iншi.