Підстави та умови позадоговірної відповідальності. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Підстави та умови позадоговірної відповідальності.



Лекція: Юридичною підставою позадоговірних зобов’язань є склад цивільного правопорушення. Елементи такого складу – умови для відповідальності.

· Наявність шкоди.

Шкода – це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, які охороняються законом. Шкода може бути моральною або майновою. Майновою вважається шкода, яка має певну економічну цінність, і може бути виражена в грошовому еквіваленті. Майнова шкода виражається у сумі вартості знищеної або пошкодженої речі, а якщо річ приносить доходи – упущена вигода. При заподіянні смерті майнова шкода проявляється в упущеній можливості отримувати утримання. Розмір шкоди визначає розмір цивільної відповідальності.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, які заподіяні особі внаслідок незаконних дій або бездіяльності інших осіб. Моральна шкода може полягати в приниженні честі, гідності, престижу, ділової репутації,,у моральних переживаннях у зв’язку із ушкодженням здоров’я, у порушенні нормальних життєвих зв’язків, у розладі з оточуючими, у порушенні права власності. Моральна шкода, за чинним законодавством, може відшкодовуватись як ФО, так і ЮО.

Моральна шкода відшкодовується шляхом компенсації. Розмір компенсації визначається з урахуванням суті позовних вимог, характеру правопорушення, глибини моральних і психічних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

· Протиправна поведінка – це поведінка, яка спрямована проти вимог чинного законодавства чи природних прав людини.

Протиправність має 2 форми, які пов’язані з формами юридичних обов’язків:

ü Протиправна діяльність – пасивний обов’язок (утриматися).

ü Протиправна бездіяльність – активний обов’язок (особа мала зробити).

Тому шкода може бути заподіяна як дією, так і бездіяльністю. Бувають випадки, коли шкода заподіюється правомірними діями:

Ø Коли була згода потерпілого на заподіяння йому шкоди (відрізати ногу, руку, якійсь орган щоб врятувати життя).

Ø Коли шкода була заподіяна при здійсненні і виконанні обов’язків (через пожежу МЧС залили сусідні квартири водою, працівники міліції при затриманні зламали руку злочинцю).

Ø Коли шкода заподіяна в стані необхідної оборони.

В усі цих випадках шкода не підлягає відшкодуванню.

Правомірними також вважаються дії, якими була завдана шкода в стані крайньої необхідності. Така шкода підлягає відшкодуванню.

· Причинний зв'язок – це зв'язок між діянням і шкодою. При цьому діяння – це протиправна поведінка, а шкода – наслідок. За загальним правилом, достатньо одного причинного зв’язка, але бувають випадки, коли для відшкодування шкоди необхідно декілька причинних зв’язків (дія малолітньої дитини і відшкодування шкоди, особа постраждала в результаті бійки, а швидка, яка її забирає, потрапляє в ДТП і особа помирає).

· Вина – для ЦП, а саме для відшкодування шкоди форма вини заподіювача значення не має. Для ЦПУ характерним є усічений склад правопорушення (заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки).

 

Підручник (кому мало): Поняття підстав виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди. Питання про виникнення зобов'язання з відшкодування шко-ди в цивілістичній літературі вирішується по-різному. Протягом три-валого часу домінуючою була точка зору, відповідно до якої виник-нення зобов'язання з відшкодування шкоди розглядалося через призму підстав цивільно-правової відповідальності, серед яких ос-новним визнавався певний «склад цивільного правопорушення»1. На думку Г. К. Матвеева, наявність складу цивільного (і будь-якого ін-шого) правопорушення - загальна і, як правило, єдина підстава цивільно-правової (і будь-якої іншої) відповідальності. Інакше кажу-чи, - зазначав він, - склад правопорушення є тим юридичним фактом, який породжує правовідношення між правопорушником та потер-пілим і створює певні претензії потерпілого і обов'язки правопоруш-ника зі заглажування шкоди, завданої протиправною дією2.

Під «складом правопорушення» як підставою виникнення зобов'я-зання з відшкодування шкоди одними авторами визнавалася сукуп-ність певних ознак правопорушення, якими воно характеризується як достатня підстава відповідальності3, іншими - сукупність загальних типових умов, наявність яких необхідна для виникнення обов'язку з відшкодування шкоди, завданої у разі будь-якого цивільного право-порушення4.

Заперечуючи проти концепції складу цивільного правопорушення, небезпідставно вбачаючи в ній схожість з кримінально-правовим виз-наченням ознак злочину, російський вчений В. В. Вітрянський об-ґрунтовує думку, що підставою цивільно-правової відповідальності є порушення суб'єктивних цивільних прав, оскільки цивільно-право-ва відповідальність є відповідальністю правопорушника перед потер-пілим5. Думка цього вченого заслуговує на увагу, хоча вона і не роз криває зміст поняття «порушення суб'єктивних цивільних прав». Крім того, наведена точка зору стосовно підстав виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди носить досить віддалений від розглядуваного питання характер. Аналогічними недоліками страждає і точка зору, відповідно до якої підставою виникнення зобов'язання з від-шкодування шкоди визнається правопорушення, тобто протиправна і винувата поведінка заподіювача шкоди1, внаслідок якої порушуються особисті немайнові та майнові права потерпілого.

При визначенні підстав виникнення недоговірного зобов'язання з відшкодування шкоди слід виходити з наступного.

Відповідно до загальної норми ч. 2 ст. 509 ЦК зобов'язання, у тому числі і недоговірні з відшкодування завданої шкоди, виникають з під-став, встановлених ст. 11 ЦК, із змісту якої випливає, що кожна із пе-редбачених нею підстав має назву юридичного факту. Виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди грунтується, зрозуміло, на фактах завдання цієї шкоди. Оскільки завдана шкода може мати майновий характер чи бути тільки моральною, то згідно з п. З ч. 2 ст. 11 ЦК припускається два різновиди підстав виникнення зобов'язань з від-шкодування шкоди: а) завдання майнової (матеріальної) шкоди; б) за-вдання моральної шкоди іншій особі. Таким чином, підставами ви-никнення зобов'язання з відшкодування шкоди визнаються факти завдання шкоди майну фізичної або юридичної особи чи завдання моральної шкоди.

Від підстав слід відрізняти умови відшкодування шкоди. На від-міну від підстав, як фактів, передбачених законом і породжуючих відповідне цивільно-правове явище (зобов'язання з відшкодування завданої шкоди), умовами визнаються ознаки, якими ці підстави характеризуються і які випливають із закону. Тому не випадково дослідники їх визначають як нормативні вимоги, яким у кожному конкретному випадку повинна відповідати підстава (юридичний факт) і за відсутності яких не можуть виникати відповідні правовідносини, оскільки цей факт не набуває значення юридичного*.

Як вже зазначалося, в зобов'язаннях з відшкодування шкоди їх по-роджуючим фактом є протиправна поведінка (дія, бездіяльність) - за-вдання майнової (матеріальної) або завдання моральної шкоди іншій особі. У деяких випадках обов'язок відшкодувати завдану шкоду ви-никає за наявності вини в поведінці заподіювача шкоди. У інших -для визначення обов'язку з відшкодування шкоди слід враховувати правила спеціального закону. Інколи обов'язок з відшкодування шкоди може виникати незалежно від вини і навіть без вини заподіювача шкоди. З урахуванням цього умови виникнення зобов'язання з від-шкодування шкоди поділяються на дві групи: загальні і спеціальні.

До загальних умов виникнення зобов'язань з відшкодування шко-ди належать: а) шкода; б) протиправність поведінки заподіювача шкоди; в) наявність причинного зв'язку між протиправною поведін-кою правопорушника і її результатом - шкодою; г) вина заподіювача шкоди.

Зазначені умови визнаються загальними тому, що їх наявність не-обхідна в усіх випадках завдання шкоди для позитивного вирішення питання щодо її відшкодування, за винятком тих, стосовно яких за-кон встановлює спеціальні вимоги, розширюючи чи обмежуючи пе-релік зазначених умов (наприклад, у разі завдання ядерної шкоди за-кон встановлює межі відшкодування завданої шкоди незалежно від вини оператораядерної установки).

Шкода як загальна умова виникнення зобов'язання з її від-шкодування визнається такою за тієї причини, що у разі її відсутності питання про її відшкодування не виникне. Мабуть тому деякими авторами шкода визнається як підстава деліктної відповідальності; мовляв, якщо вочевидь наявність шкоди, то некоректно вести мову, що вона (шкода) є умовою відповідальності за неї1.

Тлумачення шкоди як підстави виникнення зобов'язання з її від-шкодування уявляється уразливим, оскільки воно призводить до ото-тожнення шкоди як результата протиправної поведінки правопоруш-ника з самою його поведінкою - завданням шкоди. Завдання шкоди як юридичний факт, породжуючий право потерпілого вимагати її відшкодування, і обов'язок правопорушника це відшкодування здійснити, безумовно, пов'язані між собою, але вони не тотожні..

Шкодою є одна із умов виникнення обов'язку з її відшкодування і вона означає сукупність несприятливих для особи, якій вона завда-на, особистих немайнових, а також майнових наслідків, що ви-никли уразі порушення суб'єктивних цивільних прав фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 та ч. 1 ст. 1167 ЦК підлягає відшкоду-ванню як майнова, так і моральна шкода, якщо вона була завдана не-правомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю фізичній або юри-дичній особі. Тому можна зробити висновок, що загальне поняття шкоди є збиральним і за своїм обсягом воно торкається як особистої немайнової, так і майнової сфер потерпілого, тобто його немайнових та майнових благ, ушкоджених внаслідок дій чи бездіяльності з боку інших осіб.

Майновою визнається шкода, яку можна оцінити у грошовому ек-віваленті. При її відшкодуванні спрацьовує принцип повного відшко-дування.

Так, зокрема, якщо шкода була завдана здоров'ю фізичної особи (її немайновим благам), то її майновий характер полягатиме у втраті за робітної плати (інших доходів), у витратах на придбання ліків, проте-зування, санаторно-курортне лікування тощо. Так само і при поши-ренні відомостей про суб'єкта підприємництва, що принижують його честь і ділову репутацію, можуть мати місце майнові наслідки (за не-довіри чи сумнівів в добросовісності було відмовлено у наданні пози-ки чи в укладенні іншого очікуваного потерпілим договору тощо). Особливістю завданої у наведених випадках шкоди є те, що у повному обсязі вона відшкодовується лише у тій її частині, яка стосується май-нових втрат. При позбавленні фізичної особи таких належних їй благ як життя чи здоров'я ціль їхнього відновлення стає неможливою.

Що стосується шкоди, завданої майну потерпілого, то її суть поля-гає у вартісному зменшенні майнової сфери потерпілого внаслідок по-шкодження або знищення належного йому майна, а її відшкодування здійснюється на засадах вартісно-еквівалентних і воно може збігатися з розміром вартості того, ідо було потерпілим втрачено.З урахуван-ням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати збитки у повному обсязі (ч. 1 ст. 1192 ЦК).

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому визна-чається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Майнова шкода як умова зобов'язання з її відшкодування виступає мірою обов'язку відповідальної за шкоду особи. Інакше кажучи, роз-мір відшкодування, право на яке має потерпілий, визначається роз-міром завданої його майну шкоди.

Майнова шкода, як про не свідчать положення ст. 1192 ЦК, тісно пов'язана зі збитками. Останніми, за переважною думкою цивілістів, визнається грошове вираження майнової шкоди. З цього приводу не-обхідно, однак, відмітити, шо при визначенні збитків, яких зазнав по-терпілий внаслідок завдання шкоди його майну, слід керуватися пра-вилами, встановленими ч. 2 ст. 22 ЦК, відповідно до якої збитками є: а) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкоджен-ням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); б) доходи* які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби н право не було порушене (упущена вигода).

Шкода, яку неможливо оцінити у грошовому еквіваленті, вва-жається немайновою або, ЩО те ж саме, моральною.

Інститут відшкодування моральної шкоди для вітчизняного зако-нодавства є відносно новим. За часів колишнього Союзу РСР компен-сація моральної шкоди не визнавалася. Вважалося, що потерпілий у разі завдання йому немайнової шкоди міг вимагати відповідного по-карання заподіювача цієї шкоди.

В актах законодавства радянських часів категорія «моральна шко да» вперше з'явилася в Основах кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік від 25 грудня 1958 р.1, відповідно до ст. 24 яких потерпілим визнавалась особа, якій злочином заподіяно мо-ральну, фізичну або майнову шкоду. Зазначене положення невдовзі було відтворено Кримінально-процесуальним кодексом України (ч. 1 ст. 49) від 28 грудня 1960 р. та аналогічними кодексами інших колиш-ніх союзних республік. Щоправда, введення в законодавчу терміно-логію поняття «моральна шкода» зовсім не означало законодавчого вирішення питання стосовно відшкодування цієї шкоди. І цивільний позов у кримінальній справі міг бути пред'явлений до обвинувачено-го лише з приводу відшкодування матеріальної шкоди (статті 28,50 КПК).

Слід, однак, відмітити, що радянське законодавство до певного ча-су, хоч і не передбачало безпосереднього відшкодування саме мо-ральної шкоди, в той же час воно містило норми, спрямовані не тіль-ки на відшкодування матеріальної шкоди, а й на задоволення осо-бистих немайнових інтересів потерпілого. Так, відповідно до п. 18 Правил відшкодування підприємствами установами і організаціями шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'я-заним з їх роботою від 22 грудня 1961 p., якщо подальше використан-ня потерпілого на попередній роботі стало неможливим внаслідок ка-ліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, адміністрація на прохання потерпілого зобов'язана була забезпечити за рахунок підприємства (установи, організації) навчання його новій професії відповідно до рекомендації лікарняно-трудової експертизи2. У даному разі йдеться не стільки про відшкодування потерпілому майнової шкоди, скільки про задоволення бажання потерпілого отримати нову професію.

Вперше норма стосовно компенсації моральної шкоди була включена в Закон Союзу РСР «Про засоби масової інформації»3. Змісту поняття моральної шкоди цей Закон не розкривав. Певний крок у цьому напрямі був зроблений прийнятими 31 травня 1991 р. Основами цивільного законодавства Союзу РСР і союзних респуб-лік4, якими визначалася моральна шкода як фізичні або моральні страждання.

У зв'язку з припиненням існування Союзу РСР зазначені Основи на території України в дію не вступили. Однак їх основна ідея щодо поняття моральної шкоди була сприйнята спочатку судовою правоза-стосовчою практикою України, а пізніше і новим ЦК України.

Під моральною шкодою розуміються втрати немайнового характе-ру внаслідок моральних чи фізичних страждань,завданих фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Для виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди наявність самої шкоди і протиправної поведїнки (дії, бездіяльності) матиме значення тільки тоді, якщо між ними існує зв'язок, що має назву при-чинного.

Причинний зв'язок - категорія філософська. Нею позначаються існуючі у природі і суспільстві явища, серед яких одні виступають причиною, а інші - наслідком цих причин. Юридична суть причин-ного зв'язку розкривається у самому законі і вона полягає у тому, що неправомірно завдана майнова та моральна шкода відшкодо-вується особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166, ч. 1 ст. 1167 ЦК). Звідси випливає, що з'ясувати і встановити причинний зв'язок завжди озна-чає дослідження того, наслідком чиєї саме поведінки (дії чи бездіяль-ності) стало ушкодження належних потерпілому і охоронюваних за-коном особистих немайнових, а також майнових благ, чиєю саме поведінкою викликані особисті немайнові чи майнові втрати потер-пілого. Від правильної відповіді на це питання залежатиме визначен-ня суб'єкта права, на якого тільки й може бути покладений обов'язок з відшкодування завданої його поведінкою шкоди.

Тому зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача і шко-дою має бути юридично значущим. Таким він може стати тільки то-ді, коли він вказуватиме на причетність до появи шкоди на стороні потерпілого дієздатного конкретного суб'єкта права. Наприклад, смерть фізичної особи може настати з різних причин і будь-коли з нею пов'язуються, щонайменше: а) витрати на поховання померлого та на спорудження надгробного пам'ятника; б) позбавлення непраце-здатних осіб одержуваного ними від померлого за його життя відпо-відного утримання; в) страждання осіб у зв'язку зі смертю рідної чи близької їм людини. Однак зазначені втрати, хоч і мали місце, але пи-тання стосовно їх компенсації не завжди може бути вирішене на ко-ристь осіб, що ці втрати понесли. Наприклад, без відшкодування за-лишатимуться втрати, викликані природною смертю фізичної особи.

У будь-яких випадках причинний зв'язок між шкодою і неправо-мірною поведінкою відповідальної за цю шкоду особи є об'єктив-ною умовою, за наявності якої у сукупності з іншими можливе стяг-нення з відповідача відшкодування зазнаних потерпілим втрат. Тому буде завжди помилкою шукати причинний зв'язком між шкодою і виною правопорушника. Як об'єктивне явище, причинний зв'язок не залежить від волі та свідомості заподіювача шкоди. Навпаки, вина за-вжди перебуває в площині цієї волі

Таким чином, вина як умова виникнення обов'язку з відшкодуван-ня шкоди в обсязі «генерального делікту» є елементом, що має суб'єк-тивне значення.

Проблема вини у цивільному праві завжди була і залишається од-нією з найбільш актуальних, складних, а тому дискусійних. Тривалий час її понятійна суть визначалася як психічне ставлення особи до протиправної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу чи необережності. Таке визначення поняття вини мало загаль-ноправовий характер і таке її розуміння сприймалося більшістю до-слідників і правозастосовчою практикою безвідносно до того, в меж-ах якої правової сфери (приватно-правової чи публічно-правової) оцінювалась суб'єктивна сторона поведінки правопорушника. Таке визначення поняття винн здобуло закріплення у ст. 23 КК.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-08-26; просмотров: 312; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.230.162.238 (0.021 с.)