Договір міни. Бартерні операції.

Згідно зі ст.715 ЦК, договір міни (бартеру) - це угода, за якою кожна зі сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Отже, договір міни передбачає перехід права власності від однієї особи до іншої на відплатній основі. Втім, на відміну від договору купівлі-продажу, особливість договору міни полягає в тому, що він не опосередковує рух коштів у готівковій чи безготівковій формах, а є підставою для виникнення товарообмін­них операцій.

Особливості виникнення, виконання, зміни та припинення зо­бов'язань, що ґрунтуються на договорі міни (бартеру) регулюються чинним ЦК, а також Законом України «Про регулювання товарооб­мінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльнос­ті»., Законом України «Про зовнішньоекономічну дія­льність»

Згідно з чинним законддавством, крім договору міни, підставою виникнення товарообмінних операцій є також бартерний договір (уго­да). Поняття «бартер» і «міна» дуже тісно пов'язані між со­бою. У ІДК ці два поняття тотожні, виходячи із визначення, наведено­го в п. 1 ст.715. Закон України «Про регулювання товарообмінних (ба­ртерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» визначає бартерну операцію у галузі зовнішньоекономічної діяльності як один із видів експортно-імпортних операцій, оформлених бартерним дого­вором або договором зі змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) поставок передбачена в натуральній формі, між суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України та іноземним суб'єктом господарської діяльності, що передбачає збалан­сований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами у будь- якому поєднанні, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі. З наведеного випливає висновок про те, що по­няття бартерного договору за змістом значно ширше, ніж поняття до­говору міни, оскільки передбачає можливість обміну не лише еквіва­лентними товарами, але й товарами, послугами і роботами у будь- якому поєднанні. Сторонами договору міни (бартеру) можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Якщо фізичні особи для здійснення такої угоди по­винні володіти достатнім обсягом дієздатності, то юридичні особи можуть виступати стороною за договором міни (бар­теру) виходячи зі статутних цілей та завдань створення юридичної особи (особливо коли предметом договору є виконання робіт чи на­дання послуг).А стороною бартерної угоди у галузі зовнішньоекономічної діяльності може бути суб'єкт зовнішньоеконо­мічної діяльності. Специфіка договору міни полягає в тому, що кожна зі сторін одночасно є і покупцем, і продавцем за одним і тим самим до­говором. У зв'язку із цим до договору міни (бартеру) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж (ст.716 ЦК).

Предметом договору міни (бартеру) можуть виступати товари (майно), роботи та послуги. Що стосується майна, то предметом догово­ру міни (бартеру) можуть бути по суті всі речі, окрім тих, що вилучені з цивільного обороту або обмежені в обороті.

Особливість договору міни (бартеру) обумовлена також тією об­ставиною, що право власності на обмінювані товари переходить до сто­рін одночасно лише після виконання зобов'язань щодо передання май-' на обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір дарування.

Договір дарування - це домовленість за якою одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій сто­роні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір дарування опосередковує перехід майна від однієї особи до іншої, при цьому і дарувальник, і обдарований є юридично рівноправними суб'єктами. Договір дарування був відомий ще римському праву як під­става виникнення права власності.

Договір дарування безоплатний, оскільки дарувальник не отри­мує зустрічного майнового задоволення. Істотною умовою договору дарування є умова про предмет. Пред­метом можуть бути лише речі не вилучені з цивільного обігу, а саме ру­хомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, нерухомі речі та майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть з'явитися у нього в майбутньому. Не можуть бути предметом договору немайнові права, які нерозривно пов'язані з особою дарувальника (наприклад, право на аліме­нти, на пенсію). Речі, обмежені у цивільному обігу, виступають предме­том договору лише при дотриманні спеціального правового режиму їх використання (наприклад, дарування мисливської зброї). Предмет дого­вору дарування повинен бути конкретизованим. Обіцянка подарувати все своє майно без вказівки на конкретний предмет дарування, є нікчемною. У договорі дарування можна обумовити порядок передання майна.

Зазвичай договір дарування укладається за пропозицією дарува­льника. Реальний договір дарування вважається укладеним з моменту передання речі, а консенсуальний - з моменту підписання договору.

Форма договору дарування залежить від предмета договору, його вартості, складу учасників і моменту виникнення відносин.

Для дійсності договору дарування нерухомого майна, а також ва­лютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян потрібне нотаріальне по­свідчення. Сторонами договору є дарувальник і обдаровуваний. Ними мо­жуть бути фізичні особи, юридичні особи, територіальна громада, держава Україна, Автономна Республіка Крим. На можливість укладення договорів дарування фізичними особами впливає обсяг їх дієздатності. Недієздатні особи не можуть бути дарува льниками, крім того, опікуни не мають права дарувати майно своїх підо­пічних. Право на отримання ними подарунків через опікуна не обмежене.

Особа, обмежена в дієздатності, вправі самостійно вчиняти ли­ше дрібні побутові правочини, а всі інші - тільки за згодою піклуваль­ника. Так само малолітні особи можуть укладати договір дарування, який не виходить за межі дрібно побутового. Батьки не мають права дарувати майно дітей.

 

22. Договір ренти. Одним із нововведень, закріплених Цивільним кодексом Украї­ни є договір ренти. Йому присвячена глава 56 ЦК, поряд із такою су­міжною договірною конструкцією як договір довічного утримання.

згідно ст.731 ЦК, договором ренти є правочин, за яким одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі.

Оскільки договір ренти належить до договорів про відчуження майна, його метою є перенесення права власності на майно в обмін на виплату ренти.

За кваліфікаційними ознаками цивільно-правових договорів, до­говору ренти можна охарактеризувати як реальний, односторонній, оплатний (хоча законом передбачена також можливість безоплатної передачі майна у власність платника ренти) та алеаторний (ризиковий).

Реальність договору ренти пов'язана з тим, що він вступає в дію лише після передання одержувачем ренти певного майна у власність платника ренти. У зв'язку із цим договір є одностороннім, оскільки обов'язок одержувача ренти щодо передання майна передує самому факту укладення договору.

Договір ренти є алеаторним (ризиковим). При цьому ризиковий характер носить договір довічної ренти, оскільки тривалість дії такого договору залежить від тривалості життя людини (одержувача ренти). Отже, алеаторність договору ренти виявляється в тому, що його сто­рони не застраховані від можливості понести майнові втрати внаслі­док його укладення та виконання. Іншими словами, при укладенні до­говору платник ренти не знає, що врешті-решт виявиться більшим: вартість отриманого у власність майна чи розмір сплачених ним рент­них платежів.

До особливих ознак договору ренти деякі науковці відносять його кредитний (фідуціарний) характер. Кредит - це довіра. Сторони договору ренти повинні довіряти одна одній, оскільки майно за дого­вором відчужується сьогодні, а рента виплачується в майбутньому. Особливо це стосується одержувача ренти, який має обачно постави­тися до вибору контрагента за договором, якому він у змозі довіряти. Внаслідок цього відносини за договором ренти набувають довірчого характеру.

Сторонами договору виступають одержувач ренти і платник ре­нти. Як одержувачем, так і платником ренти можуть бути дієздатні фізичні особи, а також юридичні особи.

Враховуючи диспозитивний характер правового регулювання рен­тних відносин, серед обов'язкових істотних умов договору ренти, що ви­значені ЦК, можна виділити лише предмет договору. Предметом договору є майно, яке передається під виплату ренти. Сюди можна віднести речі та їх сукупність, майнові права та обов'язки, результати інтелектуальної діяльності людини та виключні права на них тощо. Окрім цього, до предмета договору належить і сама рента, яка може сплачуватися у гро­шовій формі або полягати у наданні речей, виконанні робіт або наданні послуг.

Строк дії договору є істотною умовою лише якщо договором встановлений обов'язок платника сплачувати ренту протягом певного строку. Втім за договором ренти допускається встановлення обов'язку платника сплачувати ренту безстроково.

Форма договору ренти - письмова. Проте такий договір підлягає нотаріальному посвідченню. Якщо під виплату ренти передається неру­хоме майно, то договір підлягає державній реєстрації. Недотримання фо­рми договору тягне за собою його недійсність.