Особливості відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням зоровя або смертю.

Зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої фізичній особі ушкодженням її здоров'я або внаслідок її смерті, характеризуються кількома особливостями. По-перше, йдеться про шкоду, яка завдана найціннішим особистим немайновим благам, належним людині, які, поряд з іншими, в Україні визнані найвищою соціальною цінністю (ст. З Конституції) та охорона яких складає першочергове завдання і визначає призначення усієї правової системи демократичної, соціаль-ної, правової держави, якою, за визначенням Основного Закону, Україна себе визнає. По-друге, у зв'язку з тим, що у даному разі шко-да завдається благам людини, що є найціннішими і які грошовій оцін-ці не підлягають, то і втрати, яких зазнає у даному разі людина, не мають майнового виміру, і вони не можуть бути компенсованими ніякими грошовими коштами. По-третє, така шкода не підлягає нату-ральному відшкодуванню, як не підлягає вона і пов ому відшкоду-ванню, оскільки це за природою неможли о. По-четверте, за правила-ми, встановленими для недоговірних зобов'язань з відшкодування шкоди, підлягає відшкодуванню завдана у даному разі шкода безвід-носно до того, чи мало місце ушкодження здоров'я або настала смерть фізичної особи в умовах договірних відносин, чи внаслідок недоліків товарів робіт або наданих послуг, чи діяльності, що є дже-релом підвищеної небезпеки, чи в інших випадках, де здійснює свою діяльність людина.

Враховуючи наведені обставини, чинне цивільне законодавство виходить тільки з можливого розміру обов'язку з відшкодування шкоди, завданої ушкодженням чи смертю фізичної особи. Розмір відшкодування у даному разі визначається розміром втрат, що мають майновий характер, а також ступенем тих душевних страждань і фізичним болем, яких фізична особа чи члени її сім'ї та близькі роди-чі зазнали внаслідок понесених втрат. Тому і вирішення питання що-до відшкодування такої шкоди здійснюється за загальними правила-ми, за винятком тих, що стосуються окремих ситуацій (наприклад, відшкодування шкоди незалежно від вини), спеціально передбачених в законі.

Відшкодування завданої внаслідок ушкодження здоров'я фізичної особи шкоди полягає в наступному: а) у відшкодуванні заробітку (до-ходу), втраченого потерпілим внаслідок втрати чи зменшення про-фесійної або загальної працездатності; б) у відшкодуванні додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санатор но-курортного лікування, придбання ліків, протезування, сторонньо-го догляду тощо; в) у відшкодуванні моральної шкоди.

Внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я фізичної осо-би у більшості випадків втрачається можливість здійснення нею тієї діяльності, якою вона займалась раніше, у тому числі виконувати ро-боту, за яку вона отримувала відповідний заробіток або інший дохід. Тому фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я потерпілого, повинна відшкодувати отримуваний раніше, але втрачений завданою шкодою заробіток по-терпілого.

Взобов'язанні з відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або ін-шим ушкодженням здоров'я, принципово важливим є питання, яке стосується визначення розміру втраченого потерпілим заробітку (до-ходу). При вирішенні цього питання врахуванню підлягають: а) се-редньомісячний заробіток потерпілого; б) ступінь втрати професій-ної або загальної працездатності.

Розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншо-го ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкоду-ванню, визначається у відсотках від середньомісячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва, або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної пра-цездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.

Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці робо-ти, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. Якщо середньо-місячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, то розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється, виходячи з п'ятикратного розміру мінімаль-ної заробітної плати.

Слід відмітити, що законодавцем проводиться ідея надання потер-пілому переваги у виборі найкращого для нього співвідношення часу, за який обчислюється його заробіток (дохід). Для потерпілого це не байдуже. Скажімо, у разі професійного захворювання, що виникло у потерпілого через деякий час після завдання шкоди його здоров'ю, для визначення розміру відшкодування може мати істотне значення заробіток, отримуваний потерпілим саме в останні три календарні місяці перед припиненням роботи, хоч би за тієї причини, що, напри-клад, протягом перших шести із дванадцяти календарних місяців за-робіток потерпілого був нижчим.

До втраченого заробітку (доходу) включаються всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи, а також за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян, у су-мах, нарахованих до вирахування податку. До цього заробітку не включаються тільки одноразові виплати, компенсація за невикорис- тану відпустку, вихідна допомога, допомога по вагітності та деякі ін-ші грошові надходження.

Відшкодування втраченого потерпілим заробітку (доходу) повин-не здійснюватися не тільки в межах того, що потерпілий отримував до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а й того, що він міг би отримувати у майбутньому. Наприклад, якщо заробіток (дохід) по-терпілого до його каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я змінився, що поліпшило його матеріальне становище (підвищення заробітної плати за посадою, переведення на вищеоплачувану роботу, прийнят-тя на роботу після закінчення освіти), при визначенні середньомісяч-ного заробітку (доходу) враховується заробіток (дохід), який він одержав або мав одержати після відповідної зміни (ч. 4 ст. 1197 ЦК). Також і після початку трудової діяльності особи віком до вісімнадцяти років відповідно до одержаної кваліфікації потерпілий має право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди, пов'язаної із зменшенням його професійної працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, виходячи з розміру заробітної плати працівників його кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати. У разі коли потерпший не має професійної кваліфікації і після досягнення повноліття продовжує за-лишатися непрацездатним внаслідок каліцтва або іншого ушкоджен-ня здоров'я, завданого йому до повноліття, він має право вимагати відшкодування шкоди у розмірі не нижче встановленого законом роз-міру мінімальної заробітної плати.

У тих випадках, коли особа до її каліцтва або іншого ушкодження здоров'я самостійно забезпечувала себе роботою, займаючись, на-приклад, підприємницькою діяльністю або діяльністю творчою чи адвокатською практикою, розмір відшкодування визначається на під-ставі даних органу державної податкової служби у сумах, нарахова-них до вирахування податків.

Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв'язку з втратою здоров'я, або пенсії, яку потерпілий одержував до цього, а також інших доходів.

Залежно від тих чи інших обставин розмір відшкодування по-терпілому шкоди може змінюватися як у бік збільшення, так і у бік зменшення.

Розмір відшкодування може бути збільшений, якщо стан здоров'я потерпілого погіршився і працездатність знизилася порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (ст. 1203 ЦК), або коли був збільшений розмір мінімальної за-робітної плати (ч. 2 ст. 1208 ЦК) тощо.

У випадках, коли працездатність потерпілого зросла порівняно з тією, яка була в нього на момент вирішення питання про відшкоду-вання шкоди, особа, на яку покладено обов'язок відшкодувати цюшкоду, має право вимагати зменшення розміру відшкодування (ст. 1204 ЦК).

Саме відшкодування шкоди, завданої фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може здійснюватися або щомісячни-ми платежами, або сума відшкодування може бути виплачена одно-разово, але не більш як за три роки наперед.

Уразі припинення юридичної особи, зобов'язаної відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, обов'я-зок з відшкодування шкоди покладається на правонаступників юри-дичної особи. При ліквідації юридичної особи платежі, належні по-терпілому, мають бути капіталізовані для виплати їх потерпілому, а якщо у юридичної особи, що ліквідується, кошти для капіталізації платежів, що підлягають сплаті, відсутні, то обов'язок щодо їх ка-піталізації покладається на ліквідаційну комісію на підставі рішення суду за позовом потерпілого (ст. 1205 ЦК).

Що стосується відшкодування додаткових витрат, то слід мати на увазі наступне: а) закон у даному разі виходить із презумпції їх об-грунтованості, доведеності і необхідності; б) відшкодуванню підля-гають витрати, які дійсно були викликані завданою шкодою; в) закон не встановлює вичерпного переліку витрат, а тому серед них можуть мати місце не тільки ті, що викликані необхідністю посиленого хар-чування, протезування, придбання ліків, санаторно-курортного ліку-вання, стороннього догляду (ч. 1 ст. 1195 ЦК). До таких витрат мо-жуть бути також віднесені оплата послуг або майна, придбання путівки, оплата проїзду, оплата спеціальних транспортних засобів то-що (ч. 2 ст. 1202 ЦК). У деяких випадках додаткові витрати склада-ють весь обсяг відшкодування. Наприклад, у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я малолітньої особи до досягнення нею чотир-надцяти років практично нічого іншого і не відшкодовується, окрім додаткових витрат (ч. 1 ст. 1199 ЦК).

Від зобов'язань з відшкодування шкоди, завданої фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, слід відрізняти зобов'я-зання з відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого. У дано-му разі про відшкодування шкоди самому потерпілому йтися не мо-же. Однак смерть потерпілого викликає певні втрати (як майнові, так і моральні) для певного кола осіб, переважно для близьких йому лю-дей, утому числі тих, кого потерпілий за свого життя утримував, а та-кож осіб, які понесли витрати на поховання (статті 1200,1201 ЦК).

Відповідно до ст. 1200 ЦК до числа таких осіб віднесені: а) утри-манці особи, яка загинула (померла), які були на її утриманні або мали на день її смерті право на одержання від неї утримання за при-чини власної непрацездатності за віком (чоловіки віком понад 60 ро-ків і жінки віком понад 55 років) або за станом здоров'я (інваліди од-нієї із трьох груп інвалідності); б) інші особи, зокрема, один із батьків (усиновлювачів) або другий з подружжя чи інший член сім'ї, неза-лежно від їхнього віку і працездатності, за умови, що вони не працю- ють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, онуками по-мерлого, до досягнення ними чотирнадцяти років; в) діти померлого віком до вісімнадцяти років (учні, студенти, які не закінчили навчан-ня, але не більш як до досягнення ними двадцяти трьох років); г) ди-тина потерпілого, народжена після його смерті; д) чоловік, дружина, батьки (усиновлювачі), які досягли пенсійного віку, встановленого законом; інші непрацездатні особи, які були на утриманні потерпіло-го протягом п'яти років після його смерті.

Згідно з цим встановлюються строки, протягом яких здійснюється відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого (дитині до до-сягнення нею вісімнадцятирічного віку (учню, студентові до закін-чення навчання, але не більш як до досягнення ними двадцяти трьох років;чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, довічно; інвалідам на строк інвалідності тощо).

Розмір відшкодування шкоди зазначеним особам визначається тією часткою середньомісячного заробітку або іншого доходу потер-пілого, яку вони одержували або мали право одержувати за його жит-тя з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та праце-здатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди.

Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується у пов-ному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів (наприклад, стипендії, гонорарів, одержуваних неповнолітньою дитиною померлого). При здійсненні відшкодування вина потерпілого у даному разі не враховується. Роз-мір відшкодування, обчислений для кожного з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, подальшо-му перерахуванню не підлягає, крім випадків: а) народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника; б) призна-чення (припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, онуками померлого. Законом може бути збільшений розмір відшкодування шкоди, завданої смер-тю потерпілого.

Що стосується відшкодування витрат на поховання потерпілого, то вони відшкодовуються особою, яка завдала шкоди смертю потер-пілого. До зазначених витрат належать і ті, що були понесені на спо-рудження надгробного пам'ятника. При цьому не зараховується до-помога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ви-трати на поховання потерпілого.

При вирішенні питання щодо відшкодування шкоди, завданої фізичній особі каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, врахуванню підлягають насамперед причини та обставини, за яких ця шкода була завдана. Зокрема, не виключаються ситуації, коли завдан-ня шкоди стало наслідком злочину. У цьому випадку, особа, яка вчи-нила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорониздоров'я на лікування потерпілого від злочину, крім випадків завдан-ня шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані силь-ного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насиль-ства або тяжкої образи з боку потерпілого. Якщо злочин вчинено малолітньою або неповнолітньою особою, витрати на лікування по-терпілого відшкодовуються особами в порядку, передбаченому стат-тями 1178, 1179 ЦК. Право на таке відшкодування мають власники відповідних закладів охорони здоров'я (ст. 1206 ЦК).

Утих випадках, коли злочином була завдана шкода каліцтвом, ін-шим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, а особу, яка вчинила злочин, не встановлено, або якщо вона є неплатоспромож-ною, відшкодування такої шкоди здійснюється державою.

Питання щодо компенсації моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, має вирішуватися поза межами відшкодування зазначених вище май-нових втрат і витрат. Розмір відшкодування такої шкоди повинен виз-начатися судом. При цьому мають бути враховані характер страж-дань потерпілого або членів його сім'ї, близьких родичів, ступінь вини заподіювача шкоди, а також можливі в майбутньому моральні страждання (наприклад, при втраті потерпшим кінцівок, у випадках втрати зору тощо).