Поняття та система зобов’язального права

A Інформація

 

Зобов’язальне право – це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють майнові відносини, що складаються у зв’язку з передачею майна, наданням послуг, виконанням робіт, заподіянням шкоди або безпідставним придбанням майна.

Зобов’язальне право поділяється на дві частини:

1) загальні положення про зобов’язання;

2) окремі види зобов’язань.

Систему зобов’язального права визначає кн. 5 Цивільного кодексу України “Зобов’язальне право”, де до загальних положень належить розділ І “Загальні положення про зобов’язання”, а розділ ІІІ “Окремі види зобов’язання” регулює окремі види зобов’язань (постачання, купівля-продаж тощо).

 

Поняття й елементи зобов’язання

Зобов’язання – це вид цивільних правовідносин. На підставі ст. 509 ЦК зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші, надати послугу) або утримання від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Елементи:

а) суб’єкт – кредитор і боржник;

б) об’єкт

- юридичний – це поведінка особи, яку вправі вимагати кредитор;

- матеріальний – це предмет виконання (речі, гроші, майно);

в) зміст – це суб’єктивні права і обов’язки учасників.

 

Підстави виникнення зобов’язань

Ч.2 ст.509 серед підстав виникнення зобов’язань називає договір та інші підстави, передбачені ст.11 ЦК У, отже зобов’язання можуть виникати:

1) з угод (у тому числі договорів);

2) з адміністративних актів;

3) внаслідок створення творів науки, літератури, мистецтва, а також винаходів та інших результатів творчої діяльності;

4) внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а також придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав;

5) внаслідок інших дій громадян та організацій;

6) внаслідок подій з якими закон пов’язує настання цивільно-правових наслідків.

 

Система цивільних зобов’язань

Система зобов’язань має такий вигляд:

1. Зобов’язання з оплатної реалізації майна (купівля-продаж, поставка, міна, контрактація, довічне утримання);

2. Зобов’язання з безплатної передачі майна в користування (майновий найм, найм жилого приміщення);

3. Зобов’язання з безоплатної передачі майна у власність або користування (дарування, позичка);

4. Зобов’язання з виконання робіт (підряд, підряд на капітальне будівництво);

5. Зобов’язання з надання послуг (доручення, комісія, схов, експлуатація);

6. Зобов’язання з перевезень (залізничних, морських, повітяних, автомобільних, морським та річковим буксируванням);

7. Зобов’язання з кредитних розрахунків (позика, банківське кредитування, розрахункові правовідносини, чек, вексель);

8. Зобов’язання зі страхування (майнове та особисте);

9. Зобов’язання за спільною діяльністю (діяльність громадян і організацій);

10. Зобов’язання, що виникають з односторонніх правомірних дій (публічне обіцяння винагороди, ведення чужих справ без доручення);

11. Охоронні зобов’язання (зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, рятування майна, безпідставного придбання або збереження майна).

 

Сторони в зобов’язанні. Третя особа. Заміна кредитора і боржника. Валюта зобов’язання. Недопустимість односторонньої відмови від зобов’язання.

A Інформація

 

Суб’єкти (учасники, сторони) – це кредитор і боржник. Кредитор – це особа управомочена вимагати від боржника виконання певних дій. Боржник – це особа, яка зобов’язана вчинити на користь кредитора певні дії, або утримання від вчинення певної дії. Суб’єктами зобов’язань можуть бути: фізичні і юридичні особи, держава й інші публічні утворення.

 

Моделі зобов’язання

 

Один кредитор Один боржник (наприклад, зобов’язання із заподіяння шкоди)

Декілька кредиторів Декілька боржників (сім’я з трьох осіб продає належну на праві спільної власності квартиру і три особи купляє)

Кожна із сторін має одночасно і права і обов’язки, є одночасно і кредитором і боржником (договір купівлі-продажу)

 

На підставі ст. 511 ЦК У зобов’язання не може створювати обов’язків для третіх осіб, які не є його учасниками. У випадках встановлених договором, зобов’язання може породжувати певні права для третіх осіб (укладання договору на користь третьої особи);

В період дії зобов’язання припускається заміна приймаючих в ньому участь осіб із збереженням самого зобов’язання:

І. Заміна кредитора – цесія (уступка права вимоги; колишній кредитор – цедент, новий кредитор – цесіонарій);

ІІ.Заміна боржника – переведення боргу.

В обох випадках одн із учасників зобов’язання вибуває із зобов’язання, а до нового, який вступає на його місце, переходять права та обов’язки колишнього.

Підстави заміни кредитора визначено у ст. 512. Ними є:

- Переданя кредитором своїх прав іншій особі за правочином. Правочин щодо заміни кредитора вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання;

- Правонаступництва (наприклад, реорганізація юридичних осіб);

- Виконання обов’язку боржника поручителем або заставодавцем.

- Виконання обов’язку боржника третьою особою.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Згоди боржника на заміну кредитора не потребується, йому необхідно повідомити про заміну в письмовій формі.

На підставі ст. 515 ЦК У цесія забороняється у зобов’язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

Ст. 520 ЦК У передбачає обов’язкову угоду кредитора на заміну боржника, бо саме від особи боржника залежить можливість реального й належного виконання зобов’язання. На заміну боржника у зобов’язанні розповсюджуються правила щодо форми правочину відносно заміни кредитора.

Відповідно до ст. 524 ЦК У грошове зобов’язання має бути виражене у гривнях (грошова одиниця України).

Іноземна валюта як засіб платежу може використовуватися в Україні лише у випадку, порядку та на умовах, встановлених законом (наприклад, у сфері зовнішньоекономічної діяльності).

Ст. 525 передбачає, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.