Юридичні факти, їх класифікація. Події. Дії.

Різноманітні юридичні факти залежно від притаманних їм ознак підлягають відповідній класифікації.

І. За критерієм волі всі юридич­ні факти залежно від вольового чи не вольового характеру юридич­ного факту поділяються на дії та події.

Під діями розуміють обставини, що виникають за волею люди­ни, тобто вольові акти (наприклад, укладення цивільного догово­ру, прийняття спадщини, прийняття акта органу державної вла­ди), з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. На відміну від дії, подія є явищем об'єктивної реальності, яка відбувається незалежно від волі люди­ни (наприклад, стихійне лихо, народження фізичної особи, її смерть та ін.). Так, смерть фізичної особи може породити правові наслідки у вигляді правовідносин спадщини, а така подія, як заги­бель корабля під час бурі, є юридичним фактом, що породжує пра­во страхувальника отримати страхове відшкодування від страхо­вика. Однак не у всіх випадках події можуть виникати без участі вольової дії особи.

ІІ. Залежно від наявності вольового моменту у виникненні подій во­ни поділяються на абсолютні та відносні. Абсолютними подіями є явища, що виникають і розвиваються без участі вольових дій учасни­ків цивільних відносин, наприклад, стихійне лихо (повінь, земле­трус, снігові замети, бурі та ін.). На відміну від абсолютних, відносні події виникають за волею людей, але в подальшому розвиваються не­залежно від їх волевиявлення. Наприклад, пожежа, що знищила житловий будинок, може виникнути не тільки від удару блискавки, а й внаслідок вольових дій його мешканців (підпал, дії, що порушу­вали правила протипожежної безпеки, та ін.).

Наближені до відносних подій такі юридичні факти, як строки. Строки – це відрізки часу, що мають свій початок, встановлену тривалість перебігу і закінчення. В одних випадках настання або закінчення строку автоматично породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов’язки, в інших – настання або закінчення строку спричинює цивільно-правові наслідки у сукупності з певною поведінкою суб’єктів.

У свою чергу, всі дії в науці цивільного права поділяються на правомірні та неправомірні. Правомірними є дії, що відповідають вимогам цивільного законодавства, тобто прямо передбачені зако­ном або такі, що не суперечать йому, і відображають правомірну з точки зору закону поведінку учасників цивільних відносин.

Правомірні дії поділяються на: юридичні акти, угоди (правочини), адміністративні акти, судові рішення.

Юридичними актами є правомірні дії, спрямовані на досягнення певного цивільно-правового результату, що породжують правові на­слідки лише у випадку, коли вони були вчинені з наміром викликати їх. Правочини — вольові дії особи, спрямовані на набуття, зміну або при­пинення цивільних прав та обов'язків. Адміністративні акти (акти державних органів та органів місцевого самоврядування; наприклад, видача ордеру на жиле приміщення, житлово-експлуатаційну організацію укласти з особою, яка отримала ордер, договір найму жилого приміщення). Судові рішення – встановлюють цивільні права та обов’язки (визнання права власності).

Під неправомірними діями розу­міють дії суб'єктів цивільних відносин, які суперечать актам ци­вільного законодавства та моральним засадам суспільства. До не­правомірних дій слід віднести: завдання шкоди (делікти); дії, вчи­нені в порушення договірних зобов'язань; зловживання правом, безпідставне збагачення та ін. Неправомірними є також дії, що су­перечать нормам інших галузей права (наприклад, кримінального або адміністративного).

ІІІ. Залежно від характеру наслідків юридичні факти поділяються деякими авторами на:

правостворююч і, з якими закон пов'язує виникнення цивіль­них правовідносин;

провозмінюючі, з якими закон пов'язує зміну існуючих ци­вільних правовідносин (наприклад, зміна сторін у правовідношенні);

правоприпиняючі, з якими закон пов'язує припинення існую­чих цивільних правовідносин (наприклад, смерть фізичної особи, лік­відація юридичної особи, домовленість сторін, знищення речі, про­щення боргу, поєднання боржника та кредитора в одній особі та ін.);

правоперешкоджаючі, що перешкоджають виникненню, зміні та припиненню правовідносин, наприклад, визнання фізичної особи судом недієздатною веде до неможливості вчинення нею правочинів, оскільки останні від її імені та в її інтересах вчиняє опікун (ст. 41 ЦК України);

правовідновлюючі, поява яких веде до відновлення існував­ших раніше правовідносин (наприклад, поява фізичної особи, яка була оголошена судом померлою). Остання має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повернення цього майна, за винятка­ми, встановленими законом (ст. 48 ЦК України).

 

 

Поняття та види правочинів

 

A Інформація

Цивільне законодавство України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК України).

Види правочинів:

1. Односторонні правочини і договори (двосторонні та багатосторонні правочини).

Односторонні – для виникнення, припинення або іншої видозміни цивільних прав і обов’язків достатньо волевиявлення однієї сторони (наприклад, виявлення спадкодавця при складанні заповіту).

Дво- чи ба­гатосторонні правочини мають назву «договори». Договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (наприклад, договір купівлі-продажу, оренди, договір про спільну діяльність).

2. Право­чини оплатні та безоплатні.

Оплатні – правочини характерні наявністю зустрічного майнового еквівалента (наприклад, договір купівлі-продажу).

У безоплатних угодах обов’язок здійснити матеріальні витрати має тільки одна із сторін (наприклад, договір дарування).

3. Правочини консенсуальні та реальні.

Консенсуальним є правочин, у якому для настання правових наслідків достатньо досягнення сторонами угоди з усіх істотних умов. З цього моменту правочин вважається укладеним і у його сторін виникають цивільні права і обов’язки (наприклад, договір купівлі-продажу).

Для реального правочи­ну необхідна домовленість сторін, і передача речі (наприк­лад, договір позики).

4. Правочини каузальні та абст­рактні.

Кау­зальні - це правочини, де вказано підстави їхнього укладення (більша частина договорів).

Абстрактні - правочини, в яких не вказано двох підстав їхнього здійснення (видача векселя).

5. Правочини строкові та безстрокові.

У безстрокових – терміни та строки не застерігаються. Такий правочин негайно набирає чинності і припиняється на вимогу однієї із сторін (договір оренди, укладений на невизначений термін).

Строкові – це правочини, у яких визначено момент виникнення у його сторін прав і обов’язків, тривалість їхнього існування, момент припинення.

Умови чинності правочинів

 

1. Щодо змісту правочину. Зміст не повинен суперечити цивіль­ному законодавству та моральним принципам суспільс­тва.

2. Щодо цивільної дієздатності суб’єктів правочину. Правочини можуть укладати лише особи, які мають необхідний об­сяг цивільної дієздатності. Порушення цієї вимоги тягне визнання правочину недійсним.

3. Щодо відповід­ності волевиявлення внутрішній волі суб’єкта правочину. Якщо воля суб’єкта правочину формувалася не вільно і не відповідала волевиявленню (насильство, погроза, обман), то такі правочини визнаються недійсними.

4. Щодо форми правочину. При укладенні правочину обов’язкове дотримання передбаченої законом форми (грошової або нотаріальної). Порушення вимог щодо форми правочину – визнання правочину недійсним.

5. Щодо реальності правочину. Правочин має бути реальним, тобто спрямованим на настання правових наслідків. Тому правочин, вчинений без наміру створити правові наслідки, є недійсним, як фіктивний, тобто вчинений лише для виду.

6. Щодо дотримання спеціальних умов. Наприклад, правочин, що вчиняється батьками або усиновлювачами, не може суперечити правам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх, непрацездатних дітей.