Створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи



Інформація

Фізична особа, життю, здоров'ю або майну якої загрожує небезпека, а також юридична особа, майну якої загрожує небезпека, мають право вимагати її усунення від то­го, хто її створює (ст. 1163 ЦК України). Висунення такої вимоги може відбуватися як у судовому, так і позасудовому порядку безпосереднім зверненням до особи, яка створює таку загрозу. У разі звернення до суду з позовом про усу­нення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи можливість настання шкідливого наслідку в май­бутньому має визнаватися достатньою для звернення підставою.

Вина відповідача у такого виду правопорушеннях не презюмується, як це зазвичай відбувається у деліктних правовідносинах.

У разі неусунення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної осо­би або майну юридичної особи заінтересована особа має право вима­гати:

1) вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози;

2) відшкодування завданої шкоди;

3) заборони діяльності, що створює загрозу (ст. 1164 ЦК Украї­ни).

Призупинення діяльності застосовується лише тоді, коли існує реальна можливість таких змін шкідливої (наприклад виробничої) діяльності, яка в майбутньому може виключати її шкідливість.

Припинення діяльності виражається у забороні діяльності, яка створює шкоду і застосовується лише тоді, коли незалежно від об'єктивних або суб'єктивних причин є відсутньою можливість вза­галі виключити шкідливість такої діяльності.

Відшкодування шкоди у правовідносинах, що розглядаються, має позадоговірний характер і тому відбувається у повному обсязі за правилами відшкодування шкоди у деліктних зобов'язаннях.

 

Поняття зобов’язань, що виникають у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави

Інформація

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок ін­шої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпід­ставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій во­но було набуте, згодом відпала (ст. 1212 ЦК України). Ці зобов'я­зання визначають ще як зобов'язання з безпідставного збагачення.

У зобов'язанні з безпідставного збагачення кредитором виступає потерпіла особа, а боржником — набувач, тобто особа, яка безпід­ставно набула майно або зберегла його.

Суб'єктами цього зобов'язання можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи, держава, територіальні громади.

Предметом вимоги потерпілого (кредитора) за цим зобов'язан­ням можуть бути лише речі, визначені родовими ознаками, майнові права, гроші — як готівкові, так і безготівкові, цінні папери на пред'явника.

Якщо зобов'язання виникло внаслідок безпідставного збагачен­ня через набуття особою речей, визначених родовими ознаками, грошей, цінних паперів на пред'явника, то головним елементом змісту зобов'язання є вимога потерпілого про повернення майна то­го самого роду в натурі або у грошовому вираженні.

Згідно зі ст. 1213 ЦК України безпідставно набуте майно має бу­ти повернене набувачем потерпілому в натурі.

Якщо майно неможливо повернути в натурі, набувач зобов'яза­ний відшкодувати його вартість на момент розгляду справи у суді про повернення майна (ст. 1213 ЦК України).

У разі, якщо безпідставне збагачення відбулося завдяки передачі набувачу майнових прав, включаючи безготівкові кошти, цінні па­пери на пред'явника тощо, потерпілий має право вимагати понов­лення попереднього становища, у тому числі повернення йому доку­ментів, що посвідчують відповідні права.

Відповідно набувачу надається законом право на відшкодування своїх витрат на утримання чужого майна від часу, з якого він зобо­в'язаний повернути доходи (ст. 1214 ЦК України).

На суму безпідставного грошового збагачення нараховуються відсотки за користування чужими коштами в порядку, встановле­ному загальними правилами.

Набування майна однією особою за рахунок іншої свідчить про збільшення обсягу майна у першої з одночасним зменшенням його в іншої. Це значить, що у набувача відбулося кількісне збільшення майна або збільшення його вартості без відповідних затрат. Прикла­дом може бути повторне помилкове перерахування коштів на розра­хунковий рахунок юридичної особи за партію товарів, розрахунок за які вже було здійснено.

Якщо інше не встановлено законодавством і не випливає із суті відповідних відносин, правила щодо повернення безпідставно отри­маного майна зводяться також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного воло­діння;

3) повернення виконаного однією зі сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди, у тому числі завданої недобросовісною
поведінкою збагатілої особи.

Заборона на витребування як безпідставного збагачення заробіт­ної плати та прирівнених до неї платежів, стипендій, пенсій, допомоги, відшкодування шкоди, завданої життю та здоров ю, аліментів та інших грошових сум, наданих громадянинові як засіб до існуван­ня, діє виключно за умови добросовісності громадянина-отримувача. У разі, якщо буде встановлена недобросовісність набувача або наявність рахункової помилки, виплачені грошові суми підлягають поверненню. Доведення факту недобросовісності отримувача або на­явності рахункової помилки — це обов'язок потерпілої особи, що вимагає повернення їй коштів (ст. 1215 ЦК України).

 

Поняття зобов’язань із дій, вчинених у майнових інтересах іншої особи без її доручення

Інформація

 

У ст. 1158 ЦК України зазначається: якщо майновим інтересам іншої особи загрожує небезпека настання невигідних для неї майнових наслідків, особа має право без доручення вчинити дії спрямовані на їх попередження, усунення або зменшення.

У тому разі, якщо особа, яка розпочала дії у майнових інтересах іншої особи без її доручення, не має можливості повідомити про свої дії цю особу, вона зобов'язана вжити усіх залежних від неї заходів; щодо попередження, усунення або зменшення невигідних майнових наслідків для іншої особи. Особа, яка вчиняє дії у майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана взяти на себе в обов'язки, пов'язані із вчиненням цих дій, зокрема обов'язки вчинених правочинів.

Особа, яка вчинила дії в інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана негайно після закінчення цих дій надати особі, в майно­вих інтересах якої були вчинені дії, звіт про ці дії і передати їй усе, що при цьому було одержано.

Наслідками здійснення угоди в чужому інтересі для особи, яка діяла в майнових інтересах іншої особи без її доручення, є відшко­дування витрат, понесених нею у зв'язку із вчиненням дій у майно­вих інтересах іншої особи. Слід зауважити, що право вимагати від останньої відшкодування фактично зроблених витрат виникає лише у тому разі, якщо вони були виправдані обставинами, за яких були вчинені дії (ст. 1160 ЦК України).

Якщо особа, яка вчинила дії у майнових інтересах іншої особи без її доручення, при першій нагоді не повідомила цю особу про свої дії, вона не має права вимагати відшкодування зроблених витрат.

 

.Виконайте

Практичне завдання 1

? Питання для самоперевірки

1. Дайте поняття зобов’язань, що виникають внаслідок рятування здоров’я та життя фізичної особи і майна юридичної особи.

2. Які умови настання зобов’язань, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи.

3. Назвіть елементи зобов’язань, що виникають зі створеня небезпеки.

4. В чому суть відповідальності юридичних і фізичних осіб за створення небезпеки ?

5. Як відшкодовується шкода, завдана внаслідок неусунення загрози життю, здоров’ю та майну ?

6. Дайте поняття зобов’язань, що виникають у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

7. В чому суть зобов’язань із дій, вчинених у майнових інтересах іншої особи без її доручення ?

 

СПАДКОВЕ ПРАВО

 

& Прочитайте

Л –

Загальні положення про спадкування

A Інформація

 

Спадкове право— це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини, що виникають у зв'язку із спадкуванням. Відповідно до ст. 1216ЦК України спадкування — це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкода­вця), до інших осіб (спадкоємців).

На підставі ст..1218 ЦК У до складу спадщини входять всі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Не входять до складу спадщини права та обов’язки, що не розривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях
громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, вста­новлені законом;

5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, якщо во­ни нерозривно пов'язані з його особою й у зв'язку з цим не можуть бути виконані іншою особою (ст. 608 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Відповідно до ч. 3 ст. 1220 ЦК України, якщо протягом однієї календарної доби померли особи, які могли б спадку­вати одна після одної (комморієнти), спадщина відкривається одноча­сно і окремо щодо кожної з них. При цьому конкретна година смерті кожної особи значення не має. Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи, тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадко­давця. Якщо воно невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезна­ходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсут­ності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини ру­хомого майна. Визначення місця відкриття спадщини важливе тому, що саме за ним здійснюються заходи щодо охорони спадково­го майна та видаються свідоцтва про право на спадщину.

Спадкодавцем може бути лише фізична особа. Якщо йдеться про спадкування за заповітом, то спадкодавцем може виступати лише дієздатна особа, яка розуміє значення своїх дій і може ними керува­ти. Відповідно до ст. 1222 ЦК України спадкоємцями можуть бути фізичні особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщи­ни, а також юридичні особи та інші учасники цивільних відносин — держава, територіальні громади, АРК тощо. Особливість полягає у тому, що фізичні особи можуть бути спадкоємцями як у силу пря­мого припису закону (спадкоємці за законом), так і в силу заповіту спадкодавця (спадкоємці за заповітом), водночас як усі інші особи (юридичні особи, держава тощо) можуть набути право на спадку­вання лише за заповітом. Виняток із цього правила міститься у ст. 1277 ЦК України. Територіальна громада може набувати право власності на майно, яке визнано судом відумерлим.

Закон визначає випадки усунення спадкоємців від права на спад­кування (ст. 1224 ЦК України), які стосуються двох категорій фізичних осіб:

1) особи, які в силу зако­ну взагалі не мають права на спадкування (особи, які вчинили про­типравні дії проти спадкодавця або можливих спадкоємців, умис­но перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, були позбавлені батьківських прав тощо);

2) особи, які можуть бути усунені від спадкування за рішенням суду. Відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухиляла­ся від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

 

Спадкування за заповітом

A Інформація

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Заповіт — це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. За своєю сутністю заповіт є одностороннім правочином — дією однієї сторони, що може бути представлена однією або кількома особами (ч. З ст. 202 ЦК Украї­ни).

Право на за­повіт, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю (ч. 1 ст. 1234 ЦК України). Це може бути як повнолітня особа (за умови, що вона не визнана судом недієздатною), так і неповнолітня особа, яка в установленому законом порядку набула дієздатності в повно­му обсязі до досягнення 18 років — у разі реєстрації шлюбу, еман­сипації та ін. (статті 34, 35 ЦК України).

Заповідач визначає зміст заповіту та його основні положення. За­повідач має право призначити коло спадкоємців, визначити обсяг спадщини, зробити заповідальний відказ, покласти на спадкоємців інші обов'язки, встановити у заповіті сервітути. Заповідач також має право скасувати або змінити заповіт. У цьому полягає свобода заповіту.

Визначаючи коло спадкоємців, заповідач може призначити свої­ми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб. Закон визначає коло осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині (ст. 1241 ЦК України) - малолітні, неповнолітні та повнолітні непрацездатні діти; непрацездатна вдова (вдівець); непрацездатні батьки спадко­давця. Ці особи мають право спадкувати половину тієї частки, яка належала б кожному з них за законом.

ЦК України (ч. 1 ст. 1241) встановлює правило щодо зменшення обов'язкової частки у спадщині судом. Це можливо з урахуванням відносин між спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обста­вин, що мають істотне значення.

Заповідач має право визначити обсяг спадщини і заповідати спадкоємцям усі свої права та обов'язки або їх частину.

Крім загальних, заповідач має право зробити у заповіті особливі розпорядження. До них, зокрема, належать:

1) заповідальний відказ (легат) (ст. 1237 ЦК України);

2) покладення на спадкоємця деяких обов'язків (ст. 1240 ЦК України);

3) визначення умови отримання спадщини (ст. 1242 ЦК України);

4) підпризначення спадкоємця (ст. 1244 ЦК України);

5) встановлення сервітуту (ст. 1246 ЦК України);

6) призначення виконавця заповіту (ст. 1386 ЦК України).

Дійсність заповіту безпосередньо пов'язана з додержанням відпо­відних умов щодо його форми. Заповіт має бути складений письмо­во і посвідчений нотаріусом або іншою посадовою чи службовою особою, зазначеною у ЦК України (статті 1248, 1251, 1252).

Одним з основних положень спадкового права є таємниця запо­віту. Лише спадкодавець має право доводити до відома спадкоємців або інших осіб відомості, що стосуються заповіту. Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, до відкрит­тя спадщини не мають права розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни (ст. 1255 ЦК України). Для більш повного і всебічного захисту інтересів запо­відача і збереження таємниці заповіту передбачається можливість складення секретного заповіту, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Відповідно до ст. 1249 ЦК України особа, яка склала секретний заповіт, подає його в заклеєному кон­верті нотаріусові.

Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріп­лює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший кон­верт та опечатує.

 

Спадкування за законом

 

Інформація

 

Спадкування за законом виникає у разі, якщо воно не змінено або не скасовано спадкодавцем у заповіті.

Спадкоємці одержують право на спадкування почергово. ЦК України передбачає п'ять черг спадкоємців (статті 1261-1265 цього Кодексу).

До першої черги належать найбільш близькі родичі спадкодавця — батьки, діти, той з подружжя, який його пережив. Відповідно до ст. 1261 ЦК України у разі спадкування за законом усиновлений та його нащадки, з одного боку, та усиновлювач і його родичі — з іншого, прирівнюються до родичів за походженням. Тому усиновле­ний спадкує після усиновлювача, усиновлювач — після усиновлено­го на загальних підставах — як спадкоємці першої черги. Усиновле­ний не спадкує за законом після смерті кровних батьків та інших родичів за висхідною лінією, а батьки усиновленого не спадкують після його смерті.

У другу чергу спадкують рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дя­дько та тітка спадкодавця, тобто рідні сестра (брат) батька чи матері спадкодавця.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять ро­ків до часу відкриття спадщини.

До п'ятої черги спадкоємців належать дві категорії осіб: 1) інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, при­чому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спад­кування родичів дальшого ступеня споріднення; 2) утриманці спад­кодавця, які не були членами його сім'ї.

Стаття 1267 ЦК України визначає розмір частки спадкоємців у спадщині, де вони за законом є рівними. Це правило може бути змінене за волею спадкоємців. Якщо спадкоємці домовилися про зміну розміру частки щодо рухомого майна, вони можуть укласти між собою усну угоду.

Спадкоємці можуть змінити розмір частки у спадщині щодо не­рухомого майна або транспортних засобів за нотаріально посвідче­ною угодою (ст. 1267 ЦК України).

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.214.224 (0.019 с.)