Відшкодування моральної шкоди

Згідно із ст. 1167 ЦК відшкодування моральної шкоди можливе за:

1) наявності такої шкоди;

2) протиправної поведінки заподіювача;

3) наявності причинного зв’язку між шкодою і протиправною поведінкою;

4) наявності вини.

На підставі Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995р. “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативнх явищ, завданих фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Протиправна поведінка особи, яка завдала моральної шкоди, може полягати у: завданні каліцтва або іншого ушкодження здоров’я; протиправної поведінки щодо членів сім’ї чи близьких родичів потерпілого; знищенні чи пошкодженні майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Проте особа (фізична або юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання завдана не з її вини.

При завданні особі моральної шкоди, обов’язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була завдана потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.

Відповідальність особи, яка завдала шкоди без вини, може мати місце лише у випадках:

- якщо шкода завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або життю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

- якщо шкоди завдано фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду у випадках незаконного засудження, незаконого притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписи про невиїзд, незаконного накладання адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, незаконного затримання.

 

Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки

A Інформація

 

На підставі ст. 1187 ЦКУ джерело підвищеної небезпеки – це діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радоіактивних, вобухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утримання диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, яка створює підвищену небезпеку для осіб, що цю діяльність здійснюють та інших осіб. (Н-д, літак, автомобіль небезпечні неможливістю їх миттєвої зупинки; будівництво – тією ж неможливістю зупинки техніки; предметами, піднятими на висоту, або заглибленими і заподіянням саме механічних ушкоджень (каліцтво); хімічні, радіоактивні, вибухові і вогненебезпечні та інші речовини, дикі звірі, службові собаки, собаки бійцівських порід, танки, артилерія, ракети та ін.).

В керівних роз’ясненнях Пленуму ВСУ, а саме в постанові від 27.03.92 р. “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” джерелом підвищеної небезпеки слід вважати діяльність, здійснення якої створює підвищену ймовірність завдання шкоди через неможливість повного контролю за нею людиною, а також діяльність по використанню, транспортуванню, збереженню предметів, речовин та інших о6’єктів виробничого, господарського або іншого призначення, які мають такі ж самі властивості.

Характерні ознаки:

1. Неможливість повного контролю зі сторони людини;

2. Наявність шкідливих властивостей;

3. Велика ймовірність завдання шкоди.

Не визнається джерелом підвищеної небезпеки: домашні тварини; зберігання каністри з бензином в гаражі власника автомашини; діяльність зі зброєю та ін.

Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для виникнення відповідальності:

1) наявність шкоди;

2) протиправна дія заподіювача шкоди;

3) наявність причинного зв’язку між протиправною дією та шкодою.

Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає і за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.

Обов’язок відшкодувати завдану шкоду джерелом підвищеної небезпеки покладається на володільця джерела. Це особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання, або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Суб’єктом права вимоги є особи, яким заподіяно шкоду джерелом підвищеної небезпеки (пасажири транспортних засобів, відвідувачі зоопарків, пішоходи та ін. особи).

Володілець джерела підвищеної небезпеки може бути звільнений судом від відповідальності у двох випадках: якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок дії непереборної сили або умислу потерпілого.

 

Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства прокуратури або суду

A Інформація

 

Певною специфікою наділене протиправне діяння, яким може бути завдана шкода у цьому делікті. Дане протиправне діяння, пе­редбачене як умова настання відповідальності, містить у собі ви­ключний перелік протиправних діянь. Зокрема це:

· незаконне засудження;

· незаконне притягнення до кримінальної відповідальності;

· незаконне застосування як запобіжного заходу тримання під вартою;

· незаконне застосування як запобіжного заходу підписки про невиїзд;

· незаконне затримання;

· незаконне накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Суттєвою специфікою цього делікту є те, що шкода, завдана фізичним та юридичним особам органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури і суду, відшкодовується незалеж­но від вини посадових і службових осіб цих органів (ч. 1 ст. 1176 ЦК України). При цьому завдана ними шкода від­шкодовується державою Україна в особі відповідних фінансових ор­ганів за рахунок майна, у тому числі грошових коштів, які належать їй на праві власності (ст. 326 ЦК України).

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішення­ми, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, встановлюється згідно із Законом про відшкодування шкоди правоохоронними та судовими органами.

При цьому у разі, коли держава відшкодувала шкоду, завдану по­садовою, службовою особою органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, вона наділяється правом зво­ротної вимоги до цієї особи лише у разі встановлення в її діях складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав за­конної сили (ч. З ст. 1191 ЦК України).

 

Відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою

A Інформація

 

За правилами ст..1172 ЦК У обов’язок відшкодувати шкоду покладається на особу, яка її не завдала. Передбачаються три випадки, коли такий обов’язок покладається:

1) на юридичну або фізичну особу – в разі виконання працівником своїх трудових (службових) обов’язків;

2) на замовника в цивільно-правовому договорі – в разі виконання підрядником завдання замовника;

3) на підприємницькі товариства або кооперативи – в разі здійснення підприємницької або іншої діяльності від імені товариства чи кооперативу.

Особою, яка завдала шкоди, відповідно є працівник, підрядник, учасник (член) підприємницького товариства або кооперативу. Відповідачем є юридична або фізична особа, замовник, підприємницьке товариство або кооператив, а безпосередній заподіював шкоди притягується як третя особа.

 

Відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування

A Інформація

 

Суб’єктами відповідальності за ст..1173 ЦК У є органи державної влади або місцевого самоврядування. Особливостями деліктної відповідальності є:

1) наявність владно-адміністративного, тобто обов’язкового, одностороннього характеру дій органів державної влади, місцевого самоврядування;

2) завдання шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю зазначених суб’єктів;

3) настання відповідальності незалежно від вини цих органів.

Дії органів влади або місцевого самоврядування можуть бути у формі адміністративних актів (також норматвних), а також безпосередніх дій при застосуванні примусових заходів (примусове вилучення, застосування фізичної сили, зброї, тощо); у формі бездіяльності – нездійсненні вказаними органами своїх обов’язків.

Право на відшкодування завданої шкоди може належати як фізичній особі, так і юридичній. Завдана шкода відшкодовується не безпосередньо органами державної влади, оранами влади АРК або органами місцевого самоврядування, а за рахунок державного бюджету, бюджету АРК та органів місцевого самоврядування.