Договір факторингу: поняття, сторони, права, обов’язки, відповідальність сторін

A Інформація

 

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторо­ві своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ст. 1077 ЦК України).

Договір факторингу є двостороннім та, як правило, відплатним. За домовленістю сторін договір факторингу може бути реальним (коли клієнт передає право грошової вимоги або фактор сплачує грошові кошти) або консенсуальним (коли клієнт зобов'язується пе­редати право грошової вимоги або фактор зобов'язується сплатити кошти).

Слід звернути увагу на те, що ст. 1077 ЦК України виділяє два типи факторингу: при першому — здійснюється безпосередньо фінансування під відступлення права грошової вимоги (купівля права грошової вимоги); при другому йдеться лише про можливість такого факторингу з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором (наприклад, банк, уклавши договір факто­рингу з постачальником, за договором поставки набуває право ви­моги до покупця у разі невиконання постачальником зобов'язань за кредитним договором). Останній за своєю суттю є ще одним видом забезпечення виконання зобов'язань, хоча він і не зазначений як та­кий у главі 49 ЦК України.

Особливістю договору факторингу є також те, що він, крім вико­нання основного зобов'язання фактора з передачі клієнту грошових коштів у розпорядження, може передбачати зобов'язання фактора щодо надання клієнту інших супутніх послуг, пов'язаних із грошо­вою вимогою, право якої йому відступається (ст. 1077 ЦК України).

Сторонами договору факторин­гу є фактор та клієнт. Згідно із законом фактором у договорі факто­рингу може бути банк або фінансова установа, а також фізична осо­ба — підприємець, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст. 1079 ЦК України).

Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридич­на особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (ст. 1079 ЦК України).

Отже, суб'єктний склад договору факторингу визначає, що цей договір може бути використаний виключно у підприємницькій діяльності.

Предметом договору факто­рингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою на­став (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне у майбут­ньому (майбутня вимога) (ст. 1078 ЦК України). На відміну від це-сії, за якою іншій особі може бути передана будь-яка вимога, предметом договору факторингу може бути лише грошова вимога, тобто вимога на отримання грошей у рахунок оплати поставлених товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Предметом факторингу може бути грошова вимога у валюті України або в іноземній валюті.

Форма договору факторингу ви­значається нормами ст. 513 ЦК України, згідно з якою договір факторингу має бути вчинений у тій самій формі, що І правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким переда­ється клієнтом фактора.

Як договір, що вчиняється виключно при здійсненні підприємницької діяльності, договір факторингу, як правило, передбачає, отримання фактором грошової винагороди.

За договором факторингу фактор сплачує клієнтові суму грошової вимоги, права за якою придбані фактором, зменшеною на суму своєї винагороди. Розмір винагороди фактора може визначатися: у конкретній сумі грошових коштів; у вигляді відсотків від розміру вимоги, права за якою відступлені; у вигляді різниці між номіналь­ною вартістю права вимоги та її ринковою (оціночною) вартістю, а у разі авансування клієнта фактором розмір винагороди фактора мо­же визначатися залежно від розміру облікової ставки Національно­го банку України, збільшеної на деяку кількість відсотків.

Враховуючи вимоги чинного за­конодавства, включаючи вимоги ст. 6 Закону України «Про фінан­сові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», договір факторингу має містити: назву договору, назву, адресу та реквізити суб'єкта підприємницької діяльності — фактора; прізви­ще, ім'я і по батькові фізичної особи, яка отримує послуги фактора, та її адресу; найменування, місцезнаходження юридичної особи — клієнта; найменування фінансової операції — факторингу; визна­чення права грошової вимоги, яку клієнт передає або зобов'язується передати факторові, сума коштів, яку фактор передає або зобо­в'язується передати клієнтові як плату за відступлене право вимо­ги, строк дії договору, порядок зміни і припинення дії договору, права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, інші умови, передбачені законом та згодою сторін; підписи сторін.

Серед прав та обов'язків сторін договору факторингу треба зазна­чити:

для фактора:

• права: право на всі суми, які фактор одержить від боржника на виконання вимоги, що набув від клієнта, відповідно до умов догово­ру; право наступного відступлення фактором права грошової вимо­ги третій особі, якщо це встановлено договором; право на отриман­ня винагороди за здійснення факторингу, якщо це відповідає суті договору; інші права, встановлені законом або договором;

• обов'язки: сплатити клієнтові суму коштів за грошову вимогу, права за якою придбані фактором, зменшеною на суму винагороди фактора, якщо інше не встановлено договором; надати клієнтові по­слуги, пов'язані з його грошовою вимогою, право якої він відступає, якщо це встановлено договором; надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступ-ленням права грошової вимоги, якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зо­бов'язання клієнта перед фактором і інше не встановлено догово­ром; інші обов'язки, встановлені законом або договором;

для клієнта:

• права: право вимагати від фактора сплати суми коштів за гро­шову вимогу, права за якою придбані фактором, зменшеної на суму винагороди фактора, якщо інше не встановлено договором; право на отримання звіту та грошової суми, що перевищує суму боргу клієн­та, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з ме­тою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором і інше не встановлено договором; інші обов'язки, встановлені зако­ном або договором;

• обов'язки: передати право грошової вимоги фактору в порядку, встановленому договором (у договорі з консенсуальною конструк­цією); повідомити боржника про відступлення права грошової вимо­ги фактора, якщо це передбачено договором; сплатити фактору зали­шок боргу, якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, що був забезпечений відступленням права вимоги; сплатити винагороду факторові, якщо

це відповідає суті договору; інші обов'язки, встановлені законом або договором.

Закон не встановлює відповідальності клієнта за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право кої відступається і яка пред’явлена до виконання фактором. Однак клієнт може взяти на себе за договором факторингу таку відповідальність (ст.1081 ЦК У). У цьому разі відповідальність клієнта перед фактором буде такою самою, як відповідальність первісного кредитора у зобов’язанні перед новим кредитором, який поручився за невиконання боржником свого обов’язку (ст.519 ЦК У), тобто буде відповідальністю поручителя (солідарною чи субсидіарною) залежно від того, що визначать сторони у договорі.

 

Порядок та форми розрахунків у господарському обороті, особливості розрахунків між суб’єктами підприємницької діяльності, види безготівкових розрахунків.

A Інформація

 

Виконання грошових зобов'я­зань між суб'єктами цивільного обороту здійснюється шляхом розра­хунків, їх ціллю є виконання та документальне оформлення сплати платником грошових коштів їх отримувачу. За своєю формою розра­хунки поділяються на готівкові та безготівкові. Відповідно до цього виконання готівкових розрахунків здійс­нюється завдяки передачі платником отримувачеві грошових знаків (банкнот і монет), а виконання безготівкових розрахунків здійснюєть­ся через банк або іншу платіжну систему за допомогою розрахункових документів в електронному або паперовому вигляді (ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»).

Згідно із законом розрахунки в Україні можуть здійснюватися в національній валюті України та іноземній валюті.

Відповідно до вимог закону розрахунки за участю суб'єктів під­приємницької діяльності в Україні у готівковій та (або) безготівко­вій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгів­лі, громадського харчування та послуг здійснюються через зареєст­ровані, опломбовані в установленому порядку та переведені у фіс­кальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій (ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»).

Під видами безготівкових розрахунків слід розуміти визначені законодавством, банківською практикою та звичаями ділового обороту способи виконання грошо­вих зобов'язань через установи банків або інші платіжні системи.

Відповідно до вимог законодавства безготівкові розрахунки здій­снюються через банки, інші фінансові установи, в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумов­лене видом безготівкових розрахунків.

Закон визначає, що при здійсненні безготівкових розрахунків в Україні допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунків за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськи­ми правилами та звичаями ділового обороту (ст. 1088 ЦК України). Серед останніх можна, зокрема, зазначити розрахунки із викорис­танням векселів, розрахунки в порядку договірного списання, роз­рахунки із застосуванням спеціального платіжного засобу (платіж­ної картки), розрахунки із застосуванням платіжних вимог-доручень, платіжних вимог, клірингові розрахунки (розрахунки клірин­говими вимогами), розрахунки через підприємства поштового зв'яз­ку та ін. Зазначені види безготівкових розрахунків розрізняються порядком їх здійснення, документообігом за ними, видами розра­хункових документів тощо. Порядок здійснення безготівкових роз­рахунків в Україні крім ЦК України, регулюється законами та бан­ківськими правилами. Під останніми слід розуміти правила, вста­новлені нормативно-правовими актами Національного банку України (ст. 51 Закону України «Про банки і банківську діяль­ність»), оскільки саме до компетенції цього державного органу за­кон (ст. 40 Закону України «Про Національний банк України») відносить встановлення правил, форм і стандартів розрахунків бан­ків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу Укра­їни із застосуванням як паперових, так і електронних документів, а також платіжних інструментів та готівки.

 

 

. Виконайте

Практичне завдання 1

? Питання для самоперевірки

 

1. Дайте поняття договору позики.

2. Охарактеризуйте права і обов’язки сторін за договором позики.

3. В якій формі укладається договір позики?

4. Дайте поняття кредитного договору і комерційного кредиту.

5. Охарактеризуйте договір банківського рахунку.

6. Що таке банківська таємниця?

7. Дайте поняття договору факторингу.

8. Назвіть сторони в договорі факторингу.

9. Визначте права і обов’язки, відповідальність сторін за договором фаткорингу.

10. Які є форми розрахунків у господарському обороті?

11. В чому особливості розрахунків між суб’єктами підприємницької діяльності?

12. Назвіть види безготівкових розрахунків.