Договір факторингу: поняття, сторони, права, обов’язки, відповідальність сторін



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Договір факторингу: поняття, сторони, права, обов’язки, відповідальність сторін



A Інформація

 

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторо­ві своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ст. 1077 ЦК України).

Договір факторингу є двостороннім та, як правило, відплатним. За домовленістю сторін договір факторингу може бути реальним (коли клієнт передає право грошової вимоги або фактор сплачує грошові кошти) або консенсуальним (коли клієнт зобов'язується пе­редати право грошової вимоги або фактор зобов'язується сплатити кошти).

Слід звернути увагу на те, що ст. 1077 ЦК України виділяє два типи факторингу: при першому — здійснюється безпосередньо фінансування під відступлення права грошової вимоги (купівля права грошової вимоги); при другому йдеться лише про можливість такого факторингу з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором (наприклад, банк, уклавши договір факто­рингу з постачальником, за договором поставки набуває право ви­моги до покупця у разі невиконання постачальником зобов'язань за кредитним договором). Останній за своєю суттю є ще одним видом забезпечення виконання зобов'язань, хоча він і не зазначений як та­кий у главі 49 ЦК України.

Особливістю договору факторингу є також те, що він, крім вико­нання основного зобов'язання фактора з передачі клієнту грошових коштів у розпорядження, може передбачати зобов'язання фактора щодо надання клієнту інших супутніх послуг, пов'язаних із грошо­вою вимогою, право якої йому відступається (ст. 1077 ЦК України).

Сторонами договору факторин­гу є фактор та клієнт. Згідно із законом фактором у договорі факто­рингу може бути банк або фінансова установа, а також фізична осо­ба — підприємець, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст. 1079 ЦК України).

Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридич­на особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (ст. 1079 ЦК України).

Отже, суб'єктний склад договору факторингу визначає, що цей договір може бути використаний виключно у підприємницькій діяльності.

Предметом договору факто­рингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою на­став (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне у майбут­ньому (майбутня вимога) (ст. 1078 ЦК України). На відміну від це-сії, за якою іншій особі може бути передана будь-яка вимога, предметом договору факторингу може бути лише грошова вимога, тобто вимога на отримання грошей у рахунок оплати поставлених товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Предметом факторингу може бути грошова вимога у валюті України або в іноземній валюті.

Форма договору факторингу ви­значається нормами ст. 513 ЦК України, згідно з якою договір факторингу має бути вчинений у тій самій формі, що І правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким переда­ється клієнтом фактора.

Як договір, що вчиняється виключно при здійсненні підприємницької діяльності, договір факторингу, як правило, передбачає , отримання фактором грошової винагороди.

За договором факторингу фактор сплачує клієнтові суму грошової вимоги, права за якою придбані фактором, зменшеною на суму своєї винагороди. Розмір винагороди фактора може визначатися: у конкретній сумі грошових коштів; у вигляді відсотків від розміру вимоги, права за якою відступлені; у вигляді різниці між номіналь­ною вартістю права вимоги та її ринковою (оціночною) вартістю, а у разі авансування клієнта фактором розмір винагороди фактора мо­же визначатися залежно від розміру облікової ставки Національно­го банку України, збільшеної на деяку кількість відсотків.

Враховуючи вимоги чинного за­конодавства, включаючи вимоги ст. 6 Закону України «Про фінан­сові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», договір факторингу має містити: назву договору, назву, адресу та реквізити суб'єкта підприємницької діяльності — фактора; прізви­ще, ім'я і по батькові фізичної особи, яка отримує послуги фактора, та її адресу; найменування, місцезнаходження юридичної особи — клієнта; найменування фінансової операції — факторингу; визна­чення права грошової вимоги, яку клієнт передає або зобов'язується передати факторові, сума коштів, яку фактор передає або зобо­в'язується передати клієнтові як плату за відступлене право вимо­ги, строк дії договору, порядок зміни і припинення дії договору, права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, інші умови, передбачені законом та згодою сторін; підписи сторін.

Серед прав та обов'язків сторін договору факторингу треба зазна­чити:

для фактора:

• права: право на всі суми, які фактор одержить від боржника на виконання вимоги, що набув від клієнта, відповідно до умов догово­ру; право наступного відступлення фактором права грошової вимо­ги третій особі, якщо це встановлено договором; право на отриман­ня винагороди за здійснення факторингу, якщо це відповідає суті договору; інші права, встановлені законом або договором;

• обов'язки: сплатити клієнтові суму коштів за грошову вимогу, права за якою придбані фактором, зменшеною на суму винагороди фактора, якщо інше не встановлено договором; надати клієнтові по­слуги, пов'язані з його грошовою вимогою, право якої він відступає, якщо це встановлено договором; надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступ-ленням права грошової вимоги, якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зо­бов'язання клієнта перед фактором і інше не встановлено догово­ром; інші обов'язки, встановлені законом або договором;

для клієнта:

• права: право вимагати від фактора сплати суми коштів за гро­шову вимогу, права за якою придбані фактором, зменшеної на суму винагороди фактора, якщо інше не встановлено договором; право на отримання звіту та грошової суми, що перевищує суму боргу клієн­та, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з ме­тою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором і інше не встановлено договором; інші обов'язки, встановлені зако­ном або договором;

• обов'язки: передати право грошової вимоги фактору в порядку, встановленому договором (у договорі з консенсуальною конструк­цією); повідомити боржника про відступлення права грошової вимо­ги фактора, якщо це передбачено договором; сплатити фактору зали­шок боргу, якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, що був забезпечений відступленням права вимоги; сплатити винагороду факторові, якщо

це відповідає суті договору; інші обов'язки, встановлені законом або договором.

Закон не встановлює відповідальності клієнта за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право кої відступається і яка пред’явлена до виконання фактором. Однак клієнт може взяти на себе за договором факторингу таку відповідальність (ст.1081 ЦК У). У цьому разі відповідальність клієнта перед фактором буде такою самою, як відповідальність первісного кредитора у зобов’язанні перед новим кредитором, який поручився за невиконання боржником свого обов’язку (ст.519 ЦК У), тобто буде відповідальністю поручителя (солідарною чи субсидіарною) залежно від того, що визначать сторони у договорі.

 

Порядок та форми розрахунків у господарському обороті, особливості розрахунків між суб’єктами підприємницької діяльності, види безготівкових розрахунків.

A Інформація

 

Виконання грошових зобов'я­зань між суб'єктами цивільного обороту здійснюється шляхом розра­хунків, їх ціллю є виконання та документальне оформлення сплати платником грошових коштів їх отримувачу. За своєю формою розра­хунки поділяються на готівкові та безготівкові. Відповідно до цього виконання готівкових розрахунків здійс­нюється завдяки передачі платником отримувачеві грошових знаків (банкнот і монет), а виконання безготівкових розрахунків здійснюєть­ся через банк або іншу платіжну систему за допомогою розрахункових документів в електронному або паперовому вигляді (ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»).

Згідно із законом розрахунки в Україні можуть здійснюватися в національній валюті України та іноземній валюті.

Відповідно до вимог закону розрахунки за участю суб'єктів під­приємницької діяльності в Україні у готівковій та (або) безготівко­вій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгів­лі, громадського харчування та послуг здійснюються через зареєст­ровані, опломбовані в установленому порядку та переведені у фіс­кальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій (ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»).

Під видами безготівкових розрахунків слід розуміти визначені законодавством, банківською практикою та звичаями ділового обороту способи виконання грошо­вих зобов'язань через установи банків або інші платіжні системи.

Відповідно до вимог законодавства безготівкові розрахунки здій­снюються через банки, інші фінансові установи, в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумов­лене видом безготівкових розрахунків.

Закон визначає, що при здійсненні безготівкових розрахунків в Україні допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунків за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськи­ми правилами та звичаями ділового обороту (ст. 1088 ЦК України). Серед останніх можна, зокрема, зазначити розрахунки із викорис­танням векселів, розрахунки в порядку договірного списання, роз­рахунки із застосуванням спеціального платіжного засобу (платіж­ної картки), розрахунки із застосуванням платіжних вимог-доручень, платіжних вимог, клірингові розрахунки (розрахунки клірин­говими вимогами), розрахунки через підприємства поштового зв'яз­ку та ін. Зазначені види безготівкових розрахунків розрізняються порядком їх здійснення, документообігом за ними, видами розра­хункових документів тощо. Порядок здійснення безготівкових роз­рахунків в Україні крім ЦК України, регулюється законами та бан­ківськими правилами. Під останніми слід розуміти правила, вста­новлені нормативно-правовими актами Національного банку України (ст. 51 Закону України «Про банки і банківську діяль­ність»), оскільки саме до компетенції цього державного органу за­кон (ст. 40 Закону України «Про Національний банк України») відносить встановлення правил, форм і стандартів розрахунків бан­ків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу Укра­їни із застосуванням як паперових, так і електронних документів, а також платіжних інструментів та готівки.

 

 

.Виконайте

Практичне завдання 1

? Питання для самоперевірки

 

1. Дайте поняття договору позики.

2. Охарактеризуйте права і обов’язки сторін за договором позики.

3. В якій формі укладається договір позики ?

4. Дайте поняття кредитного договору і комерційного кредиту.

5. Охарактеризуйте договір банківського рахунку.

6. Що таке банківська таємниця ?

7. Дайте поняття договору факторингу.

8. Назвіть сторони в договорі факторингу.

9. Визначте права і обов’язки, відповідальність сторін за договором фаткорингу.

10. Які є форми розрахунків у господарському обороті ?

11. В чому особливості розрахунків між суб’єктами підприємницької діяльності ?

12. Назвіть види безготівкових розрахунків.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.56.11 (0.006 с.)