Поняття сімейного права. Метод сімейного права. Принципи сімейного права.

Поняття сімейного права. Метод сімейного права. Принципи сімейного права.

Сімейне право - це сукупність правових норм, які регулюють сімейні відносини. Тобто Сімейне право регулює особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між подружжям, іншими членами сім'ї, тощо. Крім того, сімейне право України регулює відносини усиновлення (удочеріння), опіки, піклування, патронату та інше.

Відповідно до Сімейного кодексу України, учасниками сімейних відносин є: подружжя, батьки та діти, усиновлювачі та усиновлені, мати та батько дитини, дід, баба, онуки та правнуки, рідні брати та сестри, мачуха, вітчим, пасинок, падчерка, опікун, піклувальник, дитина над якою встановлено опіку або піклування, особа, яка уклала договір про патронат, та дитина передана у сім'ю патронатного виховання. Проте сімейне право не регулює відносин між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінниками, а також між іншими родичами за походженням.

Метод сімейного права – спосіб регулювання сімейних правовідносин. Методу сімейного права притаманні такі ознаки:

1) Юридична рівність учасників сімейних відносин.

2) Самостійний майновий статус учасників та спільність їх інтересів.

3) Диспозитивний характер сімейно – правових норм (імперативні: порядок усиновлення, патронатні сім`ї).

4) Специфіка розгляду конфліктів у сімейній сфері (беруть участь спеціально уповноважені органи = Органи опіки і піклування, прокурор, захист зі сторони нотаріальних органів

Вчені називають метод сімейного права ситуаційний, адже суд повинен вивчати всі обставини в сім`ї, але в будь – якому випадку суд зобов’язаний з’ясувати всі обставини. Виділяють всезагальний диспозитивний.

Але слід критично підходити до поняття методу Сімейного права, адже є сумніви щодо самостійності сімейного права.

Принципи сімейного права:

1) Одношлюбність (моногамність) – громадяни одночасно можуть перебувати лише в одному шлюбі – ст.25 СК України.

2) Принцип свободи і добровільності при укладенні шлюбу – ст. 51 КУ, ст. 24 СК України за власним бажанням, без жодного примусу.

3) Принцип свободи розірвання шлюбу – ст. 105 СК України.

4) Принцип рівності чоловіка та жінки в особистих та майнових правах - ст.6 СК України.

5) Моральності та матеріальної підтримки нужденних членів сім`ї: аліментні зобов’язання батьків та дітей, подружжя.

Ст. 7 СК – загальні засади регулювання сімейних відносин: ч.ч. 4 – 10 ст.7 СК України.

 

 

Підходи до визначення сімейного права на різних історичних проміжках (У Російській Імперії, у СРСР, у незалежній Україні).

 

Норми сімейного законодавства іноземних держав у системі сімейного законодавства України.

Сімейне законодавство іноземних держав може застосовуватися в Україні, якщо воно не суперечить основним засадам регулювання сімейних відносин, що встановлені в ст. 7 СК. Тобто сімейне законодавство іноземних держав регулює сімейні відносини на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства, з урахуванням рівних прав і обов'язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї, з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя, з забезпеченням можливості здійснення прав дитини тощо. Це законодавство не повинно містити привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань.

Вважається, що ст. 291 СК допускає застосування іноземного сімейного законодавства при укладенні договорів, які стосуються сімейних відносин, а також при вирішенні судом сімейних спорів.

 

 

Поняття сім’ї (у філософському, соціологічному та юридичному розумінні).

Соціологічний – засноване на шлюбі чи кровному спорідненні невелика група людей, члени якої пов’язані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальності та взаємодопомогою.

Сім’я – це історично певна організована соціальна спільність, заснована на шлюбі і спорідненні (або лише на шлюбі, або лише на спорідненні), усиновленні і прийнятті дітей на виховання, характерними рисами якої є сумісне життя членів сім’ї, взаємна моральна і матеріальна підтримка членами сім’ї один одного і сумісне виховання членами сім’ї один одного, в першу чергу підростаючого покоління.

Від поняття сім’ї в соціологічному сенсі слід відрізняти поняття сім’ї в юридичному сенсі:

Юридичний – ст. 3 СК України – ч.1 це первинний та основний осередок суспільства,

Ч.2 ст.3 - визначає ознаки сім`ї:

1. спільність проживання (спільно в межах певної житлової території, спільність перебування, визначення порядку проживання, користування речами; абз.2 підкреслює важливість цієї ознаки, встановивши винятки із цього правила),

2. ведення спільного господарства/ пов`язаність спільним побутом (спільність бюджету, коштів, спільність побутових предметів, спільна участь у придбанні певних побутових речей),

3. взаємні права та обов’язки (моральна та матеріальна підтримка),

Тобто, для сім’ї в юридичному сенсі характерні ті самі ознаки, як і для сім’ї в соціологічному сенсі, а саме: сумісне життя, взаємна матеріальна і моральна підтримка, сумісне виховання один одного; проте для сім’ї в юридичному сенсі характерно і те, що члени сім’ї зв’язані сімейними правами та обов’язками.

 

 

Доктринальні та законодавчо закріплені поняття шлюбу.

У ч.1 ст.21 СК України зазначено, що шлюб – це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі РАЦСу. Але це визначення не є вичерпним, оскільки в ньому не згадується, що шлюб заснований на добровільній згоді жінки та чоловіка; а також, що укладення шлюбу є фактом, що встановлює право, він породжує права і обов’язки подружжя.

Шлюб – це вільний, добровільний союз рівноправних жінки та чоловіка, спрямований на створення сім’ї, укладений з дотриманням умов і форми, встановлених законом, і який породжує взаємні права і обов’язки подружжя. Деякі автори дають і таке визначення, що шлюб – це довічний союз жінки та чоловіка, створений з метою народження та виховання дітей.

Але з цим визначенням не можна погодитись, оскільки в ч.3 ст.56 СК України закріплено право подружжя на розлучення. Можуть також одружуватись особи, які з тих чи інших причин не можуть мати дітей, це не є перешкодою вступу у шлюб. Головне, що особи, які беруть шлюб, бажають створити сім’ю.

Також слід зазначити, що в літературі зустрічається і таке поняття, як «цивільний шлюб», яке розуміють як шлюб, не зареєстрований в органах РАЦС, тобто фактичний шлюб. Проте таке використання даного терміну є неправильним, оскільки законодавство України, починаючи з декрету СНК УССР від 20.02.1919 р. «Про цивільний шлюб і про введення книг запису актів цивільного стану», встановлює, що цивільним шлюбом визнається шлюб, укладений в органах загсу, і який відрізняється від церковного шлюбу, що є приватною справою осіб, які вступають у шлюб.

 

Порядок встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах.

Відповідно до ППВСУ №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», а зокрема п.11 – Встановлення судом факту перебування у фактичних шлюбних відносинах на підставі п.5 ст.273 ЦПК (перебування у фактичних шлюбних відносинах у встановлених законом випадках, якщо шлюб в органах запису актів громадянського стану не може бути зареєстрований внаслідок смерті одного з подружжя;) може мати місце, якщо такі відносини виникли до 8 липня 1944 року і тривали до смерті (пропажі без вісті на фронті) одного з подружжя, внаслідок чого шлюб не може бути зареєстровано в органах реєстрації актів громадського стану. В інших випадках заяви про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах судовому розгляду не підлягають.

 

Визнання походження дитини. Визнання походження дитини у випадку застосування методу штучного запліднення, при імплементації ембріона «сурогатній матері».

Стаття 122

1. Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від
подружжя.

Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.

2. Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після
припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від
подружжя.

3. Подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір'ю дитини заяви про визнання батьківства.

Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу внаслідок смерті чоловіка, походження дитини від батька може бути визначене за спільною заявою матері та чоловіка, який вважає себе батьком.

Стаття 123.

1. У разі народження дружиною дитини, зачатої в результаті
застосування допоміжних репродуктивних технологій, здійснених за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини.

2. У разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини,
зачатого подружжям в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя.

Із правової точки зору під сурогатним материнством розуміють «запліднення жінки шляхом імплантації ембріона з використанням генетичного матеріалу подружжя з метою виношування і народження дитини, яка в подальшому буде визнана такою, що походить від подружжя, як правило, на комерційній основі на підставі відповідного договору між подружжям та сурогатною матір, тобто сутність сурогатного материнства полягає у тому, що запліднена яйцеклітина пересаджується до організму генетично сторонньої жінки, яка виношує і народжує дитину не для себе, а для бездітного подружжя.

Згідно р п. 1.4 Наказу Міністерства охорони здоров'я України № 24 від 04.02.97 р. «Про затвердження умов та порядку штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів) та методів їх проведення» вік жінки, якій здійснюється штучне запліднення, не повинен перевищувати 40 років ¹. Відповідно ця жінка одержує певне утримання у вигляді грошей, ліків, посиленого харчування тощо. Але їй не передається право вирішувати долю імплантованого їй ембріона - ці питання має вирішувати подружжя, оскільки «сама по собі згода дружини та чоловіка на імплантацію ембріона з використанням їхнього генетичного матеріалу у організм іншої жінки має розглядатися як дія, спрямована на виконання їхньої репродуктивної функції, тобто як здійснення однієї з правомочностей, яка складає зміст суб'єктивного права на материнство (батьківство)»².

Конститутивною ознакою сурогатного материнства, як відзначає М.В. Антокольська, є укладення до моменту зачаття дитини договору про виношування дитини сурогатною матір'ю з метою подальшого встановлення батьківських правовідносин між цією дитиною та особами, які уклали даний договір з сурогатною матір'ю ³.

Спеціальних вимог до договору про сурогатне материнство чинне законодавство України не встановлює. Умовами такого договору можуть бути: умови щодо компенсації витрат на медичне обслуговування сурогатної матері; заклад, у якому буде здійснюватися запліднення та прийматимуться пологи; наслідки народження дитини з фізичними чи психічними недоліками; наслідки відмови сурогатної матері надати згоду на запис подружжя батьками дитини; умови та строки оплати послуг сурогатної матері; підстави для зміни та розірвання договору тощо.

3. Подружжя визнається батьками дитини, народженої дружиною
після перенесення в її організм ембріона людини, зачатого її
чоловіком та іншою жінкою в результаті застосування допоміжних
репродуктивних технологій.

Стаття 124

1. Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня
припинення шлюбу або визнання шлюбу недійсним, але після
реєстрації повторного шлюбу її матері з іншою особою, вважається,
що батьком дитини є чоловік її матері у повторному шлюбі.

Батьківство попереднього чоловіка може бути визначене на
підставі його спільної заяви з чоловіком у повторному шлюбі або за
рішенням суду.

Стаття 125.

1. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між
собою, походження дитини від матері визначається на підставі
документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини.

2. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається:

1) за заявою матері та батька дитини;

3) за рішенням суду.

Стаття 126.

1. Походження дитини від батька визначається за заявою жінки
та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може
бути подана як до, так і після народження дитини до органу
державної реєстрації актів цивільного стану.

2. Якщо заява про визнання себе батьком дитини подана
неповнолітнім, орган державної реєстрації актів цивільного стану
повідомляє батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього про
запис його батьком дитини. У разі якщо повідомити батьків,
опікуна, піклувальника неповнолітнього неможливо, орган державної
реєстрації актів цивільного стану повинен повідомити орган опіки
та піклування про запис неповнолітнього батьком дитини.

3. Якщо заява про визнання батьківства не може бути подана
особисто, вона може бути подана через представника або надіслана
поштою, за умови її нотаріального засвідчення. Повноваження
представника мають бути нотаріально засвідчені.

Стаття 128.

1. За відсутності заяви, право на подання якої встановлено
статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути
визнане за рішенням суду.

2. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості,
що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані
відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно ч. 2 ст. 128 СК підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Наприклад, доказами батьківства конкретного чоловіка можуть бути різноманітні документи (листи, заяви за місцем роботи про надання матеріальної допомоги тощо), усні заяви та поведінка відповідача під час вагітності матері та після народження дитини (турбота про матір, вітання з новонародженим, обрання імені дитині та ін.). Усе це може прямо чи опосередковано свідчити про те, що батьком дитини є саме відповідач. Крім цього, на сьогодні існує багато видів різноманітних експертиз, які дозволяють встановити батьківство з великою мірою точності. Такими є, наприклад, генетична дактилоскопія (по ДНК, де міститься генетичний код, індивідуальний для кожної особи, при цьому ДНК дитини завжди поєднує ознаки ДНК матері та батька), експертиза по амніотичній рідині (води при вагітності).Але висновок експертизи з питання походження дитини є одним з доказів, які повинні бути оцінені судом у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

3. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений
матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та
виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.

Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою,
яка вважає себе батьком дитини.

4. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо
запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено
відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Стаття 129.

1. Особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою,
яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з
іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він
записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.
2. До вимоги про визнання батьківства застосовується позовна
давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

Поняття сімейного права. Метод сімейного права. Принципи сімейного права.

Сімейне право - це сукупність правових норм, які регулюють сімейні відносини. Тобто Сімейне право регулює особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між подружжям, іншими членами сім'ї, тощо. Крім того, сімейне право України регулює відносини усиновлення (удочеріння), опіки, піклування, патронату та інше.

Відповідно до Сімейного кодексу України, учасниками сімейних відносин є: подружжя, батьки та діти, усиновлювачі та усиновлені, мати та батько дитини, дід, баба, онуки та правнуки, рідні брати та сестри, мачуха, вітчим, пасинок, падчерка, опікун, піклувальник, дитина над якою встановлено опіку або піклування, особа, яка уклала договір про патронат, та дитина передана у сім'ю патронатного виховання. Проте сімейне право не регулює відносин між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінниками, а також між іншими родичами за походженням.

Метод сімейного права – спосіб регулювання сімейних правовідносин. Методу сімейного права притаманні такі ознаки:

1) Юридична рівність учасників сімейних відносин.

2) Самостійний майновий статус учасників та спільність їх інтересів.

3) Диспозитивний характер сімейно – правових норм (імперативні: порядок усиновлення, патронатні сім`ї).

4) Специфіка розгляду конфліктів у сімейній сфері (беруть участь спеціально уповноважені органи = Органи опіки і піклування, прокурор, захист зі сторони нотаріальних органів

Вчені називають метод сімейного права ситуаційний, адже суд повинен вивчати всі обставини в сім`ї, але в будь – якому випадку суд зобов’язаний з’ясувати всі обставини. Виділяють всезагальний диспозитивний.

Але слід критично підходити до поняття методу Сімейного права, адже є сумніви щодо самостійності сімейного права.

Принципи сімейного права:

1) Одношлюбність (моногамність) – громадяни одночасно можуть перебувати лише в одному шлюбі – ст.25 СК України.

2) Принцип свободи і добровільності при укладенні шлюбу – ст. 51 КУ, ст. 24 СК України за власним бажанням, без жодного примусу.

3) Принцип свободи розірвання шлюбу – ст. 105 СК України.

4) Принцип рівності чоловіка та жінки в особистих та майнових правах - ст.6 СК України.

5) Моральності та матеріальної підтримки нужденних членів сім`ї: аліментні зобов’язання батьків та дітей, подружжя.

Ст. 7 СК – загальні засади регулювання сімейних відносин: ч.ч. 4 – 10 ст.7 СК України.