Режим роздільного проживання подружжя

Новий СК України вперше запроваджує інститут окремого проживання подружжя (ст. ст. 119, 120 СК України). Це поняття одержало також назву «сепарація». Згідно з законом режим окремого проживання може бути встановлено судом:

а) за взаємною заявою подружжя, коли дружина та чоловік не можуть проживати разом і згодні на встановлення такого режиму;

б) за позовом одного з подружжя у разі небажання дружини або чоловіка проживати спільно, коли ініціатором роздільного проживання виступає лише один із подружжя.

Сімейне законодавство, що діяло раніше (КпШС України 1969 р.), не містило спеціальних норм про роздільне проживання подружжя.

2. Режим окремого проживання подружжя встановлюється виключно судом. Порядок його встановлення залежить від того, як ставляться дружина та чоловік до факту роздільного проживання. Якщо на встановлення режиму сепарації є згода обох сторін, вони можуть подати до суду спільну заяву. У цьому випадку справа розглядатиметься в порядку окремого провадження (ч. З ст. 234 ЦПК України). Якщо ж між сторонами існує спір і на встановленні режиму окремого проживання наполягає лише один з подружжя, він може подати до суду відповідну позовну заяву. У цьому випадку справа буде розглядатися за правилами позовного провадження.

3. В ч. 2 коментованої статті визначається порядок припинення режиму окремого проживання. Такі наслідки виникають у випадку:

а) відновлення сторонами сімейних відносин;

б) за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя.

Вказані положення закону важко визнати вдалими. Поняття «відновлення подружніх відносин» є вкрай невизначеним. У ньому відсутній необхідний формальний момент. Сторони фактично можуть відновити свої сімейні відносини і це, згідно з коментованою статтею, буде свідчити про припинення режиму окремого проживання. Втім, одночасно буде зберігати чинність рішення суду про встановлення режиму окремого проживання, оскільки сторони або одна з них звільнені від необхідності звернення до суду. Внаслідок цього фактично такий режим буде припинено, а юридично він зберігатиметься. Така ситуація створює юридичну невизначеність та суперечливість правового статусу осіб та набутого ними за цей час майна. У разі спору момент відновлення подружжям сімейних відносин вкрай складно підтвердити. Це створює можливості для зловживань і порушення прав дружини та чоловіка.

Друга підстава припинення режиму окремого проживання подружжя - за рішенням суду за заявою одного з подружжя також викликає запитання. У першу чергу незрозуміло, у якому порядку (окремого або позовного провадження) має розглядатися судом справа про припинення режиму роздільного проживання дружини та чоловіка? Неясно також, про яку саме заяву вказано в статті і чому достатньо заяви лише одного з подружжя? Можна припустити, що заяви одного з подружжя достатньо у тому випадку, коли суд постановив рішення про встановлення режиму окремого проживання за заявою саме цієї особи. Втім, за заявою одного з подружжя режим окремого проживання встановлюється при розгляді судом справи в порядку позовного, а не окремого провадження. Тому заяви лише одного з подружжя для відміни рішення суду недостатньо. Якщо режим окремого проживання було встановлено за спільною заявою подружжя, то очевидно, що знов-таки заява лише одного^ подружжя не надає можливості визначити волю другого з подружжя, який свого часу звертався до суду з заявою про встановлення режиму окремого проживання.

Правові наслідки встановлення режиму окремого проживання подружжя
1. Встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов'язків подружжя, які встановлені цим Кодексом і які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму, а також прав та обов'язків, які встановлені шлюбним договором.
2. У разі встановлення режиму окремого проживання:
1) майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі;
2) дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка.

 

Порядок поновлення шлюбних відносин

1. Якщо особа, яка була оголошена померлою, з'явилася, і відповідне рішення суду скасовано та актовий запис про смерть анульовано, її шлюб з іншою особою поновлюється за умови, що ніхто з них не перебуває у повторному шлюбі.

2. Якщо особа, яка була визнана безвісно відсутньою, з'явилася, і відповідне рішення суду скасоване, її шлюб з іншою особою може бути поновлений за їхньою заявою, за умови, що ніхто з них не перебуває у повторному шлюбі.

3. У випадку, передбаченому частиною другою цієї статті, орган державної реєстрації актів цивільного стану анулює актовий запис про розірвання шлюбу та відповідне свідоцтво, видане на його підставі.

Стаття 24

1. Актовий запис цивільного стану анулюється на підставі:

1) рішення суду;

2) висновку відповідного органу державної реєстрації актів
цивільного стану у випадках, передбачених законом.

2. Анулювання актового запису цивільного стану проводиться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем його зберігання.

3. Заява про анулювання актового запису цивільного стану подається заінтересованою особою до відповідного органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання заявника або за місцем зберігання актового запису цивільного стану, який підлягає анулюванню.
4. Одночасно із прийняттям рішення щодо анулювання актового запису цивільного стану відповідний орган, на підставі рішення або висновку якого проводиться анулювання актового запису цивільного стану, приймає рішення щодо вилучення і повернення анульованого
свідоцтва відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану. У разі неповернення анульованого свідоцтва інформація про його анулювання оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади у сфері державної реєстрації актів цивільного стану.

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ Н А К А З « Про затвердження Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання».

Анулювання актового запису про розірвання шлюбу, про смерть у
випадках, передбачених статтею 118 Сімейного кодексу України, проводиться відділом державної реєстрації актів
цивільного стану, яким було проведено державну реєстрацію цих
актів.

Питання про внесення змін до актових записів цивільного
стану, їх поновлення та анулювання розглядається у тримісячний
строк з дня подання відповідної заяви до відділу державної
реєстрації актів цивільного стану.

 

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану,
дипломатичне представництво чи консульська установа України анулює
первинні актові записи цивільного стану на підставі рішення суду
про: скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення померлою у випадках, передбачених статтею 118 Сімейного кодексу України. Актовий запис про розірвання шлюбу анулюється на підставі рішення суду про скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою у разі поновлення шлюбу за спільною заявою подружжя.

 

 

Визнання походження дитини. Визнання походження дитини у випадку застосування методу штучного запліднення, при імплементації ембріона «сурогатній матері».

Стаття 122

1. Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від
подружжя.

Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.

2. Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після
припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від
подружжя.

3. Подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір'ю дитини заяви про визнання батьківства.

Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу внаслідок смерті чоловіка, походження дитини від батька може бути визначене за спільною заявою матері та чоловіка, який вважає себе батьком.

Стаття 123.

1. У разі народження дружиною дитини, зачатої в результаті
застосування допоміжних репродуктивних технологій, здійснених за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини.

2. У разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини,
зачатого подружжям в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя.

Із правової точки зору під сурогатним материнством розуміють «запліднення жінки шляхом імплантації ембріона з використанням генетичного матеріалу подружжя з метою виношування і народження дитини, яка в подальшому буде визнана такою, що походить від подружжя, як правило, на комерційній основі на підставі відповідного договору між подружжям та сурогатною матір, тобто сутність сурогатного материнства полягає у тому, що запліднена яйцеклітина пересаджується до організму генетично сторонньої жінки, яка виношує і народжує дитину не для себе, а для бездітного подружжя.

Згідно р п. 1.4 Наказу Міністерства охорони здоров'я України № 24 від 04.02.97 р. «Про затвердження умов та порядку штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів) та методів їх проведення» вік жінки, якій здійснюється штучне запліднення, не повинен перевищувати 40 років ¹. Відповідно ця жінка одержує певне утримання у вигляді грошей, ліків, посиленого харчування тощо. Але їй не передається право вирішувати долю імплантованого їй ембріона - ці питання має вирішувати подружжя, оскільки «сама по собі згода дружини та чоловіка на імплантацію ембріона з використанням їхнього генетичного матеріалу у організм іншої жінки має розглядатися як дія, спрямована на виконання їхньої репродуктивної функції, тобто як здійснення однієї з правомочностей, яка складає зміст суб'єктивного права на материнство (батьківство)»².

Конститутивною ознакою сурогатного материнства, як відзначає М.В. Антокольська, є укладення до моменту зачаття дитини договору про виношування дитини сурогатною матір'ю з метою подальшого встановлення батьківських правовідносин між цією дитиною та особами, які уклали даний договір з сурогатною матір'ю ³.

Спеціальних вимог до договору про сурогатне материнство чинне законодавство України не встановлює. Умовами такого договору можуть бути: умови щодо компенсації витрат на медичне обслуговування сурогатної матері; заклад, у якому буде здійснюватися запліднення та прийматимуться пологи; наслідки народження дитини з фізичними чи психічними недоліками; наслідки відмови сурогатної матері надати згоду на запис подружжя батьками дитини; умови та строки оплати послуг сурогатної матері; підстави для зміни та розірвання договору тощо.

3. Подружжя визнається батьками дитини, народженої дружиною
після перенесення в її організм ембріона людини, зачатого її
чоловіком та іншою жінкою в результаті застосування допоміжних
репродуктивних технологій.

Стаття 124

1. Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня
припинення шлюбу або визнання шлюбу недійсним, але після
реєстрації повторного шлюбу її матері з іншою особою, вважається,
що батьком дитини є чоловік її матері у повторному шлюбі.

Батьківство попереднього чоловіка може бути визначене на
підставі його спільної заяви з чоловіком у повторному шлюбі або за
рішенням суду.

Стаття 125.

1. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між
собою, походження дитини від матері визначається на підставі
документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини.

2. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається:

1) за заявою матері та батька дитини;

3) за рішенням суду.

Стаття 126.

1. Походження дитини від батька визначається за заявою жінки
та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може
бути подана як до, так і після народження дитини до органу
державної реєстрації актів цивільного стану.

2. Якщо заява про визнання себе батьком дитини подана
неповнолітнім, орган державної реєстрації актів цивільного стану
повідомляє батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього про
запис його батьком дитини. У разі якщо повідомити батьків,
опікуна, піклувальника неповнолітнього неможливо, орган державної
реєстрації актів цивільного стану повинен повідомити орган опіки
та піклування про запис неповнолітнього батьком дитини.

3. Якщо заява про визнання батьківства не може бути подана
особисто, вона може бути подана через представника або надіслана
поштою, за умови її нотаріального засвідчення. Повноваження
представника мають бути нотаріально засвідчені.

Стаття 128.

1. За відсутності заяви, право на подання якої встановлено
статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути
визнане за рішенням суду.

2. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості,
що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані
відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно ч. 2 ст. 128 СК підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Наприклад, доказами батьківства конкретного чоловіка можуть бути різноманітні документи (листи, заяви за місцем роботи про надання матеріальної допомоги тощо), усні заяви та поведінка відповідача під час вагітності матері та після народження дитини (турбота про матір, вітання з новонародженим, обрання імені дитині та ін.). Усе це може прямо чи опосередковано свідчити про те, що батьком дитини є саме відповідач. Крім цього, на сьогодні існує багато видів різноманітних експертиз, які дозволяють встановити батьківство з великою мірою точності. Такими є, наприклад, генетична дактилоскопія (по ДНК, де міститься генетичний код, індивідуальний для кожної особи, при цьому ДНК дитини завжди поєднує ознаки ДНК матері та батька), експертиза по амніотичній рідині (води при вагітності).Але висновок експертизи з питання походження дитини є одним з доказів, які повинні бути оцінені судом у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

3. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений
матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та
виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.

Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою,
яка вважає себе батьком дитини.

4. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо
запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено
відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Стаття 129.

1. Особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою,
яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з
іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він
записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.
2. До вимоги про визнання батьківства застосовується позовна
давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.