Поділ спільного майна подружжя.

Поділ спільного майна подружжя може відбуватися як під час шлюбу, так і в разі його розірвання з їхньої ініціативи або на вимогу кредиторів у примусовому або добровільному порядку.

У добровільному порядку подружжя може ділити своє май­но шляхом укладення договору про поділ майна. У договорі про поділ майна може бути визначено, в яких частках ділиться між подружжям спільне майно, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Треба враховувати норму частини 4 статті 93 СК України, відповідно до якої умови шлюбного до­говору не можуть ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Також може бути визначено перелік конкретного майна в ме­жах кожної з часток. За домовленістю сторін певне майно може переходити у власність одного із подружжя за умови виплати іншому грошової компенсації.

Подрркжя можуть укладати також договори про виділ май­на, які відрізняються від договорів про поділ тим, що внаслідок поділу відносини спільної сумісної власності припиняються повністю, а внаслідок виділу — лише в частині.

Поділ спільного майна подрркжя в примусовому порядку відбувається за рішенням суду на вимогу одного із них, опікуна недієздатного подружжя, кредиторів. За відсутності шлюбного договору в цілому або умови в ньому щодо поділу майна, суд ділить майно в рівних частках(у разі спору суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про ма­теріальне забезпечення сім'ї…) Частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена судом, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного роз­витку та лікування.

При визначенні переліку майна, яке підлягає поділу, суд вилучає з нього те майно, яке придбане батьками чи одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини і є власністю дитини.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за домо­вленістю сторін, а в разі виникнення спору один із подрркжя може вимагати його оцінки в порядку, визначеному Законом. Вартість майна визначається на час розгляду справи в суді. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Неподільні речі присуджуються одному з подрркжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження од­ному з подрркжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, окрім випадків, передбачених ЦК України. Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сімї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Речі для професійних занять присуджуються тому з под­ружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Позовна давність не застосовується до вимог про поділ май­на, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується по­зовна давність у три роки.

 

32.. Договірний режим майна подружжя. .

Майнові відносини подружжя можуть визначатися не тільки законом, а й договором. У цьому випадку регулювання має індивідуальний характер, бо ґрунтується на правилах, вироблених самими сторонами, які беруть участь у правовідношенні- має назву договірний режим майна подружжя. Договірний режим майна подружжя — це визначений домовленістю спеціальний порядок регулювання відносин окре­мого подружжя щодо їхнього майна. Застосування договірного режиму надає подружжю можливість альтернативно врегулювати свої відносини щодо майна, змінивши визначені законом засади повністю або в частині, щодо всього або лише окремих видів майна, встановити особливі правила управлінням ним під час шлюбу чи лише на певний період.

 

33. Поняття та правова природа шлюбного договору.

Українське сімейне законодавство не містить дефініції шлюбного договору. У правовій літературі під шлюбним договором розуміють правочин, вчинений нареченими чи подружжям, що визначає їхні майнові права і обов'язки в період шлюбу і (або) у випадку його припинення, а також їхні майнові обов'язки як батьків. У літературі питання про правову природу шлюбного до­говору є дискусійним. Цей договір розглядають як цивільно-правовий, та як сімейно-правовий договір.

Специфіка шлюбного договору полягає, зокрема, у тому, що його сторо­нами є лише подружжя. Чинність шлюбного договору залежить від чинності шлюбу. За правовою природою шлюбний договір є двосторонньозобов'язуючим, консенсуальним, каузальним.

За цільовою спрямованістю шлюбні договори поділяються на такі, що мають загальний характер, і такі, що мають цільовий характер, та укладаються у зв'язку з тим чи іншим станом подружніх стосунків(розірвання шлюбу, примирення сторін тощо.). Шлюбні договори можуть бути із простою та зі складною структурою. За своїм змістом шлюбний договір може складатись із одного пункту, а може складатись із декількох пунктів.

 

34. Сторони та порядок укладення шлюбного договору.

Право на укладення шлюбного договору мають наречені або подрркжя. Для неповнолітніх наре­чених потрібна письмова згода їхніх батьків або піклувальників, засвідчена нотаріусом.

Дискусійним є питання щодо можливості укладення шлюбного договору через представника за довіреністю, а також законним представни­ком. Одні вчені вважають що шлюбний договір не може бути укладений ні з участю законного представника, ні за довіреністю. Інші вважають правомірним застосування законного, а також і договірного представництва. Щодо меж реалізації права на укладення шлюбного договору недієздатними особами та особа­ми, дієздатність яких обмежена, СК не містить заборон, спеціальних правил, а отже і не заперечує такої можливості. Оскільки цей правочин потребує нотаріального посвідчення, то опікуни мають право вчиняти їх, а піклувальники надавати згоду на їх вчинення лише з дозволу органу опіки та піклування.

Щодо особливостей укладення цього договору неповнолітніми особами СК України зазначає лише вимогу щодо письмової згоди батьків чи піклувальників, засвід­чену нотаріусом, у разі вчинення цього правочину до реєстра­ції шлюбу.

Жінка та чоловік, які перебувають фактичних шлюб­них відносинах(проживають однією сім'єю, але без реєстрації шлюбу), відносини щодо набутого ними майна не мо­жуть регулювати шлюбним договором, оскільки він призначений для регулювання майнових відносин саме між подружжям. Вони можуть укласти інший договір, наприклад, про спільне проживання і ведення спільного госпо­дарства.

Щодо умов укладення шлюбного договору, то він маютє відповідати загальним вимогам, які висуваються до правочинів: а) договір не може порушувати вимог закон; б) особи, які його укладають, повинні мати достатній обсяг цивільної дієздатності; в) у договорі має закріплюватися вільне волевиявлення учасника правочину, яке відповідає його внутрішній волі; г) договір має вчинятися у формі, встановленій законом; г) бути спрямова­ним на реальне настання правових наслідків; д) договір, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам дітей. Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, то він набирає чинності у день реєстрації шлюбу, а якщо шлюбний договір укладений подружжям, то з моменту його нотаріаль­ного посвідчення.

35. Зміст шлюбного договору.

З міст шлюбного договору становлять майнові відносини між подружжям, тобто майнові права та обов’язки подружжя. Шлюбний договір не може регулювати особисті немайнові відносини між подружжям, а також особисті немайнові відно­сини між батьками і дітьми.

Сімейне законодавство надає право сторонам домо­витися: про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу режиму спільної власності; про можливий порядок поділу майна, у тому числі, і в разі розірвання шлюбу; про використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб; про порядок користування житлом; у разі розірвання шлюбу про порядок звільнення жит­лового приміщення тим із подружжя, хто вселився в нього, з виплатою грошової компенсації або без неї; про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності або потреби у матеріальній допомозі; про визначення умов, розміру та строків виплати алімен­тів.

Важливою умовою шлюбного договору є те, що його поло­ження не повинні зменшувати обсягу прав дитини, встановлених СК. Тобто будя-яка умова що обмежує права дитини є недійсною.

Шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне для нього матеріальне становище. Таке становище може виникнути, якщо за умовами договору у разі поділу майна подружжя вся нерухомість буде передаватись одному із них, натомість другий отримає рухоме майно незнач­ної вартості. Однією з особливістей шлюбного договору є те, що ним майнові права та обов'язки подружжя може бути визначено інакше, ніж це передбачено загальними правилами сімейного законодавства. У договорі може бути визначено на власний розсуд подружжя розмір час­ток у праві власності на майно, що буде нажите у період шлюбу, передбачено умови поділу спільного майна у разі розірвання шлюбу, порядок погашення боргів кожного з подружжя за рахунок спільного чи роздільного майна тощо. Шлюбний договір може встановлювати інший правовий режим майна, ніж той, що встановлений законом(встановлення спільної часткової власності, визначання часток у власності, режим роздільності стосовно весільних подарунків тощо). Сторони можуть у шлюбному договорі узгодити умову про те, що коштовності (вироби з дорогоцінних матеріалів чи доро­гоцінного каміння), придбані як для індивідуального користу­вання, так і для накопичення капіталу, вважатимуть спільною сумісною власністю подружжя. Шлюбний договір може врегулювати питання сумісної власності щодо речей для професійних занять придбані за час шлюбу. Складаючи шлюбний договір, сторони можуть внести до нього умови про порядок використання як спільного майна, так і належного одному з них. Вони можуть домовитися, іцо чоловік та дружина розпоряджатимуться майном, що є об'єктом права особистої приватної власності подружжя, за взаємною згодою. Не може один із под­ружжя в шлюбному договорі розпорядитися майном, яке йому належить на праві особистої приватної власності на випадок смерті, тобто у шлюбний договір включити елементи заповіту.

Можна включити до договору положення про те, що подруж­жя зобов'язується утримувати непрацездатних батьків когось із них, або дітей, народжених не в спільному шлюбі. Подружжя може встановити в договорі і конкретний розмір аліментів.

У шлюбному договорі, за погодженням сторін, може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків(можуть і не передбачатися). Якщо у цьому документі не передбачений загальний строк його дії, він діє до розірвання шлюбу або до розірвання договору. Подружжя може укласти шлюбний договір лише на певний час. Після йог спливу вони при бажанні вправі продовжити строк до­говору або погодитися із законним режимом свого майна, який встановлено законодавством України. За бажанням сторін у договорі може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після розірвання шлюбу. Варто зазначити що у СК передбачена можливість зміну умов шлюбного договору.

 

36. Розірвання та визнання недійсним шлюбного договору: підстави та правові наслідки.

Дія шлюбного договору, як і будь-якого іншого договору може бути припинена. СК України не передбачає вичерпного чи орієнтовного переліку підстав припинення шлюбного договору, крім його розірвання. Шлюбний договір може бути припинений як із суб'єктивних, так із об'єктивних підстав. Суб'єктивними підставами припи­нення шлюбного договору можна вважати волевиявлення сторін щодо припинення дії шлюбного договору; розірвання шлюбу в органах РАЦС чи суді. Об'єктивними підставами припинен­ня шлюбного договору можна вважати смерть чи оголошення померлим одного з подррюкя чи їх обох. Подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. Права та обов'язки, вста­новлені шлюбним договором, припиняються в день подання до нотаріуса заяви про відмову від нього, або з моменту його укла­дення за вибором подружжя. При розірванні шлюбного договору повністю чи частково у цій час­тині припиняє свою дію договірний режим майна подружжя і автоматично вступає в силу законний режим, тобто ті норми і правила, які передбачені чинним законодавством. Варто зазначити що одностороння відмова від шлюбного договору не допускається.

Шлюбний договір може бути визнаний недійсним за рішенням суду. СК встановлено, що шлюбний до­говір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої за цим договором порушені, може бути визна­ний недійсним за рішенням суду з підстав, передбачених ЦК. Умовами дійсності шлюбного договору є: шлюбний договір не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства, не може бути укладений сторонами, що не мають необхідного обсягу цивільної дієздатності, волевиявлення сторін має бути вільним і відповідати їх внутрішній волі, правочин повинен бути спрямований на реальне настання правових на­слідків, що обумовлені ним, не може суперечити правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх дітей.

Варто зазначити, що правові наслідки недійсності шлюбу розрізняють залежно від однієї обставини: чи знала особа і чи могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, чи ні. Якщо особа знала або могла знати, то визнаний недійсний шлюб за рішенням суду, не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов'язків подружжя. При розподілі майна при недійсному шлюбі вирішується наступним чином якщо обидві особи знали про незаконність укладення шлюбу, то набуте протягом недій­сного шлюбу майно вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності. Розмір часток кожного з них визначається відповідно до їхньої участі у набутті цього майна своєю працею та коштами, а тому вони можуть його розділити. Однак у СК передбачено, що особа, яка не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, має право на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя. Тобто той із подружжя, чиї права порушені та він не знав і не міг знати про перешкоди до реєст­рації шлюбу, має право обирати варіант поділу майна: 1) якщо при поділі спільно набутого майна його внесок є більшим, то майно ділиться як спільна часткова власність; 2) якщо внесок такої особи менший, ніж правопорушника, то майно має ділитись як спільна сумісна власність.

Варто зазначити що недійсність шлюбу не впливає на обсяг взаємних прав та обов'язків батьків і ди­тини, яка народилася у цьому шлюбі. На відміну від розірвання договору, дія якого припиняється лише на майбутнє, визнання договору недійсним анулює до­говір з моменту його укладення. Якщо на момент визнання шлюб­ного договору недійсним дружина і чоловік ще не виконали його умов вони автоматично звільняються від їх виконання, у протилежному випадку їх результати підлягають анулюванню.

Шлюбний договір, як і будь-який інший правочин, може бути визнаний недійсним або в цілому або може бути визнана недійсною окрема його частина.

 

37. Правовий режим майна жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі.

СК встановлені майнові права та обов'язки жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. При цьому закон встановлює загальне правило: майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власностіякщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Це означає, що майно, набуте цими особами за час спільного проживання, належить жінці та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчан ня, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостій ного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час спільного про живання, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності цих осіб. Фактичне подружжя має рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить йому на праві спільної сумісної власності тощо.

Варто зазначити що на відміну від подружжя, фактичне подружжя не може укладати шлюбний договір, оскільки його суб'єктний склад чітко визначений - наречені та особи, які перебувають у зареєстрованому шлюбі. Тому фактичне подружжя може врегулювати свої майнові відносини за допомогою іншого договору, в якому будуть відображені особливості його суб'єктного складу.

Договір фактичного подружжя щодо їхніх майнових правовідносин не потребує нотаріальної форми. Він укладається в простій письмовій формі, хоча за бажанням сторін може бути засвідчений нотаріально.