Загальна характеристика майнових правовідносин подружжя: поняття та види.

Значна частина сімейно-правових норм спря- хчована на врегулювання майнових відносин членів сімї. Ця сфера законодавчого регулювання зазнала протягом останніх десятиліть значних змін, обумовлених необхідністю врахування реалій соціально-економічного розвитку суспільства, адаптації існуючих механізмів управління майном у кожній окремій ро­дині. Однак і надалі обговорення та вирішення проблем вдоско­налення правового регулювання майнових відносин членів сімї, родичів залишається актуальним. Майнові правовідносини под­ружжя залежно від способу реалізації інтересів управомоченої особи поділяються на:

1) речові-.

- відносини власності (спільної сумісної, спільної часткової, особистої);

- відносини щодо прав на чужі речі (зокрема, щодо жит­лового сервітуту);

2) зобов'язальні:

- договірні з приводу майна (зокрема, з договору про порядок користування житловим будинком, зі шлюбного договору);

- аліментні (які виникли з підстав, визначених законом чи договором).

Правовий режим майна подружжя — це визначений законом і (або) договором порядок регулювання правовідносин под­ружжя щодо їхнього майна, спрямований на забезпечення їх належного функціонування, створення умов реалізації та захисту майнових прав та виконання обов'язків подружжя.

За підставою встановлення виділяють два види правових режимів майна подружжя: законний (легальний) та договірний. Законний режим застосовується щодо майна жінки та чолові­ка, які зареєстрували шлюб і не уклали шлюбного договору. Запровадження можливості застосування договірного режиму як альтернативного обумовлене тим, що режим подружнього майна, визначений у законі, передбачає порядок, оптимальний для переваленої більшості подружніх пар, але який не може враховувати усіх життєвих ситуацій, створити сприятливі для усіх без винятку умови для реалізації прав та задоволення інте­ресів. Саме тому особам до чи після реєстрації шлюбу надається право шляхом укладення шлюбного договору, а під час шлюбу — деяких інших подружніх договорів, змінити до певної міри визначені законом правила щодо набуття та управління своїм майном.

Законний режим майна подружжя.

Законний режим майна подружжя — це визна­чений законом універсальний порядок регулювання відносин подружжя щодо їхнього майна.

Залежно від правового режиму, який існує в конкретній країні, прийнято виділяти три види законного (легального) режиму майна подружжя:

1) режим спільності;

2) режим роздільності;

3) режим відкладеної спільності.

Режим спільності подружнього майна (Франція, Швей­царія, Іспанія, Нідерланди, Росія, Україна…)Суть полягає в тому, що активи спільності майна складаються із суміс­но нажитого майна, яке набуто подружжям, разом чи окремо в період шлюбу, і мають своїм джерелом як особисту працю подружжя, так і збереження, що утворилися за рахунок доходів і плодів їхнього особистого майна. Разом з тим такий вигляд цього режиму не в кожній країні однаковий.(в деяких штатах США (наприклад, Техас, Луїзіана, Айдахо) доходи від роздільної власності включають до спіль­ності, а в інших ні. У Нідерландах незважаючи на проведені реформи, загалом зберігає привілейоване становище чоловіка в питанні управління подружнім майном.)

Режим роздільності подружнього майна(Англія, Австралія, Нова Зеландія, Японія, Австрія, більшість штатів США) Сутність цього режиму полягає в тому, що майно подрркжя не об'єднується в єдине ціле, а належить кожному із них, як і доходи від такого майна. Для забезпечення поточних витрат подружжя використовує свої прибутки, об'єднуючи частину свого майна, яким спільно управляє.

Режим відкладеної спільності («умовної спільності») под­ружнього майна(Німеччина, скандинавські країни) Сутність цього режиму полягає в тому, що під час шлюбу все подружнє майно є роздільною власністю кожного з них. У разі припинення шлюбу в деяких країнах цієї групи (наприклад, скандинавських) усе набуте подружжям за час шлюбу майно об'єднується і ділиться між ними порівну, а в інших (наприклад, у Німеччині) — порівнюється збільшення вартості майна, досягнуте кожним із подружжя за час шлюбу. Якщо майно, нажите за час шлюбу одним із подружжя, перевищить нажите за час шлюбу майно другого із подружжя, то половина суми перевищення належить другому із подружжя в якості задоволення вимоги про розподіл майна. Отже, той із подружжя, приріст майна якого виявиться більшим, сплачує іншому відповідну різницю. За час шлюбу кожен із подружжя управляє своїм майном самостійно, однак для вчинення правочинів щодо розпорядження майном загалом або предметами домашньої обстановки необхідна згода другого з подружжя.

Особиста приватна власність дружини та чоловіка: поняття, склад майна, підстави виникнення.

Поняття «особиста приватна власність» дуже суперечливе,оскільки воно не закріплене ні в Конституції України ні в ЦК, тому в деяких науковців існує думка що таке поняття суперечить цим актам,проте 3. В. Ромовська вважає, що введення терміна «особиста» не означає запровадження нової форми власності, а тому не суперечить Конституції України, оскільки особиста власність однієї фізичної особи чи спільна власність кількох фізичних осіб є власністю приватною. Термін «особиста» є антонімом до терміна «спільна». Останнім аргументом З.В. Ромовської є те, що латинське слово «приватум» означає «особистий», «несуспільний». Якщо так, то словосполучення «особиста приватна власність» взагалі позбавлена змісту, оскільки означає «особиста особи­ста (несуспільна) власність».

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;

4) речі індивідуального користування, в тому числі коштов­ності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;

5) премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги.

Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми дія­ми (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню;

6) кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкод­ження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди;

7) страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим осо­бистим страхуванням, а також за добровільним особистим стра­хуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них;

8) плоди, приплід, доходи (дивіденди), одержані нею, ним від використання особистого майна.

Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя

Право ос власності на конкретне майно ви­никає з моменту, визначеного законом, насамперед нормами Глави 24 ЦК України «Набуття права власності» в частині щодо набуття фізичними особами права приватної власності і залежить від підстави набуття та виду майна. Найпоширенішою підставою набуття майна у власність є договір. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання май­на, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчен­ня або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації (стаття 334 ЦК України)