Підстави виникнення зобов’язань щодо утримання між подружжям та колишнім подружжям.

Зобов'язання щодо утримання можуть виникати з підстав, визначених договором або законом.

 

1) між подружжям. Обов'язок щодо надання матеріальної допомоги одному із подружжя існує як моральний борг з часу вступу до шлюбу, а як юридичне веління — з моменту виник­нення необхідних для цього підстав¹. Підставою виникнення загального зобов'язання щодо взаємного утримання між под­ружжям є непрацездатність та нужденність (потреба матеріаль­ної допомоги) одного із подружжя, а також спроможність другого із подружжя надавати таку допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, вста­новленого законом (для чоловіків — 60 років, а для жінок — 55 років), або є інвалідом І, II чи III групи. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. Права на утримання не має той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв'язку із вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом (стаття 75 СК України).

Підставою виникнення спеціального зобов'язання щодо ут­римання між подружжям є вагітність дружини або проживан­ня дитини з дружиною (чоловіком), незалежно від того, чи вона (він) працює, та незалежно від її (його) матеріального становища, а також спроможність чоловіка (дружини) нада­вати матеріальну допомогу (статті 84, 86 СК України). Той з подружжя, з ким проживає дитина, має право на утримання від другого із подружжя до досягнення дитиною трьох років, якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку — до досягнення дитиною шести років, а якщо дитина є інвалідом, не може обходитися без постійного стороннього догляду — про­тягом всього часу проживання з дитиною та опікування нею (стаття 88 СІ< України).

2) між колишнім подружжям. Розірвання шлюбу не припи­няє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Підставою виникнення загального зобов'язання щодо взаємного утримання між колишнім подружжям є непрацездатність та нужденність (потреба матеріальної допомоги) одного із колиш­нього подружжя, а також спроможність другого із колишнього подружжя надавати таку допомогу. Однак непрацездатність має настати до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу. Особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом про­типравної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу. Крім того, якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більш як п'ять років, вона, він матимуть право на утримання після досягнення цього пенсій­ного віку, за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менш як десять років.

Специфічною підставою виникнення зобов'язання щодо утриманню є такі обставини, коли у зв'язку з вихованням ди­тини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім'ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одер­жати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв'язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомо­ги і що колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання у цьому випадку триває протягом трьох років від дня розірвання шлюбу (стаття 76 СК України).

Підставою виникнення спеціального зобов'язання щодо ут­римання між колишнім подружжям є вагітність дружини або проживання дитини з дрркиною (чоловіком), незалежно від того, чи вона (він) працює, та незалежно від її (його) ма­теріального становища, а також спроможність чоловіка (дружи­ни) надавати матеріальну допомогу (статті 84, 86 СК України). Той із колишнього подружжя, з ким проживає дитина, має право на утримання від другого із подрркжя до досягнення дитиною трьох років, а якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку — до досягнення дитиною шести років, а якщо дитина є інвалідом, не може обходитися без постійного стороннього догляду — протягом всього часу проживання з дитиною та опікування нею (стаття 88 СК України).

 

44. Підстави виникнення зобов’язань щодо утримання між батьками і дітьми та повнолітніми снами (дочками).

Між батьками і дітьми. Підставою виникнення зобов'язання щодо утримання батьками своїх дітей є поход­ження дітей від цих батьків, засвідчене у встановленому законом порядку. Такий обов'язок батьків існує незалежно від того, чи спроможні вони надавати таке утримання. Батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби. Батьки можуть бути звільнені від обов'язку утриму­вати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів (стаття 188 СК України).

Реєстрація шлюбу чи набуття повної цивільної дієздатності неповнолітньою особою, яка одержує аліменти, не є підставою для припинення цього обов'язку батьків.

Між батьками і повнолітніми синами (дочками). Під­ставою виникнення зобов'язань батьків щодо утримання пов­нолітніх дочки, сина є непрацездатність та нужденність (потре­ба матеріальної допомоги) дочки, сина, а також спроможність батьків надавати таку матеріальну допомогу (стаття 198 СК України). Іншою підставою виникнення зобов'язання щодо ут­римання між тими ж суб'єктами є вік до 23 років, продовження навчання та нужденність (потреба матеріальної допомоги) доч­ки, сина, а також спроможність батьків надавати утримання.

Підставою виникнення зобов'язань щодо утримання пов­нолітніми дочкою, сином батьків є непрацездатність та нуж­денність (потреба матеріальної допомоги) батьків. Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає (стаття 202 СІ< України).

Дочка, син, крім сплати аліментів, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю. За рішенням суду дочка, син можуть бути звільнені від ут­римання матері, батька та участі у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків. У виняткових випадках суд може присудити з дочки, сина аліменти на строк не більш як три роки (стаття 204 СІ< України).

 

 

45. Підстави виникнення зобов’язань щодо утримання між іншими членами сім'ї та родичами.

Між бабою, дідом (прабабою, прадідом) і внуками. Зобов'язання щодо утримання бабою, дідом своїх малолітніх, неповнолітніх внуків виникає, якщо у них немає матері, батька, або якщо батьки не можуть з поважних причин надавати їм належного утримання, за умови, що баба, дід можуть надавати матеріальну допомогу (стаття 265 СІ< України). Повнолітні внуки, правнуки зобов'язані утримувати неп­рацездатних бабу, діда, прабабу, прадіда, які потребують ма­теріальної допомоги, і якщо у них немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що пов­нолітні внуки, правнуки можуть надавати матеріальну допомогу (стаття 266 СІ< України).

Між братами і сестрами. Повнолітні брати, сестри зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх братів та сес­тер, які потребують матеріальної допомоги і якщо вони не мають батьків, чоловіка, дружини або ці особи з поважних причин не можуть надавати 'їм належного утримання, за умови, що пов­нолітні брати та сестри можуть надавати матеріальну допомогу. Повнолітні брати і сестри зобов'язані утримувати непрацездатних повнолітніх братів і сестер, які потребують матеріальної допомо­ги, якщо вони не мають чоловіка, дружини, батьків або повноліт­ніх дочки, сина, за умови, що повнолітні брати та сестри можуть надавати матеріальну допомогу (стаття 267 СК України).