Може мати сенс включення у шлюбний договір права на утримання одного з подружжя.

У шлюбному договорі право на утримання може бути надано тому, хто є працездатним, і не пов'язуватися з потребою у матеріальній допомозі. Сторони можуть визначити у договорі і конкретний розмір аліментів. У разі невиконання умов договору про надання утримання аліменти можуть бути стягнені за спрощеною процедурою: на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Сторонам надано право домовитися про виплату специфічного "відступного" - майнової одноразової компенсації як способу припинення права на утримання.

У шлюбний договір не може бути включена умова, за якою особа позбавляється права на утримання, або виникнення у неї цього права пов'язано з додатковими обставинами, що не передбачені Сімейним кодексом. Тому умова договору, за якою, наприклад, непрацездатна дружина матиме право на утримання лише у разі перебування у шлюбі протягом певного строку, не буде дійсною.

У шлюбному договорі можуть бути визначені майнові права інших осіб. Йдеться насамперед про надання батькам одного з подружжя чи їхнім дітям від попереднього шлюбу права на проживання у помешканні, належному подружжю або одному з них. У цьому разі йтиме мова про встановлення сервітуту за договором (ч. 1 ст. 402 ЦК). У шлюбному договорі може бути визначена можливість припинення сервітуту у разі припинення шлюбу.

 

Стаття 100. Зміна умов шлюбного договору

1. Одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається.

2. Шлюбний договір може бути змінено подружжям. Угода про зміну шлюбного договору нотаріально посвідчується.

3. На вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.

Стаття 101. Право на відмову від шлюбного договору

1. Одностороння відмова від шлюбного договору не допускається.

2. Подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. У такому разі, за вибором подружжя, права та обов'язки, встановлені шлюбним договором, припиняються з моменту його укладення або в день подання нотаріусу заяви про відмову від нього.

Стаття 102. Розірвання шлюбного договору

1. На вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання.

Стаття 103. Визнання шлюбного договору недійсним

1. Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.

 

Підстави виникнення прав і обов’язків батьків і дітей

До особистих прав і обов'язків батьків відносяться право і обов'язок батьків визначати ім'я, по батькові, прізвище дитини; право і обов'язок батьків представляти інтереси дітей, призначати місце проживання дитини і право на відібрання своїх дітей від осіб, які незаконно їх утримують. Право і обов'язок батьків на виховання своїх дітей.

Підставою виникнення прав і обов'язків батьків і дітей є походження дітей, засвідчене у встановленому законом порядку. Таке засвідчення юридичне оформляється наступним чином:

1) шляхом реєстрації народження дитини в органах РАГСу, коли батьки дитини перебувають між собою у зареєстрованому шлюбі;

2) добровільне визнання батьківства дитини батьком, який не перебуває в шлюбі з матір'ю дитини;

3) встановлення батьківства в судовому порядку, якщо батьки не перебувають у шлюбі, а батько (мати) заперечує своє батьківство (материнство).

 

Підставою виникнення взаємних прав та обов'язків батьків і дітей є кровне спорідення, походження дітей від даних батьків.

Однак само по собі біологічне походження спричинює встановлення лише моральних обов'язків батьків і дітей.

Духовні та моральні відносини між батьками та дітьми можуть існувати незалежно від того, народжена дитина у шлюбі чи поза шлюбом, записані батьки як такі у Книзі реєстрації народжень чи ні.

Факт народження дитини породжує виникнення біологічного та морального зв'язку між нею та її батьком і матір'ю.

Юридичне значення факт походження набуває лише з моменту його державної реєстрації в органах РАЦС. Саме тоді діти визнаються дітьми своїх батьків не тільки біологічно, а й юридично (в праві). З цього моменту виникає юридичний зв'язок між батьками та дітьми.

Батьки і діти мають взаємні особисті немайнові та майнові права та обов'язки.

Згідно зі ст. 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану.

Отже, юридичною підставою відносин між батьками та дітьми є кровне походження дітей від певних осіб (матері та батька), яке засвідчене державним органом реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому нормами СК України.

Сама наявність фактичного складу, який утворюється сукупністю двох юридичних фактів: події — народження дитини та дії — реєстрації народження органом реєстрації актів цивільного стану, є підставою виникнення правовідносин між дітьми та їх батьками.

Народження фізичної особи та встановлення її походження належать до актів цивільного стану, що підлягають державній реєстрації (ст. 49 ЦК України).

Реєстрація народження дитини провадиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені та по батькові. Народження дитини повинно бути зареєстроване не пізніше одного місяця з дня народження дитини. Реєстрація народження дитини провадиться за місцем народження дитини або за місцем проживання її батьків чи одного з них за їх усною чи письмовою заявою.

У разі хвороби, смерті батьків або з інших причин неможливості зареєструвати народження реєстрація здійснюється за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, у якому народилася дитина або в якому на цей час вона перебуває.

Для реєстрації народження дитини до органів РАЦС пред'являються певні документи, а саме: довідка медичної установи про народження дитини та документи, що посвідчують особу батьків (одного з них).

Крім тоуго, залежно від порядку визначення походження дитини від певного батька також пред'являються свідоцтво про шлюб, або заява батька (спільна заява батьків) про визнання батьківства, або судове рішення про визнання батьків: ства.

На підставі реєстрації народження дитини видається свідоцтво про народження, в якому засвідчується походження дитини від вказаних у ньому батьків (одного з батьків).

Визначення походження дитини від матері (засвідчення материнства) не залежить від того факту, перебувала жінка, яка народила дитину, у шлюбі чи ні. Більше того, засвідчення материнства може мати місце навіть у разі, коли не визначається батько дитини.

Якщо в свідоцтві про народження дитини відсутній запис про батька дитини або запис про батька проведено в установленому порядку за вказівкою матері, жінка, яка народила дитину, вважається одинокою матір'ю¹.

За загальним правилом, документом, що підтверджує походження дитини від певної матері, є медичне свідоцтво про народження (форма № 103/095)².

Медичне свідоцтво про народжен: ня видається при виписці матері зі стаціонару всіма закладами охорони здоров'я, де приймали пологи. У випадках пологів удома медичне свідоцтво про народження видає той заклад охорони здоров'я, медичний працівник якого (лікар, фельдшер, акушерка) приймав пологи.

У виняткових випадках у разі народження дитини вдома чи іншому місці без надання медичної допомоги реєстрація народження дитини проводиться органами реєстрації актів цивільного стану. Факт народження дитини в таких випадках підтверджується підписами двох свідків, а також медичною довідкою про перебування дитини під наглядом лікувального закладу (форма № 103:1/0:96).

При визначенні походження дитини від певного батька важ: ливе значення має обставина, перебуває мати дитини в шлюбі чи ні.