Поняття умови та порядок усиновлення. Таємниця усиновлення

Усиновлення - це акт, породжений рішенням суду, який полягає у прийнятті усиновлювачем особи у свою сім'ю на правах сина чи дочки.

СК встановлює особливі правила щодо усиновлення:

дитини, яку не забрали з пологового будинку (ч. 1 ст. 209 СК);

дитини, яку було знайдено (ч. 2 ст. 209 СК);

усиновлення братів і сестер (ч. 1 ст. 230 СК);

повнолітньої особи (ч. 2 ст. 208 СК).

Процедура усиновлення регулюється ст. 251-255 ЦПК України.

Необхідними умовами усиновлення є згода всіх передбачених законом осіб: самої дитини чи повнолітньої особи, яка усиновлюються (ст. 218 СК), батьків дитини або осіб, які замінюють (ст. 217 СК), дружини (чоловіка) усиновлювача.

Сімейне законодавство називає лише декілька випадків, коли усиновлення може бути здійснене без згоди батьків, якщо вони: невідомі;

визнані безвісно відсутніми;

визнані недієздатними;

позбавлені батьківських прав (ст. 219 СК).

Для усиновлення дитини, позбавленої батьківського піклування, необхідно також одержати згоду її опікуна або піклувальника (ст. 221 СК), закладу охорони здоров'я або навчального закладу, в якому перебуває дитина (ст. 222 СК).

Суд розглядає справу про усиновлення дитини за обов'язковою участю заявника, органу опіки та піклування, а також дитини, якщо вона за віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення. Перелік обставин, які мають істотне значення і які обов'язково мають бути враховані судом при ухваленні рішення про усиновлення, визначено ст. 224 СК

У процесі усиновлення можуть бути виконані спеціальні дії, спрямовані на збереження таємниці усиновлення (ч. 1 ст. 229 СК, ст ст. 228, 230, 231 СК, ч. 3 ст. 254 ЦПК).

За розголошення таємниці усиновлення передбачено кримінальну відповідальність (ст. 168 КК). Особа, яка була усиновлена, має право після досягнення нею 14 років на одержання інформації щодо свого усиновлення (ч. 3 ст. 226 СК).

Кодекс встановлює цілу низку вимог, яким має відповідати особа, яка бажає усиновити дитину. Ст. 212 СК визначає перелік осіб, Ш не можуть бути усиновлювачами. Якщо особи, які не перебувають у шлюбі між собою, проживають однією сім'єю, суд може ухвалити рішення про усиновлення ними дитини (ч. 4 ст. 211 СК).

Якщо дитина має лише матір (батька), вона не може бути усиновлена чоловіком (жінкою), з яким ЇЇ мати (батько) не перебуває у шлюбі. Якщо такі особи проживають однією сім'єю, суд може ухвалити рішення про усиновлення ними дитини (ч. 5 ст. 211 СК).

З моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов'язки між особою, яка усиновлена, та усиновлювачем і його родичами за походженням (ч. 3 ст. 232 СК).

Не можуть бути усиновлювачами особи, які:

1) обмежені у дієздатності;

2) визнані недієздатними;

3) позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;

4) були усиновлювачами (опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями) іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним (було припинено опіку, піклування чи діяльність прийомної сім'ї або дитячого будинку сімейного типу) з їхньої вини;

5) перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері;

6) зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами;

7) не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу);

8) страждають на хвороби, перелік яких затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;

9) є іноземцями, які не перебувають у шлюбі, крім випадків, коли іноземець є родичем дитини;

10) були засуджені за злочини проти життя і здоров'я, волі, честі та гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, або мають непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення інших злочинів;

11) за станом здоров'я потребують постійного стороннього догляду;

12) є особами без громадянства;

13) перебувають у шлюбі з особою, яка відповідно до пунктів 3-6, 8 і 10 цієї статті не може бути усиновлювачем.

 

Стаття 211. Особи, які можуть бути усиновлювачами

1. Усиновлювачем дитини може бути дієздатна особа віком не молодша двадцяти одного року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини.

2. Усиновлювачем може бути особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на п'ятнадцять років.

У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж вісімнадцять років.

3. Усиновлювачами можуть бути подружжя, а також особи, зазначені у частинах п'ятій та шостій цієї статті.

Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі.

4. Особи, які не перебувають у шлюбі між собою, не можуть усиновити одну і ту ж дитину.

Якщо такі особи проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини.

5. Якщо дитина має лише матір, вона не може бути усиновлена чоловіком, з яким її мати не перебуває у шлюбі.

Якщо дитина має лише батька, вона не може бути усиновлена жінкою, з якою він не перебуває у шлюбі.

Якщо такі особи проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини.

6. Якщо дитина має лише матір або лише батька, які у зв'язку з усиновленням втрачають правовий зв'язок з нею, усиновлювачем дитини може бути один чоловік або одна жінка.

 

Стаття 213. Особи, які мають переважне перед іншими право на усиновлення дитини

1. За наявності кількох осіб, які виявили бажання усиновити одну і ту ж дитину, переважне право на її усиновлення має громадянин України:

1) в сім'ї якого виховується дитина;

2) який є чоловіком матері, дружиною батька дитини, яка усиновлюється;

3) який усиновлює кількох дітей, які є братами, сестрами;

4) який є родичем дитини.

2. Крім осіб, зазначених у частині першій цієї статті, переважне право на усиновлення дитини має подружжя.

Стаття 226. Право на таємницю усиновлення

1. Особа має право на таємницю перебування на обліку тих, хто бажає усиновити дитину, пошуку дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення та її розгляду, рішення суду про усиновлення.

2. Дитина, яка усиновлена, має право на таємницю, в тому числі і від неї самої, факту її усиновлення.

3. Особа, яка була усиновлена, має право після досягнення нею чотирнадцяти років на одержання інформації щодо свого усиновлення.

Стаття 227. Право на приховання факту усиновлення від дитини, яка усиновлена

1. Усиновлювач має право приховувати факт усиновлення від дитини, яка ним усиновлена, і вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало відомо про неї як до, так і після досягнення дитиною повноліття.

2. Усиновлювач має право приховувати від дитини факт її усиновлення, якщо розкриття таємниці усиновлення може завдати шкоди її інтересам.

3. Якщо усиновлюється дитина, яка не досягла семи років, службові особи при виявленні її згоди на усиновлення зобов'язані вживати заходів щодо забезпечення таємниці усиновлення від самої дитини.

Стаття 228. Забезпечення таємниці усиновлення

1. Особи, яким у зв'язку з виконанням службових обов'язків доступна інформація щодо усиновлення (перебування осіб, які бажають усиновити дитину, на обліку, пошук ними дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення, розгляд справи про усиновлення, здійснення нагляду за дотриманням прав усиновленої дитини тощо), а також інші особи, яким став відомий факт усиновлення, зобов'язані не розголошувати її, зокрема і тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємним.

2. Відомості про усиновлення видаються судом лише за згодою усиновлювача, крім випадків, коли такі відомості потрібні правоохоронним органам, суду у зв'язку з цивільною справою чи кримінальним провадженням.

3. Таємниця усиновлення забезпечується також відповідно до статей 229-231 цього Кодексу.

4. Особи, які розголосили таємницю усиновлення, несуть відповідальність, встановлену законом.

 

Поняття опіки та піклування над дітьми їх встановлення

ОПІКА ТА ПІКЛУВАННЯ НАД ДІТЬМИ