Поняття, ознаки та підстави створення сім’ї.

Поняття, ознаки та підстави створення сім’ї.

Поняття сім’ї вживається в соціологічному та правовому (юридичному) значенні. Соціологічне визначення формулюється через ознаки та функції сім’ї. До основних функцій належать: 1) репродуктивна; 2) господарсько-економічна; 3) виховна 4) рекреативна (матеріальна та моральна); 5) комунікативна. Отже, в соціологічному значенні сім’я – це заснована на шлюбі чи кровному спорідненні невелика група людей, члени якої пов’язані спільним побутом, взаємною моральною відповідальністю та взаємодопомогою. Соціологічне значення є ширшим ніж правове, відображене у СК(ст..3):1. Сім'я є первинним та основним осередком суспільства.
2. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
3. Права члена сім'ї має одинока особа.
4. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Отже, сім’я – це об’єднання, як правило, осбі, що спльно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки, які виникають зі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також з інших підстав, які не заборонені законом, і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Ознаки сім’ї:

1) спільне проживання двох або більше осіб

2) спільний побут

3) наявність між її членами спільних прав та обов’язків

Підстави створення сім’ї аналогічно у ст. 3 (п.4). У новому СК булла введена нова форма організації сім’ї – «фактичний шлюб» або конкубінат – це спільне, тривале та відкрите проживання чоловіка та жінки, за відсутності будь-яких формальних перешкод для укладення шлюбу.

 

Поняття, ознаки шлюбу.

Шлюб - це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім’ю жінки і чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя(крім майнових прав ст. 74 СКУ –конкубінат).

Є.Васильєв визначає три основні концептуальні точки зору поняття подружжя,правової природи, що існують за кордоном:

· Шлюб – це договір

· Шлюб – це статус

· Шлюб – це партнерство

Слово шлюб походить від давньослов’янської «борочити», що означає відбирати краще.

Основні ознаки:

1)шлюб – це сімейний союз, що припускає спільне проживання і не тільки в фізичному сенсі, а й моральному, тобто спільний побут, взаємні права та обов’язки (ч.2 ст.3 СК)

 

2)у шлюбі можуть бути лише жінка і чоловік, тобто особи різної статі. У деяких державах(Бельгія, Голандія) сексуальні меншини добилися внесення змін до з-ства, внаслідок чого шлюб може бути зареєстрований між особами однієї статі. Можливість шлюбу між особами однієї статті суперечить:

· християнській моралі;

· канонам інших релігійних вірувань;

· не узгоджується з моральними засадами нашого суспільства;

 

3)шлюб – це моногамний союз (на відміну від законодавства мусуль­манських країн, де допускається полігамія, національне сімейне законодавство не надає особі права на перебування в двох чи більше зареєстрованих шлюбах одночасно);

4)шлюб – це рівноправний союз ( подружжя мають рівні права та обов'язки);

 

5) реєстрація шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану з дотриманням відповідних правил, визначених законом. Дана ознака передбачає обов’язковість держ.реєстрації такого союзу, необхідність втілення його у встановлену форму, яка може мати тільки громадський, а не світовий характер. Звідси випливає, що коли жінка і чоловік проживають однією сім’єю без державної реєстрації шлюбу, в них не виникає прав і обов’язків подружжя, хоча сімейний союз існує.

 

Умови укладення шлюбу.

1. досягнення шлюбного віку. хлопці 18 років, дівчата 17 років.

Вони повинні досягти певного віку до дня реєстрації шлюбу, а не на день подачі заяви в органи РАЦС. Допускається зниження шлюбного віку ч.2 ст.23 СКУ передбачена можливість надання права на шлюб особам, які досягли 14 р. Для цього необхідно мати рішення суду. Шлюбу а також інші заінтересовані особи.

Заявки про надання особі, яка досягла 14 р. права на шлюб (ст..23 СК) повинна розглядатися судом в окремому провадженні (ч.3 ст.234 СК). При цьому до участі в справі залучаються один або обоє батьків (усиновлювачів) неповнолітньої особи, піклувальник, особа з якою передбачена реєстрація

В рішенні суду в таких випадках вказується прізвище, ім’я, по батькові особи, якій надається шлюб, а також тій з якою надається шлюб.

 

2. наявність вільної згоди на укладення шлюбу(добровільність)ст..24 СК.

Взаємна згода жінки і чоловіка на укладення шлюбу має бути висловлена ними особисто. У каноніч­ному праві розкривається сутність самого поняття «згоди». Подружня згода — це акт волі, на підставі якого чоловік і жінка через нерозривний союз взаємно себе віддають і приймають одне для одного для утворення подружжя. Подружня згода не може бути заступлена ніякою людською владою. Вільною є згода, вчинена нареченими без фізичного насильства, пси­хологічного тиску один щодо одного, або з боку третіх осіб щодо факту реєстрації шлюбу, а також вчинена нареченими в стані, коли вони усвідомлювали значення своїх дій та могли керувати ними. Під впливом обману шлюб буде вважатися укладений тоді, коли майбутній дружині (чоловіку) навмисно надаються неправдиві відомості, або ж свідомо замовчуються деякі факти, що мають для того, хто погоджується на шлюб, істотне значення. Але необхідно зважати на те, що обман щоб бути підставою недійсності шлюбу, має стосуватися не мотивів укладення шлюбу(не через кохання, а тому що хотіла народити дитину), а особи другого з подружжя (напр.. наявність у нього дитини, судимість)Добровільність вступу в шлюб виражається у спільній заяві про реєстрацію шлюбу, яка подається жінкою і чоловіком до будь-якого державного органу реєстр. актів цивільного стану за їх вибором особисто. Не допускається укладення шлюбу через представника.

Окрім вимоги щодо наявності вільної згоди наречених на ук­ладення шлюбу, яка передбачена також і статтею 51 Конституції України 1996 року, стаття 16 Загальної декларації прав людини містить вказівку щодо необхідності досягнення також і повної згоди, яка передбачає обізнаність наречених у всіх істотних об­ставинах один щодо одного (наприклад, щодо стану здоров'я). Також держава зобов'язана забез­печити умови для такого медичного обстеження. Відповідно до Порядку здійснення добровільного медичного обстежен­ня наречених, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 року № 1740, добровільне медичне обстеження наречених проводиться з метою визначення стану їхнього здоров'я для профілактики захворювань, небезпечних для подружжя та їхніх нащадків. Його проведення можливе тільки за бажанням наречених. Приховування відомостей про стан здоров'я одним із наречених, наслідком чого може стати (стало) порушення фізичного або психічного здоров'я іншого нареченого чи їхніх нащадків, може бути підставою для виз­нання шлюбу недійсним (стаття 41 СК України).

Відсутність перешкод щодо укладення шлюбу

Відповідно до ст..29 СК РАЦС зобов’язаний попередити наречених про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу.

 

 

Державна реєстрація шлюбу.

Порядок державної реєстрації шлюбу встановлений главою 4 СК України, а також Правилами реєст­рації актів цивільного стану в Україні. Відомості про реєстрацію шлюбу підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивіль­ного стану громадян відповідно до Порядку ведення Держав­ного реєстру актів цивільного стану громадян.

Реєстрація здійснюється на підставі поданої особисто заяви чоловіка та жінки до органу РАЦСу за їх вибором (якщо не можуть з поважних особисто – через представників, що мають нотаріально посвідчені і довіреності та з нотаріально завіреними підписами на поданій заяві).

Документи, необхідні для пред’явлення: паспорт/паспортний документ/свідоцтво про народженння + копія рішення суду про надання права на шлюб/ національний паспорт з відміткою про перебування на території України на законних підставах. Необхідними є також докази про припинення попереднього шлюбу: свідоцтво про смерть, судове рішення, висновок відділу реєстрації актів цивільного стану. Якщо шлюб реєстрають апатриди чи ноземці, вони повинні подати відповідний документ своєї держави, легалізований в Україні. Громадяни України та особи без громадянства, які проживають в Україні, для підтвердження сімейного стану з метою реєстрації шлюбу в іншій державі подають заяву, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідченою, у якій особа повідомляє про себе, що вона ніколи не перебувала у шлюбі, або про те, що вона раніше перебувала у шлюбі, але зараз її шлюб припинено, та належним чином легалізовану, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Після прийняття заяви, призначається дата за погодженням з нареченими. Шлюб реєструється по спливу 1 місяця після подання заяви, та може бути скороченим за особливих підстав. Аналогічно органи РАЦСу за наявності підстав можуть відкласти реєстрацію. За нез’явлення наречених на реєстрацію наречених і не повідомлення причин нез’явлення, заява зберігає чинність ще 3 місяці. Якщо повідомлено про поважні причини, то термін може бути перенесений за заявою наречених у межах річного строку.

Місцем реєстрації шлюбу є відповідний орган РАЦСу, куди наречені звернулись з заявами, але за бажанням або певних обставин може бути зареєстровано в іншому місці.

Існує особливий порядок реєстрації на суднах та у місцях позбавлення волі (переглянути п18 і п.19 Правил).

Після реєстрації наречені мають право змінити прізвище на прізвище чоловіка, дружини або подвійне. В паспорті чи іншому документі на відповідній сторінці проставляється штамп про реєстрацію шлюбу та зазначається ПІП другого з подружжя, час і місце реєстрації + штамп про зміну прізвища (зміна паспорта у місячний строк)

Правові наслідки відмови від реєстрації – ст.. 31 СК: 3. Особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов'язана відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля. Такі затрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була викликана протиправною, аморальною поведінкою нареченої, нареченого, прихованням нею, ним обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення(тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо). 4. У разі відмови від шлюбу особи, яка одержала подарунок у зв'язку з майбутнім шлюбом, договір дарування за вимогою дарувальника може бути розірваний судом. У разі розірвання договору особа зобов'язана повернути річ, яка була їй подарована, а якщо вона не збереглася - відшкодувати її вартість.

 

Визнання шлюбу неукладеним.

В СК України поряд з терміном «недійсний шлюб» використовується також поняття «неукладений шлюб». Неукладеним вважається шлюб, зареєстрований у відсутності сторін або од­нієї з них. Згідно із ст. 34 СК України присутність наречених в момент реєстрації шлюбу є обов'язко­вою, оскільки сторони мають підтвердити свою вільну згоду на укладення шлю­бу. Відсутність сторін або однієї з них унеможливлює оприлюднення такої волі, чим позбавляє шлюбний союз необхідного підґрунтя. Від визнання шлюбу недійсним слід відрізняти визнання шлюбу неукладеним. Якщо для визнання шлюбу недійсним суттєвим є відсутність фактичного складу позитивних умов його укладення або наявність хоча б однієї з негативних умов, то для визнання шлюбу неукладеним суттєвим є порушення самої процедури реєстрації шлюбу, а саме реєстрація його у відсутності нареченої (або) нареченого (ст. 48 СК). Раніше вже підкреслювалося, що присутність обох наречених при реєстрації шлюбу дає можливість зайвий раз переконатися в прагненні останніх взяти шлюб і добровільності такого рішення. Тому порушення цієї норми, а саме реєстрація шлюбу за відсутністю одного з наречених, присутність іншої людини як нареченого (нареченої), реєстрація за підробленими документами, за довіреністю тощо, не можуть свідчити про те, що такий шлюб укладений, а тому він і не може бути визнаний недійсним. Між тим, реєстрація такого шлюбу відбулася, а це начебто свідчить про те, що між нареченими виникли права і обов’язки подружжя. Насправді ж цього не сталося, бо такий шлюб юридично не існує. В таких випадках за заявою заінтересованої особи, а також за заявою прокурора запис про шлюб у державному органі реєстрації актів цивільного стану анулюється за рішенням суду. Неукладений шлюб не породжує ніяких прав і за жодних обставин не може бути визнаний дійсним. При неукладеному шлюбі не існує презумпції батьківства чоловіка матері дитини.

Судове визнання батьківства

- Особа, яка вважає себе матір'ю дитини, може подати до суду заяву про визнання свого материнства, якщо запис про матір дитини вчинено за рішенням органу опіки та піклування, оскільки батьки дитини на момент реєстрації були невідомі (стаття 131 СІ< України)

- Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повно­ліття

- Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини (частина 3 статті 128 СК України)

- Особа, яка вважає себе батьком дитини, наро­дженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства протягом одного року від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство (стаття 129 СК України).

Особливості: при розгляді справ про встанов­лення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 року, необхідно застосовувати норми ст.53 КпШС, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ве­дення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини до її народження, спільне виховання та утримання ними дитини; Справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 1 січня 2004 р., суд має вирішувати відповідно до норм СК, зокрема ч. 2 ст. 128, на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства.ППВСУ

На підставі рішення суду, яким було задоволено вимогу про визнання батьківства, орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до Книги реєстрації народжень та видає нове Свідоцтво про народження (статгя 134 СК України).

У разі смерті чоловіка(жінки) факт його (її) батьківства (материнства) може бути встановлений за рішенням суду (ст.130, 132 СК)

За цільовою спрямованістю шлюбні договори поділяються на такі, що мають загальний характер, і такі, що мають цільовий характер, та укладаються у зв'язку з тим чи іншим станом подружніх стосунків(розірвання шлюбу, примирення сторін тощо.). Шлюбні договори можуть бути із простою та зі складною структурою. За своїм змістом шлюбний договір може складатись із одного пункту, а може складатись із декількох пунктів.

 

34. Сторони та порядок укладення шлюбного договору.

Право на укладення шлюбного договору мають наречені або подрркжя. Для неповнолітніх наре­чених потрібна письмова згода їхніх батьків або піклувальників, засвідчена нотаріусом.

Дискусійним є питання щодо можливості укладення шлюбного договору через представника за довіреністю, а також законним представни­ком. Одні вчені вважають що шлюбний договір не може бути укладений ні з участю законного представника, ні за довіреністю. Інші вважають правомірним застосування законного, а також і договірного представництва. Щодо меж реалізації права на укладення шлюбного договору недієздатними особами та особа­ми, дієздатність яких обмежена, СК не містить заборон, спеціальних правил, а отже і не заперечує такої можливості. Оскільки цей правочин потребує нотаріального посвідчення, то опікуни мають право вчиняти їх, а піклувальники надавати згоду на їх вчинення лише з дозволу органу опіки та піклування.

Щодо особливостей укладення цього договору неповнолітніми особами СК України зазначає лише вимогу щодо письмової згоди батьків чи піклувальників, засвід­чену нотаріусом, у разі вчинення цього правочину до реєстра­ції шлюбу.

Жінка та чоловік, які перебувають фактичних шлюб­них відносинах(проживають однією сім'єю, але без реєстрації шлюбу), відносини щодо набутого ними майна не мо­жуть регулювати шлюбним договором, оскільки він призначений для регулювання майнових відносин саме між подружжям. Вони можуть укласти інший договір, наприклад, про спільне проживання і ведення спільного госпо­дарства.

Щодо умов укладення шлюбного договору, то він маютє відповідати загальним вимогам, які висуваються до правочинів: а) договір не може порушувати вимог закон; б) особи, які його укладають, повинні мати достатній обсяг цивільної дієздатності; в) у договорі має закріплюватися вільне волевиявлення учасника правочину, яке відповідає його внутрішній волі; г) договір має вчинятися у формі, встановленій законом; г) бути спрямова­ним на реальне настання правових наслідків; д) договір, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам дітей. Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, то він набирає чинності у день реєстрації шлюбу, а якщо шлюбний договір укладений подружжям, то з моменту його нотаріаль­ного посвідчення.

35. Зміст шлюбного договору.

З міст шлюбного договору становлять майнові відносини між подружжям, тобто майнові права та обов’язки подружжя. Шлюбний договір не може регулювати особисті немайнові відносини між подружжям, а також особисті немайнові відно­сини між батьками і дітьми.

Сімейне законодавство надає право сторонам домо­витися: про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу режиму спільної власності; про можливий порядок поділу майна, у тому числі, і в разі розірвання шлюбу; про використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб; про порядок користування житлом; у разі розірвання шлюбу про порядок звільнення жит­лового приміщення тим із подружжя, хто вселився в нього, з виплатою грошової компенсації або без неї; про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності або потреби у матеріальній допомозі; про визначення умов, розміру та строків виплати алімен­тів.

Важливою умовою шлюбного договору є те, що його поло­ження не повинні зменшувати обсягу прав дитини, встановлених СК. Тобто будя-яка умова що обмежує права дитини є недійсною.

Шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне для нього матеріальне становище. Таке становище може виникнути, якщо за умовами договору у разі поділу майна подружжя вся нерухомість буде передаватись одному із них, натомість другий отримає рухоме майно незнач­ної вартості. Однією з особливістей шлюбного договору є те, що ним майнові права та обов'язки подружжя може бути визначено інакше, ніж це передбачено загальними правилами сімейного законодавства. У договорі може бути визначено на власний розсуд подружжя розмір час­ток у праві власності на майно, що буде нажите у період шлюбу, передбачено умови поділу спільного майна у разі розірвання шлюбу, порядок погашення боргів кожного з подружжя за рахунок спільного чи роздільного майна тощо. Шлюбний договір може встановлювати інший правовий режим майна, ніж той, що встановлений законом(встановлення спільної часткової власності, визначання часток у власності, режим роздільності стосовно весільних подарунків тощо). Сторони можуть у шлюбному договорі узгодити умову про те, що коштовності (вироби з дорогоцінних матеріалів чи доро­гоцінного каміння), придбані як для індивідуального користу­вання, так і для накопичення капіталу, вважатимуть спільною сумісною власністю подружжя. Шлюбний договір може врегулювати питання сумісної власності щодо речей для професійних занять придбані за час шлюбу. Складаючи шлюбний договір, сторони можуть внести до нього умови про порядок використання як спільного майна, так і належного одному з них. Вони можуть домовитися, іцо чоловік та дружина розпоряджатимуться майном, що є об'єктом права особистої приватної власності подружжя, за взаємною згодою. Не може один із под­ружжя в шлюбному договорі розпорядитися майном, яке йому належить на праві особистої приватної власності на випадок смерті, тобто у шлюбний договір включити елементи заповіту.

Можна включити до договору положення про те, що подруж­жя зобов'язується утримувати непрацездатних батьків когось із них, або дітей, народжених не в спільному шлюбі. Подружжя може встановити в договорі і конкретний розмір аліментів.

У шлюбному договорі, за погодженням сторін, може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків(можуть і не передбачатися). Якщо у цьому документі не передбачений загальний строк його дії, він діє до розірвання шлюбу або до розірвання договору. Подружжя може укласти шлюбний договір лише на певний час. Після йог спливу вони при бажанні вправі продовжити строк до­говору або погодитися із законним режимом свого майна, який встановлено законодавством України. За бажанням сторін у договорі може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після розірвання шлюбу. Варто зазначити що у СК передбачена можливість зміну умов шлюбного договору.

 

36. Розірвання та визнання недійсним шлюбного договору: підстави та правові наслідки.

Дія шлюбного договору, як і будь-якого іншого договору може бути припинена. СК України не передбачає вичерпного чи орієнтовного переліку підстав припинення шлюбного договору, крім його розірвання. Шлюбний договір може бути припинений як із суб'єктивних, так із об'єктивних підстав. Суб'єктивними підставами припи­нення шлюбного договору можна вважати волевиявлення сторін щодо припинення дії шлюбного договору; розірвання шлюбу в органах РАЦС чи суді. Об'єктивними підставами припинен­ня шлюбного договору можна вважати смерть чи оголошення померлим одного з подррюкя чи їх обох. Подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. Права та обов'язки, вста­новлені шлюбним договором, припиняються в день подання до нотаріуса заяви про відмову від нього, або з моменту його укла­дення за вибором подружжя. При розірванні шлюбного договору повністю чи частково у цій час­тині припиняє свою дію договірний режим майна подружжя і автоматично вступає в силу законний режим, тобто ті норми і правила, які передбачені чинним законодавством. Варто зазначити що одностороння відмова від шлюбного договору не допускається.

Шлюбний договір може бути визнаний недійсним за рішенням суду. СК встановлено, що шлюбний до­говір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої за цим договором порушені, може бути визна­ний недійсним за рішенням суду з підстав, передбачених ЦК. Умовами дійсності шлюбного договору є: шлюбний договір не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства, не може бути укладений сторонами, що не мають необхідного обсягу цивільної дієздатності, волевиявлення сторін має бути вільним і відповідати їх внутрішній волі, правочин повинен бути спрямований на реальне настання правових на­слідків, що обумовлені ним, не може суперечити правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх дітей.

Варто зазначити, що правові наслідки недійсності шлюбу розрізняють залежно від однієї обставини: чи знала особа і чи могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, чи ні. Якщо особа знала або могла знати, то визнаний недійсний шлюб за рішенням суду, не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов'язків подружжя. При розподілі майна при недійсному шлюбі вирішується наступним чином якщо обидві особи знали про незаконність укладення шлюбу, то набуте протягом недій­сного шлюбу майно вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності. Розмір часток кожного з них визначається відповідно до їхньої участі у набутті цього майна своєю працею та коштами, а тому вони можуть його розділити. Однак у СК передбачено, що особа, яка не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, має право на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя. Тобто той із подружжя, чиї права порушені та він не знав і не міг знати про перешкоди до реєст­рації шлюбу, має право обирати варіант поділу майна: 1) якщо при поділі спільно набутого майна його внесок є більшим, то майно ділиться як спільна часткова власність; 2) якщо внесок такої особи менший, ніж правопорушника, то майно має ділитись як спільна сумісна власність.

Варто зазначити що недійсність шлюбу не впливає на обсяг взаємних прав та обов'язків батьків і ди­тини, яка народилася у цьому шлюбі. На відміну від розірвання договору, дія якого припиняється лише на майбутнє, визнання договору недійсним анулює до­говір з моменту його укладення. Якщо на момент визнання шлюб­ного договору недійсним дружина і чоловік ще не виконали його умов вони автоматично звільняються від їх виконання, у протилежному випадку їх результати підлягають анулюванню.

Шлюбний договір, як і будь-який інший правочин, може бути визнаний недійсним або в цілому або може бути визнана недійсною окрема його частина.

 

37. Правовий режим майна жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі.

СК встановлені майнові права та обов'язки жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. При цьому закон встановлює загальне правило: майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власностіякщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Це означає, що майно, набуте цими особами за час спільного проживання, належить жінці та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчан ня, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостій ного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час спільного про живання, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності цих осіб. Фактичне подружжя має рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить йому на праві спільної сумісної власності тощо.

Варто зазначити що на відміну від подружжя, фактичне подружжя не може укладати шлюбний договір, оскільки його суб'єктний склад чітко визначений - наречені та особи, які перебувають у зареєстрованому шлюбі. Тому фактичне подружжя може врегулювати свої майнові відносини за допомогою іншого договору, в якому будуть відображені особливості його суб'єктного складу.

Договір фактичного подружжя щодо їхніх майнових правовідносин не потребує нотаріальної форми. Він укладається в простій письмовій формі, хоча за бажанням сторін може бути засвідчений нотаріально.

 

Розмір аліментів

При визначенні розміру аліментів, які сплачуються батьками на утримання дітей, повнолітніх дочок (синів), суд на підставі ст. 182, 200 СК, враховує такі обставини:

1) стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка має право на утримання;

2) стан здоров'я та матеріальне становище платника алі­ментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацез­датних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів на дитину, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменше­но або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них. Роз­мір аліментів може бути зменшено, якщо дитина перебуває на утриманні держави, територіальної громади або юридичної особи, за заявою батьків, уповноваженого територіальної гро­мади, юридичної особи, на утриманні якої перебуває дитина, та за згодою органу опіки і піклування (стаття 192 СК України). Аналогічний підхід застосовується і щодо утримання батьками своїх повнолітніх дочок, синів.

Суд враховує матеріальний та сімейний стан сторін при визначенні розміру аліментів на утримання батьків повноліт­німи синами, дочками (частина 1 статті 205 СК України), а також на утримання іншими членами сім'ї та родичами дітей і непрацездатних повнолітніх осіб (частина 1 статті 272 СК України).

Зміна матеріального і (або) сімейного стану платника чи одержувача може бути підставою для зміни розміру аліментів щодо утримання одного з подружжя (частина 3 статті 80 СІ< України), іншими членами сім'ї та родичами дітей і непраце­здатних повнолітніх осіб (стаття 273 СК України). За наявності зазначених та інших обставин, що мають істотне значення суд може звільнити від сплати аліментів інших членів сім'ї та ро­дичів на користь дітей та непрацездатних повнолітніх осіб.

Незалежно від сплати аліментів батьки зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особли­вими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покри­ватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно (стаття 175 СК України).

 

Договір про патронат.

За договором про патронат орган опіки та піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, на виховання у сім'ю іншої особи (патронатного вихователя) до досягнення дитиною повноліття, за плату (ст. 252 СК). Укладенню договору передує обстеження умов проживання сім'ї патронатного вихователя з тим, щоб виховання дитини саме в цій сім'ї відповідало її інтересам. Після того, як орган опіки і піклування дійде позитивного висновку, між ним і патронатним вихователем укладається до­говір про патронат, в якому обумовлюються певні умови, на яких дитина передається на виховання. Сторонами цього догово­ру виступають тільки орган опіки та піклування та патронатний вихователь. Дитина, незалежно від віку, в укладенні цього дого­вору участі не бере. Відповідно до ст. 253 СК передача дитини під патронат потребує її згоди. Це — відплатний договір. За домовленістю з органом опіки і піклування патронатному вихователю призна­чається платня, щомісячний розмір якої залежить від цілого ряду обставин:віку дитини, стану її здоров'я тощо. Відпов. до ст. 255 СК на патронатного вихователя покла­даються певні зобов'язання: забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням тощо; створити дитині умови для навчання, фізич­ного та духовного розвитку; захищати дитину, її права та інтере­си як опікун або піклувальник, без спеціальних на те повноважень. Патронатний вихователь зобов'язаний також слідкувати за розвитком дитини, утримувати її за рахунок певних джерел та захищати її права. Дитина зберігає право на аліменти, пенсії і допомогу, які вона отримувала раніше.

Патронатними вихователями не можуть бути особи, обмежені у дієздатності або визнані недієздатними; особи, що зло­вживають спиртними напоями, наркотичними засобами; особи, позбавлені батьківських прав; особи, що були усиновлювачами і були позбавлені батьківських прав; особи, які були звільнені від обов'язків опікуна або піклувальника за неналежне виконання своїх обов'язків; особи, які за станом здоров'я не можуть виконувати обо­в'язки патронатних вихователів; особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини. Між тим, на сьогодні існують інші точки зору. Патронатним вихователем може бути лише повнолітня І дієздатна особа, як одружена, так і одинока, бо, виходячи з ч. З ст. З СК, остання також має права члена сім'ї.

Поняття, ознаки та підстави створення сім’ї.

Поняття сім’ї вживається в соціологічному та правовому (юридичному) значенні. Соціологічне визначення формулюється через ознаки та функції сім’ї. До основних функцій належать: 1) репродуктивна; 2) господарсько-економічна; 3) виховна 4) рекреативна (матеріальна та моральна); 5) комунікативна. Отже, в соціологічному значенні сім’я – це заснована на шлюбі чи кровному спорідненні невелика група людей, члени якої пов’язані спільним побутом, взаємною моральною відповідальністю та взаємодопомогою. Соціологічне значення є ширшим ніж правове, відображене у СК(ст..3):1. Сім'я є первинним та основним осередком суспільства.
2. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
3. Права члена сім'ї має одинока особа.
4. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Отже, сім’я – це об’єднання, як правило, осбі, що спльно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки, які виникають зі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також з інших підстав, які не заборонені законом, і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Ознаки сім’ї:

1) спільне проживання двох або більше осіб

2) спільний побут

3) наявність між її членами спільних прав та обов’язків

Підстави створення сім’ї аналогічно у ст. 3 (п.4). У новому СК булла введена нова форма організації сім’ї – «фактичний шлюб» або конкубінат – це спільне, тривале та відкрите проживання чоловіка та жінки, за відсутності будь-яких формальних перешкод для укладення шлюбу.

 

Поняття, ознаки шлюбу.

Шлюб - це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім’ю жінки і чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя(крім майнових прав ст. 74 СКУ –конкубінат).

Є.Васильєв визначає три основні концептуальні точки зору поняття подружжя,правової природи, що існують за кордоном:

· Шлюб – це договір

· Шлюб – це статус

· Шлюб – це партнерство

Слово шлюб походить від давньослов’янської «борочити», що означає відбирати краще.

Основні ознаки:

1)шлюб – це сімейний союз, що припускає спільне проживання і не тіл