Офіційноділовий стиль (підстилі, ознаки, мовні засоби)



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Офіційноділовий стиль (підстилі, ознаки, мовні засоби)



Офіційноділовий стиль (підстилі, ознаки, мовні засоби)

Офіційно-діловий стиль (ОДС) — функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, гро­мадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністювиділяється найвищою мірою книжності.

Підстилі:

1. Законодавчий — використовується в законотворчій сфері у вигляді Конституції, законів, указів, статутів, постанов тощо.

2. Дипломатичний — використовується в сфері між­державних офіційно-ділових стосунків у вигляді договорів, конвенцій, протоколів, заяв тощо.

3. Юридичний — використовується в юриспруденції у вигляді актів, позовних заяв, протоколів, постанов, за­питів, повідомлень тощо.

4. Адміністративно-канцелярський — використовуєть­ся в професійно-виробничій сфері, правових взаєминах і діловодстві у вигляді офіційної кореспонденції, дого­ворів, контрактів, заяв, автобіографій, доручень тощо.

Ознаки офіційно-ділового мовного стилю

1. Офіційно-діловий стиль ґрунтується на логічній основі. Найважливішим у ньому є послідовність і точність викладу фактів, документальність, об’єктивність оцінок, гранична чіткість, емоційно-експресивна нейтральність вислову.

2. Даний стиль відзначається суворими вимогами до лексики й фразеології (широке використання професій­ної термінології, канцеляризмів, абревіатур, відсутність діалектизмів, жаргонізмів, просторічних виразів, слів із суфіксами суб’єктивної оцінки тощо).

3. Діловий текст характеризується як зростом стандартизації мови (вживання усталених словесних формул, значна частота повтору слів, зворотів, конс­трукцій), так і своєрідністю синтаксису (прямий поря­док слів: підмет — перед присудком і якомога ближче до початку речення; означення — перед означуваним; дода­ток — після керуючого слова; обставинні слова — яко­мога ближче до пояснюваного; вставні слова вживаються на початку речення тощо).

4. Високий ступінь одноманітності, стандарту форми, сувора регламентація розміщення та будови тексту.

Мовні засоби: стандартна канцелярська лексика, складні речення, немає емоційно забарвлених слів; виклад

гранично точний, чітко регламентована будова і розміщення тексту, обсяг основних частин, відсутність індивідуальності автора.

Науковий стиль (призначення, підстилі, мовні особливості). Найтиповіші наукові тексти. Анотація. Рецензія. Тези. Конспект. Реферат

Науко́вий стиль мо́влення використовується в наукових працях, для викладення результатів наукової дослідницької діяльності. Метою наукового стилю є повідомлення, пояснення, тлумачення досягнутих наукових результатів, відкриттів.

Засоби наукового тилю: спеціальні слова (терміни), складні синтаксичні конструкції (у яких має місце суворо впорядкований зв'язок, наприклад, за рахунок вставних конструкцій); речення, ускладнені узагальнюючими родовими найменуваннями.

Підстилі

· власне науковий.

· науково-популярний.

· науково-навчальний

Анотація — це коротка, стисла характеристика змісту книги, статті, рукопису тощо. В ній зосереджується увага на найсуттєвішому: викладається змісхроботи та її мета. Анотація суттєво допомагає під час добору та вивчення літератури з того чи іншого питання та ознайомлення зі змістом книги.

Рецензія - аналіз, розбір, деяка оцінка публікації, твору або продукту, жанр газетно-журнальної публіцистики та літературної критики.

Тези — запис стисло сформульованих думок, які передають основні положення прочитаного.

Конспект— короткий пись-мовий запис змісту прочитаного.

Реферат – це усний виступ чи письмовий твір, у якому стисло викладаються основні положення статті, книги, наукового дослідження.

Поняття

Літературна мова — це унормована мова суспільного спілкування, зафіксована в писемній та усній практиці. Власне літературна мова — одна з форм національної мови, яка існує поряд з іншими її формами — діалектами, просторіччям, мовою фольклору. Літературна мова має наддіалектний характер, стабільні літературні норми у граматиці, лексиці, вимові.

Офіційна мова — мова, якій у державі (країні, території тощо) чинним законодавством надано спеціального (порівняно з іншими мовами — "надзвичайного") статусу

Державна мова — закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, в сферах зв'язку та інформатики

Ознаки літературної мови

До найважливіших ознак літературної мови належать: 1)нормативність;

2)багатий лексичний фонд; 3)розгалужена система стилів;

4)багатофункціональність (використання у всіх сферах комунікації);

5)наявність усної і писемної форм. Основною її ознакою є наявність норм,

тобто історично усталених і соціально закріплених правил, обов'язкових

для всіх носіїв літературної мови незалежно від соціальної, професійної,

територіальної належності. Отже, літературна мова — це внормована (або

кодифікована) мова суспільного спілкування.

Норми літературної мови – це сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними і зразковими на певному історичному етапі.
Мовні норми

1. Орфоепічні (норми правильної вимови)

2. Акцентуаційні (норми правильного наголошування)

3. Морфологічні (норми правильного вживання відмінкових закінчень, родів, чисел, ступенів порівняння і под.)

4. Лексичні (норми правильного слововживання)

5. Синтаксичні (норми правильної побудови речень і словосполучень, уживання прийменників)

6. Стилістичні (норми правильного відбору мовних засобів залежно від ситуації)

7. Графічні (норми передавання звуків і звукосполучень на письмі)

8. Орфографічні (норми написання слів);

9. Пунктуаційні (норми вживання розділових знаків).

Культура усного і писемного мовлення

Культура усного і писемного мовлення всіх, хто користується українською мовою як засобом спілкування, полягає; в тому, щоб досконало знати мовні норми і дотримуватись їх.

В усному мовленні переважно використовуються прості реченця, тому що при безпосередньому спілкуванні висловлена думка часто стає зрозумілою з півслова або з одного натяку. Усна мова обслуговує побутові й виробничі процеси суспільства, то в ній переважає лексика побутового та виробничого характеру, можливе вживання розмовних слів, які перебувають на межі з діалектною лексикою. Писемній мові властиві як прості, так складні речення, вживання їх -потреба повно розгорнути й оформити складну думку. Потрібні слова добирати доречно, з урахуванням знань і правил правопису, вдалого вибору слова.

Документ,його функції.

Докуме́нт — засіб закріплення різними способами на відповідному матеріалі інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності та розумову діяльність людини.

Функції документа

Головні функції – це зберігання й передача інформації в часі та просторі. Створюється документ з метою забезпечення потреб суспільства за допомогою розмноженої документної інформації.

Загальні функції

Інформаційна — документ створюється для передачі або зберігання інформації.

Соціальна — задовольняє певну соціальну потребу.

Культурна — засіб зв'язку між організаціями та суспільними структурами.

Спеціальні функції

Управлінська — за допомогою документа виконується управління підприємством.

Правова — за документом закріплена юридична сила.

Історична — надбання історії, матеріальне підтвердження того, що відбувалося у світі.

ГОЛОВНА ФУНКЦІЯ - Найбільш узагальнююча функція, Полягає в здатності документа зберігати і передавати (поширювати) інформацію у часі та / або просторі

ЗАГАЛЬНІ ФУНКЦІЇ - Характерні для всіх документів, незалежно від їх типу та виду. Інформаційна функція - Полягає в здатності документа задовольняти потреби суспільства в інформації, тобто служити джерелом інформації, знань

Комунікативна функція - Полягає в здатності документа бути інформативним засобом передачі, обміну, комунікації, спілкування, наступництва

Правова функція

Загально-культурна функція

Гедонічна функція - Здатність документа служити засобом відпочинку, розваги, раціонального використання вільного часу.

Статистична функція - Здатність документа відображати кількісну характеристику інформації, служити засобом реєстрації і групування в формалізованому цифровому вираженні інформації, пов’язаної з господарськими, демографічними та іншими соціальними процесами з метою їх аналізу, контролю та оптимізації

Функція історичного джерела - Здатність документа служити засобом засвідчення історичних подій, фактів, бути підставою дослідження історії розвитку природи та суспільства

Класифікація документів.

Документ (від лат. взірець, зразок) – це засіб закріплення на спеціальному матеріалі (папері) результатів діяльності установи або фірми.

Класифікація службових документів – це поділ їх на класи за найбільш загальними ознаками схожості та відмінності. Мета класифікації полягає в підвищенні оперативності роботи апарату управління та відповідальності виконавців.

Документи поділяють за такими основними ознаками:

¨ за назвою - наказ, протокол, статут, акт, довідка;

¨ за походженням - службові та особисті;

¨ за місцем складання - внутрішні та зовнішні;

¨ за напрямком - вхідні та вихідні;

¨ за формою - типові, трафаретні, індивідуальні;

¨ за способом фіксації -письмові, графічні, акустичні,

фото- та кінодокументи;

¨ за стадіями створення - оригінали та копії;

¨ за терміном зберігання -тимчасового зберігання (до 10 років), тривалого зберігання (понад 10 років), постійного зберігання;

¨ за змістом - організаційно–розпорядчі, фінансово–розрахункові, постачально–збутові тощо.

В управлінській (службовій) діяльності установ і фірм особливе місце займає організаційно-розпорядча документація (ОРД), яку поділяють на 5 груп:

¨ організаційна –положення, правила, статути, інструкції;

¨ розпорядча – розпорядження, постанови, накази;

¨ довідково-інформаційна – листи, телеграми, доповідні записки, довідки, акти тощо;

¨ з кадрових питань (по особовому складу) – заяви про працевлаштування, автобіографії, резюме, характеристики, накази по особовому складу, особові листки з обліку кадрів, особові картки, трудові книжки тощо;

¨ офіційно-особисті документи -пропозиції, заяви та скарги громадян, розписки та доручення.

16Рек­ві­зити (вимоги до змісту і розташування)

Реквізити- основні елементи документа, що мають свою послідовність. Реквізити - це сукупність обов’язкових відомостей у документі, без яких він не може бути підставою для обліку і не має юридичної сили.

Кожний документ складається з постійних рек­ві­зитів(тих, що друкуються під час виготовлення блан­ка) і змінних (тих, що фіксуються на бланку в процесі заповнення).

 

Реквізит Місце розташування реквізиту і форма запису
Зображення Державного герба України   Зображення Державного герба України, герба Автономної Республіки на бланках із кутовим розміщенням реквізитів ставлять на верхньому полі бланка над серединою рядків з назвою установи
Емблема підприємства, установи, організації або товарного знака (знака обслуговування) Відповідно до статуту (положення про установу) розміщують з лівого боку від назви установи.  
Код підприємства, установи, організації У верхньому правому кутку після реквізиту “довідкові відомості про організацію”
Код форми документа Вище реквізиту “назва виду документа”
Найменування організації вищого рівня У верхньому лівому кутку або посередині рядка
Найменування установи, організації або підприємства У верхньому лівому кутку, може наноситися за допомогою штампа або друкарським способом.  
Найменування філії, територіального відділення, структурного підрозділу Нижче найменування установи. У верхньому лівому кутку, дозволяється друкувати машинописним способом  
10Назва виду документа має відповідати переліку форм, що використовують в організації Перелік містить назви уніфікованих форм документів згідно з ДК 010 і назви інших документів, що відповідають організаційно-правовому статусу установи. Розміщують посередині рядка. Наводиться в усіх документах, крім листів
11Дата документа   Дати підписання і затвердження документа, а також ті, що є в тексті, повинні бути оформлені цифровим способом. Якщо документ складено не на бланку, його дату про­ставляють під підписом, ліворуч. Дату затвердження документа зазначають у відповід­ній графі
9Індексування документів У верхній частині сторінки ліворуч.
Місце складення або видання документа Розташовують на рівні або нижче реквізитів “дата документа” та “індекс документа” посередині рядка У верхній частині сторінки зліва. Включає назву міста чи населеного пункту, де видається документ
15Гриф обмеження доступу до документа Проставляють без лапок праворуч у верхньому куті на першій сторінці документа.
Адресати документа У верхній частині сторінки праворуч. Кожний елемент пишеться із середини нового рядка з великої літери.  
17Гриф затвердження. У верхній правій частині документа. Елементи грифу затвердження: слово ЗА­ТВЕРДЖУЮ; назва посади; особистий підпис; ініціали та прізвище особи, яка затвердила документ; дата затвердження; слово ЗА­ТВЕРДЖЕНО; назва документа, яким затверджено
Резолюція У правому верхньому кутку. Якщо це місце зайняте іншим реквізитом, то резолюцію вміщують на будь-якій вільній площі лицьового боку сторінки документа, крім полів. Резолюція складається з таких елементів: ініціалів та прізвища виконавця, якому відправлений документ; вказівки про порядок у характері виконання документа; терміну виконання документа; особистого підпису керівника; дати.  
24Гриф погодження На зовнішній формі і складається зі слова ПОГОДЖЕНО, назви посади службової особи, включаючи назву установи, з якою погоджується документ, особистого підпису, його розшифрування, дати. Гриф погодження розміщується нижче від реквізиту “Підпис” або на окремій сторінці
Віза(внутрішнє узгодження проекту документа - це візування) Віза складається з особистого підпису особи, що візує, і дати. Віза ставиться нижче реквізиту “підпис” від краю лівого поля.  
Печатки бувають гербові та прості Відбиток печатки проставляється так, щоб він захоплював частину назви посади особи, яка підписала документ, частину підпису і був зручним для прочитання
Відмітка про завірення (засвідчення) копії у правому верхньому кутку пишеться слово “Копія”, під реквізитом “Під­пис” - слово “Правильно”); дата; посада виконавця; підпис і його розшифрування. У разі потреби підпис завіряється печаткою
Прізвище виконавця і номер його телефону (обов’язкові на вихідних документах; листах, довідках, висновках) У нижньому лівому кутку зворотного або лицьо­вого боку останньої сторінки документа. Складається з прізвища виконавця і номера його службового телефону
Відмітка про виконання документа і направлення його до справи У лівій або центральній частині нижнього поля першої сторінки документа і містить стислу довідку про виконання; слова “ДО СПРАВИ” та номер справи, до якої має бути підшитий документ; дату скерування документа до справи; підпис керівника структурного підрозділу або виконавця
Відмітка про перенесення даних на машинний носій Після тексту в нижній частині документа і містить запис “Інформація перенесена на машинний носій”; підпис особи, відповідальної за перенесення даних; дату перенесення
31Відмітка про надходження Праворуч на нижньому полі лівої сторінки до­кумента. Містить скорочену назву організації, що отримала документ; дату його надходження

 

17Вимоги до тексту докумен­та.

Текстголовний елемент документа. При складанні тексту документа мають виконуватися вимоги, найголовніші з яких — достовірність та об'єктивність змісту, нейтральність тону, повнота інформації та максимальна стислість.

Достовірним текст документа є тоді, коли викладені в ньому факти відображають справжній стан речей.
Точним текст документа є тоді, коли в ньому не допускається подвійного тлумачення слів та висловів.
Повним називається такий текст документа, зміст якого вичерпує всі обставини справи.
Стислим є текст, у якому відсутні зайві слова та смислові повтори, надмірно довгі міркування не по суті справи.
Переконливим є такий текст, який веде до прийняття адресатом пропозиції або виконання прохань, викладених у документі.

Суть і види перекладу.

Пере́клад — відтворення оригіналу засобами іншої мови із збереженням єдності змісту і форми. Ця єдність досягається цілісним відтворенням ідейного змісту оригіналу в характерній для нього стилістичній своєрідності на іншій мовній основі. Шлях до досягнення такої єдності не лежить через встановлення формальних відповідників. Зіставлення засобів різних мов, навіть найбільш віддалених, можливе лише шляхом зіставлення функцій, які виконують різні мовні засоби. Звідси точність перекладу полягає у функціональній, а не формальній відповідності оригіналу.

Окрім посередницької функції, перекладні твори виконують і творчу, продуктивну місію, бо завжди були важливим стимулом розвитку національних мов, літератур, культур.

Розрізняють такі форми перекладу:

усний (у тому числі синхронний),

письмовий,

опосередкований (здійснений не з оригіналу, мовою якого перекладач не володіє, а з посередника — перекладу цього тексту на третю мову),

авторизований — переклад, переглянутий і схвалений автором або зроблений за згодою автора,

автоматичний (машинний).

Трудова угода. Контракт.

Контракт— це особлива форма трудового договору, в якому термін його дії, права та обов'язки і відповідаль­ність сторін (зокрема матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови ро­зірвання договору встановлюються угодою сторін. Сто­ронами в контракті є підприємство (роботодавець) в особі керівника та працівник.

Положення про порядок укладання контрактів під час прийняття (наймання) на роботу працівників, за­тверджене Кабінетом Міністрів України від 19 березня 1994 р. № 170, визначає порядок укладання контрактів і працівниками незалежно від форми власності, виду діяль­ності та галузевої належності підприємства, установи. Реквізити контракту такі:

1. Назва документа зі стислим обгрунтуванням його
призначення (на виконання обов'язків..., на управління
підприємством тощо).

2. Дата й місце підписання.

3. Орган, що наймає керівника.

4. Посада, прізвище, ім'я та по батькові того, кого
наймають.

5. Текст.

6. Підписи сторін в укладанні контракту.

7. Печатка.

Порядок укладання контракту

Контракт може укладатися як з ініціативи керівника підприємства, установи, так і особи, яка наймається на роботу.

Відповідно до ст. 24 Кодексу законів про працю Укра­їни контракт укладається в письмовій формі та підпису­ється роботодавцем і працівником, якого наймають на роботу за контрактом. За згодою працівника копію укла­деного з ним контракту може бути передано профспіл­ковому чи іншому органові, уповноваженому працівни­ком представляти його інтереси, для здійснення контро­лю за додержанням умов контракту.

Усі умови контракту обов'язково мають погоджувати­ся сторонами.

Оформляється він у двох примірниках, що мають од­накову юридичну чинність, і зберігаються у кожної зі сторін контракту.

Контракт набуває чинності від моменту його підпи­сання або від дати, обумовленої сторонами у контракті.

Контракт може бути змінений тільки за угодою сто­рін, складеною в письмовій формі.

Контракт є підставою для видання наказу про при­йняття працівника на роботу від дня, встановленого у контракті за угодою сторін.

Трудова угода

Трудова угода укладається між організацією й люди­ною, яка не працює в цій організації. Коли в організації чи установі бракує фахівців із певної галузі, вона залучає для виконання деяких видів робіт працівників з інших установ.

Трудова угода містить такі реквізити:

1. Назва документа.

2. Дата й місце його складання.

3. Перелік сторін, що уклали угоду.

4. Зміст угоди із зазначенням обов'язків виконавця і
замовника.

5. Юридичні адреси сторін.

6. Підписи сторін.

7. Печатка підприємства або організації.

Трудова угода складається у кількох примірниках, один — виконавцеві, інші зберігаються у справах органі-зації-замовника.

Різновиди візитних карток

Світова практика має досвід використання різних видів візитних карток, що різняться функціональним призначенням.

Стандартна картка - зазвичай використовується під час знайомства, що передбачає подальші стосунки. Вона містить назву установи, прізвище, ім'я, по батькові (друкуються великими літерами), посаду, службову адресу, телефон (інколи й домашній).

Існує два основних види візиток — ділові й особисті, а також безліч інших утворених від них різновидів.

Ділові візитки — один з найважливіших елементів фірмового стилю організації. Тому для підтримки гарного іміджу фірми всі її співробітники повинні мати службові візитні картки, виконані в одному стилі. Право вибору зображуваних елементів емблем, торговельних марок, фірмових знаків або логотипів залишається за організацією. Але обов’язковою умовою є одне: кольори на візитках усіх співробітників повинні бути точно дотримані.

 

Офіційноділовий стиль (підстилі, ознаки, мовні засоби)

Офіційно-діловий стиль (ОДС) — функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, гро­мадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністювиділяється найвищою мірою книжності.

Підстилі:

1. Законодавчий — використовується в законотворчій сфері у вигляді Конституції, законів, указів, статутів, постанов тощо.

2. Дипломатичний — використовується в сфері між­державних офіційно-ділових стосунків у вигляді договорів, конвенцій, протоколів, заяв тощо.

3. Юридичний — використовується в юриспруденції у вигляді актів, позовних заяв, протоколів, постанов, за­питів, повідомлень тощо.

4. Адміністративно-канцелярський — використовуєть­ся в професійно-виробничій сфері, правових взаєминах і діловодстві у вигляді офіційної кореспонденції, дого­ворів, контрактів, заяв, автобіографій, доручень тощо.



Последнее изменение этой страницы: 2016-08-14; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.215.79.116 (0.02 с.)