На майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком не поширюється режим спільності.

На майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком не поширюється режим спільності.

2. дитина, народжена дружиною після спливу десяти мі­сяців, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка.

Ст 119 СК України режим окремого про­живання припиняється у разі поновлення сімейних відносин або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя.

 

Поняття та підстави припинення шлюбу.

Припинення шлюбу — це переривання дії подружнього стану в разі настання визначених законом обставин.

Шлюб припиняється:

-внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим, а також унаслідок його розірвання (стаття 104 СК України). У разі смерті одного із подружжя або оголошення його померлим не вимагається спеціального оформлення припинення шлюбу. Підстави оголошення фізичної особи померлою встановлені статтею 46 ЦК України Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трюх років, Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

-Розірвання шлюбу є підставою припинення шлюбу за життя подружжя. За законодавством України можливе розірвання шлюбу в адміністративному порядку на підставі постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану, а також у судовому порядку на підставі рішення суду

Розірвання шлюбу в адміністративному порядку: підстави та порядок.

· Подружжя, яке не має спільних дітей до 18 років, незалежно від наявності між ними майнового спору, відповідно до статті 106 СК України має право подати спільну заяву про розірвання шлюбу до державного органу реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання подружжя або одного з них. У заяві подружжя має підтвердити взаємну згоду на розірвання шлюбу, однак, не вказує на причини розладу сімейних стосунків між ними. Перед прийняттям заяви про розірвання шлюбу проводиться співбесіда з особами, які подають заяву про розірвання шлюбу, щодо моменту припинення шлюбу, а також порядку і умов реєстрації розірвання шлюбу/ До заяви про розірвання шлюбу має бути додане свідоцтво про шлюб. Якщо актовий запис про шлюб був складений в органах реєстрації актів цивільного стану України, але не зберігся, і в подружжя немає свідоцтва про шлюб, а також відсутні штампи (відмітки) про шлюб у паспортах, паспортних документах, то реєстрація розірвання шлюбу може бути проведена тільки після поновлення актового запису про шлюб у встановленому законодавством порядку.

· Шлюб розривається державним органом реєстрації актів цивільного стану за заявою одного із подружжя, якщо другий із подружжя: визнаний безвісно відсутнім, визнаний недієздатним вже після реєстрації шлюбу, засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менш як три роки (стаття 107 СК України). Засуджений до позбавлення волі або опікун недієздатного не мають права на подання заяви в такому порядку, їхня згода на розірвання шлюбу, ініційоване іншим із подружжя, не вимагається. Шлюб розривається незалежно/від наявності між подружжям майнового спору, а також спору щодо дітей. Якщо один із подружжя був визнаний у судовому порядку безвісно відсутнім і за цієї підстави шлюб з ним було розірвано, то в разі його з'явлення і скасування рішення суду про визнання цієї особи безвісно відсутньою шлюб може бути поновлений відділом реєстрації актів цивільного стану тільки за спільною заявою подружжя, за умови, що ніхто з них не перебуває у повторному шлюбі. За заявою заінтересованої особи розірвання шлюбу, здійснене за спільною заявою або за заявою одного із подружжя, якщо другий засуджений до позбавлення волі на строк не менш як три роки, може бути визнане судом фіктивним, якщо буде встановлено, що жінка та чоловік продовжували проживати однією сім'єю і не мали наміру припинити шлюбні відносини. На підставі рішення суду актовий запис про розірвання шлюбу та Свідоцтво про розірвання шлюбу анулюються державним органом реєстрації актів цивільного стану (стаття 108 СК України).

Розірвання шлюбу в судовому порядку: підстави та порядок.

· Відповідно до статті 109 СК України подружжя, яке має спільних дітей до 18 років, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу за взаємною згодою. У спільній заяві подружжя має вказати відомості щодо часу реєстрації шлюбу, наявності спільних дітей, наявності спільної згоди на розірвання шлюбу та інші необхідні дані. Ця справа розглядатиметься в порядку окремого, а не позовного. провадження. Суд не повинен з'ясовувати причини розірвання шлюбу, а також вживати заходи щодо збереження сім'ї, зокрема встановлювати строки для примирення сторін. Для забезпечення інтересів дітей ще однією новелою СК України є вимога щодо подання разом із такою заявою договору подружжя про виховання і договору про утримання дітей.

· Якщо між подружжям існує спір, відсутня взаємна згода на розірвання шлюбу, або коли один із подружжя не заперечує проти розірвання шлюбу, але ухиляється від подання спільної заяви до суду чи державних органів реєстрації актів цивільного стану, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (стаття 110 СК України). Позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини (також у разі народження мертвої дитини або смерті дитини до одного року), окрім деяких винятків. Допускається звернення до суду одного з подружжя із позовом про розірвання шлюбу навіть протягом вагітності дружини та одного року після народження дитини у таких випадках:

· 1) один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини;

· 2) протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою;

· 3) до досягнення дитиною одного року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини.

Розгляд справи проводиться у межах заявлених вимог і на підставі пред'явлених доказів, тому в позовній заяві має бути повний виклад обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, і посилання на відповідні засоби доказування. З метою вжиття заходів для збереження сім'ї суд може відкласти розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, межі якого законодавством не встановлені (стаття 11 СК України, частина 5 статті 191 ЦПК. Під час розгляду справи про розірвання шлюбу суд також бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в державному органі реєстрації актів цивільного стану за заявою колишньої дружини чи чоловіка. Розірвання шлюбу засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу (стаття 115 СК України). У паспортах або паспортних документах, що посвідчують осіб розлученого подружжя, проставляється штамп про реєстрацію розірвання шлюбу, де зазначають прізвище, ім'я, по батькові особи, з якою розірвано шлюб, місце і час цієї.

14.

Особа, яка у зв'язку з реєстрацією недійсного шлюбу змінила своє прізвище, вважається такою, що іменується цим прізвищем без достатньої правової підстави (стаття 45 СК України).

 

Судове визнання батьківства

- Особа, яка вважає себе матір'ю дитини, може подати до суду заяву про визнання свого материнства, якщо запис про матір дитини вчинено за рішенням органу опіки та піклування, оскільки батьки дитини на момент реєстрації були невідомі (стаття 131 СІ< України)

- Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повно­ліття

- Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини (частина 3 статті 128 СК України)

- Особа, яка вважає себе батьком дитини, наро­дженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства протягом одного року від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство (стаття 129 СК України).

Особливості: при розгляді справ про встанов­лення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 року, необхідно застосовувати норми ст.53 КпШС, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ве­дення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини до її народження, спільне виховання та утримання ними дитини; Справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 1 січня 2004 р., суд має вирішувати відповідно до норм СК, зокрема ч. 2 ст. 128, на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства.ППВСУ

На підставі рішення суду, яким було задоволено вимогу про визнання батьківства, орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до Книги реєстрації народжень та видає нове Свідоцтво про народження (статгя 134 СК України).

У разі смерті чоловіка(жінки) факт його (її) батьківства (материнства) може бути встановлений за рішенням суду (ст.130, 132 СК)

 

29.

30.

31.

Зміст шлюбного договору

1. Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки.

2. Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків.

3. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми.

4. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

5. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

　 Специфіка шлюбного договору полягає, зокрема, у тому, що його сторо­нами є лише подружжя. Чинність шлюбного договору залежить від чинності шлюбу. За правовою природою шлюбний договір є двосторонньозобов'язуючим, консенсуальним, каузальним.

За цільовою спрямованістю шлюбні договори поділяються на такі, що мають загальний характер, і такі, що мають цільовий характер, та укладаються у зв'язку з тим чи іншим станом подружніх стосунків(розірвання шлюбу, примирення сторін тощо.). Шлюбні договори можуть бути із простою та зі складною структурою. За своїм змістом шлюбний договір може складатись із одного пункту, а може складатись із декількох пунктів. Важливою умовою шлюбного договору є те, що його поло­ження не повинні зменшувати обсягу прав дитини, встановлених СК. Тобто будя-яка умова що обмежує права дитини є недійсною.

Шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне для нього матеріальне становище. Таке становище може виникнути, якщо за умовами договору у разі поділу майна подружжя вся нерухомість буде передаватись одному із них, натомість другий отримає рухоме майно незнач­ної вартості. Однією з особливістей шлюбного договору є те, що ним майнові права та обов'язки подружжя може бути визначено інакше, ніж це передбачено загальними правилами сімейного законодавства. У договорі може бути визначено на власний розсуд подружжя розмір час­ток у праві власності на майно, що буде нажите у період шлюбу, передбачено умови поділу спільного майна у разі розірвання шлюбу, порядок погашення боргів кожного з подружжя за рахунок спільного чи роздільного майна тощо. Шлюбний договір може встановлювати інший правовий режим майна, ніж той, що встановлений законом(встановлення спільної часткової власності, визначання часток у власності, режим роздільності стосовно весільних подарунків тощо).

47. Умови шлюбного договору

Форма шлюбного договору

 

1.Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

Закон встановлює для шлюбного договору найбільш складну - письмову та нотаріально посвідчену форму, що підкреслює загальне значення цього договору та необхідність чіткого визначення його змісту. Посвідчувати шлюбний договір можуть як державні, так і приватні нотаріуси. При цьому нотаріуси керуються загальними правилами посвідчення правочинів. Дії нотаріусів при посвідченні шлюбних договорів регламентуються п. п. 127-136 Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3.03.2004 р. №20/5.

 

При посвідченні шлюбного договору нотаріус зобов'язаний роз'яснити сторонам зміст та значення поданого ними проекту і перевірити, чи відповідає зміст посвідчувального правочину вимогам закону та дійсним намірам сторін (п. 36 Інструкції).

При посвідченні шлюбного договору нотаріус повинен з'ясувати, чи розуміють учасники договору значення своїх дій та наслідки їх здійснення.

Управління майном дитини

1. Батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах.

Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси.

2. Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав:

укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;

видавати письмові зобов'язання від імені дитини;

відмовлятися від майнових прав дитини.

3. Батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів, передбачених частиною другою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.

4. Дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається в разі гарантування збереження її права на житло.

5. При вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.

На вчинення одним із батьків правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна малолітньої дитини повинна бути письмова нотаріально засвідчена згода другого з батьків.

Якщо той з батьків, хто проживає окремо від дитини протягом не менш як шість місяців, не бере участі у вихованні та утриманні дитини або якщо місце його проживання невідоме, правочини, зазначені в абзаці другому цієї частини, можуть бути вчинені без його згоди.

6. Батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно. Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом, якщо інше не передбачено о оговором між ними.

7. Після припинення управління батьки зобов'язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього.

8. Неналежне виконання батьками своїх обов'язків щодо управління майном дитини є підставою для покладення на них обов'язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном.

57. Умови усиновлення та порядок його здійснення

Усиновлення здійснюється за взаємною згодою осіб. Згода на усиновлення усиновлювача та дитини, про що згадувалося вище, є необхідною умовою усиновлення. Але окрім зазначених, законом передбачено ще ряд важливих умов, дотримання яких є необхідним для здійснення усиновлення.

Як правило, усиновлюються діти, які не мають батьків. Факт відсутності батьків у дітей, які підлягають усиновленню, посвідчується Свідоцтвом про смерть обох батьків або рішенням суду про оголошення їх померлими. Але досить часто усиновлюється дитина, яка має одного або й обох батьків. За таких обставин усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків. Згода батьків на усиновлення дитини має бути безумовною і може надаватися ними лише після досягнення дитиною двомісячного віку.

Закон застерігає про недопустимість плати за згоду батьків на усиновлення їх дитини. Угода про надання усиновлювачем плати за згоду на усиновлення дитини батьками, опікунами чи іншими особами, з якими вона проживає, є нікчемною (ст. 217 СК України). Письмова згода батьків на усиновлення засвідчується нотаріусом.

Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої згоди на усиновлення, потрібна згода їхніх батьків.

Мати чи батько дитини мають право відкликати свою згоду на усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення. Лише в окремих випадках закон дозволяє проведення усиновлення без згоди батьків дитини (ст. 219 СК України). Так, усиновлення дитини провадиться без згоди батьків, якщо вони:

1) невідомі;

2) визнані безвісно відсутніми;

3) визнані недієздатними;

4) позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється.

Без згоди повнолітніх батьків усиновлення дитини може бути проведено, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не виявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її.

В силу ст. 220 СК України на усиновлення дитини одним із подружжя потрібна письмова згода другого з подружжя, засвідчена нотаріально. Таким чином, згода на усиновлення дитини другого з подружжя є окремою умовою здійснення усиновлення. Усиновлення дитини може бути проведено без згоди другого з подружжя, якщо він визнаний безвісно відсутнім, недієздатним, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Чоловік, дружина можуть також усиновити дитину без згоди другого з подружжя у разі встановлення режиму окремого проживання подружжя (ст. 120 СК України).

На усиновлення дитини, над якою встановлено опіку або піклування, як і на усиновлення дитини, над батьками якої встановлено опіку або піклування, потрібна письмова згода опікуна або піклувальника незалежно від згоди батьків.

Якщо опікун або піклувальник не дав згоди на усиновлення дитини, така згода може бути дана органом опіки та піклування. Якщо суд встановить, що усиновлення дитини відповідає її інтересам, воно може бути проведене без згоди опікуна, піклувальника або органу опіки та піклування.

60.

Скасування усиновлення.

Уси­новлення може бути скасоване за рішенням суду з таких під­став:

1) воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сі­мейного виховання;

2) дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяж­ку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення;

3) між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх бать­ківських обов'язків.

Скасування усиновлення не допускається після досягнення дитиною повноліття. Усиновлення може бути скасоване після досягнення дитиною повноліття, якщо протиправна поведінка усиновленого, усиновлювача загрожує життю, здоров'ю уси­новлювача, усиновленого або інших членів сім'ї. Усиновлення скасовується від дня набрання чинності рі­шення суду. У разі скасування усиновлення припиняються на майбутнє права та обов'язки, що виникли у зв'язку з усинов­ленням між дитиною та усиновлювачем і його родичами, на­томість відновлюються права та обов'язки між дитиною та її батьками, іншими родичами за походженням.

У разі скасування усиновлення дитина має право на збереження прізвища, імені та по батькові, які вона одержала у зв'язку з усиновленням. За бажанням дитини їй присвоюється прізвище, ім'я, по батькові, які вона мала до усиновлення. Державний ор­ган реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду вносить відповідні зміни до актового запису про народження дитини(протягом 1 місяця).Право на звернення до суду з позовом про скасування уси­новлення мають батьки, усиновлювач, опікун, піклувальник, ор­ган опіки та піклування, прокурор, а також усиновлена дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

на майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком не поширюється режим спільності.

2. дитина, народжена дружиною після спливу десяти мі­сяців, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка.

Ст 119 СК України режим окремого про­живання припиняється у разі поновлення сімейних відносин або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя.