Види, принципи й умови банківського кредитування

Кредити комерційних банків можна класифікувати за різними ознаками та критеріями. Найбільш прийнятною є така класифікація банківських кредитів:

1. За основними категоріями позичальників;

• кредити галузям народного господарства;

• кредити населенню;

• кредити державним органам влади.

2. За цільовим спрямуванням:

• виробничий (поповнення обігових коштів та основних засобів);

• споживчий (споживчі цілі населення).

3. За строками користування:

• строкові, тобто надані на визначений у договорі строк, які, в свою чергу, можуть бути:

а) короткостроковими

б) довгостроковими

4. Залежно від забезпечення:

• забезпечені (ломбардні) - надаються під забезпечення (заставу майна, поручительство, гарантію, страхування ризику неповернення кредиту тощо);

• незабезпечені (бланкові) - надаються без забезпечення. Незабез­печені (бланкові) кредити, що називаються у банківській практиці довірчими, надаються лише під зобов'язання позичальника погасити позичку.

5. За методами надання:

• у разовому порядку, коли рішення про надання приймається окремо по кожному кредиту;

• відповідно до відкритої кредитної лінії, тобто кредити надаються у межах завчасно визначеного ліміту кредитування без погодження кожний раз із банком умов кредитного договору;

• гарантовані - банк бере на себе зобов'язання у разі потреби надати кредит клієнту визначеного розміру протягом відповідного періоду. Гарантовані кредити, в свою чергу, можуть бути двох видів: з обумовленою датою видачі кредиту та з наданням кредиту в міру виникнення потреби в ньому.

6. Залежно від кількості кредиторів:

* надані одним банком;

• консорціумні, тобто такі, що надаються консорціумом банків, в якому один з банків бере на себе роль менеджера, збирає з банків-учасників потрібну кредитоодержувачу суму ресурсів, укладає з ним договір і надає кредит;

• паралельні, що передбачають участь в їх наданні кількох банків

7. За характером і способом сплати процентів:

• з фіксованою процентною ставкою;

• з плаваючою процентною ставкою;

• зі сплатою процентів у міру використання наданих коштів (зви­чай­ний кредит);

зі сплатою процентів одночасно з отриманням кредиту (дисконтний кредит).

32. Умови кредитної угоди, кредитний договір

Кредитний договір — це юридичний документ, що визначає вза­ємні обов'язки і відповідальність між банком і клієнтом з нагоди одержання останнім кредиту. Кредитний договір укладається тільки в письмовому вигляді і не може змінюватися в односторонньому порядку. Зміст і перелік умов кредитного договору визначаються за угодою сторін і включають розмір кредиту, умови надання і пога­шення позичок, розмір проценту за кредит та ін. умови, які не су­перечать чинному законодавству.

На практиці банки розробляють типові форми кредитних угод, основними положеннями яких є:

1) опис суб'єктів угоди — визначається, хто позичальник, хто кредитор; якщо кредиторів кілька — хто провідний кредитор. Важ­ливо визначити юр. права сторін, що підписують договір;

2) опис умов кредитування — вказуються сума і строк кредиту, порядок його видачі та погашення. Погашення кредиту передбачає­ться на конкретну дату або в розстрочку;

3) зобов'язання позичальника повернути суму кредиту та сплати­ти проценти за користування кредитом;

• 4) опис забезпечення кредиту з посиланням на угоди, що є час­тинами кредитного договору (договір застави, гарантії, поручитель­ства, страхова угода);

• 5) обмежувальні умови:

а)захисні;

• б) негативні.

• Захисні статті — це список дій чи умов, яких повинен дотриму­ватись позичальник протягом дії кредитного договору (зобов'язання Періодично подавати банку звітну документацію, надавати працівникам банку інформацію про свою господарську діяльність).

Негативні статті — це список умов, які не повинен допустити позичальник (заборона отримання додаткових кредитів, передачі в заставу третім особам активів, надання гарантії, невиплати дивідендів, заробітної плати вище встановленого рівня, злиття з іншими компаніями);

6) права суб'єктів угоди. Банк залишає за собою право вимагати дострокового погашення кредиту у випадку порушень умов кредитної угоди. Позичальник може домагатися перенесення строків погашення позички, підвищення суми позички, права достроково погашати кредит;

7) санкції за порушення умов угоди. Порушення з боку позичальника умов кредитної угоди карається шляхом стягнення пені, яка нараховується на суму боргу або на суму кредиту, або на суму порушення.

Банк може заперечити проти надання наступної суми кредиту, вимагати дострокового погашення кредиту, відмовитись від подальшого співробітництва з клієнтом, ініціювати процедуру банкрутства підприємства.

Порушення умов кредитної угоди з боку банку так само тягне за фінансові санкції. В угоді можна зазначити, хто буде відшкодовувати витрати на вирішення спорів;

8) строк набуття угодою чинності;

9) Можливості зміни умов угоди;

10) юридичні адреси суб'єктів угоди, підписи уповноважених осіб, скріплені печатками.

Договір укладається на 1 рік, більш тривалий строк, якщо клієнт користується кредитами постійно або об'єктом кредитування є основні засоби, або більш короткий строк при тимчасовій потребі в коштах або наданні окремого кредиту.

33. Оцінка кредитоспроможності позичальника - юридичної особи

До укладання кредитної угоди фахівець банку повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність потенційного позичальника, тобто його здатність своєчасно повернути позичку, вивчити фактори, які можуть спровокувати її неповернення. Збереженість основної суми боргу є одним з головних принципів, який завжди має дотримуватися при здійсненні банком позичкової операції. Тому оцінка якості потенційного позичальника є одним із важливих етапів процесу кредитування. При цьому особливе значення має встановлення обгрунтованості кредиту. Жодні додаткові заходи захисту не зможуть запобігти кризовій ситуації, якщо позичка у своїй основі не є обгрунтованою. Одним з елементів оцінки кредитоспроможності є з’ясування персональних якостей потенційного позичальника. Тут увага банку має зосереджуватися на таких моментах, як репутація, порядність і чесність, професійна здатність, матеріальна забезпеченість, ставлення до своїх зобов’язань перед іншими кредиторами і в минулому. Необхідно ретельно вивчити фінансовий стан позичальника, ліквідність його балансу, ефективність виробництва і використання основного й оборотного капіталу. Для цього використовується бухгалтерська, статистична і фінансова звітність позичальника, матеріали попередніх перевірок на місці, прогнози фінансового стану клієнта протягом усього періоду користування позичкою.
Оскільки банк як позичальник може мати різних клієнтів — підприємницькі структури (юридичні особи), фізичні особи і банки — оцінка їх кредитоспроможності здійснюється неоднаково. Оцінка фінансового стану позичальника — юридичної особи здійснюється за допомогою відповідних коефіцієнтів ліквідності, які розраховуються за балансом. Серед них:— коефіцієнт загальної ліквідності (К₁);— коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності (К₂);— коефіцієнт автономності (К₃);— коефіцієнт маневреності власних коштів (К₄

34. Оцінка кредитоспроможності позичальника - фізичної особи

При оцінюванні фінансового стану позичальника — фізичної особи мають бути враховані:

¾ соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної неру­хомості, рухомого майна, цінних паперів тощо, постійної роботи;

¾ сімейний стан клієнта;

¾ вік та здоров’я клієнта;

¾ доходи і витрати клієнта;

¾ інтенсивність користування банківськими позичками у минулому та своєчасність їх погашення і процентів за ними, а також користування іншими банківськими послугами;

¾ зв’язки клієнта у діловому світі тощо.

Головним джерелом інформації про фінансовий стан потенційного позичальника є його звітність: баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт про наявність майна, а також розрахунки певних показників, зроблених на підставі цієї звітності. Але це не вичерпує усіх відомостей про клієнта. Є ще інші джерела, до яких належать архіви банку, інформація від інших фінансово-кредитних установ, економічна преса тощо.

Банк-кредитор має право вимагати у клієнта список банків і фінансових установ, з якими він має і мав відносини в минулому. Він повинен з’ясувати питання про стан поточних розрахунків клієнта з постачальниками, своїми працівниками.

Тільки на підставі результатів ретельної аналітичної роботи банк робить висновки про здатність клієнта повертати борги, а отже, і про можливість укладення з ним кредитної угоди

35. Форми забезпечення зобов’язань позичальника перед банком

Застава майна клієнта є однією з найпоширеніших форм забезпе­чення повернення банківського кредиту. Оформляється вона дого­вором про заставу. Позички, що видаються під заставу майна клієнта або його майнових прав, назив. ломбардними.

Залежно від матеріально-речового змісту предмети застави поді­ляються на такі групи:

1. Застава майна клієнта:

• товарно-матеріальних цінностей;

• цінних паперів, включаючи векселі;

• депозитів, що знаходяться в тому ж банку;

• іпотека (застава нерухомості).

2. Застава майнових прав:

• орендатора;

• автора на винагороду;

• замовника за договором підряду;

• комісіонера за договором комісії.

Позичка видається на 50—90 % вартості застави

Найбільш поширеними видами застави є застава товарів в обігу і застава товарів у переробці. У цьому випадку заставодавець не лише безпосередньо володіє заставними цінностями, але й може їх витрачати за умови поновлення в сумі використаних цінностей. Забезпечення товарними запасами. При цій формі заставою висту­пають партії сировини, матеріалів, готової продукції. Перевага надає­ться товарам, торгівля якими ведеться на біржі, тобто по яких легко ви­значити ринкову ціну. Умовою застосування товарних запасів як застави є їх застрахованістьНаступною формою забезпечення кредиту є цінні папери. В цьому випадку забезпеченням кредиту можуть бути представлені позичаль­ником різного роду цінні папери підпри­ємств, банків, держави: акції, облігації, короткострокові ка­значейські зобов'язання, векселі, депозитні сертифікати.! Власні акції та облігації підприємства-позичальника не приймаються банком у забезпечення позички.

Ще однією формою забезпечення кредиту є гарантія чи порука — зобов'язання третьої особи погасити борг позичальника у випадку його неплатоспроможності.

Кредити під гарантію видаються позичальнику лише в тому випадку, якщо гарант є платоспроможною особою. Платоспроможність гаранта повинна бути підтверджена банком, що його обслуговує. Переуступка контрактів як форма забезпечення практикується при кредитуванні будівельних організацій, що здійснюють регуляр­ні поставки товарів за контрактом. Боржник переуступає контракт кредитуючому банку, внаслідок чого надходження від покупця по виплаті за контрактні роботи зараховується у погашення заборгова­ності за кредитом.

Іпотекою називається застава землі, нерухомого майна, при якій земля або нерухоме майно залишається у заставодавця чи третьої особи.

Забезпечення нерухомим майном, як правило, використовується при видачі великих довгострокових кредитів, так званих іпотечних позичок

36. Методи банківського кредитування

Комерційні банки, виходячи з пріоритетів грошово-кредитної політики, власних інтересів та потреб позичальників, можуть застосовувати різні методи кредитування, які визначають форму позичкового рахунка, порядок видачі та погашення, методи контролю за цільовим використанням позики та засоби регулювання заборгованості. У світовій банківській практиці найбільш поширеними методами кредитування є кредитна лінія, автоматично поновлюваний (револьверний) кредит, контокорент, овердрафт. За формою кредитна лінія це письмова угода між банком і потенційним позичальником, в якій вказано термін та умови надання кредиту на перспективу. Цей документ підтверджує, що банк дає згоду надавати кредити у заздалегідь визначених розмірах протягом певного часу і на умовах, передбачених угодою. Особливість кредитної лінії як форми фінансування полягає у тому, що вона не розглядається банком як безумовно обов¢язковий контракт. Банк може анулювати угоди до закінчення терміну, якщо, наприклад, фінансовий стан клієнта істотно погіршиться аьо не будуть виконані певні умови договору. Позичальник також має право частково або повністю не скористатися кредитною лінією. Початкова домовленість щодо розміру кредитної лінії може бути зкоректована банком у разі раптової зміни кон¢юнктури ринку або у зв¢язку з нормативними обмеженнями (наприклад, перевищення нормативно встановленого ліміту заборгованості на одного позичальника). Револьверний, або автоматично поновлюваний, кредит це позика, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і відновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Поновлювана кредитна лінія (revolving line of credit) відкривається банком, якщо позичальник відчуває довготермінову нестачу обігових коштів, необхідних для підтримання неперервного зростання обсягу виробництва. Кредитна лінія дає йому можливість покривати зростаючу щодалі потребу в обіговому капіталі. Термін такої позики звичайно виходить за межі одного року. Повернувши частину боргу, позичальник може отримати нову позику в межах встановленого ліміту та терміну дії договору. Контокорент. З метою прискорення платіжного обороту клієнта банк бере на себе всі його операції за поточними вимогами та зобовязаннями. Для цього банк відкриває йому єдиний контокорентний рахунок (розрахунковий у такому разі закриває), за яким здійснюються усі розрахункові та кредитні операції:

37. Плата за кредит та її диференціація

Суть процента як економічної категорії полягає в тому, що він являє собою частину прибутку, котру позичальник сплачує за взятий у кредит позичковий капітал. Джерелом процента є додаткова вар­тість, що створюється в процесі продуктивного використання цього капіталу, а кількісним вираженням — норма %, або ставка.

Процентні ставки по кредитах комерційного банку можуть бути тверди­ми і плаваючими Тверда ставка залишається незмінною протягом всього строку дії кредитного договору, плаваюча змінюється

На велич процентної ставки вплив такі фактори:

1. Облікова ставка НБУ — це базисна ставка рефінансування, яка застосовується при кредитуванні комерційних банків.

2. Рівень інфляції.

3. Строк кредиту — рівень процентної ставки знаходиться у безпосередній залежності від строку кредиту: чим більше строк, тим вище процентна ставка.

4. Витрати по формуванню позичкового капіталу. Ці ви­трати складаються з депозитного процента та плати за кредит, що отриманий в інших банках.

5. Розмір позички — звичайно процент по більш великих креди­тах повинен бути нижчим, ніж по дрібніших, оскільки витрати, пов'язані з кредитною послугою, не знаходяться у безпосередній за­лежності від її величини, а абсолютний дохід банку по великих по­зичках вищий, ніж по дрібних.

6. Попит на кредити.

7. Характер забезпечення — кожна з форм забезпечення повер­нення кредитів має свій рівень надійності.

8. Витрати на оформлення позички і контроль безпосередньо впливають на рівень процентної ставки.

9. Ставки банків-конкурентів.

10. Характер взаємовідносин між банком і позичальником

11. Норма прибутку від інших активних операцій. Якщо інвести­ційні операції приносять відносно більший дохід (на одиницю вкла­деного капіталу), ніж позичкові, то банку треба переглянути свою процентну політику в бік підвищення рівня процентних ставок.

12. Необхідність отримання прибутку від позичкових операцій. Норма позичкового процента повинна бути вищою за норму депозит­ного процента. Величина цієї різниці (маржа) використовується для покриття банківських витрат та формування прибутку

38. Етапи процесу банківського кредитування

І етап. Формуваня портфеля кред-х заявок включ в себе збір поступаючої інформації про вимагаємі кредити, її аналіз та попередній відбір.

Перед II етапом кред-му роб-ку слід ознайомитися з наданими фінан, довідко та ін док-ми клієнта:

1.Заявою про надання кредиту. 2.ТЕО потреби у позичкових коштах.3.Копіями засновницьких док-в, які завір нотаріально.4.Відомостями про креди-ти, які отримані в ін б-х. 5. Док-ми, які підтверджують наявність забезпеченя.6.Копіями договорів у підтвердженя кредитуємих під-ств.7.Балансами на останню звітню дату.

ІІ етап. Основна мета цього етапу - остаточне визначення кредитоспроможності і фінансового стану клієнта з метою заключения кредитного договору на найбільш вигідних для банка умовах.

III етап. Цей етап називається структуризацією позички. В процесі структуризації банк визначає такі параметри позички: строк, вид кредиту, суму, способи надання та погашення, забезпечення, ціну.

IVетап. Оформлюється кредитна справа, яка міс-тить слідуючи док-ти:·1.Заяву, підписану керів-ником під-тва, головним бухг-м. ·2. Кредитний договір, підписаний керівником підприємства ·3. Строкове зобов'язання повернути кредит

V етап. Робота з клієнтом після отримання їм позички складається із контроля за регулярним надход % за корист позичкою, а також в проведені план перевірок на місцях зі складаням актів перев.

VIетап. За 2-4 неділі до строку повернення кред-у кредитному працівникові необхідно зв'язатися з позичальником та провести уточненя перспектив погашення кредиту. Якщо від клієнта поступить пропозиція про пролонгацію кредиту, в цьому випадку він повинен направити в банк в строк 5 днів офіційного листа з детальним викладенням причин пролонгації. В разі позитивного рішення питання про пролонгацію кредиту між банком та позичальником складається додаткова угода.

39. Проблемні позички та робота банків з ними

Основне фінансове зобов’язання позичальника полягає у своєчасному повернені боргу та сплаті процентів.

Коли позичальник не може поверн борг у встановлений кредитною угодою термін, він зобов’язаний заздалегідь повідомити банк про це, обґрунтувавши причини невиконання умов договору, і вказати новий термін погашення позики.

Після розгляду отриманої інформації банк може відстрочити погашення позички, як правило, із збільшенням процентної ставки за користування кредитом. Банк може вимагати від позичальника додаткової інформації, необхідної для прийняття рішення про пролонгацію позики чи віднесення її на прострочку. За результатами аналізу поданої інформації банк готує висновок про доцільність надання відстрочки. При цьому відстрочення погашення позички за відсутності "форс-мажорних" обставин та об’єктивних причин, банком, має надаватися тільки під підвищений процент.

Рішення про відстрочення повернення кредиту оформлюється у вигляді додатка до кредитного договору. Строкове зобов’язання позичальника переоформлюється на новий термін погашення спеціальним написом із зазначенням нової дати та обґрунтуваннями такої зміни. Якщо переказаної суми коштів не вистачає виконання всіх прострочених та строкових зобов’язань, то платежі здійснюються у такій послідовності: 1. прострочені зобов’язання з виплати процентів та погашення позички; 2. пеня за проценти та на позичкову заборгованість; 3. строкові платежі процентів; 4. комісійні; 5. строкові платежі на погашення позичкової заборгованості.

Якщо позичальник не повернув кредит у строк, визначений угодою, або порушив інші її умови, банк має право: припинити подальшу видачу кредиту; використати заставне право; стягнути заборгованість у гаранта в повному обсязі; достроково стягнути суму заборгованості, порушити у судових органах справу щодо неплатоспроможності боржників.

Безнадійна кредитна заборгованість погашається за рахунок резервного фонду банку

Головний принцип, яким повинен керуватися кредитний працівник при наданні позики - це забезпечення повернення кредиту

40. Кредитний ризик і методи управління ним

Кредитний ризик-це ризик несплати позичальн-м основного боргу і процентів по ньому, належних кредитору. Під кредитним ризиком прийнято розуміти ймовірність, а точніше загрозу втрати банком частини своїх ресурсів, недотримання прибутків або збільшення витрат у результаті здійснення певних фінансових операцій.

Для кожної кредитної операції хар-і свої специфіч-ні причини та фактори, що визнач ступінь ризику.

Найбільш загальні способи страхування ризиків у банківській практиці зводяться до їх розподілу, регулювання структури і розмірів, а також до постійного контролю з боку банку за виконанням необхідних співвідношень, нормативів та здійснення у разі необхідності коригуючих дій.

Управління кредитним ризиком (його мініміз) здійсн-ся за допомогою: • лімітування кредитів; • диверсифікації портфеля позичок б-у;• контролю за використанням кредиту та оперативності при стягненні боргу;• страхування кредитних операцій; • достатнього та якісного забезпечення наданих кредитів;•аналізу кредитоспроможності, тобто можливості позичальника погасити кредит.

1спосіб -встановлення позич-кам лімітів кредитува-ня. Як правило, банки встановлюють ліміт, який регламентує розмір обороту по видачах кредиту за певний період (ліміт видачі). ІІ спосіб - диверсифікація кредитних вкладень. Це означає розподіл кредитів між різними суб'єктами правовідносин, клієнтами різних форм власності і галузей економіки, між різними регіонами країни.

ІІІ спосіб - оперативність при стягненні боргу - передбачає необхідність підтримувати з позичал-м тісні контакти протягом усього строку користуваня кредитом. ІV спосіб - страхування кредитних операцій. Він означає, що б-ки пов створ-ти страхові фонди як на макро -, так і мікро-рівнях, а також страхувати окремі кредитні угоди в спеціалізованих страхових компаніях. V спосіб - забезпеченість кредиту. формами забезпечення забов"язання позичальника перед банком є застава майна, гарантія (поручительство) третьої особи, стягнення пені і штрафів, переуступка на користь банку вимог і рахунків позичальника третій особі.

VI спосіб. є оцінка кредитоспромож позич-ка.Кредитос-сть позич-ка, на відміну від його платоспром-ті, не фіксує неплатежі за минулий період чи на певну дату, а прогнозує здатність до погашення боргу на найближчу перспективу.

41.Банківський споживчий кредит

Споживчий кредит — це позичка, яка надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам — резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і повертається в роз­строчку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

У залежності від цільового спрямування споживчі кредити поділяються на:

1) поточні потреби (придбання товарів тривалого користування та послуг);

2) витрати капітального характеру.

Банки надають споживчі кредити фізичним особам на поточні потреби у розмірах, що визначаються виходячи з вартості товарів і послуг, які є об'єктом кредитування, в межах вартості майна, май­нових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення фізичною особою з урахуванням суми її поточних доходів.

Банки можуть надавати споживчий кредит під такі об'єкти:

1) на капремонт садових будиночків, будинків у сільській місцевос­ті, на будівництво гаражів, покупку квартир, господарче улаштування;

2) на будівництво індивідуальних будинків;

3) на купівлю у громадян індивідуальних жилих будинків, ре­конструкцію і капремонт таких будинків;

Розмір кредиту на зазначені заходи обмежується вартістю забез­печення, що може бути надана позичальником (іншою особою) бан­ку, та сумою поточних доходів позичальника, які він може спряму­вати на погашення боргу.

Строк користування кредитом встановлюється залежно від об'єкта кредитування, розміру позички, платоспроможності позичальника.

42. Особливості банківського кредитування у формі овердрдрафта

Овердрафт – це короткостроковий кредит, що надається банком клієнту понад залишок коштів на його поточному рахунку, в межах передчасно обумовленої суми, шляхом дебетування поточного рахунку. При цьому, на поточному рахунку формується дебетове сальдо.

Овердрафт – кредити надаються приватним підприємцям та юридичним особам, які мають поточний рахунок в банку та постійно використовують його для проведення поточних платежів.

Договір про надання Овердрафт-кредиту укладається на термін до 12 місяців.

Обслуговування клієнтів за договором овердрафту здійснюється в межах ліміту та терміну, що встановлені в договорі, з дотриманням умови про обов’язкове погашення кредиту й відсотків не пізніше дати закінчення періоду безперервного користування кредитом.

При цьому початком періоду безперервного користування кредитом вважається перший день, починаючи з якого безупинно існувало дебетове сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня. Зменшення або зростання заборгованості по кредиту в цей період не впливають на зміну дати початку періоду безперервного користування кредитом. Датою закінчення вважається банківський день, по закінченні якого на поточному рахунку зафіксоване нульове дебетове сальдо. Максимальна величина періоду безперервного користування кредитом вказується у договорі про надання «Овердрафт-кредиту» та регламентує режим функціонування поточного рахунку в програмному комплексі. Клієнт зобов’язується здійснювати повне погашення дебетового сальдо на поточному рахунку не пізніше терміну закінчення періоду безперервного користування кредитом. Стандартна величина періоду безперервного користування кредитом встановлюється рівною 30-ти дням. По овердрафту встановлюється фіксована відсоткова ставка, розмір якої не залежить від терміну користування кредитом, виходячи з періоду часу, протягом якого безперервно існувало дебетове сальдо на поточному рахунку клієнта.