Особливості кредитування банками с/г виробників

Кредитне обслуговування сільськогосподарських товаровиробників здійснюється державними та комерційними банками, які діють на основі закону України «Про банки та банківську діяльність» а також спеціалізованим «Державним акціонерним аграрним банком», як складовою частиною банківської системи України. "Державний акціонерний аграрний банк» засновується Кабінетом Міністрів України, на акціонерних засадах. Розмір його статутного фонду забезпечується джерелами кредитування в обсягах, необхідних для здійснення кредитного обслуговування товаровиробників АПК.

Метою діяльності Аграрного банку є: кредитне обслуговування товаровиробників АПК, у тому числі кредитування під заставу земельних ділянок (сертифікатів) і майна, та майнових прав на користування; зміцнення та стабілізація фінансового стану і стимулювання економічного розвитку галузі АПК; максимальне використання ресурсного потенціалу села; запобігання спекуляції землею; здійснення інших банківських операцій відповідно до чинного законодавства.

До останніх відноситься: забезпечення централізованого цільового використання бюджетних коштів, призначених для фінансування товаровиробників АПК; здійснення фінансово-кредитних операцій із земельними відносинами відповідно до чинного законодавства; довірче управління майном і землею та коштами неплатоспроможних сільськогосподарських підприємства; надання консалтингових послуг сільськогосподарським підприємствам; складання бізнес-планів та бізнес-проектів; проведення маркетингових досліджень; налагодження обліку та фінансового аналізу; здійснення лізингових та факторингових операцій для сільськогосподарських товаровиробників; страхування майна, життя та фінансових ризиків у сільській місцевості та здійснення комісійних операцій з товарами, майном та землею; обслуговування зовнішньо-економічних операцій сільськогосподарських товаровиробників як спеціалізованого виду фінансових послуг для сільськогосподарських товаровиробників; організаційно-методичне забезпечення створення кооперативних форм фінансово-кредитних закладів як засобу подальшого розвитку системи кредитного обслуговування товаровиробників АПК. Усі форми інвестування та державної підтримки аграрного сектору здійснюються через банк. Аграрний банк забезпечує збереження залучених коштів від інфляції, шляхом встановлення відповідних відсотків по поточних внесках та підвищення цих ставок по депозитах до рівня пільгових ставок плати за кредит, з врахуванням коефіцієнта повернення кредитів. Кредитні ресурси надаються тільки під ліквідну заставу, страхування або поруку третіх осіб. З метою забезпечення гарантій повернення кредитів міжвідомчою Радою фонду визначаються уповноважені юридичні особи, які здійснюють відчуження застави в разі неповернення боргу. Кошти фонду не підлягають оподаткуванню, резервуванню, а також не враховуються при визначенні показників ліквідності банку.

44. Особливості банківського кредитування у формі кредитної лінії

Кредитна лінія - форма кредитування, у якій в межах встановленого ліміту здійснюється видача і погашення кредиту декількома частинами (траншами), в найбільш зручному режимі для ведення бізнесу позичальника. У разі часткового або повного погашення кредиту, позичальник може повторно отримати кредит в межах встановленого ліміту і терміну дії кредитного договору.

Відкриття кредитної лінії здійснюється Банком на підставі аналізу фінансового стану клієнта, техніко-економічного обґрунтування використання і повернення кредиту, а також оцінки заставного майна. Працівники Банку розробляють оптимальний графік погашення кредиту і схему його використання, враховуючи грошові потоки клієнта і вплив зовнішніх і внутрішніх чинників. З урахуванням особливостей бізнесу позичальника і проекту, що кредитується, можливі 2 режими видачі і погашення траншів: - без жорстких вимог по термінах видачі і погашення кожного траншу, позичальник здійснює погашення за наявності вільних грошових коштів; - з чітко певними термінами видачі і погашення кожного траншу.

Цільове призначення і терміни кредитування: короткострокові кредитні лінії (до 1 року) – відкриваються для фінансування короткострокових потреб, які виникають у позичальника; довгострокові кредитні лінії (понад 1 рік) – відкриваються для формування основних фондів, оплати устаткування, фінансування капітальних вкладень, реконструкції і модернізації виробництва, капітального будівництва тощо.

Переваги: можливість для клієнта самостійно управляти своїми фінансовими потоками; - можливість багато разів вибирати і погашати позикові засоби впродовж терміну дії кредитного договору, в межах встановленого ліміту кредитування; - кредитна лінія надається у будь-який час; - при активному користуванні кредитною лінією (погашення за наявності вільних засобів) загальна вартість може бути дешевше за кредит; - гнучкий комплексний підхід до застави, можливість прийняття як забезпечення активів, що набувають в рамках кредитної лінії; - можливість встановлення індивідуального графіка погашення кожного виданого траншу, з урахуванням специфіки бізнесу і особливостей проекту, що кредитується

45. Іпотечний кредит — довгострокові позички, що надаються банками під заставу нерухомості — землі і будівель виробничого й житлового призначення. В основу цього кредиту покладена іпотека, що в перекладі з грецької мови означає заста­ва, причому не будь-якого майна, а саме нерухомого (здебільшого будівель і землі).

Іпотека може бути встановлена на нерухоме майно, яке заставодавець має право продавати або відчужувати в інший спосіб. До об’єктів іпотеки належать:

— підприємства, будівлі, споруди та інше нерухоме майно, що використовується у підприємницькій діяльності;

— житлові будинки і квартири;

— дачі, садові будинки, гаражі й інші споруди споживчого призначення;

— земельні ділянки.

Об’єкт (предмет) іпотеки має належати заставодавцю на правах власності або повного господарського розпорядження.

Застава нерухомого майна передбачає укладення угоди про іпотеку у вигляді заставної.

Угода про іпотеку підлягає державній реєстрації. Вона здійснюється на підставі заяви заставодержателя з додатком до неї заставної. Відомості про державну реєстрацію іпотеки вносяться в заставну. Реєстраційний запис про іпотеку погашається за заявою держателя заставної або за рішенням суду про припинення іпотеки.

Заставодержатель має право передати свої права стосовно заставної іншій особі. Відступлення прав за заставною здійснюється заставодержателем шляхом передавального напису на заставній на користь нового заставодержателя, який повинен бути нотаріально засвідченим.

46.Сутність і види факторингу. Порядок здійснення банками факторингових операцій

Факторинг — це операція, що поєднує в собі кредитування клієнта з метою формування обігового капіталу, а також ряд посередниць­ко-комісійних послуг. Суть факторингу полягає в тому, що банк купує у клієнта право на вимогу боргу. Як правило, банком купуються дебіторські рахунки, пов'язані з поставкою товарів чи наданням послуг. Також банк може надавати клієнту ряд інших послуг, таких як ведення бухгалтерії, інформаційні, юридичні послуги.

Розрізняють два види факторингу:

1) конвенційний, який є комплексною системою обслуговування клієнта і зосереджує в собі бухгалтерські, юридичні, консультаційні та інші послуги. Фактично за клієнтом зберігаються лише виробничі функції;

2) конфіденційний, що обмежується тільки дисконтуванням рахунків-фактур. Переваги цього виду факторингу для клієнта поля-| гають у тому, що він є більш незалежним від банку. Факторингова послуга може надаватись банком як в поєднанні з фінансуванням, так і без фінансування.

Факторингова послуга оформляється шляхом укладання угоди між і банком і клієнтом, в якій має бути зазначено вид факторингу: закритий чи відкритий. При відкритому факторингу дебіторам надси­лається повідомлення про укладання угоди і пропонується здійснити платежі безпосередньо фактору. При закритому факторингу дебітори направляють кошти клієнту, а той розраховується з фактором.

У договорі може передбачатися: право регресу — право повер­нення фактором клієнту несплачених покупцем розрахункових до­кументів з вимогою повернення коштів; негайна оплата фактором розрахункових документів, тільки-но вони будуть йому пред'явлені (фактично це означає кредитування фактором клієнта).

47.Довгострокове банківське кредитування

Довгострокове банківське кредитування здійснюється на принципах: 1. поворотності, обов′язкової виплати кредиторові суми основного боргу на обумовлених умовах;

2. платності банківського кредиту, що грунтується на відшкодувальному характері послуг, надані банками при кредитуванні. За надання банківської позики стягуються відсотки. Розмір процентної ставки встановлюється сторонами за кредитним договором;

3. терміновості, наперед обумовлених термінів повернення кредиторові позикових засобів. Термін кредитування є граничним часом знаходження позикових засобів у розпорядженні позичальника. Забезпечення реалізується за допомогою застави, банківських гарантій, страхування і способів, передбачених законом і договором між партнерами. Виконання основного зобов′язання підкріплюється: заставою, неустойкою, банківською гарантією, поручительством, завдатком.

48. Лізингові операції банків

Лізинг можна розглядати як різновид довгострокового кредиту, що на­дасться в майновій формі і погашення якого здійснюється в розстрочку.

У лізинговій угоді беруть участь три сторони:

1) постачальник, який є виробником об'єкта лізингу;

2) лізингодавець, який оплачує об'єкт лізингу і здає його в лізинг;

3) лізингоодержувач, той, хто отримує і використовує об'єкт лізингу.

Види лізингу:

1) залежно від джерел придбання об'єкта лізингу:

• прямий — коли лізингодавець купує майно у виробника і пере­дає його в оренду;

• зворотний — власник продає майно лізингодавцю, а потім бере його в оренду;

2) залежно від об 'єкта лізингу:

• лізинг рухомого майна;

• лізинг нерухомого майна;

3) залежно від обслуговування:

• лізинг з обслуговуванням;

• пакетний лізинг — система надання в оренду об'єкта лізингу (будинок, магазин продаються у кредит, а обладнання — за лізинговою угодою);

4) залежно від ступеня окупності майна:

•лізинг з повною окупністю, коли протягом строку дії одного договору здійснюється повна виплата лізингодавцю вартості орен­дованого майна;

•лізинг з неповною окупністю, коли протягом дії одного дого­вору окупається тільки частина вартості орендованого майна;

Виходячи з наведених вище двох ознак класифікації (за ступенем окупності об'єкта лізингу і умов його амортизації), які пов'язані між собою, розрізняють фінансовий та оперативний лізинг:

• оперативний — лізинг з неповною окупністю;

• фінансовий — лізинг з повною окупністю. Особливості оперативного лізингу:

• орендодавець не планує покрити всі свої витрати за рахунок надходжень від орендаря;

• строки зносу є більшими за строки угоди лізингу (тобто строк угоди не перевищує строк амортизації");

• ризик втрати, псування майна лежить в основному на лізингодавці;

• по закінченні встановленого терміну майно звичайно повертає­ться лізингодавцю;

• сам об'єкт лізингу залишається у власності лізингодавця та об­ліковується у нього на балансі.

Фінансовий лізинг передбачає виплату протягом твердо встановленого періоду сум, які достатні для повної амортизації капітальних вкладень і здатні забезпечити лізингодавцю прибуток.

49. Операції банків з векселями

Вексель (В-ль) – це безумовне письмове боргове зобов’яз-ня строго встанов-ї форми, яке надає його власникові безспірне право коли наступить строк вимагати від боржника сплати визначеної в В-лі суми.

КБ можуть здійсн-ти з В-лями операції

1)Кредитні (надання аьо залуч-ня грош-х коштів проти В-лів, або під їх заставу) ·активні: облік В-лів (придбання В-лів до строку платежу за ним зі знижкою) та надання кредитів під забез-ня В-лями; ·пасивні: переоблік В-лів (відбув-ся в НБУ) та одержання кредитів під заставу В-лів.

2)Торговельні (вкладання або залуч-ня коштів під В-ль) ·активні (купівля В-лів); ·пасивні (продаж В-лів).

3)Гарантійні (видача авалю)

4)Розрах-ві ·операції з офрмл-ня заборг-сті В-лями; ·операції з розрах-в з викор-ня В-лів

5)Комісійні ·інкасування (викон-ня доруч-ня клієнта по отриманню платежів за В-лем в строк), ·доміціляція (платник за В-лем доручає банку сплатити у певний строк за рах-к внесеної в банк суми або за рах-к коштів на р/р), ·зберіг-ня В-лів (у сейфах), ·купівля, обмін, продаж В-лів за доруч-м клієнтів

50. Кредитні операції банків у сфері вексельного обігу

Кредитними вважаються вексельні операції, котрі супроводжуються наданням або залученням грошових коштів проти векселів чи під забезпечення векселями. Кредитні операції банків з векселями можуть бути активними — врахування векселів, надання кредитів під заставу векселів, або пасивними — переврахування придбаних векселів, одержання кредитів під заставу векселів.

Операція врахування (дисконту) векселів полягає у купівлі банком векселя за іменним індосаментом у векселедержателя до настання строку платежу. При цьому банк стає повноправним власником векселя з усіма правами і його ознаками згідно з вексельним правом, а векселедержатель отримує суму векселя, зменшену на величину банківської процентної ставки, яка називається дисконтом, а також накладних витрат на здійснення операції.

Операції з надання позик під забезпечення векселями – це банківські кредитні операції, що передбачають видачу клієнтам таких кредитів, головною формою застави за якими є векселі.

Кредити під заставу векселів можуть надаватись у вигляді:

– строкових кредитів, тобто позик, дата погашення яких зафіксована за домовленістю з позичальником;

– кредитів до запитання (онкольних кредитів), коли строк погашення не вказується або встановлюється термін до настання строку погашення векселів із застави.

 

51. Комісійні операції банків у сфері вексельного обігу

Виконання комісійних та операцій пов’язано з інкасуванням векселів; оплатою векселів, у яких банк є особливим платником (доміциліатом); зберіганням векселів (оригіналів, копій і примірників); купівлею-продажем, а також обміном векселів за дорученням клієнтів.

Комерційні банки можуть виконувати доручення своїх клієнтів- векселедержателів, беручи на себе відповідальність за подання векселів і супровідних комерційних документів у строк платнику та одержання належних платежів. Ця послуга називається інкасуванням векселів.

Доміциляція векселя – це доручення оплатити векселі в особливому місці платежу, яке відрізняється від місцезнаходження (доміциль) особи, зазначеної як платника за векселем. Отже, вексель, що підлягає оплаті в місці доміциляції, називається доміцильованим.

Ще однією формою комісійних операцій банків з векселями є зберігання банками векселів клієнтів. Операції зберігання векселів клієнтів можуть полягати у:

а) схові;

б) передаванні оригіналу векселя законному векселедержателю копії векселя;

в) передаванні примірника переказного векселя, що призначався для акцепту, законному векселедержателю іншого примірника векселя;

г) передаванні оригіналів, примірників і копій векселів іншій особі на умовах, вказаних довірителем.

52. Види діяльності банків на фондовому ринку

Поряд з емісійною діяльністю, формуванням та управлінням власними інвестиційними портфелями вітчизняні банки також приділяють увагу розвитку клієнтських послуг, що стосуються цінних паперів.

Брокерська діяльність банку – це укладання договорів комісії та доручення щодо цінних паперів від свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи.

Договір доручення передбачає, що одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити щодо цінних паперів від імені та за рахунок іншої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Договір комісії передбачає, що одна сторона (комісіонер) зобов’язана за дорученням іншої сторони (комітента) за плату вчинити один або декілька правочинів щодо цінних паперів від свого імені та за рахунок комітента.

Дилерська діяльність – укладення торговцем цивільно-правових договорів щодо цінних паперів від свого імені та за свій рахунок з метою їхнього перепродажу. Як правило, цей вид діяльності торговця цінними паперами здійснюється для підтримання ліквідності цінних паперів шляхом виставлення двосторонніх котирувань купівлі та продажу (реалізується на основі виконання функцій маркет-мейкера на фондовій біржі).

Андеррайтингову діяльність можна визначити подвійно: у вузькому розумінні – це гарантування розміщення цінних паперів емітента, а в широкому – це комплекс дій, пов’язаних з організацією випуску та розміщенням цінних паперів (не обов’язково з гарантуванням продажу).

Управління цінними паперами – це діяльність, яка провадиться банком (управителем) від свого імені за винагороду протягом визначеного строку на підставі договору про управління переданими йому клієнтом (установником управління) цінними паперами та грошовими коштами, призначеними для інвестування у цінні папери в інтересах установника.

Депозитарна діяльність. Потреба у створенні депозитарної системи зумовлена необхідністю нейтралізації операційних ризиків, суть яких полягає у ймовірності несвоєчасної перереєстрації прав власності та розрахунків за угодами щодо фінансових інструментів. Банки як зберігачі виконують такі основні функції:

1) зберігання цінних паперів в електронній формі у вигляді облікових записів на рахунках;

2) обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у цінних паперах;

3) обслуговування операцій емітента щодо випуску ним цінних паперів.

Діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (реєстраторська діяльність) – це професійна діяльність на фондовому ринку, яка передбачає збирання, фіксацію, обробку, зберігання та надання даних, що формують систему реєстру власників іменних цінних паперів, щодо іменних цінних паперів, їхніх емітентів і власників та ін.

Консультаційні послуги. Здійснюючи надання цих послуг, банк виконує функцію інвестиційного радника.

53. Емісійні операції банків з цінними паперами

Емісійні операції банківських установ здійснюються шляхом залучення грошових коштів з допомогою випуску цінних паперів (акції, облігації, депозитні сертифікати) для реалізації визначених цілей.

Основними елементами емісійної політики банку є:

1) формулювання цілей емісії;

2) визначення суми коштів, яку необхідно акумулювати;

3) проведення маркетингових заходів щодо визначення потенційних інвесторів для купівлі цінних паперів банку;

4) вибір певного виду цінного паперу, емісія якого буде здійснюватись;

5) розрахунок витрат, пов’язаних з обслуговуванням випуску;

6) визначення способу розміщення цінних паперів (самостійно чи з допомогою андеррайтерів);

7) вирішення питання щодо забезпечення функціонування ліквідного вторинного ринку банківських фінансових інструментів;

8) розрахунок ефективності використання акумульованих коштів.

Банки України можуть здійснювати випуск таких видів цінних паперів, як акції, облігації, іпотечні сертифікати, депозитні сертифікати та похідні фінансові інструменти.

Найбільш розповсюдженим емісійним цінним папером у вітчизняній практиці на даний час є акції. За рахунок них здійснюється формування капіталу банку.

На відміну від акцій, випуск банківськими установами боргових інструментів не впливає на відносини співвласності, зменшується сума оподатковуваного прибутку, оскільки відсотки, що сплачуються банком при обслуговуванні облігаційної позики, вираховуються з прибутку до оподаткування, але передбачається виплата фіксованого відсоткового платежу за користування коштами і повернення через певний період суми номіналу.

Головними причинами емісії банківських облігацій є необхідність диверсифікації джерел залучених коштів, а також реалізації певних інвестиційних програм й розширення спектра активних операцій.

Банківські установи мають право емітувати також іпотечні сертифікати й облігації, законодавчі механізми випуску яких розкриті в Законі України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» та в Законі України «Про іпотечні облігації».

Іпотечний сертифікат – це іпотечний цінний папір, забезпечений іпотечними активами або іпотеками. Для випуску іпотечних сертифікатів банк здійснює реформування іпотечних активів, тобто об’єднання зобов’язань за договорами про іпотечний кредит у неподільну цілісність зобов’язань – консолідований іпотечний борг, та одночасне об’єднання відповідних іпотек за іпотечними договорами в іпотечний пул.

Іпотечні сертифікати можуть бути випущені у вигляді:

– сертифікатів з фіксованою дохідністю;

– сертифікатів участі.

В Україні також передбачено випуск звичайних та структурованих іпотечних облігацій, випуски яких мають бути зареєстровані у ДКЦПФР.

54. Інвестиційні операції банків з цінними паперами

Цілі інвестиційної діяльності визначають форму інвестицій у цінні папери. Інвестиції можуть бути стратегічними і портфельними. Стратегічні інвестиції — це вкладання коштів у цінні папери конкретних емітентів. Мета стратегічних інвестицій — це формування контрольного пакету цінних паперів компанії (фірми) й управління її діяльністю. Портфельні інвестиції — це вкладення коштів у цінні папери різних видів, що належать різним емітентам, але управляються як єдине ціле. Мета портфельних інвестицій — це приріст капіталу на основі зростання курсової вартості портфеля й одержання прибутку від створення цінними паперами стабільних грошових потоків (дивідендів, процентів) при диверсифікації ризиків.

Залежно від мети придбання, характеристики цінного паперу і строків зберігання в портфелі банку цінні папери підрозділяють на чотири види:

· портфель цінних паперів на продаж — враховуються цінні папери, які банк придбав на короткий строк з наміром їх подальшого перепродажу й отримання торговельного доходу від різниці між ціною продажу та ціною купівлі. Під час перебування цінних паперів у портфелі на продаж вони можуть принести дивідендний або процентний дохід. Належність цінних паперів до портфеля на продаж обмежена календарним роком, після чого їх автоматично переводять у портфель на інвестиції;

· портфель цінних паперів на інвестиції — враховуються цінні папери, які банк придбав на строк до дати погашення (для без- строкових цінних паперів — довічно) з метою отримання диві- дендного або процентного доходу, а також для використання інших прав, що випливають з володіння цінними паперами;

· портфель пайової участі (вкладень в асоційовані компанії);

· портфель вкладень у дочірні компанії.

Вкладення банків у цінні папери як боргові, так і пайові підрозділяють також залежно від того, хто їх емітував в обіг.

Вкладення в боргові цінні папери підрозділяють на п’ять видів:

· боргові цінні папери центральних органів державного управління;

· боргові цінні папери місцевих органів державного управління;

· боргові цінні папери, випущені банками;

· боргові цінні папери, випущені фінансовими (небанківськими) установами;

· боргові цінні папери, випущені нефінансовими підприємствами.

Вкладення в акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком підрозділяють на чотири види:

· акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком, які випущені банками;

· акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком, які випущені фінансовими (небанківськими) установами;

· інші акції та цінні папери з нефіксованим прибутком;

· власні акції банку, викуплені в акціонерів.

Банки можуть здійснювати операції з цінними паперами за рахунок власних та залучених коштів, як на первинному ринку, так і на вторинному, на біржовому і позабіржовому

55. Заставні операції банків з цінними паперами

Банки можуть використовувати цінні папери, що перебувають у їхній власності, як предмет застави, тобто як предмет забезпечення своїх зобов’язань за угодами при одержанні кредиту (рефінансування) від Центрального банку або на міжбанківському ринку.

Застава цінних паперів оформляється договором про заставу або заставним зобов’язанням. Власник цінних паперів у відносинах застави є заставодавцем. Передання цінних паперів заставодержателю (банку-кредитору) не означає, що йому переходить право власності.

Центральні банки можуть надавати ломбардний кредит як за заявками банків під фіксовану процентну ставку, так і шляхом проведення кредитних тендерів (аукціонів). На тендерах використовуються дві моделі організації торгів. Американська модель передбачає, що заявки банків-учасників ранжуються виходячи з рівня запропонованої процентної ставки у міру спадання, а потім Центральний банк задовольняє їх у такому самому порядку, починаючи з максимально запропонованої процентної ставки до повного вичерпання встановленого на аукціоні обсягу кредитів. Голландська модель передбачає, що всі заявки банків будуть задоволені за останньою процентною ставкою, яка увійде у список задоволених заявок, тобто за ставкою відсікання, що встановлюється Центральним банком.

Операція репо (REPO, RP-repurchase agreement) — це фінансова операція, що складається з двох частин. У першій частині цієї операції одна сторона продає цінні папери іншій стороні. Водночас перша сторона бере на себе зобов’язання викупити вказані цінні папери у визначений термін або на вимогу другої сторони. Це зобов’язання на зворотну купівлю відповідає зобов’язанню на зворотний продаж, яке бере на себе друга сторона. Різниця між цінами і є тим процентним доходом, який повинна отримати сторона, що виступає покупцем цінних паперів у першій частині репо. Ціна зворотного викупу являє собою суму первісної ціни продажу і деякого процента, що сплачується позичальником коштів.

Крім того, під заставу державних цінних паперів або врахованих векселів комерційні банки можуть отримати кредит, беручи участь у кредитних тендерах, що систематично проводяться НБУ. Під забезпечення кредиту банк може запропонувати тільки однорідну заставу:

· або державні цінні папери, строк погашення яких настає не раніше ніж через 10 днів після строку погашення кредиту;

· або враховані банком векселі, строк пред’явлення яких до платежу настає не раніше ніж через 30 днів після строку погашення кредиту.

56. Діяльність банків на фондовому ринку

Поряд з емісійною діяльністю, формуванням та управлінням власними інвестиційними портфелями вітчизняні банки також приділяють увагу розвитку клієнтських послуг, що стосуються цінних паперів.

Брокерська діяльність банку – це укладання договорів комісії та доручення щодо цінних паперів від свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи.

Договір доручення передбачає, що одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити щодо цінних паперів від імені та за рахунок іншої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Договір комісії передбачає, що одна сторона (комісіонер) зобов’язана за дорученням іншої сторони (комітента) за плату вчинити один або декілька правочинів щодо цінних паперів від свого імені та за рахунок комітента.

Дилерська діяльність – укладення торговцем цивільно-правових договорів щодо цінних паперів від свого імені та за свій рахунок з метою їхнього перепродажу. Як правило, цей вид діяльності торговця цінними паперами здійснюється для підтримання ліквідності цінних паперів шляхом виставлення двосторонніх котирувань купівлі та продажу (реалізується на основі виконання функцій маркет-мейкера на фондовій біржі).

Андеррайтингову діяльність можна визначити подвійно: у вузькому розумінні – це гарантування розміщення цінних паперів емітента, а в широкому – це комплекс дій, пов’язаних з організацією випуску та розміщенням цінних паперів (не обов’язково з гарантуванням продажу).

Управління цінними паперами – це діяльність, яка провадиться банком (управителем) від свого імені за винагороду протягом визначеного строку на підставі договору про управління переданими йому клієнтом (установником управління) цінними паперами та грошовими коштами, призначеними для інвестування у цінні папери в інтересах установника.

Об’єктами управління можуть бути винятково емісійні цінні папери, депозитні сертифікати та грошові кошти.

Депозитарна діяльність. Потреба у створенні депозитарної системи зумовлена необхідністю нейтралізації операційних ризиків, суть яких полягає у ймовірності несвоєчасної перереєстрації прав власності та розрахунків за угодами щодо фінансових інструментів. Банки як зберігачі виконують такі основні функції:

1) зберігання цінних паперів в електронній формі у вигляді облікових записів на рахунках;

2) обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у цінних паперах;

3) обслуговування операцій емітента щодо випуску ним цінних паперів.

Діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (реєстраторська діяльність) – це професійна діяльність на фондовому ринку, яка передбачає збирання, фіксацію, обробку, зберігання та надання даних, що формують систему реєстру власників іменних цінних паперів, щодо іменних цінних паперів, їхніх емітентів і власників та ін.

Консультаційні послуги. Здійснюючи надання цих послуг, банк виконує функцію інвестиційного радника.

57. Діяльність банків у сфері андерайтингу

Андеррайтингову діяльність можна визначити подвійно: у вузькому розумінні – це гарантування розміщення цінних паперів емітента, а в широкому – це комплекс дій, пов’язаних з організацією випуску та розміщенням цінних паперів (не обов’язково з гарантуванням продажу).

У практиці функціонування фондового ринку існує декілька видів андеррайтингу.

Андеррайтинг з гарантованими зобов’язаннями (firm commitment) передбачає, що андеррайтер погоджується купити в емітента весь випуск цінних паперів з їхнім подальшим розміщенням серед інвесторів. У цьому разі андеррайтер гарантує емітенту сплату визначеної договором суми і бере на себе усі ризики, пов’язані з розміщенням емісії. Дохід андеррайтера становить різницю між ціною розміщення та ціною, зафіксованою у договорі з емітентом.

Андеррайтинг на умовах максимальних зусиль (best effors) не супроводжується взяттям андеррайтером зобов’язань щодо викупу цінних паперів. Андеррайтер зобов’язується докласти всіх зусиль для розміщення цінних паперів без фінансової відповідальності за кінцевий результат, і усі фінансові ризики переносяться на емітента.

Конкурентний андеррайтинг передбачає вибір емітентом андерайтера та членів синдикату на конкурсній основі щодо найкращих цінових умов, у тому числі й комісійних андеррайтеру.

Неконкурентний (договірний) андеррайтинг передбачає, що цінові умови емісії встановлюються на основі переговорів між емітентом та єдиним менеджером синдикату.

Андеррайтинг «стенд-бай» передбачає, що андеррайтер погоджується сприяти продажу нових цінних паперів протягом обумовленого періоду часу. Після його закінчення (здебільшого 30 днів) андеррайтер повинен викупити непродані цінні папери за наперед визначеною ціною.

Резервний андеррайтинг передбачає, що синдикат з розміщення цінних паперів здійснює викуп акцій, які залишилися після того, як емісія була розміщена серед діючих акціонерів.

Існує також андеррайтинг з авансуванням емітента, тобто емітент попередньо отримує кредит у банку-андеррайтера, погашення якого буде здійснюватися за рахунок коштів, одержаних від розміщення цінних паперів.

Андеррайтингова діяльність передбачає здійснення банківськими установами також таких заходів:

1) проведення економічного обґрунтування емісії цінних паперів;

2) аналіз ринку щодо попиту на основні види цінних паперів і визначення найбільш прийнятного інструменту з точки зору цілей емітента, його фінансового стану і кон’юнктури ринку;

3) підготовка та подання документів для реєстрації у ДКЦПФР, а також ширше розкриття інформації про емітента для потенційних інвесторів шляхом розробки інвестиційного меморандуму;

4) забезпечення ліквідності фондових інструментів під час і після їхнього розміщення шляхом підтримки двосторонніх котирувань купівлі-продажу на фондових біржах.

 

58. Сутність та види валютних операцій банків

Валютні операції – це будь-які операції торговельного, кредитного чи розрахункового характеру, пов’язані з використанням іноземної валюти і платіжно-кредитних інструментів, виражених в іноземній валюті.

Поточними торговельними операціями в іноземній валюті є такі:

– розрахунки за експорт та імпорт товару без відстрочення платежу або з відстроченням;

– розрахунки на території України між резидентами – суб’єктами господарювання за товар на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Поточними неторговельними операціями в іноземній валюті є такі:

– перекази з оплати праці, стипендій, пенсій, аліментів, державної допомоги, матеріальної допомоги, допомоги родичів, благодійної та гуманітарної допомоги, виплат і компенсацій, включаючи виплати і т.д.;

– виплати на підставі вироків, рішень, ухвал і постанов судових, слідчих та інших правоохоронних органів;

– оплата витрат, пов’язаних зі смертю громадян (транспортні витрати і витрати на поховання);

– оплата витрат іноземним судовим, слідчим, арбітражним, нотаріальним та іншим повноважним органам, витрат іноземних адвокатів;

– оплата зборів (мита) за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти права інтелектуальної власності, включаючи оплату послуг, які надаються патентними відомствами інших країн, і послуг патентних повірених за кордоном;

– на оплату вступних, членських внесків до міжнародних організацій.

– Інші.

Валютними операціями, пов’язаними з рухом капіталу, є такі:

– надання та отримання резидентами фінансових кредитів і позик;

– операції, пов’язані з виконанням зобов’язань за гарантіями, поруками та заставою;

– операції, пов’язані з виконанням зобов’язань за лізингом;

– операції, пов’язані з виконанням зобов’язань за факторингом;

– здійснення прямих інвестицій в Україну;

– інші валютні операції, які не є поточними.

До валютно-обмінних операцій з іноземною валютою і дорожніми та іменними чеками (валютно-обмінні операції) належать:

– купівля у фізичних осіб-резидентів і нерезидентів готівкової іноземної валюти за готівкові гривні;

– продаж фізичним особам-резидентам готівкової іноземної валюти за готівкові гривні;

— та інші.

59. Порядок відкриття та ведення валютних рахунків клієнтів

Відкриття рахунків юридичним особам (підприємствам, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю в Україні) передбачає подання в комерційний банк відповідного набору документів.

Банк приймає документи, перевіряє їх і оформляє відкриття рахунку клієнта на основі до