Сутність фінансової стійкості та способи її забезпечення

Фінансова стійкість комерційного банку - це динамічна інтегральна характеристика спроможності банку як системи трансформування ресурсів та ризиків повноцінно виконувати свої функції з урахуванням наявного балансу економічних інтересів, витримуючи вплив факторів зовнішнього і внутрішнього середовища.

Фінансова стійкість банку залежить від багатьох аспектів його діяльності, таких як прибутковість, ліквідність, капітальна стійкість та запобігання ризикам. Розрізняють такі основні способи її забезпечення:

-управління ліквідністю банку (Це створення надлишків ліквідних коштів для розрахункової та активної діяльності банку. Поняття ліквідності включає здатність банку виконувати боргові й позабалансові зобов’язання і забезпечувати грошовими коштами своїх клієнтів. Управління ліквідністю полягає у встановленні обсягів і напрямів розподілу вільних ресурсів та величини джерел покриття дефіциту ресурсів, тому задоволення попиту на ліквідні кошти має бути для банків пріоритетним);

-управління ризиками (Це процес, за допомогою якого банк виявляє ризики, оцінює їх величину, здійснює їх моніторинг і контролює свої ризикові позиції, а також ураховує взаємозв’язки між різними категоріями (видами) ризиків. Мета управл.банк. ризиками – сприяти підвищенню вартості ВК банку, одночасно забезпечуючи досягнення цілей багатьох зацікавлених сторін;

-управління активами та пасивами банку (Спрямоване на досягнення необхідних пропорцій між групами активів і пасивів);

-управління прибутковістю банку (для підвищення фін.стійкості банку велике значення має зростання його доходів, а отже, і прибутковості банку, що є одним із основних джерел поповнення ВК);

-обов’язкове резервування коштів банківською системою (Полягає в збереженні КБ на кор.рахунках банку в Нац.банку або на окремому рахунку в Нац.банку певної суми коштів у нац.валюті відповідно до встановлених нормативів у % від розміру залучених (а в деяких випадках і запозичених) коштів. Головною метою є забезпечення своєчасного здійснення платежів клієнтів банку і самого банку та підтримання необхідного рівня ліквідності ком.банку.);

-формування резервів під активні операції банків (формуються з метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників);

-дотримання економічних нормативів регулювання діяльності банків з метою обмеження ризиків;

- управління власним капіталом;

- управління кредитним та інвестиційним портфелями банку;

-формування резервного фонду банку та інші, цей перелік невичерпний.

Банківську установу слід вважати фінансово стійкою тоді, коли вона відповідає зазначеним критеріям, а саме: проводить виважену прибуткову діяльність (із наявними надлишками ліквідності та створеними у потрібному обсязі резервами), дотримується необхідних співвідношень між обсягами і строками залучених коштів та, відповідно, обсягами і строками вкладень, проводить активні операції відповідно до норм та вимог НБУ.

 

70. Порядок обов’язкового резервування коштів банками України

Обов'язкові резерви створюються комерційними банками відповідно до Положення про порядок визначення та формування обов'язкових резервів для банків України.

Зобов'язання щодо дотримання нормативів обов'язкового резервування коштів та порядку їх формування виникає в банків із часу отримання ними банківської ліцензії.

Порядок визначення та формування обов'язкових резервів установлюється єдиним для всіх банків України.

Обов'язковому резервуванню підлягають усі залучені банком кошти, за винятком кредитів, одержаних від інших банків та іноземних інвестицій, залучених від міжнародних фінансових організацій, а також коштів, залучених на умовах субординованого боргу.

Банки формують обов'язкові резерви, виходячи із встановлених нормативів обов'язкового резервування до зобов'язань щодо залучених банком коштів, у цілому за зведеним балансом банку — юридичної особи з урахуванням усіх філій.

Норматив обов'язкових резервів установлюється єдиним для всіх банків. За спеціалізованими банками можуть установлюватися окремі нормативи обов'язкового резервування.

Національний банк може встановлювати для різних видів зобов'язань диференційовані нормативи обов'язкового резервування залежно від:

- строку залучення коштів (короткострокові зобов'язання банку, довгострокові зобов'язання банку);

- виду зобов'язань у розрізі валют (національна, іноземна) (у тому числі в банківських металах).

Формування та зберігання банками коштів обов'язкових резервів здійснюється в національній валюті на кореспондентському рахунку банку в Національному банку. За умови переведення банку в режим формування обов'язкових резервів на окремому рахунку в Національному банку сума обов'язкових резервів перераховується банком на окремий рахунок в Національному банку.

Залежно від стану грошово-кредитного ринку та прогнозу його подальшого розвитку Правління Національного банку приймає окремі рішення щодо:

- звітного періоду резервування;

- нормативів обов'язкового резервування;

- складу зобов'язань банку (об'єкт резервування), до яких встановлюються нормативи обов'язкового резервування;

- обсягу обов'язкових резервів, який має щоденно на початок операційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в Національному банку.

Обсяг обов'язкових резервів, який має щоденно на початок операційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в Національному банку, установлюється для звітного періоду резервування в процентному відношенні (20—80 %) до суми обов'язкових резервів за попередній звітний період резервування, визначеної без урахування покриття будь-якими активами банку.

 

71. Економічні нормативи, що регулюють капітальну базу банків України: економічна характеристика, порядок розрахунку, вимоги щодо їх дотримання

Нормативи капіталу: мінімального розміру регулятивного капіталу; адекватності регулятивного капіталу; співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів.

Норматив мінімального розміру регулятивного капіталу банку (Н1) 120 млн. грн. регулює абсолютну величину капітальної бази, проте він не може вважатися достатнім, оскільки не враховує співвідношення капіталу й активів банку, а також рівня ризикованості активних операцій банку. Розмір регулятивного капіталу не може бути меншим, ніж його статутний капітал.

Норматив адекватності регулятивного капіталу (нормативплатоспроможності) (Н2) відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов’язаннями, що випливають з торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника адекватності регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, що її приймають на себе власники банку; і навпаки: чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її приймають на себе кредитори/вкладники банку.

Значення показника адекватності регулятивного капіталу визначається як співвідношення регулятивного капіталу банку до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями.

Нормативне значення нормативу Н2 діючих банків не може бути меншим, ніж 10 відсотків. Для банків, що розпочинають операційну діяльність, цей норматив має становити: протягом перших 12 місяців діяльності (з дня отримання ліцензій) – не менше, ніж 15 відсотків; протягом наступних 12 місяців – не менше, ніж 12 відсотків; надалі – не менше, ніж 10 відсотків.

Норматив співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3) відображає розмір регулятивного капіталу, необхідний для здійснення банком активних операцій Норматив Н3 установлює мінімальний коефіцієнт співідношення регулятивного капіталу до сукупних активів. Під час розрахунку нормативу Н3 до сукупних активів не включається сума сформованих резервів за всіма активними операціями банку. Нормативне значення нормативу НЗ має бути не меншим, ніж 9 відсотків.

 

 

72. Економічні нормативи, що регулюють ліквідність банку: економічна характеристика, порядок розрахунку, вимоги щодо їх дотримання

Щоб підтримати певний рівень ліквідності всієї банківської системи, НБУ встановлює відповідні нормативи ліквідності, додержувати яких зобов’язаний кожен банк: норматив миттєвої ліквідності (Н4); норматив поточної ліквідності (Н5), норматив короткострокової ліквідності (Н6).

За таких обставин, норматив миттєвої ліквідності (Н4) встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках). Норматив миттєвої ліквідності визначається як співвідношення суми коштів у касі та на кореспондентських рахунках до зобов’язань банку, що обліковуються за поточними рахунками. Нормативне значення нормативу Н4 має бути не менше, ніж 20 відсотків.

Норматив поточної ліквідності (Н5) встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов’язань банку. Для розрахунку нормативу поточної ліквідності враховуються вимоги і зобов’язання банку з кінцевим строком погашення до 31 дня (включно). Норматив поточної ліквідності визначається як співвідношення активів первинної та вторинної ліквідності до зобов’язань банку з відповідними строками виконання. Н6 має бути не менше, ніж 40 відсотків.

Норматив короткострокової ліквідності (Н6) встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати взяті ним короткострокові зобов’язання за рахунок ліквідних активів. Норматив короткострокової ліквідності визначається як співвідношення ліквідних активів до короткострокових зобов’язань. До розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включаються ліквідні активи та короткострокові зобов’язання з початковим строком погашення до одного року. Нормативне значення нормативу Н6 має бути не менше, ніж 60 відсотків.

 

73. Економічні нормативи, що регулюють кредитний ризик банку: економічна характеристика, порядок розрахунку, вимоги щодо їх дотримання

НБУ встановлено вимоги щодо порядку надання кредитів та обов’язкові нормативи кредитного ризику: норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7); норматив великих кредитних ризиків (Н8); норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9); норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н 10).

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одногоконтрагента (Н7) встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов’язань. Показник розміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього контрагента, до капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н7 не має перевищувати 25 відсотків.

Норматив великихкредитних ризиків (Н8) установлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов’язаних контрагентів. Кредитний ризик, що прийняв банк на одного контрагента або групу пов’язаних контрагентів, вважається великим, якщо сума всіх вимог банку до цього контрагента або групи пов’язаних контрагентів і всіх позабалансових зобов’язань, наданих банком щодо цього контрагента або групи пов’язаних контрагентів, становить 10 відсотків і більше регулятивного капіталу банку.

Норматив великих кредитних ризиків визначається як співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контрагентів або груп пов’язаних контрагентів, з урахуванням усіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього контрагента або групи пов’язаних контрагентів, до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н8 не має перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій тапоручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), установлюється для обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого та непрямого впливу на діяльність банку. Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, визначається як співвідношення суми всіх зобов’язань цього інсайдера перед банком і всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н9 не має перевищувати 5 відсотків.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій тапоручительств, наданих інсайдерам (Н10), встановлюється для обмеження сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів. Н10 визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобов’язань усіх інсайдерів перед банком і 100 відсотків суми позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н10 не має перевищувати 30 відсотків.

74. Валютна позиція банку: сутність, види, порядок управління

Валютна позиція – це співвідношення вимог (балансових і позабалансових) банку в кожній іноземній валюті. За їхньої рівності позиція вважається закритою, у разі нерівності – відкритою. Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг зобов’язань за проданою валютою перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог за купленою валютою перевищує обсяг зобов’язань.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютноїпозиції банку (Н13) визначається як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення (Н13) має бути не більше, ніж 35 %.

При цьому встановлюється обмеження ризику окремо для довгої відкритої валютної позиції та короткої відкритої валютної позиції банку: загальна довга відкрита валютна позиція (Н13-1) має бути не більше, ніж 30%; загальна коротка відкрита валютна позиція (Н13-2) має бути не більше, ніж 5%.

Контроль за дотриманням банками економічних нормативів та вимог щодо регулятивного капіталу банків здійснюється відповідними територіальними управліннями та підрозділами центрального апарату банківського нагляду Національного банку України. Щоденний, щомісячний та щоквартальний контроль вказаних нормативів дозволяє наглядовим органам НБУ відстежувати стан та тенденції змін фінансової стабільності комерційних банків та вживати заходів ще до загострення кризових явищ в банку.

75. Формування банками резервів для покриття можливих втрат за кредитними операціями

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників комерційних банків НБУ затвердив постановою Правління № 279. Згідно з цим Положенням оцінка кредитних ризиків здійснюється за всіма кредитними операціями та коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках як у національній, так і іноземній валюті.

3 метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: «стандартна», «під контролем», «субстандартна», «сумнівна» чи «безнадійна». Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора.

Банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.

Резерв формується у тій валюті, в якій обліковується заборгованість.

З метою розрахунку обсягу резерву під кредитні ризики та визначення чистого кредитного ризику банк повинен проаналізувати кредитний портфель.

Згідно з оцінкою фінансового стану позичальника та перспектив його розвитку кредити слід відносити до таких категорій:

клас А — фінансова діяльність дуже добра і дає змогу погашати основну суму кредиту і відсотки за ним у встановлені строки;

клас Б — фінансова діяльність добра, але немає можливості підтримувати її на цьому рівні протягом тривалого часу;

клас В — фінансова діяльність задовільна, але спостерігається чітка тенденція до погіршення;

клас Г— фінансова діяльність погана і спостерігається її чітка циклічність протягом коротких періодів часу;

клас Д— фінансова діяльність свідчить про збитки і очевидно, що ні основна сума кредиту, ні відсотки за ним не можуть бути сплачені.

76. Прибутковість банку: сутність, способи оцінки та засоби підвищення

Одним із основних показників ефективності роботи комерційного банку є оцінка рівня його прибутковості (рентабельності). Аналіз показників прибутковості охоплює такі етапи: 1) розрахунок фактичного значення прибутковості на основі даних балансу та інших форм річної й квартальної звітності; 2) порівняльне оцінювання коефіцієнтів з їхнім рівнем у попередні роки та квартали; 3) визначення основної тенденції в динаміці коефіцієнтів (зростання або зниження); 4) виявлення факторів, які впливають на зміну цих коефіцієнтів; 5) оцінювання факторів з позиції ліквідності балансу та банківських ризиків; 6) розроблення рекомендацій щодо підвищення прибутковості банку або забезпечення її стабільності в майбутньому. Оцінювання прибутковості банку здійснюється за допомогою таких економічних показників: загального показника прибутковості; чистої маржі; прибутковості активів; прибутковості капіталу; прибутковості витрат та чистого спреду.

Двома найважливішими показниками аналізу прибутковості банку є показники: 1) прибутковість банківських активів (ROA); 2) прибутковість акціонерного капіталу банку (ROE).

SPRED показує, наскільки успішно банк виконує функцію посередника між вкладниками та позичальниками і наскільки гостра конкуренція на грошовому ринку, учасником якого є установа банку.

Для аналізу прибутковості банку використовуються також такі показники, як чистий прибуток на одну акцію (ЧП а) і чиста процентна маржа (ЧПМ).

77. Управління банківськими ризиками

Процес управління ризиками складається з чотирьох етапів:

1) усвідомлення ризику, визначення причин його виникнення та ризикових сфер;

2) оцінювання величини ризику;

3) мінімізація або обмеження ризиків шляхом застосування відповідних методів управління;

4) здійснення постійного контролю за рівнем ризиків з використанням механізму зворотного зв’язку.

Основними фінансовими ризиками, що супроводжують діяльність банку, є кредитний, процентний, валютний ризики та ризик ліквідності. Управління фінансовими ризиками має на меті максимізувати очікуваний дохід при задовільному ступені ризику або мінімізувати ризик при необхідному рівні доходу. Оскільки ефективне управління банком фактично полягає в ефективному управлінні банківськими ризиками, одним із основних завдань банківського менеджменту є визначення того максимально допустимого рівня ризику, який банк може прийняти на себе з тим, щоб максимізувати свої прибутки і не порушити фінансової стійкості.Управління кредитним ризиком є основним елементом в управлінні банком, оскільки кредитний портфель банку становить 50—75% загального обсягу активів банку, а процентний дохід від надання кредитів — близько 2/3 загального доходу банку. Необхідною умовою успішної діяльності будь-якого банку є ефективне управління кредитним ризиком, яке полягає в розробці і реалізації продуманої кредитної політики, успішному управлінні кредитним портфелем у цілому та ефективному управлінні процедурою кредитування.Ефективне управління процентним ризиком полягає не в досягненні збалансованості активів та пасивів, а в збільшенні чи зменшенні їх незбалансованості в той чи інший бік з тим, щоб отримувати прибуток як при падінні, так і при зростанні процентних ставок на ринку. Валютний ризик може охоплювати всі види банківських операцій: залучення фінансових ресурсів, активні та позабалансові операції, якщо вони здійснюються в іноземній валюті.Основними стратегіями управління валютним та процентним ризиками є спекулятивні операції при сприятливих умовах та хеджування при несприятливих. При несприятливих змінах у кон'юнктурі ринку, які можуть призвести до втрат, банк застосовує різні стратегії хеджування строковими контрактами, а при сприятливих — реалізує різноманітні спекулятивні стратегії.

 

 

78. Формування прибутку банку та порядок його розподілу.

Банківський прибуток формується у результаті здійснення кредитних, розрахункових, грошових операцій та інших видів діяльності банків. Він є джерелом виплати дивідендів акціонерам, створення фондів банку, базою підвищення добробуту банківських працівників. Прибуток банку складають:

· прибуток від основної діяльності;

· валовий прибуток, до якого, крім прибутку від основної діяльності, входять небанківські операційні доходи і витрати, відрахування в резерви, непередбачені доходи і витрати;

· чистий прибуток, який залишається у розпорядженні банку після сплати податку на прибуток.

Прибуток розподіляється таким чином:

· сплата податку на прибуток (в нашій країні ставка податку дорівнює 23%);

· відрахування до резервного фонду банку;

· відрахування до фонду матеріального заохочення;

· відрахування у фонд виробничого та соціального розвитку;

· відрахування в інші фонди банку;

· сплата дивідендів акціонерам.

Авторизація – процедура отримання дозволу на проведення операції із застосуванням платіжної картки.

Акредитив – договір, що містить зобов’язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов’язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Активне управління портфелем цінних паперів полягає у здійсненні банками постійного перегрупування портфеля цінних паперів з метою отримання дохідності вищої, ніж середня на ринку, і базується на гіпотезі про відсутність ефективності ринку.

Акцепт – згода на оплату або гарантування оплати документів.

Андерайтингова діяльність – комплекс дій пов’язаних з організацією випуску та розміщенням цінних паперів.

Багатоемітентна платіжна система – платіжна система, яка охоплює двох і більше емітентів.

Бандероль – паперова стрічка (кільце) зі встановленими характеристиками, яка (яке) використовується для пакування корінців банкнот.

Банк-емітент – 1) банк, що видав розрахунковий чек (розрахункову чекову книжку); 2) банк, що відкрив акредитив; 3) установа банку, яка випускає в обіг платіжні картки.

Банківський баланс – бухгалтерський баланс, який відображає стан активів, пасивів та власного капіталу в грошовій формі на певну

дату.

Банківський консорціум – об’єднання банків для координації дій при проведенні різних банківських операцій.

Банкомат – пристій для автоматизованого касового самообслуговування клієнтів.

Безвідкличний акредитив – акредитив, який може бути анульований або умови якого можуть бути змінені лише за згодою на це бенефіціара, на користь якого він був відкритий.

Безготівковий грошовий оборот – сукупність платежів без використання готівки, які здійснюються у вигляді перерахування сум

через рахунки у банківських установах.

Безготівкові розрахунки – грошові розрахунки, які здійснюються шляхом запису за рахунками у банку, коли грошові кошти списуються з рахунка платника і зараховуються на рахунок отримувача.

Безкупонні депозитні сертифікати – сертифікати, які не мають окремих відривних купонів, проценти сплачуються разом з поверненням суми депозиту.

Безнадійна кредитна заборгованість – заборгованість позичальника за договором кредиту, не сплачена у строк, наявна ймовірність її неповернення та визнана такою кредитним комітетом банку.

Бенефіціар – особа, якій призначений платіж або на користь якої відкрито акредитив.

Боргові цінні папери – цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов’язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов’язання.

Брокерська діяльність – укладання договорів комісії та доручення щодо цінних паперів від свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи.

Вексель – цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника (векселедавця) сплатити після настання терміну визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Виконуючий банк – банк, який за дорученням банку-емітента здійснює платіж проти документів, визначених в акредитиві. Виконуючий банк залежно від операції за акредитивом, виконання якої доручено йому банком-емітентом, також може бути авізуючим банком.

Відкличний акредитив – акредитив, що може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банком-емітентом від гарантування платежів за акредитивом).

Відповідальний підрозділ – управління (відділ, сектор, спеціаліст) установи банку, працівники якого відповідно до нормативних документів та/або розпорядження керівництва мають повноваження на здійснення заходів, спрямованих на погашення заборгованості за “проблемними” кредитами фізичних несуть відповідальність за їхнє

належне виконання.

Вкладний (депозитний рахунок) – рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений термін або без зазначення такого терміну відповідно до законодавства України та умов договору.

Власники карток – фізичні та юридичні особи, які за договором з кредитно-фінансовою установою використовують її платіжну картку для оплати в безготівковій формі вартості товарів чи послуг, а також для отримання через банківські установи та банкомати готівкових коштів.

Внутрішньобанківська платіжна система (ВПС) – платіжна система банку, яка забезпечує найбільш сприятливі умови для проведення переказу коштів між його філіями.

Врахування векселя – придбання банком векселя до настання строку платежу за ним у векселедержателя за грошові кошти з дисконтом.

Готівковий грошовий обіг – сукупність платежів, які здійснюються з використанням готівкових грошей.

Грошове сховище – спеціально обладнане приміщення, технічний статус якого відповідає вимогам нормативно-правових актів і яке зареєстроване в порядку, визначеному Інструкцією з організації емісійно- касової роботи в системі Національного банку України.

Грошовий оборот – сукупність усіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються в економіці.

Дата валютування – зазначена платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки дата, починаючи з якої гроші, переказані платником отримувачу, переходять у власність отримувача.

Депозитарна діяльність полягає в зберіганні та обслуговуванні обігу цінних паперів як у документарній (банк як реєстратор цінних паперів), так і в електронній формі (банк як зберігач цінних паперів).

Депозитна система – система з обладнанням для внесення на зберігання цінностей до приймального блоку.

Дилерська діяльність – укладення торговцем цивільно-правових договорів щодо цінних паперів від свого імені та за свій рахунок з метою їхнього перепродажу.

Дисконт – винагорода, що беруть банки під час врахування

векселів у векселедержателів до закінчення терміну їхньої сплати.

Дистанційне обслуговування – комплекс інформаційних послуг за рахунком клієнта та здійснення операцій за рахунком на підставі дистанційних розпоряджень клієнта.

Дистанційне розпорядження – розпорядження банку виконати певну операцію, яке передається клієнтом за погодженим каналом доступу, без відвідання клієнтом банку.

Ділова репутація позичальника – сукупність інформації, що дає змогу зробити висновок про порядність позичальника, місце роботи позичальника, позиції та зв’язки у бізнесі, його професійні та управлінські здібності тощо.

Діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (реєстраторська діяльність) – професійна діяльність на фондовому ринку, яка передбачає збирання, фіксацію, обробку, зберігання та надання даних, які складають систему реєстру власників іменних цінних паперів, щодо іменних цінних паперів, їхніх емітентів і власників та ін.

Договір кредиту – договір, укладений між банком та позичальником,

на підставі якого видається кредит, та яким передбачені умови кредитування.

Договір страхування кредитів – договір страхування кредитів,

укладений між позичальником та страховою компанією.

Документооборот – рух (переміщення) розрахунково-грошових документів між підприємствами, організаціями та установами, між ними і банком, між різними установами банків.

Доміциляція – призначення платником за векселем будь-якої третьої особи (доміциліата), переважно обслуговуючого банку.

Доміцильований вексель – вексель, який містить застереження про те, що він підлягає оплаті третьою особою (доміциліатом) у місці проживання платника або в іншому місці.

Достроково повернуті кредити – кредити, повернення яких відбулось до настання кінцевої дати кредитної угоди.

Еквайринг – діяльність щодо технологічного, інформаційного обслуговування торговців та виконання розрахунків з ними за операції, здійснені із застосуванням спеціальних платіжних засобів.

Електронний гаманець – платіжний додаток платіжної картки, кошти за операціями з яким обліковуються на консолідованому картрахунку емітента і який дає змогу його держателю в межах встановленого ліміту виконувати платіж за товари (послуги) без

уведення персонального ідентифікаційного номера (ПІН).

Електронний розрахунковий документ – документ, інформація в якому подана у формі електронних даних, включаючи відповідно реквізити розрахункового документа, який може бути сформований, переданий, збережений і перетворений у візуальну форму подання електронними засобами.

Електронний чек – платіжний додаток персоніфікованої платіжної картки, кошти за операціями з яким обліковуються на окремому чековому картрахунку, відкритому в емітента.

Емісійний дозвіл – розпорядчий документ Національного банку України, який надає право територіальним управлінням (Центральному сховищу) на одержання (видачу) готівки.

Емісія готівки – випуск Національним банком України в обіг банкнот і монет.

Емісія спеціальних платіжних засобів – проведення операцій з випуску спеціальних платіжних засобів певної платіжної системи.

Запаси готівки – банкноти і монети національної валюти України, які зберігаються в грошових сховищах управлінь Національного банку України і використовуються для забезпечення поточних потреб економіки регіонів.

Заборгованість – борг позичальника перед банком за кредитом та/або нарахованими процентами, банківськими комісіями.

Забудовник – юридична або фізична особа, яка організовує спорудження нерухомості для власних потреб або для передачі її у власність іншим особам, і яка отримала у встановленому законодавством порядку право на використання земельної ділянки для спорудження об’єктів будівництва.

Застава – спосіб забезпечення зобов’язань, предметом якого є майно, яке, відповідно до законодавства України, може бути відчужене заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення, майно, яке стане власністю заставодавця після укладання угоди про заставу, а також майнові права. При заставі сторона, яка виступає заставодержателем (кредитором), має переважне право перед іншими кредиторами на забезпечення виконання договірних зобов’язань іншою стороною, яка є заставодавцем (боржником), за рахунок заставленого ним майна.

Заставна – борговий цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним

зобов’язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі,

а в разі невиконання основного зобов’язання – право звернути стягнення на предмет іпотеки.

Заставна вартість – ринкова вартість нерухомого майна, що є предметом іпотеки, визначена на дату оцінювання з урахуванням терміну та практичної складності реалізації предмета іпотеки, яка визначається за згодою сторін та застосовується при оформленні іпотечного договору. В разі іпотеки майнових прав – повна вартість об’єкта інвестування, або вартість майнових прав, визначена на дату оцінювання.

Заставодавець – фізична або юридична особа, яка передає власне майно (майнові права) або грошові кошти в заставу банку для забезпечення виконання своїх зобов’язань або зобов’язань третіх осіб за договором (договорами) кредиту.

Заставодержатель – кредитор, який має право в разі невиконання позичальником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати відшкодування з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Заявник акредитива – платник, який подав обслуговуючому банку заяву про відкриття акредитива.

Звичайні іпотечні облігації – боргові цінні папери, емітентом яких є іпотечний кредитор (банк), що несе відповідальність за виконання зобов’язань за такими облігаціями іпотечним покриттям та всім іншим своїм майном, на яке може бути здійснене стягнення.

Інвестиції в асоційовані та дочірні компанії – вкладення в пайові цінні папери, на основі яких банк має не менше, ніж 20% (вкладення в асоційовані компанії) або не менше, ніж 50% (вкладення в дочірні компанії) голосів об’єкта інвестування та ці інструменти будуть утримуватись в портфелі цінних паперів банку більше 1-го року.

Інвестиційна політика банку – сукупність принципів та положень, що визначають концептуальні засади діяльності банківської установи на фондовому ринку.

Індексація полягає у побудові банківського портфеля цінних паперів,

характеристики якого повністю повторюють певний фондовий індекс.

Інкасування (інкасо) – здійснення банком за дорученням клієнта операцій з розрахунковими та супровідними документами з метою одержання платежу або передавання розрахункових та (чи) супровідних документів проти платежу, або передавання розрахункових та (чи)

супровідних документів на інших умовах.