Поняття, сторони та предмет договору позики

Інститут договору позики врегульований, насамперед, положеннями гл. 71 ЦК, зокрема, § 1. Іншими правовими актами, що регулюють означений вид договорів, є ГК (ст.ст. 345-349), Закон України від 7 грудня 2000 р. "Про банки і банківську діяльність", Закон "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та ін. Питання забезпечення виконання відповідних зобов'язань додатково врегульовано законами України від 2 жовтня 1992 р. "Про заставу", від 5 червня 2003 р. "Про іпотеку", а також Законом "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Згідно зі ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

1. Предметом договору позики є грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, що позикодавець передає у власність позичальнику.

2. Сторонами договору позики є позикодавець і позичальник. За загальними положеннями цивільного законодавства ними можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, в тому числі суб'єкти підприємницької діяльності. Зазначені суб'єкти можуть вільно укладати договори позики, предметом яких є речі, визначені родовими ознаками (окрім грошей). Якщо ж предметом договору позики є грошові кошти, можливість та умови його укладення тим чи іншим суб'єктом залежать від того, чи укладається відповідний договір у зв'язку зі здійсненням ним підприємницької діяльності, чи ні.

Якщо договір позики грошей укладається не у зв'язку зі здійсненням особами підприємницької діяльності, обмежень щодо статусу його сторін немає. Проте спеціальне законодавство встановлює обмеження щодо укладення договорів позики грошових коштів, якщо таке укладення здійснюється сторонами у зв'язку із зайняттям підприємницькою діяльністю.

3. Позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Крім того, за положеннями ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Договір позики вважається безпроцентним, якщо:

1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує 50-кратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний зі здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією зі сторін;

2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

4. Строк повернення позики встановлюється в договорі; строк, щоправда, не є істотною умовою договору позики. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом 30 днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

5. Згідно зі ст.ст. 625, 1050 ЦК якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до ст.ст. 549-552 ЦК, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК.

6. Договір позики є реальним договором і вважається укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно, позика вважається повернутою в момент передачі позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК).

Порука. Форма та зміст договору поруки

Згідно зі ст. 553 ЦК України порукою є договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Виходячи з наведеного визначення, підставою виникнення поруки є саме договір. Одностороннє зобов'язання особи відповідати за невиконання або неналежне виконання боржника не може бути визнано підставою виникнення правовідносин поруки. Так, значення поруки не можуть мати листи, характеристики і довідки про високу платоспроможність боржника, аудиторський висновок аналогічного змісту, рекомендації і інші документи.

Як випливає зі ст. 553 ЦК України для дійсності договору поруки необхідною (і достатньою) слід вважати участь у ньому лише кредитора і поручителя. Договір поруки не передбачає виникнення або, навпаки, припинення будь-яких прав та обов'язків боржника. Він зазвичай лише здійснює підготовчі дії до укладення договору поруки, підшукуючи поручителя і одержуючи його згоду. Боржник має певні права та несе обов'язки у правовідносинах поруки, зокрема за ст. 557 ЦК України, але вони грунтуються виключно на законі та реалізуються на підставі юридичного складу - сукупності юридичних фактів: наявність договору поруки між кредитором і поручителем; невиконання боржником свого зобов'язання перед кредитором; виконання, здійснене поручителем за боржника.

Предмет вказаного договору складатимуть поручительські послуги, надання яких передбачає обов'язок виконавця (майбутнього поручителя) укласти договір поруки, оскільки порука може надаватися виключно на підставі договору.

Отже, договір поруки є двостороннім правочином, але одностороннім договором, оскільки встановлює одностороннє зобов'язання, відповідно до якого кредитор має право вимагати від поручителя, щоб той виконав свій основний договірний обов'язок відповідати за дії боржника, а поручитель зобов'язаний виконати вказаний обов'язок.

Договір поруки за своєю правовою природою є безвідплатним. Поручитель не може вимагати від кредитора ніякого зустрічного задоволення, навіть виходячи із презумпції відплатності цивільно-правових договорів (ч. 5 ст. 626 ЦК України), оскільки така вимога суперечила б суті зобов'язання поручителя.

Стосовно реальності чи консенсуальності договору поруки, зазначимо, що закон не пов'язує виникнення прав кредитора з будь-якими діями зі сторони поручителя, а це означає, що з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, такий договір вважається укладеним. Із сказаного випливає, що договір поруки є консенсуальним.

На жаль, у ЦК України не визначені істотні умови договору поруки. Враховуючи відсутність спеціальних вимог, застосуванню підлягатимуть загальні правила, сформульовані у ст. 638 ЦК України. Згідно із вказаною нормою абсолютною, єдино визначеною законодавцем істотною умовою будь-якого цивільно-правового договору є умова про предмет.