Підстави виникнення зобов’язань із зберігання

Для виникнення зобов'язань зі зберігання необхідні певні юридичні факти. Такими підставами можуть бути угоди, юридичні проступки, акти планування, адміністративні акти, постанови слідчих, ухвали суду, арбітражного суду та інші дії громадян та організацій, які породжують цивільні права та обов'язки.

Ознакою зобов'язань зі зберігання є те, що ці відносини породжуються лише правомірними діями. Найпоширенішим юридичним фактом, з яким пов'язано виникнення зобов'язання зберігання, є угоди (договори). Але не з будь-якої угоди можуть виникнути правові відносини зі зберігання, а лише з тієї, що спрямована саме на передачу певного майна на зберігання іншій особі, тобто в даному випадку воля сторін має бути спрямована на досягнення певних правових наслідків, а саме — на виникнення зобов'язань зберігання.

Укладаючи договір схову, сторони повинні уявляти основні наслідки взаємної згоди, їх волевиявлення і розуміти, що один дає іншому конкретну річ на зберігання, вступаючи з ним у правові відносини з цією метою, а інший згоден прийняти на себе обов'язок зі зберігання речі. Тобто просте прохання приглянути за речами не можна розглядати як укладення договору схову, оскільки дані речі залишені не з метою здачі їх на зберігання. В даному випадку дії учасників угоди не спрямовані на виникнення між ними правового зв'язку.

В основному зобов'язання зберігання виникають безпосередньо за наявності юридичного факту, яким є укладення договору схову. Але ці зобов'язання можуть виникати не лише з договору схову, в якому зберігання є єдиною метою, що передбачена законом. Підставою певних зобов'язань зберігання можуть бути інші договори, де зберігання виступає як допоміжна функція, що доповнює основний зміст іншого договору, тобто виступає як елемент основного зобов'язання. Так, комісіонер зобов'язаний зберігати майно комітента за договором комісії, підрядчик — майно замовника за договором підряду, перевізник — вантаж відправника за договором перевезення. Основним змістом цих договорів є надання послуги, а не зберігання, але при наданні основної послуги має здійснюватися і зберігання майна громадян, організацій як додаткова діяльність, що є елементом основного зобов'язання. Це сприяє належному виконанню обов'язку, який є змістом послуг, що надаються.

На відміну від договору схову в цих випадках не потрібно, щоб сторона, яка надає послугу, що є змістом основного договору, згодна була прийняти на себе обов'язок і зі зберігання, а особа на чию користь здійснюється послуга, бажала б покласти на іншу особу такий обов'язок. У даному випадку для виникнення зобов'язання схову досить укласти основний договір про надання послуг, тобто відповідно договору комісії, підряду, перевезення тощо, де існує предмет схову, що залишений або внесений у відведене приміщення чи місце. Спеціальної спрямованості на те, щоб встановити правові відносини і щодо схоронності речей, тут немає.

Якщо за умовами перебування, обслуговування, надання послуги, що є змістом основного зобов'язання, громадянам необхідно користуватися гардеробом, залишати своє майно на час отримання послуги, то виникає зобов'язання зберігання.

Юридичні проступки — це також юридичні факти, які є підставою для встановлення відносин зберігання. Вони здійснюються з певною метою, але під час їх здійснення воля осіб не спрямована на те, щоб викликати юридичні наслідки у вигляді встановлення конкретних відносин зі зберігання, що виникають і без цієї спрямованості волі, тому що закон пов'язує з наявністю таких дій виникнення зобов'язань. У таких випадках для виникнення правовідносин зберігання досить, щоб особа здійснила практичні дії, які можуть мати різний характер. Так, наприклад, відмова покупця прийняти поставлену продукцію, є порушенням обов'язку з прийняття даної продукції на відповідальне зберігання, чи виявлення і здача знахідки органам міліції або виконавчому комітетові селищної, сільської ради народних депутатів викликає обов'язок зі зберігання даної речі протягом шести місяців (ч. 2 ст. 138 ЦК), бездоглядна або приблудна худоба передається на тимчасове утримання радгоспові або колгоспові, керівники яких не мають права відмовитися прийняти її (ст. 139 ЦК). У даних випадах зобов'язання зі зберігання майна виникає на підставі прямих вказівок закону без укладення договору схову.

Іноді для виникнення зобов'язання зі зберігання потрібна наявність сукупності певних юридичних фактів. Це стосується встановлення планово-договірних відносин зі зберігання між підприємствами та організаціями, тобто тут існує акт планування і договір схову. І тільки поєднання їх може утворити підставу, яка породжує цей вид зобов'язань. Зокрема, міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим готують пропозиції щодо визначення підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності для зберігання матеріальних цінностей державного резерву (запасів матеріально-технічних, продовольчих та сировинних ресурсів).

Відповідно до Закону України "Про державний матеріальний резерв" (ст. 11) запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах та організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Частина запасів матеріальних цінностей державного резерву може зберігатися на промислових, транспортних, сільськогосподарських, постачальницько-збутових та інших підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.

Для підприємств, установ та організацій, основаних повністю або частково на державній власності (державні підприємства, установи та організації, акціонерні товариства, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендні підприємства, основані на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності всіх форм власності, визнаних відповідно до законодавства України монополістами, відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву є обов'язковим, якщо це не завдає їм збитків.

Перелік підприємств, установ та організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та Іншими спеціальними планами. Тобто вданому випадку зобов'язання по зберіганню матеріальних цінностей державного резерву, виникають з акта планування.

Зобов'язання схову також можуть виникнути з адміністративних актів, бо адміністративні акти є різновидом юридичних фактів. Це акти органів державного управління, вони виражають волю органів з питань, що належать до їх компетенції. Воля у них спрямована на встановлення цивільно-правового зобов'язання по зберіганню. Орган управління, що видав або прийняв такий акт, вступає в адміністративні відносини з громадянином або організацією, яким адресований даний акт. Між органом, що видав акт, та іншою особою, наприклад майбутнім спадкоємцем, в інтересах якого прийнято акт, встановлюються цивільні правовідносини по зберіганню. Зокрема, державний нотаріус за місцем відкриття спадщини за повідомленням підприємства, установи та організації, громадян або за своєю ініціативою вживає заходів до охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах спадкоємців, кредиторів або держави. Цих заходів вони вживають безпосередньо або шляхом доручення державним нотаріусам чи посадовим особам виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів за місцезнаходженням майна. Заходів до охорони спадкового майна державний нотаріус вживає не пізніше наступного дня з дати надходження доручення або заяви про наявність спадкового майна, яке потребує охорони. Для охорони спадкового майна державний нотаріус проводить опис майна і передає його на зберігання спадкоємцям або іншим особам, яких він призначає. Охорона спадкового майна триває до прийняття спадщини всіма особами. В даному випадку зобов'язання по зберіганню виникають з адміністративного акта, зокрема акта описування спадкового майна, на якому державний нотаріус попереджає охоронця про відповідальність за зберігання майна, або з постанови про призначення охоронця спадкового майна1. Майбутні сторони таких зобов'язань не вибирають собі контрагентів, зобов'язану особу призначають, визначаючи її самим актом. Такі адміністративні акти можуть вчиняти лише органи управління держави і створювати, крім цивільних, ще й адміністративні відносини, де акт спрямований на виникнення зобов'язань по зберіганню. Орган державного управління, що видає адміністративний акт, сам не стає суб'єктом зобов'язань зберігання, в той час як громадяни та організації є їх сторонами.

До юридичних фактів, які зумовлюють виникнення зобов'язань по зберіганню, слід віднести ухвали суду, арбітражного суду і постанови слідчих органів. Ці акти приймаються даними органами при здійсненні функцій у межах їх компетенції і спрямовані на встановлення відносин по зберіганню. Вони є підставою виникнення зобов'язань по зберіганню між громадянами та організаціями. Суди та слідчі органи вступають в адміністративні відносини із зобов'язаним суб'єктом, а між ним та іншою уповноваженою особою встановлюються цивільно-правові зобов'язання зі зберігання. Так, майно, описане судовим виконавцем, передається на зберігання боржникові або іншій особі (ст. 382 ЦПК). У даному разі між сторонами не укладається спеціальний договір схову майна. Для виникнення зобов'язання зі зберігання у цих випадках потрібна фактична передача майна зобов'язаній особі органом, який прийняв ухвалу чи постанову. Сторони таких відносин визначаються актами судово-слідчих органів, які призначають охоронців майна. Ці органи відповідно до вимог закону чи за своєю ініціативою, чи за ініціативою зацікавлених осіб зобов'язані приймати такі акти для належного виконання покладених на них завдань.

Крім зазначених, підставами виникнення зобов'язань зі зберігання можуть бути інші дії громадян та організацій (ст. 4 ЦК).