Зобов’язання з безпідставного придбання та збереження майна

Зобов'язання з безпідставного придбання або збереження майна — це один з видів позадоговірних зобов'язань. На підставі цього зобов'язання особа, яка одержала чи зберегла майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно придбане чи збережене майно цій особі, а остання має право вимагати від зобов'язаної особи виконання її обов'язку. В цьому визначенні привертають увагу особливі юридичні факти, що породжують даний вид позадоговірних зобов'язань. До них належать:

а) збільшення (ч. 1 ст. 469 ЦК) або збереження (ч. 5 ст. 469 ЦК) майна однієї особи за рахунок іншої особи.

б) збільшення або збереження майна має бути безпідставним. Безпідставність полягає в тому, що придбання чи збереження майна має місце "без достатньої підстави, встановленої законом або договором" (ч. 1 ст. 469 ЦК), або за підставою, яка згодом відпала (ч. 2 ст. 469 ЦК).

Учасниками цих зобов'язань можуть бути як громадяни, так і організації. Предметом зазначених зобов'язань є дії зобов'язаних осіб.

Особа, яка безпідставно одержала майно за рахунок іншої особи, зобов'язана повернути його потерпілому. Наприклад, у результаті помилки залізниця видала вантаж організації, яка не є вантажоодержувачем. У цьому разі зазначена організація придбала не належне їй майно і зобов'язана повернути безпідставно придбане майно.

У випадку невиконання цього обов'язку безпідставно одержане майно підлягає стягненню із зазначеної організації у примусовому порядку через суд або арбітражний суд. Заходи державного примусу, що застосовуються до подібних осіб, є цивільно-правовою санкцією. Для застосування її необхідно встановити об'єктивний факт придбання чи збереження майна без достатніх підстав, встановлених законом, адміністративним актом або угодою. Наявності вини в діях зобов'язаної особи не вимагається. Це пояснюється тим, що безпідставно придбане майно може бути не лише результатом поведінки зобов'язної особи, а й результатом подій, поведінки самого потерпілого, третіх осіб.

Коли неможливо повернути майно у натурі, проводиться грошова компенсація. При цьому беруть до уваги ціни, що діяли на момент розгляду справи.

В деяких випадках безпідставно одержане майно не підлягає поверненню. Так, не можуть бути витребувані суми авторської винагороди чи винагороди винахідникові, автору промислового зразка, корисної моделі, раціоналізаторові, що виплачені зайво або за підставою, яка згодом відпала, коли їх виплата проведена організацією добровільно за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку одержувача (п. З ст. 471 ЦК). У разі скасування в порядку нагляду або у зв'язку з нововиявпеними обставинами рішення про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника, стягнені суми не повергаються відповідачеві, якщо скасоване рішення не було обгрунтовано на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах (ст. 422 Цивільно-процесуального кодексу України).

Не є також безпідставно одержаним:

а) майно, передане на виконання зобов'язання до настання строку виконання (п. 1 ст. 471), бо ст. 166 ЦК України допускає дострокове виконання зобов'язання боржником, якщо інше не випливає із закону, договору чи зі змісту зобов'язання. Проте і в інших випадках дострокового виконання зобов'язань передане майно не може бути витребувано як безпідставно одержане, оскільки уповноважена особа набула його за певною правовою підставою, хоч і з відступом від умов виконання зобов'язання;

б) майно, передане на виконання зобов'язання після закінчення строку позовної давності у випадках, якщо таке виконання допускається ст. 82 ЦК України. Це пояснюється тим, що позовна давність встановлена не для того, щоб звільнити боржників від виконання їх обов'язків. У зв'язку з цим добровільне виконання зобов'язання після закінчення строку позовної давності є виконанням належного, і боржник не має

права вимагати повернення виконаного.

Повернення майна потерпілому не є єдиною цивільно-правовою санкцією, що її застосовують до осіб, які безпідставно одержали майно. Згідно зі ст. 470 ЦК України передбачається й інша цивільно-правова санкція — стягнення безпідставно придбаного майна у доход держави. В цій же самій статті визначено ознаки дій, що зумовлюють застосування такої санкції. До них належать:

дії повинні бути протиправними, що порушують інтереси держави й суспільства;

вчинення таких дій має характеризуватися суб'єктивним наміром порушити закон, тобто необхідно встановити вину особи у формі умислу;

дії не повинні полягати у вчиненні угод. У противному разі застосовують правові наслідки недійсності угод, передбачені статтями 49, 50 та 57 ЦК України;

дії не повинні підпадати під дію норм адміністративного та кримінального законодавства, що передбачають конфіскацію безпідставно придбаного майна.

Прикладами такої дії можуть бути присвоєння грошей, одержаних від продажу знахідки, власника якої не знайдено; одержання грошей як виграшу внаслідок участі в азартній грі. За позовом прокурора, фінансових органів, місцевих державних адміністрацій безпідставно придбані суми в судовому порядку стягуються в доход держави.

Особа, яка безпідставно одержала майно внаслідок незаконних, навмисних дій, зобов'язана також повернути або відшкодувати всі доходи, що вона мала або повинна була мати з безпідставно придбаного майна. В даному випадку вона прирівнюється до незаконного недобросовісного володільця. Отже, у власність держави стягуються доходи або їхній грошовий еквівалент за весь час володіння безпідставно придбаним майном.

Стягнення безпідставно придбаного майна у доход держави як цивільно-правова санкція застосовується до незаконних володільців, якщо особа, за рахунок якої придбано майно, або невідома, або за чинним законодавством втратила право вимагати повернення належного їй майна.

Обов’язання з обов’язкового страхування

Страхування поділяється на обов'язкове і добровільне залежно від підстав виникнення. Обов'язковому страхуванню підлягає майно, зазначене у законі на встановлених ним умовах (частина перша ст.370 ЦК України). Юридичним фактом, з яким пов'язане виникнення зобов'язання по обов'язковому майновому страхуванню, є факт наявності у громадянина, організації на правах власності, повного господарського відання чи оперативного управління майна, яке відповідно до законодавства підлягає обов'язковому страхуванню. Таким фактом є прийняття на баланс будівель або споруд, вивезення продукції з поля, її скирдування, оприходування за первинними документами тощо. Майно вважається застрахованим незалежно від волі страхувальника і від оплати ним страхових платежів. Підставами для виникнення зобов'язання по обов'язковому страхуванню пасажира є укладення ним договору перевезення та оголошення посадки на відповідний транспортний засіб.

За зобов'язанням по обов'язковому страхуванню майна страхова організація у разі настання передбаченої законом події (страхового випадку) відшкодовує страхувальникові або іншій особі, якій належить застраховане майно, понесену нею шкоду: за повної загибелі майна — у повній сумі страхового забезпечення, а за часткового пошкодження — у розмірі відповідної частини страхового забезпечення.

Страхувальник зобов'язаний вносити встановлені страхові платежі (частина друга ст.370 ЦК України).

Існують такі види обов'язкового майнового страхування: майна державних сільськогосподарських підприємств; громадян; спільних підприємств; державного майна, зданого в оренду або інший вид користування.

Страхування майна державних сільськогосподарських підприємств. Страхувальниками виступають держгоспи та інші державні сільськогосподарські підприємства. До об'єктів даного страхування належать: врожай сільськогосподарських культур (крім урожаю сінокосів); сільськогосподарські тварини (свійська птиця, кролики, пушні звірі та сім'ї бджіл); будівлі, споруди, силові, робочі та інші машини, транспортні засоби, обладнання, сировина, багаторічні насадження тощо. Залежно від об'єктів передбачено різні страхові події: врожай вважається застрахованим на випадок загибелі чи пошкодження від вимокання, засухи, заморозків тощо; тварини — на випадок загибелі (падежу, вимушеного забою або знишення) від стихійних лих, інфекційних хвороб і пожежі; будівлі та інше майно — від бурі, зливи, урагану тощо.

До об'єктів страхування майна громадян належать: а) будівлі — житлові будинки, садові будиночки, дачі, господарські будівлі; б) тварини — велика рогата худоба віком від шести місяців, коні та верблюди — від одного року. Страхова сума по цьому виду страхування встановлюється у розмірі 40% вартості будівлі або 40% середньої вартості тварин по державних закупівельних цінах. На решту вартості будівлі і тварини можуть бути застраховані у добровільному порядку.

 

Страхування майна спільних підприємств. Майно спільних підприємств підлягає обов'язковому страхуванню в страховій установі, якою виступає акціонерне товариство Індержстрах. На період будівництва і монтажу основні засоби цих підприємств страхуються на умовах «всі ризики будівництва» і «всі ризики монтажу». По закінченні будівництва страхова організація виплачує також збитки, викликані загибеллю робітників або пошкодженням об'єктів страхування внаслідок недоліків, допущених при виконанні будівельно-монтажних і пуско-налагоджувальних робіт.

Страхування державного майна, зданого в оренду або інший вид користування. Зокрема, в обов'язковому порядку страхуються будівлі церков, мечетей, костьолів та інших культових споруд, що передаються в оренду релігійним організаціям, а також будівлі, які передаються громадянам у користування за договорами оренди строком від 5 до 10 років. Страхування здійснюється за рахунок орендарів.

Страхувальники за обов'язковим майновим страхуванням зобов'язані: а) своєчасно вносити страхові платежі. При простроченні сплати платежів сільськогосподарським підприємством вони за вказівкою страховика списуються банком у безспірному порядку, а з громадян прострочені страхові платежі (з нарахуванням пені) як недоїмка стягуються в судовому порядку; б) повідомити страховій організації (або сільській Раді) про страховий випадок в установлений законом строк: держгосп або інше сільськогосподарське підприємство — протягом трьох днів, громадянин або повнолітній член сім'ї — протягом одної доби. Страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування, якщо страхувальник, маючи для цього можливості, своєчасно не повідомив про загибель або пошкодження застрахованого майна.

Головними обов'язками страхової організації є: а) виявлення та облік майна, що підлягає обов'язковому страхуванню, визначення страхової оцінки і страхових платежів; б) при настанні страхової події — складення відповідного акта та витребування від компетентних органів висновків (документів) про причини загибелі або пошкодження майна, інші обставини; в) виплата страхового відшкодування при настанні страхової події.

У межах страхової суми вона збільшується на суму витрат по рятуванню будівель і приведенню їх до порядку. Страхове відшкодування не виплачується громадянам, якщо знищення чи пошкодження будівель, загибель або забій тварин стались внаслідок навмисних дій страхувальника чи повнолітнього члена його сім'ї, у разі коли страхувальник навмисно не виконав вказівок спеціаліста ветеринарної служби.

Обов'язкове особисте страхування стосується, насамперед, пасажирів повітряного, залізничного, морського, внутрішнього водного та автомобільного транспорту. Страхувальниками в цих зобов'язаннях є транспортні підприємства, а пасажири — застрахованими особами. Проте страхування здійснюється за рахунок пасажирів, бо у вартість квитка входить страховий збір. Пасажири, які відповідно до діючих правил користуються правом безплатного проїзду (діти до 5 років, інваліди Великої Вітчизняної війни та інші), страхуються перевізником без сплати ними страхового збору. Одержані від пасажирів страхові платежі транспортними організаціями перераховуються страховикам.