Правові наслідки усиновлення. Таємниця усиновлення

Момент усиновлення

 

У статті 113 КпШС "Час виникнення усиновлення" було зазначено, що "Усиновлення виникає з часу прийняття рішення про усиновлення виконавчим комітетом.. ". Законом України від 30 січня 1996 р. зміст ст. 113 був докорінно змінений: "усиновлення виникає з часу набрання чинності рішенням суду про усиновлення", хоча й було збережено недоречне у цій ситуації слово "виникає".

 

У статті 225 СК "Момент здійснення усиновлення" ця ж ідея закріплена точніше: "Усиновлення вважається здійсненим у день набрання чинності рішенням суду про усиновлення".

 

Прив'язка моменту здійснення усиновлення не до моменту постановления рішення суду, а до моменту набрання ним законної сили обумовлена потенційною можливістю оскарження рішення суду про усиновлення не лише іншим заявником, який також претендував на статус усиновлювача конкретної дитини, а й іншими заінтересованими особами (бабою, дідом, опікуном чи піклувальником, дружиною чи чоловіком заявника).

 

Якщо, наприклад, рішення суду про усиновлення було проголошено судом 16 липня 2008 р., але протягом наступних 10 днів особа не подала до того ж суду заяву про апеляційне оскарження цього рішення, усиновлення вважатиметься здійсненим 27 липня 2008 р.504. Це означає, що у цей же день усиновлювачі мають право зажадати передачі їм дитини, яка знаходиться в опікуна чи в дитячій установі.

 

Можливості негайного виконання рішення суду про усиновлення ст. 367 ЦПК не передбачає. Але цього не може категорично заперечувати з огляду на ймовірність виникнення особливих, непередбачуваних обставин і на можливість застосування механізму аналогії норм не лише матеріального, а й процесуального права.

Повне усиновлення

 

 

Згідно із частиною 1 ст. 207 СК, у зв'язку з усиновленням особа приймається в сім'ю на правах сина чи дочки. Це значить, що усиновлення:

 

1) припиняє особисті і майнові права та обов'язки між матір'ю, батьком та дитиною, а також між дитиною та іншими родичами за походженням;

 

2) одночасно породжує особисті та майнові права і обов'язки між усиновленим та усиновлювачем, а також між усиновленим та родичами усиновлювача.

 

Усиновлювачі одержують правовий статус матері, батька дитини, навіть якщо в актовому записі про народження дитини не будуть записані її батьками.

 

Згідно зі статтею 10 Європейської конвенції про усиновлення дітей, законодавство може зберегти за батьками дитини обов'язки надавати матеріальну допомогу дитині, утримувати її, влаштувати у житті та забезпечити приданим, якщо усиновлювач не виконує якийсь із цих обов'язків. Тобто, йдеться про субсидіарний, додатковий обов'язок рідних батьків.

 

Такого застереження у Сімейному кодексі України немає.

 

Усиновлювачі одержали право на матеріальну допомогу від держави для покриття витрат на виховання та утримання дитини.

Неповне усиновлення

 

З точки зору інтересів баби, діда, брата, сестри за походженням, правові наслідки усиновлення їхнього внука, сестри чи брата не завжди можуть вважатися справедливими.

 

Приводом запровадження в Україні "неповного" усиновлення була конкретна життєва ситуація, яка сталася у Львові у 1985 р.

 

С. втратила дочку, яка мала двох маленьких дітей. Через деякий час батько цих дітей Р. одружився Оскільки на усиновлення згоди баби не вимагається, виникла реальна загроза іншої драми: припинення між нею та внуками правового зв'язку, а отже, юридичного права на спілкування з ними та права брати участь у їх вихованні.

 

"Неповне" усиновлення, що встановлене у частині 3 ст. 232 СК, пов'язане з трьома передумовами:

 

1) смертю (оголошенням померлим) одного з батьків дитини або визнанням його недієздатним;

 

2) вступом у повторний шлюб другого з батьків;

 

3) усиновленням дитини другою дружиною (другим чоловіком) батька (матері) дитини.

 

Отже, якщо б дружина Р. забажала усиновити його дітей, С. мала б право подати до суду заяву про збереження між нею та внуками правового зв'язку, тобто взаємних особистих та майнових прав і обов'язків.

 

Правовий зв'язок усиновленої дитини може бути збережений лише з найближчими родичами: бабою, дідом, рідними братами та сестрами.

 

Норма частини 2 ст. 232 СК - це лише "перша ластівка". Немає сумніву в тому, що життя викличе потребу розширення сфери неповного усиновлення505.

Державна реєстрація

 

За Кодексом 1969 р., усиновлення підлягало обов'язковій державній реєстрації, з видачею свідоцтва про усиновлення.

 

Державна реєстрація усиновлення, як уже зазначалося, була скасована Законом України від 23 червня 1992 р. Вважалося, що це суперечить таємниці усиновлення.

 

Згідно із частиною 2 ст. 225 СК, за бажанням усиновлювача державний орган РАЦСу видає на підставі рішення суду Свідоцтво про усиновлення. Отже, реєстрація усиновлення в Україні не є обов'язковою. Таке компромісне вирішення питання було зумовлено позицією Міністерства юстиції України, яке наполягало на необхідності подальшої відмови від державної реєстрації усиновлення506.

 

Усиновлення - важливий акт цивільного стану. Він мав би засвідчуватися документом єдиного державного зразка, а не випискою із рішення суду, яка у багатьох судах друкується на друкарських машинках та ще й на папері низької якості507.

 

Є підстави вважати, що Україна повернеться до обов'язкової реєстрації усиновлення, адже не всі усиновлювачі приховуватимуть усиновлення, як і не всі вони бажатимуть бути зареєстрованими батьками дитини.

 

Таємниця усиновлення

Насамперед, у частині 1 ст. 227 СК усиновлювачеві надано право приховувати від дитини факт її усиновлення. А у частині 2 цієї ж статті підкреслюється право усиновлювача приховувати від дитини факт усиновлення, якщо розкриття таємниці усиновлення може завдати шкоди її інтересам. Хоча у цій ситуації мова мала би йти не про право, а про обов'язок усиновлювача, який слід було б закріпити через слово "повинен". Отже, йдеться про утаємничення факту усиновлення віл самої дитини.

 

Сімейний кодекс містить низку засобів забезпечення таємниці усиновлення. Усі вони були запозичені з Кодексу 1969 р. Найперше, усиновлювачі можуть бути записані матір'ю, батьком дитини. Запис усиновлювача батьком дитини веде до зміни по батькові дитини.

 

Якщо в усиновлювачів різні прізвища, прізвище дитини визначається за їх згодою.

 

За заявою усиновлювача може бути змінено й ім'я дитини. "Для такої зміни потрібна згода дитини", - зазначено в абзаці 2 ч. 1 ст. 231 СК. Звичайно, мова не може йти про згоду немовляти. Але у три ЧИ чотири роки дитина уже дуже прив'язана до свого імені і, як правило, противиться, коли називають її інакше. Ця норма була складена на підставі конкретної життєвої ситуації, коли чотирирічна дитина дуже бурхливо протестувала проти нового імені, яким її хотіли називати.

 

Проте, якщо дитина уже охрещена, змінювати її ім'я не варто.

 

Усиновлювачам надано право заявити про своє бажання змінити місце народження дитини, а також дату народження дитини, але не більше як на шість місяців510.

 

Зміна місця народження пов'язується з тим, що у вказаному місті чи селі усиновлювачі в час народження дитини не були або навіть не могли бути. Зміна місця народження дитини можлива лише в межах території України, На вимогу заявника - іноземця суд не може змінити місце народження в Україні на будь-який населений пункт у країні його проживання. Це пов'язано з тим, що дитина, усиновлена іноземцями, залишається громадянином України.

 

Натомість, іноземне місце народження може бути змінене на місто чи село в Україні.

 

Зміна дати народження зумовлюється іноді необхідністю узгодити дні народження усиновленої та рідної дитини або імітацією вагітності усиновителькою. У Кодексі немає конкретних застережень щодо можливості задоволення такої заяви. У статті 230 СК міститься лише загальне правило про те, що суд задовольняє її, якщо це відповідає інтересам дитини. Більш вдалим було б застереження "якщо це не суперечить інтересам дитини".

 

Таємниця усиновлення забезпечується обов'язком мовчати, який покладений на кожного, навіть того, хто отримав інформацію від самого усиновлювача. У разі невиконання цього обов'язку на винного може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

 

Згідно зі статтею 168 КК, за розголошення таємниці усиновлення всупереч волі усиновителя встановлена кримінальна відповідальність у виді штрафу або виправних робіт. Якщо ж те саме діяння вчинила службова особа або працівник медичного закладу, яким відомості про усиновлення стали відомі з огляду на службове становище, або якщо це спричинило тяжкі наслідки - вони можуть бути покарані обмеженням воді на строк до трьох років або позбавленням волі на той же строк, 3 позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

91. Приватизація житла за Законом України “Про приватизацію державного житлового фонду”

Стаття 1. Приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

До об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних,

регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного

(обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Стаття 3. Способи приватизації Приватизація здійснюється шляхом:

- безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю;

- продажу надлишків загальної площі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Передача у власність громадян житлових приміщень у гуртожитках здійснюється з одночасною передачею їм у спільну сумісну власність допоміжних приміщень (приміщень загального користування).

1. Житлові чеки - це приватизаційні папери, які одержуються всіма громадянами України і використовуються при приватизації державного житлового фонду. Вони можуть також використовуватись для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду.

Стаття 5. Порядок розрахунків при приватизації квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку

Стаття 6. Безоплатна передача квартир (будинків) незалежно від розміру їх загальної площі

1. Незалежно від розміру загальної площі безоплатно передаються у власність громадян займані ними:

однокімнатні квартири;

квартири (будинки), одержані у разі знесення або відселення всіх сімей з будинків (частин будинків), які належали їм на праві власності, якщо колишні власники не одержали за ці будинки (частини будинків) грошової компенсації;

квартири (будинки), в яких мешкають громадяни, котрим встановлена ця пільга Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12);

квартири (будинки), в яких мешкають громадяни, удостоєні звання Героя Радянського Союзу, Героя Соціалістичної Праці, нагороджені орденом Слави трьох ступенів, ветерани Великої Вітчизняної війни, воїни-інтернаціоналісти, інваліди I і II груп, інваліди з дитинства, ветерани праці, що пропрацювали: не менше 25 років - жінки, 30 років - чоловіки, ветерани Збройних Сил та репресовані особи, реабілітовані згідно із Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" (962-12);

квартири (будинки), в яких мешкають сім'ї загиблих при виконанні державних і громадських обов'язків та на виробництві;

квартири (будинки), в яких мешкають військовослужбовці, котрим встановлена пільга Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"

квартири (будинки), в яких мешкають багатодітні сім'ї (сім'ї, що мають трьох і більше неповнолітніх дітей).

Стаття 7. Права наймачів, які не виявили бажання приватизувати займане ними житло

1. За громадянами, які не виявили бажання приватизувати займане ними житло, зберігається чинний порядок одержання і користування житлом на умовах найму.

Стаття 8. Організація проведення приватизації та оформлення права власності

1. Приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Стаття 9. Використання коштів, одержаних від приватизації

1. Кошти, одержані від приватизації державного житлового фонду, зараховуються у спеціально створені позабюджетні приватизаційні житлові фонди місцевих Рад народних депутатів або спеціальні фонди підприємств, організацій і установ, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд, і використовуються на житлове будівництво та на ремонт житла з метою забезпечення житлом громадян, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов.

Стаття 10. Утримання приватизованих квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках

Стаття 12. Права власника на розпорядження приватизованою квартирою (будинком), кімнатою (кімнатами) у гуртожитку

Стаття 13. Соціальний захист населення при приватизації