Кримінальна відповідальність за розголошення таємниці усиновлення

 

Відповідно до ст. 168 КК, розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновителя (удочерителя) – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років.

Таблиця 2.2. Склад злочину з розголошення таємниці усиновлення

Підслідність– органи внутрішніх справ.
Категорія злочину– ч. 1 –злочин невеликої тяжкості, ч. 2 –злочин середньої тяжкості.
Об’єкт злочину– інтереси сім’ї та дітей, яких було усиновлено. Додатковим факультативним об’єктомможуть виступати здоров’я, життя, інші блага.	Склад злочину– формальний Він вважаєься закінченимз моменту доведення відомостей, що становлять таємницю усиновлення (удочеріння), до осіб, яким ця таємниця не відома.
Об’єктивна сторона злочинупроявляється у розголошенні таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновителя (удочерителя). Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) передбачає протиправне розкриття такої таємниці і поширення відомостей, що її становлять, серед осіб, яким не було відомо про факт усиновлення (удочеріння).	Усиновлення (удочеріння) – це оформлена спеціальним юридичним актом (рішенням суду) передача на виховання в сім’ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки.
Суб’єкт злочину –загальний.	Будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку і якій відома таємниця усиновлення (удочеріння). При цьому не має значення, з яких джерел їй стала відома ця таємниця.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.	Мотиваціядій винного (користь, помста тощо) значення для кваліфікації не має.
Кваліфікуючими ознаками злочинує: 1) вчинення його службовою особою або працівниками медичного закладу, яким відомості про усиновлення (удочеріння) стали відомі по службі чи по роботі; 2) спричинення ним тяжких наслідків.

Те саме діяння, вчинене службовою особою або працівником медичного закладу, яким відомості про усиновлення (удочеріння) стали відомі по службі чи по роботі, або якщо воно спричинило тяжкі наслідки, – карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого [2].

Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що його вчинення може призвести до родинних конфліктів, до розриву сімейних відносин, спричинити серйозну моральну травму усиновленому. Таємниця усиновлення (удочеріння) охороняється законом згідно зі статтями 226-228 СК, а особи, що розголосили її, підлягають відповідальності.

Безпосереднім об’єктом даного злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальне функціонування сім’ї.

Об’єктивна сторона злочину виявляється у розголошенні таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновителя. Згідно зі ст. 207 СК усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина [12], що здійснене на підставі рішення суду. Під розголошенням таємниці усиновлення (ч. 1 ст. 168 КК) слід розуміти повідомлення будь-якій особі, у тому числі й усиновленому (удочеріненій), відомостей про те, що юридичний батько або мати дитини фактично не є його кровним батьком або матір’ю. Розголошення таємниці може здійснюватись усно, письмово, за допомогою засобів зв’язку, іншими засобами. Обов’язковою ознакою розголошення є відсутність волі усиновителя (удочерителя) на розкриття даної таємниці. Воля хоча б одного з подружжя усиновителів не розголошувати таємницю усиновлення вже виключає можливість її розголошення.

Злочин має формальний склад, він вважається закінченим із моменту розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновителя, незалежно від настання суспільно небезпечних наслідків.

Суб’єктивна сторона цього злочину передбачає прямий умисел. Мотиви, якими керувався винний (наприклад, помста, корисливість, неприязні стосунки) для кваліфікації злочину значення не мають, але повинні враховуватись судом при призначенні покарання.

Суб’єкт злочину – загальний. Ним може бути особа, що досягла шістнадцяти років і якій таємниця усиновлення стала відома з будь-яких джерел.

У частині 2 ст. 168 КК передбачена відповідальність за кваліфіковані види даного злочину: вчинення його спеціальним суб’єктом та спричинення тяжких наслідків. Під спеціальним суб’єктом тут слід розуміти: службову особу або працівника медичного закладу, яким відомості про усиновлення (удочеріння), зокрема, перебування осіб, що бажають усиновити дитину, на обліку, пошук ними дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення, розгляд справи про усиновлення, здійснення нагляду за дотриманням прав усиновленої дитини тощо, стали відомі по службі або роботі. Такими особами, наприклад, можуть бути: судді, секретарі судів, працівники органів опіки і піклування, органів РАЦСу, місцевих державних адміністрацій; медичні працівники: лікарі та інший медичний персонал, яким в силу виконання професійних обов’язків стало відомо про факт усиновлення (удочеріння) дитини.

Спричинення тяжких наслідків як кваліфікуюча ознака ч. 2 ст. 168 КК передбачає різні види моральної або фізичної шкоди, заподіяної як усиновленому (удочеріненій), так і усиновителю: розпад сім’ї, психічне захворювання потерпілого тощо. За наявністю підстав дії, що спричинили тяжкі наслідки, можуть розглядатися як самостійні злочини і кваліфікуватися за сукупністю із ст. 168 КК [52, c. 169-170].

Чинне українське законодавство виділяє два види таємниці усиновлення: від дитини та від інших сторонніх осіб. Так, відповідно до ст. 226 Сімейного кодексу України особа має право на таємницю перебування на обліку тих, хто бажає усиновити дитину, пошуку дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення та її розгляду, рішення суду про усиновлення. Дитина, яка усиновлена, має право на таємницю, в тому числі і від неї самої, факту її усиновлення. Основними положеннями режиму таємниці усиновлення є:

1) особа, яка була усиновлена, має право після досягнення нею чотирнадцяти років на одержання інформації щодо свого усиновлення;

2) усиновлювач має право приховувати факт усиновлення від дитини, яка ним усиновлена, й вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало відомо про неї як до, так і після досягнення дитиною повноліття;

3) усиновлювач має право приховувати від дитини факт її усиновлення, якщо розкриття таємниці усиновлення може завдати шкоди її інтересам;

4) якщо усиновлюється дитина, яка не досягла семи років, службові особи при виявленні її згоди на усиновлення зобов’язані вживати заходів щодо забезпечення таємниці усиновлення від самої дитини;

5) особи, яким у зв’язку з виконанням службових обов’язків доступна інформація щодо усиновлення (перебування осіб, які бажають усиновити дитину, на обліку, пошук ними дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення, розгляд справи про усиновлення, здійснення нагляду за дотриманням прав усиновленої дитини тощо), зобов’язані не розголошувати її, зокрема й тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємним;

6) відомості про усиновлення видаються судом лише за згодою всиновлювача, крім випадків, коли такі відомості потрібні правоохоронним органам, суду у зв’язку з цивільною чи кримінальною справою, яка є у їх провадженні;

7) особи, які розголосили таємницю усиновлення, несуть відповідальність, установлену законом;

8) якщо усиновлення для дитини не є таємним, брат та сестра мають право знати про нове місце її проживання [12].

Усе зазначене утворює основу правового режиму таємниці усиновлення, яка відповідно до ст. 8 Закону України «Про доступ до публічної інформації» є таємною інформацією [18].

Зазначені правила не стосуються випадків усиновлення іноземцями дітей, що є громадянами України. Так, відповідно до ст. 285 Сімейного кодексу України усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, не є таємним, якщо в державі, в якій усиновлювач постійно проживає і в яку має переїхати дитина, усиновлення не є таємним. Також усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, і якщо ця особа в Україні постійно не проживає, не є таємним [12]. У таких випадках охорона інформаційного благополуччя усиновленої дитини здійснюється за правовими нормами держави, де дитина проживатиме.

Соціальний супровід може здійснюватися стосовно усиновленої дитини, якщо ця діяльність не порушує таємницю усиновлення і виконується за згодою або на прохання усиновлювача або дитини [11], а також служба у справах неповнолітніх за місцем проживання усиновлювача щороку протягом перших трьох років після усиновлення дитини перевіряє умови її проживання та виховання. За результатами перевірки складається звіт, у якому зазначаються відомості про стан здоров’я, фізичний та розумовий розвиток дитини, стосунки в родині. Перевірка проводиться зі збереженням таємниці усиновлення [25]. Для дотримання режиму таємниці усиновлення під час розгляду сімейних спорів у суді Цивільним процесуальним кодексом (ст. 6) передбачено можливість проведення закритого судового розгляду [16]. Це дозволяє забезпечити обмеження кількості осіб, що отримують доступ до таємної інформації про усиновлену дитину.

Оскільки таємниця усиновлення (удочеріння) охороняється законом, то її розголошення тягне за собою юридичну відповідальність. Ст. 168 Кримінального кодексу України розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновителя (удочерителя) карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років. Те саме діяння, вчинене службовою особою або працівником медичного закладу, яким відомості про усиновлення (удочеріння) стали відомі по службі чи по роботі, або якщо воно спричинило тяжкі наслідки, карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого [2]. Законодавець не передбачив адміністративну відповідальність за порушення режиму таємниці усиновлення, на відміну від банківської, комерційної та державної таємниц. На наш погляд, зазначене є суттєвим недоліком, оскільки втрачена поступовість юридичної відповідальності. Наявність адміністративної відповідальності за порушення режиму цього виду таємниці підвищило б рівень її правового захисту.

Водночас основні положення режиму таємниці усиновлення, які б не мали позитивні цілі захистити інтереси дитини, що забезпечує її комфортний психічний розвиток та становлення в підлітковому віці, все ж таки має певні недоліки, що стосуються реалізації на практиції її майнових та інших інтересів.

За даними Уповноваженого Президента з прав дитини, за останній 2015 рік було розглянуто близько 3 тис. звернень та скарг про порушення прав дітей від самих дітей або від їх законних представників. Найпоширеніші питання захисту житлових та майнових прав дітей, скарги на роботу місцевих органів влади та місцевого самоврядування, питання захисту прав дітей-сиріт та дітей з багатодітних сімей, неповнолітніх, які перебувають у конфлікті із законом, проблема невиплати сторонами аліментів, представлення інтересів дітей у судах тощо. Проте через дотримання таємниці усиновлення зробити це в 100-відсотковому обсязі наразі неможливо. Від чого страждають, у першу чергу, усиновлені діти – зазначає Уповноважений Президента з прав дитини [101].

Думки громадськості, висловлені громадськими організаціями теж відображають двополярне бачення проблеми таємниці усиновлення. Так, представники таких громадських організацій. як: Всеукраїнська громадська організація «Жіночий консорціум України»; Міжнародний правозахисний центр «Ла Страда Україна»; Партнерство «Кожній дитині»; Правозахисний центр «Поступ»; Сумська обласна молодіжна громадська організація «Гендерна агенція консультацій та інформації»; Харківська обласна фундація «Громадська Альтернатива» вважають, що положення Сімейного кодексу України щодо таємниці усиновлення вступають в протиріччя зі ст. 7, 8 Конвенції про права дитини ООН і норми законодавства щодо таємниці всиновлення має бути скасовано. Зокрема, ст. 7 Конвенції гарантує дитині «... наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування», а ст. 8 передбачає, що «Держави-учасниці зобов’язуються поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім’я та сімейні зв’язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання» [67]. На сьогодні в Україні у випадку усиновлення можуть бути змінені ім’я, прізвище дитини, навіть якщо дитина вже усвідомлює, як її звати; можуть бути змінені місце та дата народження дитини. Це не тільки обмежує право дитини на захист індивідуальності, але й обмежує право дитини на контакт з обома батьками й зв’язки з кровними родичами (брати, сестри, батьки). У свою чергу, правові положення, що гарантували б усиновленим дітям збереження, а потім надання інформації про їхню кровну сім’ю, справжні дату народження та місце народження дитини, відсутні в національному законодавстві. Більше того, розголошення таємниці усиновлення вважається кримінальним злочином. Опозіціонери інституту таємниці усиновлення пропонують його скасувати.

Із такою пропозицією не згодні представники інших громадських організацій, що займаються захистом прав дітей. На їхню думку, ініціатори цих змін під час їх підготовки не врахували позицію батьків-усиновлювачів та не вивчили життя сімей, у яких є усиновлені сини та доньки, тому зробили поспішні висновки. Прихильники цієї позиції вважають, що таємницю усиновлення скасовувати не можна, оскільки така інформація завдасть дітям значної шкоди, адже, на думку психологів, може бути адекватно сприйнята не раніше досягнення дитиною 21-річного віку. У зв’язку з цим громадські активісти звернулися до Омбудсмана з проханням завадити прийняттю запропонованих Уповноваженим Президента з прав дитини змін до законодавства [101]. Прихильники інституту таємниці усиновлення також вважають, що розкриття таємниці усиновлення може призвести до негативного ставлення до дітей з боку їх однолітків, особливо у підлітковому віці, а це матиме негативний вплив на дитячу психіку та взаємини із суспільством. Така інформація лише збурюватиме конфлікти дітей з батьками-всиновлювачами, а також може спровокувати неадекватну поведінку, зокрема й утечу від батьків.

Розглянувши основні положення режиму таємниці усиновлення, слід погодитись із висловленням Є. Захарова, правозахисника, голови правління «Української Гельсінської спілки», що в цьому питанні ми маємо своєрідний трикутник – біологічних батьків, усиновителів та власне самих дітей. У кожної сторони є право на приватність, що потрібно враховувати. Ця проблема настільки складна, на його думку, що не можна створювати єдиний шаблон для її розв’язання – кожну ситуацію, пов’язану з усиновленням, потрібно розглядати окремо і в деяких випадках берегти таємницю, у деяких – розкривати її [70]. Ми повністю згодні з позицією Є. Захарова і вважаємо за можливе запровадити психологічну єкспертизу щодо готовності дитини сприйняти інформацію про своє усиновлення, на підставі якої можна було б приймати рішення про розкриття дитині таємниці її усиновлення.

Усе зазначене свідчить про назрілу необхідність напрацювання правових механізмів посилення гнучкості режиму таємниці усиновлення. Такими заходами щодо удосконалення цього правового інституту є напрацювання варіацій та розширення підстав розкритття таємниці усиновлення. Так, у напрямку послаблення жорсткості правових норм, що визначають інститут таємниці усиновлення, представники громадських організацій рекомендують:

· прописати чіткі процедури щодо підбору усиновителів для дитини та їх підготовки;

· дозволити сім’ям, у яких уже виховуються усиновлені діти, самим вирішувати чи розкривати їм таємницю щодо усиновлення, коли і в який спосіб це зробити, надавши їм відповідні консультації та підтримку;

· одним із основних завдань має бути формування позитивного ставлення громадськості до факту усиновлення та до самих усиновлювачів, бо скасування таємниці усиновлення, особливо на початковому етапі, призведе до зменшення кількості бажаючих усиновити дитину й, можливо, для певної кількості дітей право на виховання в сім’ї буде втрачено;

· захист прав усиновлених дітей має здійснюватись на загальних засадах, втручання в питання виховання, догляду за дитиною має здійснюватись лише в разі порушення норм, визначених законодавством України;

· скасування таємниці усиновлення ні в якому разі не повинно стати кампанією, що завдасть більше шкоди, аніж користі;

· скасування таємниці усиновлення має розглядатись у контексті вдосконалення системи забезпечення прав дітей, зокрема, стосовно законодавчого врегулювання понятійного апарату щодо вразливих категорій дітей, визначення ознак їх вразливості, альтернативних форм тимчасової опіки над дітьми, рівнів втручання та відповідальності посадових осіб, процедур та механізмів міжвідомчої взаємодії та участі громадськості [67].

Наведені позиції мають стати визначальними у проведенні правової реформи інституту таємниці усиновлення, оскільки відображають ставлення громадянського суспільства до цієї проблеми.

До скасування таємниці усиновлення закликає також Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), але лише після того, як у країні буде проведено необхідну підготовку, а саме: 1) гучну кампанію з інформування громадськості, яка продемонструє переваги усиновлення та допоможе запобігти стигматизації шляхом зміни ставлення громадськості до питання усиновлення; 2) включення у процес усиновлення таких процедур, як відбір усиновлювачів, перевірка на сумісність та розвиток зв’язку між дитиною та усиновлювачами, що забезпечить більш належне влаштування дитини у родину; 3) ефективнішу підтримку біологічним батькам шляхом раннього виявлення проблем і надання підтримки сім’ям з метою усунення проблеми до її перетворення на кризову ситуацію; 4) ефективнішу підтримку всиновлювачам, у яких має бути можливість за необхідності звернутися за допомогою після усиновлення. Дитячий фонд ООН ЮНІСЕФ визнає складність питання усиновлення й необхідність більш широкого діалогу між усіма членами суспільства – фахівцями, родинами, дітьми та широкою громадськістю [39]. Полегшити процес реформування правового регулювання таємниці усиновлення можуть пропозиції вітчизняних правознавців щодо необхідності передбачення у законодавстві обов’язку державних органів зберігати записи про біологічну сім’ю дитини, дані про дату та місце народження, ім’я, прізвище, по-батькові дитини до усиновлення, а також заохочення ініціатив державних та недержавних організацій щодо збору й збереження додаткової інформації про життя дитини до моменту усиновлення (родинні фотографії, листи, родинні реліквії, предмети вжитку тощо), для того щоб кожна людина, яка була усиновлена, за власним бажанням, мала доступ до цієї інформації (але не пізніше, як з 18 років) [67]. Зазначені зміни в законодавстві мають супроводжуватись просвітницькою кампанією щодо важливості та методів збереження індивідуальності й самобутності дитини. Зазначене свідчить про необхідність формування нового правового підходу до регулювання суспільних відносин щодо забезпечення таємниці усиновлення.

З урахуванням сучасних правових норм, таємницю усиновлення можна визначити як таємну інформацію про перебування на обліку тих осіб, хто бажає усиновити дитину, пошук дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення та її розгляд, рішення суду про усиновлення, здійснення нагляду за дотриманням прав усиновленої дитини, що охороняються з метою зміцнення сім’ї як соціального інституту та забезпечення кожної дитини сімейним вихованням.

З урахуванням наведених полярних точок зору на зміст та саму необхіднітсь існування таємниції усиновлення необхідно зазначити, що спрощення режиму таємниці усиновлення – це сучасно доведена необхідність. Водночас цей процес має бути послідовний, продуманий, вивірений, який однозначно має включати й заходи з підвищення професійної компетентності всіх суб’єктів соціальної роботи та формування громадянської свідомості суспільства про відповідальність за стан дотримання прав кожної дитини – в конкретній сім’ї, в конкретній громаді, в державі Україна. Інтенсивна інтегративна правова політика України зумовлює потребу враховувати під час реформування інституту таємниці усиновлення мінімальні стандарти, які визначають, зокрема, норми міжнародних угод, ратифікованих Україною, а також суттєву різницю у підходах правових систем різних країн в питанні доступу дитини до записів про всиновлення. Тільки в такий спосіб ми зможемо гарантувати право кожній дитині зростати, виховуватись і реалізовувати свій потенціал у сприятливому сімейному середовищі, зберігаючи її індивідуальність.