Розділ 1. Поняття та класифікація кримінальної відповідальності за розголошення таємниці

Поняття таємниці

 

Приховувати інформацію – це право та особлива свобода людини, що гарантована національним і міжнародним законодавством. Вітчизняне законодавство, яке регулює інформаційні правовідносини, стрімко розширюється. Проте кількість законодавчих актів, пише В. А. Ліпкан, не завжди корелюється з ефективністю правового регулювання названих відносин [53, с. 39]. Так, законодавчо не визначено поняття та ознаки, як інформації з обмеженим доступом, так і професійної таємниці, але згадується близько двадцяти таємниць, якість правового регулювання яких різниться. Наукові джерела також позбавлені системності у тлумаченні інституту інформації з обмеженим доступом та окремих таємниць [53, с. 51-52]. Це актуалізує дослідження проблеми окремо на доктринальному та законодавчому рівнях.

Доктринальне дослідження розпочнемо з етимологічного аналізу терміну «таємниця». У тлумачному словнику української мови таємниця визначається, як:

1) те, що приховується від інших, відоме не всім, секрет;

2) те, що не підлягає розголошенню; це відомості, знання про щось, способи досягнення чого-небудь, невідомі іншим;

3) те, що не пізнане, не стало відомим або ще не доступне пізнанню; прихована внутрішня сутність явища, предмета; прихована причина» [36, с. 374].

Тлумачні словники російської мови визначають таємницю, як: 1) щось нерозгадане, ще не пізнане; щось приховане від інших, відоме не всім, секрет [64, с. 785]; 2) все приховане, невідоме, не пізнане, щось потай збережене, щось сховане від будь-кого з наміром, приховати [38, с. 148].

Наукові джерела не містять єдиного розуміння сутності таємниці, як явища соціально-правової дійсності. Таємниця, пише О. О. Фатьянов, це щось не пізнане, приховане від людського розуміння; сфера об’єктивної дійсності, що прихована від нашого сприйняття або розуміння [94, с. 46]. Проте визначення таємниці, як певної «сфери об’єктивної дійсності», є занадто абстрактним і потребує конкретизації її сутністних сторін. Так, Д. В. Огородов виокремлює в таємниці три аспекти, зокрема: 1) певна інформація з обмеженим доступом щодо якої утворились правовідносини; 2) сукупність правових норм, що регулюють відносини в інформаційній сфері (правовий інститут); 3) вид правового режиму інформації [63, с. 132].

Н. В. Коробцова зазначає, що таємниця – це рід відомостей, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди інтересам її власника. У кожному разі йде мова про інформацію конфіденційного характеру, доступ до якої можливий лише за згодою її власника, або внаслідок розпоряджень закону [50, с. 36]. Відповідно, таємниця захищає інформацію, яка за своїм характером не є загальновідомою. В. І. Смолькова зауважує, що таємниця є захищений законом блок таємної чи конфіденційної інформації (відомостей), що відомий або довірений вузькому колу суб’єктів, через виконання службових, професійних, інших обов’язків, або окремих доручень, розголошення якої спричиняє юридичну відповідальность [88]. О. Є. Маслов пояснює, що таємницею є відомості, що відображають надзвичайно важливі інтереси вузького кола суб’єктів (осіб, організацій, держави), конфіденційність яких захищається з метою усунення небезпеки завдання шкоди цим інтересам [59, с. 13].

Дискусійне визначення поняття таємниця надав В. А. Мазуров. На думку вченого, таємниця – це охоронювані законом конфіденційні та секретні відомості у галузі приватного життя громадян, у підприємницькій, фінансовій, політичній, економічній, військовій, а також в інших сферах життя, відомі або довірені певному колу осіб через їх професійні, службові та інші обов’язки, незаконне одержання, використання, розголошення яких заподіює шкоду або створює загрозу заподіяння шкоди правам і законним інтересам громадян, суспільства, держави, та тягне настання відповідальності згідно з чинним законодавством [56, с. 56]. Автор, поділяє інформацію на конфіденційну й секретну, з чим неможливо погодитись внаслідок того, що термін «секретний» є рівнозначним терміну «таємний», і вживаються вони на позначення одного явища – таємниці. В. Г. Лісогор зауважує, що терміни «таємниця», «конфіденційна інформація», «секрет» є рівнозначними. Відмінність між таємницею й конфіденційною інформацією, пояснює автор, полягає у тому, що в юридичній науці таємниця передбачає наявність правового режиму існування інформації [55, с. 9].

А.А. Рожнов зазначає, що конфіденційна інформація має особливість – не змінюючи фактичного змісту, вона може одночасно належати до різних категорій відомостей з обмеженим доступом, щодо яких діють особливі правові режими використання та захисту інформації [78]. Так, персональні дані фізичної особи належать до предмету різних таємниць, існування яких забезпечено окремими правовими режимами (банківська, слідча, лікарська тощо).

Таємниця виникає через заборону відкритого доступу до певної інформації, покликана запобігти настанню негативних наслідків незаконного отримання, використання й розголошення інформації. Ю. С. Пилипенко зауважує, що знання та відомості, які традиційно охороняються в якості таємниці, передбачають потенційну можливість їх стрімкого поширення [65, с. 19-24]. В. І. Смолькова слушно зазначає, що сутність будь-якої таємниці полягає у тому, що предмет таємниці утворюють відомості, які не призначені для широкого кола осіб, розголошення яких може спричинити настання небажаних наслідків для зберігачів і користувачів таємниці [88]. Отже, таємницю доцільно розглядати як певну інформацію щодо якої, або на захист якої, утворилися правовідносини. Ці відносини ґрунтуються на довірі і впевненості суб’єкта в тому, що інформація не стане, попри його волю, надбанням сторонніх осіб, а отже, мають соціальну значущість, у зв’язку з чим, суворо регламентовані сукупністю норм – правових і етичних [65, с. 19-24]. Так, кримінальні процесуальні норми пов’язані з нормами моралі. Відображення моральних норм у конкретних процедурах розслідування називають моральними засадами, зокрема, не можна примушувати до розголошення таємниці сповіді чи адвокатської таємниці, або для забезпечення інтересів розслідування його учасників, слідчий повинен вживати заходи із попередження розголошення даних досудового розслідування [79, с.14].

В.І. Смолькова пише, що таємниця виникає у двох галузях суспільного життя – соціальній і правовій. І таємниця є «соціально-правовим інститутом». Як соціально-правовий інститут, таємниця є нормативно-ціннісною системою, зі стійким комплексом правил, принципів, настанов, динамічністю функцій, що організують людську діяльність. Специфіка цих відносин, зумовлює виокремлення сукупності юридичних норм у міжгалузевий правовий інститут [88].

Таким чином, таємниця, як правовий інститут, надає певній галузі суспільних відносин посиленого захисту внаслідок істотної значущості останньої для особи, суспільства чи держави, або у зв’язку з особливою делікатністю чи таємничістю певних відносин. Регулювання цих правовідносин забезпечується галузевим законодавством (адміністративним, цивільним, господарським, сімейним, інформаційним, тощо), а у випадках його порушення, застосовують кримінально-правові норми. Проте таємниці потрапляють у сферу кримінального судочинства не лише через учинення кримінальних посягань щодо них, але й внаслідок здійснення кримінальної процесуальної діяльності з розкриття і розслідування різних злочинів. Є непоодинокими випадки, коли службові особи, використовуючи обґрунтування – «забезпечення інтересів встановлення істини у кримінальному проваджені», не надають інформацію, проводять закриті судові засідання або ж, навпаки, розголошують дані досудового розслідування чи судового розгляду, завдаючи шкоди інтересам особи або авторитету кримінального судочинства. З метою попередити ці негативні прояви, закон визначає підстави, умови та порядок обмеження гласності кримінального процесу, а також умови і порядок оголошення відомостей, що становлять таємницю [57, с. 130]. У процесі кримінальної процесуальної діяльності утворюються таємниця досудового розслідування, адвокатська таємниця, таємниця наради суддів, «таємниці джерела доказів», яка у зв’язку з проблемами забезпечення безпеки свідків і потерпілих обговорюється вченими [88]. Інформація з обмеженим доступом захищається кримінальними процесуальними нормами.

Суспільну значущість має не лише інформація, але й правовий режим збереження таємниці який, за зауваженням Ю. С. Пилипенка, є визнаним соціальним благом [65, с. 19-24]. Особливою рисою інформації є те, що не змінюючи свого фактичного змісту, вона може одночасно охоронятись декількома правовими режимами. У такому випадку один правовий режим таємниці не трансформується в інший, а одна й та сама інформація додатково до першого набуває другий (третій і т.д.) правовий режим таємниці, які мають власну цінність і призначення. Слушно пише Д. В. Огородов, що якщо одна інформація може одночасно охоронятися різними правовими режимами, це не означає, що режими таємниць включаються один до одного. Слід розрізняти співвідношення правових режимів інформації та процеси їх взаємодії. Зв’язок режимів втілюється у їх взаємодії, а не поглинанні режимів [63, с. 152].