Кримінальна відповідальність за розголошення таємниці в Україні

Кримінальна відповідальність за розголошення таємниці в Україні

 

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП.. 3

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА РОЗГОЛОШЕННЯ ТАЄМНИЦІ 8

1.1. Поняття таємниці 8

1.2. Класифікація кримінальних правопорушень, які посягають на таємницю 13

РОЗДІЛ 2. КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА РОЗГОЛОШЕННЯ ТАЄМНИЦІ В УКРАЇНІ 21

2.1. Кримінальна відповідальність за розголошення лікарської таємниці 21

2.2. Кримінальна відповідальність за розголошення таємниці усиновлення. 32

2.3. Кримінальна відповідальність за розголошення комерційної таємниці 42

2.4. Кримінальна відповідальність за розголошення державної таємниці 55

2.5. Кримінальна відповідальність за розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю.. 65

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАХИСТУ ВІД РОЗГОЛОШЕННЯ ТАЄМНИЦІ В УКРАЇНІ 73

3.1. Проблемні питання правово регулювання обігу та захисту інформації з обмеженим доступом (таємниці) 73

3.2. Шляхи вдосконалення кримінальної відповідальності за розголошення таємниці в Україні 82

3.3. Досвід країн Східної Європи у сфері охорони державної таємниці 85

ВИСНОВКИ.. 96

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 100

 

Список умовних скорочень

 

 

КК України – Кримінальний кодекс України

КПК України – Кримінальний процесуальний України

СК України – Сімейний кодекс України

ЦК України – Цивільний кодекс України

ППВСУ – Пленум Верховного Суду України

РАЦС – Орган державної реєстрації актів цивільного стану

ООН – Організація об’єднаних націй

ЮНІСЕФ – Дитячий фонд Організації об’єднаних націй

КМУ – Кабінет Міністрів України

 

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Забезпечення інформаційної безпеки в усі часи було одним із найважливіших напрямів діяльності держави. В наш час – час переходу від постпромислового до інформаційного суспільства – проблема захисту інформації стає надзвичайно актуальною.

Ця проблема ускладнюється не лише тим, що інформація в наші часи набула ознак індустрії, її збиранням, переробкою та розповсюдженням займаються мільйони людей, а головним чином тому, що реалізація механізмів захисту інформації з обмеженим доступом відбувається тепер в умовах демократизації суспільства, боротьби за цивільні права та свободу доступу до інформації. Це потребує високої правової культури від тих, хто покликаний на практиці забезпечувати належний захист інформації з обмеженим доступом. Розбудова правової держави, що відбувається на фоні трансформації українського суспільства від постіндустріального до інформаційного, потребує створення ефективного механізму охорони та захисту суспільних відносин у сфері обігу інформації. Надійність такого механізму забезпечується як технічними, так і правовими заходами, що зосереджені в нормах чинного законодавства.

В системі правового забезпечення обігу інформації особливого значення набуває інститут кримінальної відповідальності, який виступає дієвим засобом охорони і захисту інформаційних правовідносин і спрямований на боротьбу з кримінальними правопорушеннями в інформаційній сфері. Дослідження кримінальної відповідальності за розголошення таємниці в Україні стає особливо актуальним в умовах сучасного реформування законодавства, збільшення доступу до банківської таємниці та нових викликів захисту державної таємниці в розрізі збройного конфлікту з Росією.

Науково-теоретичною основою виконання дослідження є роботи О.Ф. Бантишев, К.І. Бєляков, Г.В. Виноградова, В.О. Глушков, С.В. Дрьомов, С.В. Дьяков, М.П. Карпушин, М.В. Карчевський, В.А. Ліпкан, А.І. Марущак, О.Є. Остапен-ко, О.С. Самойлова, Є.В. Сіра, Є.Ф. Тищенко, Н.А. Савінова, К.Г. Фітісенко, О.О. Шамсутдінов, В.М. Шлапаченко та інші дослідники.

Нормативно-правовою базою дослідження є Конституція України, Кримінальний кодекс України, Кримiнaльний прoцесуaльний кoдекс Укрaїни, Зaкoн Укрaїни «Прo iнфoрмaцiю», Закон України «Про державну таємницю», Закон України «Про основи національної безпеки», Закон України «Про банки і банківську діяльність», Закон України «Про доступ до публічної інформації», Закон України «Про Службу безпеки України» та інші закони та підзаконні акти.

Емпіричну базу виконання дослідження складають дані Міністерства внутрішніх справ з статистичного узагальнення злочинів, які посягають на державну таємницю.

Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, які виникають в разі розголошення таємниці, яка захищена кримінальним законом.

Предметом дослідження є положення інституту кримінальної відповідальності за розголошення таємниці в Україіні.

Мета і завдання дослідження. Мета даної роботи полягає у комплексному дослідженні інституту кримінальної відповідальності за розголошення таємниці в Україні, а також пошук шляхів його вдосконалення.

Відповідно до поставленої мети поставлені наступні завдання:

· Дослідити поняття таємниці;

· Дати класифікацію кримінальних правопорушень, які посягають на таємницю;

· Проаналізувати кримінальну відповідальність за розголошення лікарської таємниці;

· Дослідити кримінальну відповідальність за розголошення таємниці усиновлення;

· Окреслити кримінальну відповідальність за розголошення комерційної таємниці;

· Проаналізувати кримінальну відповідальність за розголошення державної таємниці;

· Дати характеристику кримінальній відповідальність за розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю;

· Визначити проблемні питання правового регулювання обігу та захисту інформації з обмеженим доступом (таємниці);

· Окреслити шляхи вдосконалення кримінальної відповідальності за розголошення таємниці в Україні;

· Проаналізувати досвід країн Східної Європи у сфері охорони державної таємниці.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають сукупність загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання. Основним є загальнонауковий діалектичний метод, за допомогою якого кримінальна відповідальність за розголошення таємниці розглядається в єдності і взаємодії практичного змісту та юридичної форми. Використання методу системно-структурного аналізу дозволило визначити проблематику правового регулювання захисту таємниці в Україні. Застосування методу порівняльно-правового аналізу сприяло дослідженню законодавства країн Східної Європи у сфері захисту таємниці.

Наукова новизна та практичне значення отриманих результатів полягає у пропозиціях змін до нормативно-правових актів, які визначаються у підрозділі 3.2 «Шляхи вдосконалення кримінальної відповідальності за розголошення таємниці в Україні». Результати дослідження можуть бути використані в процесі оновлення законодавства, яке стосується лікарської, державної, військової таємниці, та в навчальному процесі, при підготовці курсу лекцій з дисципліни «Кримінальне право».

Апробація результатів дослідження. Дослідження автора щодо проблем та можливостей вдосконалення кримінальної відповідальності за розголошення таємниці в Україні може бути використане для участі в конференціях, круглих столах та публікаціях.

Cтpуктуpa poбoти. Диплoмнa poбoтa cклaдaєтьcя зi вcтупу, трьох poздiлiв, які пoдiлeнi нa 10 пiдpoздiлiв, висновків, cпиcку викopиcтaниx джерел. Oбcяг poбoти – 111 cтopiнок. Cпиcoк викopиcтaнoї лiтepaтуpи нaлiчує 101 найменування.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА РОЗГОЛОШЕННЯ ТАЄМНИЦІ

Поняття таємниці

 

Приховувати інформацію – це право та особлива свобода людини, що гарантована національним і міжнародним законодавством. Вітчизняне законодавство, яке регулює інформаційні правовідносини, стрімко розширюється. Проте кількість законодавчих актів, пише В. А. Ліпкан, не завжди корелюється з ефективністю правового регулювання названих відносин [53, с. 39]. Так, законодавчо не визначено поняття та ознаки, як інформації з обмеженим доступом, так і професійної таємниці, але згадується близько двадцяти таємниць, якість правового регулювання яких різниться. Наукові джерела також позбавлені системності у тлумаченні інституту інформації з обмеженим доступом та окремих таємниць [53, с. 51-52]. Це актуалізує дослідження проблеми окремо на доктринальному та законодавчому рівнях.

Доктринальне дослідження розпочнемо з етимологічного аналізу терміну «таємниця». У тлумачному словнику української мови таємниця визначається, як:

1) те, що приховується від інших, відоме не всім, секрет;

2) те, що не підлягає розголошенню; це відомості, знання про щось, способи досягнення чого-небудь, невідомі іншим;

3) те, що не пізнане, не стало відомим або ще не доступне пізнанню; прихована внутрішня сутність явища, предмета; прихована причина» [36, с. 374].

Тлумачні словники російської мови визначають таємницю, як: 1) щось нерозгадане, ще не пізнане; щось приховане від інших, відоме не всім, секрет [64, с. 785]; 2) все приховане, невідоме, не пізнане, щось потай збережене, щось сховане від будь-кого з наміром, приховати [38, с. 148].

Наукові джерела не містять єдиного розуміння сутності таємниці, як явища соціально-правової дійсності. Таємниця, пише О. О. Фатьянов, це щось не пізнане, приховане від людського розуміння; сфера об’єктивної дійсності, що прихована від нашого сприйняття або розуміння [94, с. 46]. Проте визначення таємниці, як певної «сфери об’єктивної дійсності», є занадто абстрактним і потребує конкретизації її сутністних сторін. Так, Д. В. Огородов виокремлює в таємниці три аспекти, зокрема: 1) певна інформація з обмеженим доступом щодо якої утворились правовідносини; 2) сукупність правових норм, що регулюють відносини в інформаційній сфері (правовий інститут); 3) вид правового режиму інформації [63, с. 132].

Н. В. Коробцова зазначає, що таємниця – це рід відомостей, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди інтересам її власника. У кожному разі йде мова про інформацію конфіденційного характеру, доступ до якої можливий лише за згодою її власника, або внаслідок розпоряджень закону [50, с. 36]. Відповідно, таємниця захищає інформацію, яка за своїм характером не є загальновідомою. В. І. Смолькова зауважує, що таємниця є захищений законом блок таємної чи конфіденційної інформації (відомостей), що відомий або довірений вузькому колу суб’єктів, через виконання службових, професійних, інших обов’язків, або окремих доручень, розголошення якої спричиняє юридичну відповідальность [88]. О. Є. Маслов пояснює, що таємницею є відомості, що відображають надзвичайно важливі інтереси вузького кола суб’єктів (осіб, організацій, держави), конфіденційність яких захищається з метою усунення небезпеки завдання шкоди цим інтересам [59, с. 13].

Дискусійне визначення поняття таємниця надав В. А. Мазуров. На думку вченого, таємниця – це охоронювані законом конфіденційні та секретні відомості у галузі приватного життя громадян, у підприємницькій, фінансовій, політичній, економічній, військовій, а також в інших сферах життя, відомі або довірені певному колу осіб через їх професійні, службові та інші обов’язки, незаконне одержання, використання, розголошення яких заподіює шкоду або створює загрозу заподіяння шкоди правам і законним інтересам громадян, суспільства, держави, та тягне настання відповідальності згідно з чинним законодавством [56, с. 56]. Автор, поділяє інформацію на конфіденційну й секретну, з чим неможливо погодитись внаслідок того, що термін «секретний» є рівнозначним терміну «таємний», і вживаються вони на позначення одного явища – таємниці. В. Г. Лісогор зауважує, що терміни «таємниця», «конфіденційна інформація», «секрет» є рівнозначними. Відмінність між таємницею й конфіденційною інформацією, пояснює автор, полягає у тому, що в юридичній науці таємниця передбачає наявність правового режиму існування інформації [55, с. 9].

А.А. Рожнов зазначає, що конфіденційна інформація має особливість – не змінюючи фактичного змісту, вона може одночасно належати до різних категорій відомостей з обмеженим доступом, щодо яких діють особливі правові режими використання та захисту інформації [78]. Так, персональні дані фізичної особи належать до предмету різних таємниць, існування яких забезпечено окремими правовими режимами (банківська, слідча, лікарська тощо).

Таємниця виникає через заборону відкритого доступу до певної інформації, покликана запобігти настанню негативних наслідків незаконного отримання, використання й розголошення інформації. Ю. С. Пилипенко зауважує, що знання та відомості, які традиційно охороняються в якості таємниці, передбачають потенційну можливість їх стрімкого поширення [65, с. 19-24]. В. І. Смолькова слушно зазначає, що сутність будь-якої таємниці полягає у тому, що предмет таємниці утворюють відомості, які не призначені для широкого кола осіб, розголошення яких може спричинити настання небажаних наслідків для зберігачів і користувачів таємниці [88]. Отже, таємницю доцільно розглядати як певну інформацію щодо якої, або на захист якої, утворилися правовідносини. Ці відносини ґрунтуються на довірі і впевненості суб’єкта в тому, що інформація не стане, попри його волю, надбанням сторонніх осіб, а отже, мають соціальну значущість, у зв’язку з чим, суворо регламентовані сукупністю норм – правових і етичних [65, с. 19-24]. Так, кримінальні процесуальні норми пов’язані з нормами моралі. Відображення моральних норм у конкретних процедурах розслідування називають моральними засадами, зокрема, не можна примушувати до розголошення таємниці сповіді чи адвокатської таємниці, або для забезпечення інтересів розслідування його учасників, слідчий повинен вживати заходи із попередження розголошення даних досудового розслідування [79, с.14].

В.І. Смолькова пише, що таємниця виникає у двох галузях суспільного життя – соціальній і правовій. І таємниця є «соціально-правовим інститутом». Як соціально-правовий інститут, таємниця є нормативно-ціннісною системою, зі стійким комплексом правил, принципів, настанов, динамічністю функцій, що організують людську діяльність. Специфіка цих відносин, зумовлює виокремлення сукупності юридичних норм у міжгалузевий правовий інститут [88].

Таким чином, таємниця, як правовий інститут, надає певній галузі суспільних відносин посиленого захисту внаслідок істотної значущості останньої для особи, суспільства чи держави, або у зв’язку з особливою делікатністю чи таємничістю певних відносин. Регулювання цих правовідносин забезпечується галузевим законодавством (адміністративним, цивільним, господарським, сімейним, інформаційним, тощо), а у випадках його порушення, застосовують кримінально-правові норми. Проте таємниці потрапляють у сферу кримінального судочинства не лише через учинення кримінальних посягань щодо них, але й внаслідок здійснення кримінальної процесуальної діяльності з розкриття і розслідування різних злочинів. Є непоодинокими випадки, коли службові особи, використовуючи обґрунтування – «забезпечення інтересів встановлення істини у кримінальному проваджені», не надають інформацію, проводять закриті судові засідання або ж, навпаки, розголошують дані досудового розслідування чи судового розгляду, завдаючи шкоди інтересам особи або авторитету кримінального судочинства. З метою попередити ці негативні прояви, закон визначає підстави, умови та порядок обмеження гласності кримінального процесу, а також умови і порядок оголошення відомостей, що становлять таємницю [57, с. 130]. У процесі кримінальної процесуальної діяльності утворюються таємниця досудового розслідування, адвокатська таємниця, таємниця наради суддів, «таємниці джерела доказів», яка у зв’язку з проблемами забезпечення безпеки свідків і потерпілих обговорюється вченими [88]. Інформація з обмеженим доступом захищається кримінальними процесуальними нормами.

Суспільну значущість має не лише інформація, але й правовий режим збереження таємниці який, за зауваженням Ю. С. Пилипенка, є визнаним соціальним благом [65, с. 19-24]. Особливою рисою інформації є те, що не змінюючи свого фактичного змісту, вона може одночасно охоронятись декількома правовими режимами. У такому випадку один правовий режим таємниці не трансформується в інший, а одна й та сама інформація додатково до першого набуває другий (третій і т.д.) правовий режим таємниці, які мають власну цінність і призначення. Слушно пише Д. В. Огородов, що якщо одна інформація може одночасно охоронятися різними правовими режимами, це не означає, що режими таємниць включаються один до одного. Слід розрізняти співвідношення правових режимів інформації та процеси їх взаємодії. Зв’язок режимів втілюється у їх взаємодії, а не поглинанні режимів [63, с. 152].

 

ВИСНОВКИ

Проведений аналіз норм чинного кримінального законодавства засвідчив, що інститут кримінальної відповідальності є дієвим правовим засобом забезпечення охорони та захисту інформаційних відносин, які відображають сформовані комунікативні зв’язки суспільства щодо реалізації наявних інформаційних потреб.

На сьогодні вітчизняне кримінальне законодавство містить значну кількість нормативних приписів, якими визначаються підстави виникнення та настання відповідальності за порушення встановленого законом порядку створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони та захисту інформації. Злочини у сфері обігу інформації можна класифікувати за такими групами: (1) Злочини, що посягають на врегульовані законом суспільні відносини у сфері обігу інформації з обмеженим доступом та іншої інформації, що охороняється законом. (2) Злочини, що посягають на врегульовані законом суспільні відносини у сфері технічного захисту інформації. (3) Злочини, що посягають на врегульовані законом суспільні відносини у сфері інформаційно-психологічної безпеки особи та суспільства.

Запропонована класифікація має доволі умовний характер і не позбавлена можливості її подальшого обговорення у наукових колах. Водночас, очевидним є факт ідентичності форм об’єктивної сторони злочинів у сфері обігу інформації та загроз інформаційній безпеці людини, суспільства і держави. До числа наявних та потенційно можливих явищ і чинників, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України в інформаційній сфері, закон відносить:

· прояви обмеження свободи слова та доступу до публічної інформації;

· поширення засобами масової інформації культу насильства, жорстокості, порнографії;

· комп’ютерну злочинність та комп’ютерний тероризм;

· розголошення інформації, яка становить державну таємницю, або іншої інформації з обмеженим доступом, спрямованої на задоволення потреб і забезпечення захисту національних інтересів суспільства і держави;

· намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації.

З огляду на зазначене, вбачається доцільним об’єднання в окремому розділі Особливої частини КК України злочинів у сфері обігу інформації, родовим об’єктом яких виступатиме інформаційна безпека людини, держави і суспільства. Такий підхід забезпечить системний підхід у визначенні кола потенційних і реальних загроз інформаційній безпеці, та сприятиме довершеності положень кримінального законодавства України.

Таємниця – це охоронювані законом конфіденційні та секретні відомості у галузі приватного життя громадян, у підприємницькій, фінансовій, політичній, економічній, військовій, а також в інших сферах життя, відомі або довірені певному колу осіб через їх професійні, службові та інші обов’язки, незаконне одержання, використання, розголошення яких заподіює шкоду або створює загрозу заподіяння шкоди правам і законним інтересам громадян, суспільства, держави, та тягне настання відповідальності згідно з чинним законодавством. Норми Особливої частини КК України закріплюють понад 50 складів злочинів, що посягають на встановлений законом порядок створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони та захисту інформації.

Кримінальний кодекс встановлює покарання за розголошення наступних таємниць:

· за розголошення лікарської таємниці;

· за розголошення таємниці усиновлення;

· за розголошення комерційної таємниці;

· за розголошення державної таємниці;

· за розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю.

В рамках удосконалення правового регулювання кримінальної відповідальності за розголошення таємниці, автор пропонує:

· внесення змін до ст.ст. 132, 145 Кримінального кодексу України в частині підвищення розмірів санкцій за незаконне розголошення лікарської таємниці;

· прийняття відповідного закону, яким виключити частину третю статті 285 Цивільного кодексу і частину третю статті 39 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», оскільки вони суперечать частині першій статті 285 Цивільного кодексу України і частині першій статті 39 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»;

· прийняття відповідних змін до законодавства України, які б містили визначення поняття «лікарська таємниця» (ст. 40 «Лікарська таємниця» Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» не містить такого визначення);

· в рамках удосконалення кримінальної відповідальності за розголошення комерційної таємниці, доцільно запропонувати нові редакції ст.ст. 231 та 232 КК: «ст. 231. Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю. Збирання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, тобто умисне вчинення дій, спрямованих на отримання таких відомостей, з метою їх незаконного розголошення чи використання, а також незаконне розголошення чи використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду, – караються штрафом від трьох тисяч до восьми тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; ст. 232. Розголошення комерційної або банківської таємниці. Незаконне розголошення комерційної або банківської особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб'єкту, – карається штрафом від п’яти до восьми тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років».

З урахуванням досвіду країн Європи вважається за доцільне створення в державі єдиного національного органу безпеки інформаційної сфери, який діяв би у складі СБУ, або створення окремого державного органу з покладанням на нього функцій упровадження стандартів безпеки інформації та здійснення загального контролю за дотриманням вимог національного законодавства у сфері охорони інформації з обмеженим доступом.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.

2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26 – Ст.131.

3. Зaкoн Укрaїни «Прo друкoвaнi зaсoби мaсoвoї iнфoрмaцiї (пресу) в Укрaїнi» вiд 16.11.1992. // Вiдoмoстi Верхoвнoї Рaди Укрaїни. – 1993. – № 1. – Ст.1.

4. Кримiнaльний прoцесуaльний кoдекс Укрaїни вiд13.04.2012. // Вiдoмoстi Верхoвнoї Рaди Укрaїни. – 2013. – № 9-13. – Ст.88.

5. Кoдекс Укрaїни прo aдмiнiстрaтивнi прaвoпoрушення вiд 07.12.1984. // Вiдoмoстi Верхoвнoї Рaди Укрaїни. – 1984. – № 51. – Ст.1122.

6. Зaкoн Укрaїни «Прo iнфoрмaцiю» вiд 02.10.1992. // Вiдoмoстi Верхoвнoї Рaди Укрaїни. – 1992. – № 48. – Ст.650.

7. Зaкoн Укрaїни «Прo нaукoвo-технiчну iнфoрмaцiю» вiд 25.06.1993. // Вiдoмoстi Верхoвнoї Рaди Укрaїни. – 1993. – № 33. – Ст.345.

8. Закон України «Про державну таємницю» від 21.01.1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 16. – Ст. 93.

9. Закон України «Про основи національної безпеки» від 19.06.2003. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №39. – Ст. 351.

10. Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23.12.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 11. – Ст. 51.

11. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19.11.1992. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 4. – Ст. 19.

12. Cімейний кодекс України від10.01.2002. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 21-22. – Ст. 135.

13. Господарський кодекс України від16.01.2003. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18-22. – Ст. 144.

14. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 5-6. – Ст. 30.

15. Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 24. – Ст. 207.

16. Цивільний процесуальний кодекс України від18.03.2004. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40-42. – Ст. 492.

17. Цивільний кодекс від16.01.2003. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – Ст. 356.

18. Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011. // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 32. – Ст. 314.

19. Закон України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 22-23. – Ст. 194.

20. Закон України «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 9. – Ст. 108.

21. Закон України «Про Службу безпеки України» від 25.03.1992. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – Ст. 382.

22. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011. // Відомості Верховної Ради України. – 2012. – № 16. – Ст. 146.

23. Укaз Президентa Укрaїни «Про Положення про технiчний зaхист iнформaцiї в Укрaїни» вiд 27 вересня 1999 р. № 1229/99. // Офiцiйний вiсник Укрaїни. – 1999. – № 39. – Ст. 28.

24. Указ Президента України «Про стратегію національної безпеки України» від 12 лютого 2007 р. // Офіційний вісник України. – 2007. – № 11. – Ст. 1.

25. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення» від 28 серпня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 36. – Ст. 14.

26. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію» від 27 листопада 1998 р. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 48. – Ст. 31.

27. Наказ Служби Безпеки України «Про затвердження Зводу відомостей, що становлять державну таємницю» від 12.08.2005. // Офіційний вісник України. – 2005. – №134. – Ст.172.

28. Наказ Міністерства Оборони України «Про Інструкцію про порядок доступу на об’єкти Збройних сил України осіб, які забезпечують виконання заходів і робіт згідно з міжнародними договорами України» від 12.03.2003. // Офіційний вісник України. – 2003. – №13. – Ст.197.

29. Абадаш А. Охрана государственной тайни: законодательство Украйни и международньїй опит / А. Абадаш II Юстиниан. – 2014. -№14.-5. 3-7.

30. Анучкова М.В. До питання про захист лікарської таємниці за Кримінальним кодексом України // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – 2015. – Вип. 40. – С. 404-413.

31. Бабін І. І. Правове регулювання податкової таємниці за законодавством України. / І.І. Бабін // Науковий вісник Чернівецького університету. – 2012. – Вип. 618. – С.98-101.

32. Берзін П.С. Злочинні наслідки: поняття, основні різновиди, кримінально-правове значення: монографія. / П.С. Берзін. – К.: Дакор, 2009. – 736 с.

33. Берназ В. Д. Нові можливості захисту прав особи у кримінальному проваджені на підставі угод як напрям гуманізації кримінальної юстиції / В. Д. Берназ, Ю. В. Меркулова // Психологія правоохоронної діяльності. – 2013. – № 2. – С. 165175.

34. Бірюков В. В. Теоретичні основи інформаційно-довідкового забезпечення розслідування злочинів: монографія. / В. В. Бірюков / Луган. держ. ун-т внутр.справ ім. Е.О. Дідоренка. – Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2009. – 664 с.

35. Васильев А. Н. Предмет, система и теоретические основи криминалистики: монографія. / А. Н. Васильев, Н. П. Яблоков. – М.: Моск. гос. ун-т, 1984. – 144 с.

36. Веліканов С. В. Концептуальні підходи до формування криміналістичної характеристики злочинів / С. В. Веліканов // Реформування судових і правоохоронних органів України: проблеми та перспективи: матеріали наук.-практ. конф., 14 трав. 2015 р. – 2015. – С. 374-376.

37. ДадеркоЛ. Ф. Кримінальна відповідальність за розголошення державної таємниці. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vestnik-pravo.mgu.od.ua/archive/juspradenc6-2-2/21.pdf

38. Даль В. И. Толковьій словарь живого великорусского язика: в 4 т. / В. И. Даль. – М.: ГИС, 1956. – Т. 4. – 1956. – 683 с.

39. Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) підтримує скасування таємниці всиновлення в Україні [Електронний ресурс].// Україна без сиріт. – Режим доступу: http://www.unicef.org/ukraine/ukr/media_20680.html

40. Дудоров О.О. Злочини у сфері господарської діяльності: кримінально-правова характеристика: монографія. / О.О. Дудоров. – К.: Юридична практика, 2013. – 923 с.

41. Заварза Т. В. Проблеми збереження лікарської таємниці // Медичне право України: проблеми становлення та розвитку: Матер. Всеукр. наук.-практ. конф. – Львів, 2007. – С. 143-146.

42. Закон Зстонской Республики «О государственной тайне» от 22.10.1997 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://estonia.news-city.info/docs/sistemsr/dok_iegiso.htm

43. Закон Латвийской Республики «О государственной тайне» от 29 октября 1996 г [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://lib.rada.gov.ua/static/LIBRARY/catalog/law/latv_tajna.html

44. Закон Литовской Республики «О государственной и служебной тайне» [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://lib.rada.gov.ua/static/LIBRARY/catalog/law/lit_taemniz.html

45. Закон Республики Молдова «О государственной тайне» от 27.11.2008 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://lex.justice.md/ru/330847/

46. Закон України «Про доступ до публічної інформації»: Науково-практичний коментар (видання ініційоване Комітетом Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації і рекомендоване для використання в адміністративній та судовій практиці) І Р. Головенко, Д. Котляр, О. Нестеренко. – К.: Фундація «Центр суспільних медіа», 2012. – 335 с.

47. Інформаційна безпека: організ,аційно-правові основи: Навч. посібник. / Кормич Б.А.-К.: Кондор, 2014.-384с.

48. Карпенко Л. Особенности уголовной ответственности за разглашение врачебной тайньї: сравнительно-правовой анализ // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 10. – С. 113-116.

49. Кони А. Ф. Собрание сочинений / Кони А.Ф. – М.: Юрид. лит., 1967. – Т. 4. – 544 с.

50. Коробцова Н. В. Цивільно-правова охорона таємниць особистого життя людини: монография. / Н. В. Коробцова. – Х.: Вид. Дім «ІНЖЕК», 2015. – 152 с.

51. Кпимчук С. Проведення порівняльного аналізу законодавства у сфері інформації з обмеженим доступом України та країн-членів НАТО/С. Кпимчук// Юридичний радник. – 2015. – №11.-С. 9-16.

52. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2 т. / за заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, В. І. Борисова, В. І. Тютюгіна. – 5-те вид., допов. – Х.: Право, 2013. Т. 2: Особлива частина. / Ю. В. Ба у лін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін. – 2013. – 1040 с.

53. Кузьмічова Є.В. Лікарська таємниця у кримінальному процесі України – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.uris-c.com.ua/2013/10/11/%D0%BB%D1%96%D0%BA% A-%D1%80/

54. Ліпкан В. А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом в Україні: монографія / В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / За заг. ред. В. А. Ліпкана. – К.: ФОП О. С. Ліпкан, 2013. – 344 с.

55. Лісогор В. Г. Криміналістичне забезпечення збереження таємниці досудового слідства: наук.-практич. посібник / В. Г. Лісогор; Міністерство внутрішніх справ України. Юридична академія. – Д.: Юридична академія Міністерства внутрішніх справ, 2005. – 156 с.

56. Мазуров В. А. Тайна: государственная, коммерческая, банковская, частной жизни. Уголовно-правовая защита: учеб. пособ. / В. А. Мазуров. – М.: Дашков и Ко, 2013. – 156 с.

57. Макарова З. В. Гласность уголовного процесса: монография. / З. В. Макарова. – Челябинск: ЧГТУ, 2013. – 177 с.

58. Марущак А. І. Інформаційна безпека банківської установи: структура та система забезпечення: тез. доп. міжнар. наук-практ.конф. (м. Севастополь, 1-2 жовтня 2010 року) / Державний вищий навчальний заклад «Українська академія банківської справи Національного банку України». – Суми: ДВНЗ «УАБС НБУ», 2010. – 208 с.

59. Маслов А. Е. Следственная тайна как средство преодоления противодействия расследованию: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.09 / А. Е. Маслов; Воронеж. гос. ун-т. – Воронеж, 2011. – 24 с. 139

60. Музика А. А. Предмет злочину: теоретичні основи пізнання: монографія / А. А. Музика, Є. В. Лащук. – К.: ПАЛИВОДА А. В., 2011. – 192 с.

61. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / [П.П. Андрушко та ін.]; за ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. – К.: Дакор, 2008. – 1428 с.

62. Носік Ю.В. Права на комерційну таємницю в Україні (цивільно-правовий аспект): дис...канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 / Ю.В. Носік. – К., 2006. – 221 с.

63. Огляд новел кримінального законодавства у сфері комп'ютерно-інформаційних злочинів / Носік Ю.В. // Третя науково-технічна конференція "Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні". Тези доповідей. – К. – 2013. – С. 27 – 29.

64. Огородов Д. В. Правовьіе отношения в информационной сфере: дис.... кан. юрид. наук: 12.00.14 / Д. В. Огрородов; РАН Ин-т государства и права. – М., 2012 – 241 с.

65. Ожегов С. И. Словарь русского язьїка: 70000 слов / С. И. Ожегов; под ред. Н. Ю. Шведова. – 23-е изд., испр. – М.: Рус. яз., 1991. – 915с.

66. Пилипенко Ю. С. Общее теоретические аспекты института тайны / Ю.С Пилипенко. // Г осударство и право.- 2009. – №7. – С. 19-24.

67. Позиція громадських організацій щодо таємниці всиновлення [Електронний ресурс]. // Ресурсний центр ГУРТ. – Режим доступу: http://sirotstvy.net/ua/press_centre/news/727.html?pg=27

68. Право інтелектуальної власності: Акад. курс: підруч. Для сутю вищих навч. закладів. / О.П.Орлюк, Г.О.Андрощук, О.Б Бутнік-Сіверський. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2014. – 696с.

69. Право на комерційну таємницю в Україні: Монографія. – К.: КНТ, 2007. – 240с.

70. Право на правду: Чи потрібне скасування таємниці усиновлення? [Електронний ресурс]. // Жіночий консорціум України. – Режим доступу: http://for-ua.com/comments/2013/02/25/101004.html

71. Правові засади захисту комерційної таємниці в Україні. / Берлач А.І. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Npnau/Yur/2009_3/fails/9_Berlach.pdf

72. Радутний О.Е. Кримінальна відповідальність за незаконне збирання, використання та розголошення відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю: монографія / О.Е. Радутний. – X.: Ксілон, 2008. – 202 с.

73. Резникова А. И. Использование профессиональных тайн в уголовном производстве: криминалистические и этические проблемы / А. И. Резникова // Проблемы предупреждения и расследования преступлений: прошлое и настоящее. Профессору Геннадию Федоровичу Горскому посвящается / под. ред. В. А. Панюшкина; Воронежский государственный университет. – Воронеж: Издательский дом ВГУ, 2014. – С. 623–638.

74. Резникова А. И. Сохранность тайны досудебного расследования как необходимое условие противодействия организованной преступности / А. И. Резникова // Криміналістика та судова експертиза: наука, навчання, практика: зб. наук. пр. у 2-х т. – Х.: Видавнича агенція «Апостіль», 2014. – Т. 2. – С. 69–80.

75. Резнікова Г. І. Професійна та службова таємниці: питання визначення 20 та співвідношення категорій / Г. І. Резнікова // Правова доктрина – основа формування правової системи держави: матер. міжнар. наук.-практ. конф., присвяченої 20-ти річчю заснування Нац. акад. прав. наук України та обговоренню п’яти томної монографії «Правова доктрина України», Харків, 20-21 листоп. 2013 р. – Х.: Право, 2013. –С. 959–962.

76. Резнікова Г. І. Щодо визначення професійної таємниці судового експерта / Г. І. Резнікова // Актуальні питання судової експертизи та криміналістики: матер. міжнар.