Основи кримінального права України

Поняття, принципи, система та функції кримінального права; основні інститути кримінального права; характеристика чинного Кримінального кодексу України; поняття злочину та складу злочину; стадії вчинення злочину; співучасть у злочині і добровільна відмова від вчинення злочину; поняття та ознаки кримінального покарання; види кримінальних покарань; особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх; вік кримінальної відповідальності та злочини, за які встановлена кримінальна відповідальність неповнолітніх

§ 1. Основні поняття і система кримінального права України. Функції та принципи кримінального права

Кримінальне право — одна з галузей права. Ним іменують усі закони, в яких містяться положення цієї галузі права. Під кримінальним правом розуміють також і науку, тобто теорію кримінального права, систему його вчень, зокрема, вчення про злочин, вчення про склад злочину, вчення про покарання, вчен­ня про кримінальну відповідальність за конкретні злочини тощо.

Норми кримінального права — це правові приписи, у яких йдеться про засади й принципи кримінальної відповідальності, а також формулюються ознаки злочинів. Ці норми є загально­обов'язковими. Здебільшого вони виступають як норми-забо-рони, як пересторога від злочинних вчинків (злочинні дії або бездіяльність). За їх вчинення настає кримінальне покарання.

Кримінальне право — це так зване позитивне, або чинне, пра­во. В ньому точно фіксуються (встановлюються) ознаки зло­чинів і покарань за них. Чітка визначеність кримінального пра­ва є гарантією однакового й ефективного застосування його

г

646

Глава 18

Основи кримінального права України

647

 

норм. Ефективність застосування норм полягає у тому, щоб жоден винний у злочині не уникнув відповідальності й жоден невинний не був до неї притягнутий.

Кримінальні закони видаються тільки Верховною Радою України. Ніякі інші державні органи або посадові особи (навіть Президент України) не правомочні видавати норми криміналь­ного права. Тим самим це право відрізняється від інших галу­зей права (наприклад, норми цивільного права можуть вста­новлюватися урядом, а норми адміністративного права — навіть й органами місцевого самоврядування).

Кримінальне право має властивий тільки йому предмет і ме­тод правового регулювання — це метод правової охорони сус­пільних цінностей і відносин.

Злочин і покарання — дві головні інституції кримінального права. Відносини, що виникають у зв'язку з вчиненням злочи­ну і застосуванням за це певних покарань, становлять предмет кримінального права (перелік складів злочинів, їх відмежуван­ня один від одного тощо). Застосування покарання (його виду та розміру) до конкретної особи, яка вчинила злочин, є методом охорони відносин, що виникають у зв'язку з вчиненням цього злочину

Отже, кримінальне право має загальнообов'язкову норма­тивність, формальну визначеність і державну забезпеченість, а також властиві йому предмет і метод правового регулювання.

Таким чином, кримінальне право як галузь права являє собою сукупність (систему) юридичних норм (а по суті — законів), прийнятих Верховною Радою України, що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання застосо­вуються до осіб, що їх вчинили.

Основна функція кримінального права — охоронна. Воно охороняє відносини, що регулюються або виникають в інших галузях права. Регуляція суспільних відносин має сприяти їх розвитку та реалізації. Так, норми цивільного права регулюють відносини, що складаються у сфері власності. Норми фінансо­вого права регулюють відносини у сфері державних фінансів та податків. У кримінальному праві встановлюються каральні санкції за злочини проти власності, за злочини проти держав­них фінансів та проти порядку сплати податків.

В адміністративному праві регламентується порядок систе­ми управління в державі, а в кримінальному праві встановлю­ються каральні санкції за злочини, що спотворюють авторитет органів державної влади й місцевого самоврядування.

Охоронна функція кримінального права чітко виражена вже у ст. 1 КК, де сказано, що Кримінальний кодекс має своїм зав­данням охорону від злочинних посягань найбільш важливих соціальних цінностей: прав і свобод людини і громадянина, влас­ності, громадського порядку і громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України, забезпечення миру й безпеки людства, а також запобігання злочинам. У інших статтях ця функція має своє підтвердження¹.

Кримінальному праву властива також регулятивна функція, яка полягає в тому, що спеціальні норми кримінального права дозволяють державним органам не притягати особу до відпові­дальності або до виконання покарання забороняючи їй вчиню­вати суспільно небезпечні дії (бездіяльність), у той самий час вимагають правомірної поведінки після вчинення злочину. Нор­ми кримінального права зокрема регулюють поведінку людини у ризикованих ситуаціях. Це, наприклад, норма про необхідну оборону, що виключає відповідальність при правомірному за­хисті від злочинного посягання (ст. 36 КК), норми про звільнен­ня від кримінальної відповідальності (розділ IX Загальної час­тини), погашення і зняття судимості (статті 89—91). Деякі гро­мадяни виконують заборони кримінального закону, побоюючись відповідальності та покарання, але більшість громадян не вчи­няють злочинів тому, що їх поведінка в цілому є позитивною й правомірною. Тим самим кримінальне право виконує запобі-гальну функцію, про що свідчить недопущення порушення кри­мінально-правових норм свідомими громадянами.

Кримінальне право виключає так зване об'єктивне ставлення, тобто відповідальність за наслідки, що настали, без наявності вини. Які б тяжкі наслідки не потягло за собою діяння особи, кри­мінальна відповідальність виключається, поки не буде встанов­лено, що особа діяла винно (тобто умисно чи з необережності).

Кримінальному праву притаманний принцип особистої відпо­відальності. Суб'єктом злочину, тобто особою, яка може нести

¹ Див.: Хрестоматія з правознавства. — С. 644—309

648

Глава 18

Основи кримінального права України

649

 

кримінальну відповідальність, є лише фізична особа, яка обов'яз­ково є осудною й досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність (ст. 18 КК). Особистий характер відповідаль­ності полягає ще й у тому, що саме покарання має персональний, особистий характер і може застосовуватися лише до конкретної особи, яка визнана судом винною у вчиненні злочину.

Важливим принципом кримінального права також є прин­цип індивідуалізації кримінальної відповідальності й покаран­ня. Він вимагає, щоб і кримінальна відповідальність, і призна­чення покарання були максимально конкретизовані та індиві­дуалізовані, виходячи з конкретних обставин вчиненого злочину з урахуванням особи винного.

Отже, можна сказати, що кримінальне право як окрема га­лузь — це сукупність юридичних норм, що складають цілісну си­стему, структурні частини (підсистеми) якої пов 'язані між со­бою, мають певні юридичні, логічні та організаційні зв'язки.

§ 2. Характеристика Кримінального кодексу України. Структура кримінально-правової норми

Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. був прийнятий новий Кримінальний кодекс України, що набрав чинності з 1 вересня 2001 р. Робота над проектом нового Кримінального ко­дексу тривала багато років. Цей важливий закон покликаний сприяти розвитку України як суверенної, незалежної, демокра­тичної, соціальної, правової держави, охороняючи проголошені Конституцією та іншими законами соціально-правові цінності.

Концептуальними положенням Кримінального кодексу є:

а) кримінально-правова охорона основ національної безпе­
ки України, особи, її прав і свобод, власності та правового по­
рядку від злочинних посягань;

б) закріплення єдності законодавчого встановлення криміналь­
ної відповідальності (таки норми зосереджуються лише в КК);

в) встановлення юридичного складу злочину в діях особи,
що фіксується в кримінально-правовій нормі;

г) закріплення особистої і винної відповідальності;

ґ) посилення відповідальності за вчинення тяжких і особли­во тяжких злочинів та посилення боротьби з організованою зло­чинністю;

д) урізноманітнення кримінально-правового впливу, що сприяє справедливості кари залежно від тяжкості вчиненого злочину й особи засудженого.

є) істотне зниження санкцій порівняно зі старим Криміналь­ним кодексом;

є) можливість звільнення від кримінальної відповідальності (при дієвому каятті, примиренні з потерпілим у справах про злочини невеликої тяжкості тощо), а також звільнення від по­карання (наприклад, з певними випробуваннями, при умовно-достроковому звільненні тощо);

ж) відмова від покарання у вигляді смертної кари і заміна її
довічним позбавленням волі;

з) заохочення позитивної посткримінальної поведінки (на­
приклад, звільнення від відповідальності учасника організова­
ної групи, який повідомив в органи влади про діяльність цієї
групи і сприяв її розкриттю, тощо);

и) пом'якшення відповідальності неповнолітніх порівняно з дорослими злочинцями.

Кримінальний кодекс України поділено на Загальну й Особ­ливу частини. Загальна частина передбачає кримінально-правові норми узагальненого характеру, в яких відображаються завдан­ня КК України, підстави кримінальної відповідальності, чинність закону в часі й просторі; поняття злочину та його види; співучасть у злочині, повторність і рецидив злочинів тощо. Особ­лива частина передбачає конкретизовані норми про відпові­дальність за окремі злочини і зазначені покарання щодо осіб, які їх вчинили. Ці норми передбачають, зокрема, відпові­дальність за злочини проти особи, її конституційних прав і сво­бод; власності; за злочини у сфері господарської діяльності; у сфері охорони довкілля; проти громадської безпеки, безпеки виробництва та транспорту; проти здоров'я населення, громадсь­кого порядку й моральності; авторитету органів державної вла­ди та органів місцевого самоврядування; у сфері службової діяльності; проти правосуддя, порядку несення військової служ­би, проти миру та міжнародного правопорядку тощо.

Глава 18

Основи кримінального права України

651

 

Загальна частина чинного КК України складається з 15 розділів: «Загальні положення», «Закон про кримінальну відпо­відальність», «Злочини, його види та стадії», «Особа, яка підля­гає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)», «Вина та її форми», «Співучасть у злочині», «Повторність, сукупність і рецидив злочинів», «Обставини, що виключають злочинність діяння», «Звільнення від кримінальної відповідальності», «По­карання та його види», «Призначення покарання», «Звільнен­ня від покарання та його відбування», «Судимість», «Приму­сові заходи медичного характеру та примусове лікування», «Особливості кримінальної відповідальності та покарання не­повнолітніх».

Особлива частина включає 20 розділів, систематизованих за групами охоронюваних споріднених суспільних відносин.

Злочини проти основ національної безпеки України — суспільно небезпечні протиправні діяння, що посягають на на­ціональну безпеку держави в найважливіших її сферах: пол­ітичній, воєнній, економічній, інформаційній (існування кон­ституційного ладу та функціонування державної влади, забез­печення суверенітету території, захист територіальної цілісності і недоторканності України, обороноздатність).

Кримінальна відповідальність за злочини проти основ націо­нальної безпеки України передбачена розділом І Особливої ча­стини КК України 2001 р. До цих злочинів належать: дії, спря­мовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади (ст. 109 КК); посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110 КК); державна зрада (ст. 111 КК); посягання на життя держав­ного чи громадського діяча (ст. 112 КК); диверсія (ст. 113 КК); шпигунство (ст. 114 КК).

Кримінальна відповідальність за злочини проти життя та здо­ров'я особи передбачена розділом II Особливої частини КК України 2001 р. Систему цих злочинів утворюють: а) злочини проти життя людини; б) злочини проти здоров'я людини; в) зло­чини проти особистої безпеки людини.

Злочини проти життя людини поділяються на дві групи:

1) вбивства та 2) злочини проти життя за відсутності ознак вбивства. До вбивств належать: умисне вбивство (ст 115 КК);

умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилю­вання (ст. 116 КК); умисне вбивство матір'ю своєї новонаро­дженої дитини (ст. 117 КК); умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхід­них для затримання злочинця (ст. 118 КК); вбивство через не­обережність (ст. 119 КК). До злочинів проти життя за відсут­ності ознак вбивства належать: доведення до самогубства (ст. 120 КК); погроза вбивством (ст. 129 КК).

До злочинів проти здоров'я людини належать: умисне тяж­ке тілесне ушкодження (ст. 121 КК); умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122 КК); умисне тяжке тілесне ушко­дження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123 КК); умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищен­ня заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 124 КК); умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125 КК); побої і морду­вання (ст. 126 КК); катування (ст. 127 КК); необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128 КК).

До злочинів проти власності особи належать: незаконне поз­бавлення волі або викрадення людини (ст. 146 КК); захоплення заручників (ст. 147 КК); підміна дитини (ст. 148 КК); торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини (ст. 149 КК); експлуатація дітей (ст. 150 КК); незаконне по­міщення до психіатричного закладу (ст. 151 КК).

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи — протиправні діяння, що посягають на права, свободи та інтереси особи в сфері статевого життя - статеву свободу та ста­теву недоторканність. Кримінальна відповідальність передбаче­на розділом IV Особливої частини КК України. До них нале­жать: згвалтування (ст. 152 КК); насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153 КК); при­мушування до вступу в статевий зв'язок (ст. 154 КК); статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155 КК); розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК).

Протиправні діяння, що посягають на гарантовані Консти­туцією України свободу здійснення політичних, трудових, жит­лових, авторських прав, права на освіту, безоплатну медичну допомогу та інші особисті права людини і громадянина, кримі-

Глава 18

Основи кримінального права України

653

 

пальна відповідальність передбачена розділом V Особливої ча­стини КК України, Це злочини, що:

— посягають на виборчі права громадян України: перешко­
джання здійсненню виборчого права (ст. 157 КК); неправомірне
використання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів
ado неправильний підрахунок голосів чи неправильне оголошен­
ня результатів виборів (ст. 158 КК); порушення таємниці голо­
сування (ст. 159 КК); порушення законодавства про референ­
дум (ст. 160 КК);

—посягають на рівність конституційних прав громадян та їх
рівність перед законом: порушення рівноправності громадян
залежно від їх расової, національної належності або ставлення
до релігії (ст. 161 КК);

—посягають на свободу світогляду і віросповідання, поря­
док відправлення релігійних культів та порядок поводження з
культовими (релігійними) цінностями: пошкодження релігій­
них споруд чи культових будинків (ст. 178 КК); незаконне
утримування, осквернення або знищення релігійних святинь
(ст. 179 КК); перешкоджання здійсненню релігійного обряду
(ст. 180 КК); посягання на здоров'я людей під приводом про­
повідування релігійних віровчень чи виконання релігійних об­
рядів (ст. 181 КК);

—посягають на права громадян на захист своїх прав і свобод
та задоволення політичних, економічних, соціальних, культур­
них та інших інтересів: перешкоджання законній діяльності
професійних спілок, політичних партій, громадських організацій
(ст. 170 КК); порушення права на отримання освіти (ст. 183 КК);
порушення права на безоплатну медичну допомогу (ст. 184 КК);

—посягають на трудові права громадян: перешкоджання за­
конній професійній діяльності журналістів (ст. 171 КК); грубе
порушення законодавства про працю (ст. 172 КК); грубе пору­
шення угоди про працю (ст. 173 КК); примушування до участі у
страйку або перешкоджання участі у страйку (ст. 174 КК); не­
виплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установ­
лених законом виплат (ст. 175 КК);

—посягають на нормальний розвиток неповнолітніх та мате­
ріальне забезпечення осіб, що потребують соціального захисту,

їх особисту безпеку: ухилення від сплати аліментів, на утриман­ня дітей (ст. 164 КК); ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків (ст. 165 КК); злісне невиконання обо­в'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої вста­новлена опіка чи піклування (ст. 166 КК); зловживання опі­кунськими правами (ст. 167 КК); розголошення таємниці уси­новлення (удочеріння) (ст. 168 КК); незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) (ст. 169 КК);

—посягають на право інтелектуальної власності та ав­
торські права: порушення авторського права і суміжних прав
(ст. 176 КК); порушення прав на об'єкти промислової власності
(ст. 177 КК);

—посягають на недоторканність приватного життя громадян:
порушення недоторканності житла (ст. 162 КК); порушення
таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої
кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через ком­
п'ютер (ст. 163 КК); порушення недоторканності приватного
життя (ст. 182 КК).

Злочини проти власності — протиправні діяння, які вчиню­ються, як правило, з корисливих мотивів і порушують право власності (володіння, користування та розпорядження майном) та спричинюють майнову шкоду приватній особі, колективу або державі. Кримінальна відповідальність за їх вчинення передба­чена розділом VI Особливої частини КК України.

Передбачено корисливі посягання на власність: крадіжка (ст. 185 КК); грабіж (ст. 186 КК); розбій (ст. 187 КК); викраден­ня шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання (ст. 188 КК); вимагання (ст. 189 КК); шахрайство (ст. 190 КК); привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК); заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192 КК); привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї (ст. 193 КК); придбання або збут майна, завідомо здобуто­го злочинним шляхом (ст. 198 КК).

Некорисливі посягання на власність: умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК); погроза знищення майна (ст. 195 КК); необережне знищення або пошкодження майна

654

Глава 18

Основи кримінального права України

655

 

(ст. 196 КК); порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197 КК).

Норми Особливої частини встановлюють кримінальну відпо­відальність за окремі види злочинів, тому їхня структура одно­рідна і складається, як правило, із двох елементів — диспозиції і санкції.

Диспозицією називається частина норми Особливої частини, в якій визначається зміст (юридичний склад) злочинного діян­ня. За вчинений злочин у законі залежно від його суспільної небезпечності встановлено певну санкцію. У санкції визначаєть­ся вид і розмір покарання. За видом і розміром покарання мож­на встановити, якої тяжкості злочин вчинено — особливо тяж­кий, тяжкий чи середньої або невеликої тяжкості (ст. 12 КК).

У КК України застосовуються відносно-визначені та альтер­нативні санкції. Відносно-визначеною є санкція, що має один вид покарання і вказує його нижчу та вищу межі. Розрізняють два види відносно-визначених санкцій:

— з нижчою (мінімумом) і вищою (максимумом) межами
покарання (на строк «від» і «до»).

У цьому разі в законі передбачені нижча та вища межі пев­ного покарання. Наприклад, особливо злісне хуліганство, перед­бачене ч. 4 ст. 296, карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років;

— максимумом покарання (на строк «до»).

У цьому разі визначається тільки вища межа покарання, більше за яку суд не може призначити покарання. Такі санкції передбачені, наприклад, у ч. 1 ст. 153 (насильницьке задоволен­ня статевої пристрасті неприродним способом — до 5 років по­збавлення волі); ч. 1 ст. 189 (вимагання — обмеження волі до 5 років або позбавлення волі на той самий строк). Нижчою ме­жею санкції є нижча межа, встановлена в нормі Загальної час­тини КК України для даного виду покарання.

Альтернативною є санкція, в якій міститься вказівка на два або кілька видів основних покарань, з яких суд обирає лише одне. Значна частина санкцій у чинному КК України є альтернатив­ними. Прикладом може слугувати санкція, наведена у ч. 1 ст. 188, яка надає можливість суду призначити за викрадення електричних мереж, кабельних ліній та їх обладнання — штраф

від 100 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк до трьох років. Або санкція, що наведена у ч. 1 ст. 296, якою хуліганство карається штрафом від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років.

§ 3. Кримінальна відповідальність та и підстави. Поняття кримінальної відповідальності

Кримінальна відповідальність — це один з видів юридичної відповідальності. Вона є відповідальністю ретроспективною, тобто відповідною реакцією держави на вчинене в минулому порушення права. її можна визначити як право держави обме­жувати права і свободи людини. Кримінальна відповідальність характеризується тим, що:

—органи правосуддя мають визнати особу винною у вчиненні
злочину, як наслідок — цю особу примушують виконувати не­
гативну правову роль у суспільстві та державі;

—державна оцінка вчиненого злочину має вираження в осуді
злочинця та його діяння в обвинувальному вироку суду;

—вид і міра обмежень особистого (наприклад, позбавлення
волі), майнового (наприклад, стягнення штрафу) або іншого
характеру (наприклад, позбавлення права обіймати певні поса­
ди) обирається за встановленими межами відповідальності за
вчинений злочин;

—особа відповідає лише за реальне вчинення злочину, за
який встановлена відповідальність у кримінальному законі.

З урахуванням викладеного, кримінальна відповідальність — це особлива правова роль особи (власне їїобо'вязок) при вчиненні злочину, отримати державний осуд, а також обмеженнями осо­бистого, майнового чи іншого характеру, що визначається обви­нувальним вироком суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодек-

656

Глава 18

Основи кримінального права України

657

 

сом. Тому і говорять, що єдиною підставою кримінальної відпо­відальності є склад злочину в діях винної особи.

У межах єдиної підстави кримінальної відповідальності мож­на виділити її фактичну та юридичну сторони. Фактична сто­рона — це вчинення в реальній дійсності суспільно небезпечно­го діяння, а юридична — це передбаченість такого діяння в КК. Кримінальна відповідальність настає тільки після встановлен­ня судом повної відповідності фактичної та юридичної сторін вчинку. Відсутність останньої свідчить про відсутність підста­ви кримінальної відповідальності, тобто про відсутність у діях особи складу злочину.

Ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відпові­дальності за один злочин більше одного разу. Це положення відповідає ч. 1 ст. 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Таким чином, кримінальна відповідальність — це об'єктивне право держави реагувати на вчинений злочин. Така реакція зна­ходить своє вираження в обвинувальному вироку суду. У зв'язку з цим розрізняють матеріальну та процесуальну підстави кримі­нальної відповідальності. Матеріальною підставою визнається игочин, а процесуальною — обвинувальний вирок суду. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути •иддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведе­ні ) в законному порядку і встановлено за обвинувальним виро­ком суду.

§ 4. Поняття злочину та його ознаки

Злочин — це вчинок людини, що отримує кримінально-пра­вову оцінку. Йому притаманні всі об'єктивні та суб'єктивні оз­наки поведінки людини.

По-перше, це фізичні властивості (рух або утримання від нього); психологічні властивості (наявність свідомості, волі, чевної мотивації поведінки, ЇЇ цілеспрямованість або спон­танність) тощо. По-друге це соціальні властивості, тобто пося­гання на правові відносини, на правовий порядок, на найбільш

важливі інтереси. Тому вони й охороняються законом, оскіль­ки злочин руйнує охоронювані законом інтереси.

Поняття злочину не може бути незмінним: воно відповідає конкретному етапу розвитку суспільства, змісту потреб та інте­ресів, притаманним саме цьому етапу. У кримінальному праві поняття злочину, є фундаментальною категорією, оскільки вчен­ня про нього лежить в основі всіх кримінально-правових норм.

Злочин — це суспільно небезпечне і передбачене криміналь­ним законом діяння. КК України дає саме таке його визначення.

Частина 1 ст. 11 КК передбачає: «Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або без­діяльність), вчинене суб'єктом злочину». У ч. 2 зазначеної статті закріплені три ознаки злочину: а) суспільна небезпечність діян­ня, б) винність особи і в) передбаченість діяння в законі про кри­мінальну відповідальність. Перші дві ознаки — суспільна небез­печність і винність — є матеріальними, що розкривають соціаль­но-психологічну природу злочину; третя — формальна, що відбиває юридичну природу злочину, тобто його протиправність.

Таким чином, поняття злочину можна визначити як сус­пільно небезпечне, винне, протиправне та кримінально каране діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що при цьо­му завдається шкода відносинам, які охороняються криміналь­ним законом, або міститься реальна небезпека заподіяння такої шкоди.

Другою невід'ємною ознакою злочину є винність. Криміналь­на відповідальність настає тільки за наявності вини, що випли­ває із ст. 62 Конституції України, за якою особа вважається не­винуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримі­нальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Це поло­ження також викладено й у ч. 2 ст. 2 КК України. Вина визна­чає, чи стійкий, випадковий або ситуативний характер мало діян­ня, а отже якою є ступінь тяжкості цього діяння.

Протиправність — це формальна ознака злочину. Вона оз­начає обов'язкову наявність його в кримінальному законі на мо­мент вчинення злочину Кримінальна протиправність складає правову оцінку суспільної небезпечності злочину, що закріпле-

658

Глава 18

Основи кримінального права України

659

 

на в конкретній нормі закону. Кримінальний закон дає вичерп­ний перелік злочинів. Будь-яке діяння, що становить небезпеку для суспільства, але за нього не передбачена кримінальна відпо­відальність, не може розглядатися як злочин.

Одним з елементів протиправності є караність злочину. Ка­раність злочину випливає із суспільної небезпечності та про­типравності діяння. Діяння є кримінально караним тому, що воно суспільно небезпечне і передбачене кримінальним законом саме як злочин.

Злочин та інші правопорушення (наприклад, адміністративні правопорушення) — якісно самостійні види правопорушень. За правовими та іншими ознаками вони значно розрізняються.

§ 5. Поняття складу злочину. Ознаки складу злочину. Поняття кваліфікації злочинів

Законодавець з допомогою певних дефініцій закріплює відповідні ознаки й визначає, які негативні вчинки є злочина­ми. Будь-який конкретний злочин (крадіжка, грабіж, хуліган­ство, зґвалтування) мають безліч ознак. Законодавець виділяє з усієї сукупності ознак протиправної поведінки лише ті, які ха­рактеризують той чи інший злочин, найбільш значущі, типові, що однаково притаманні всім злочинам даного виду (усім кра­діжкам, пограбуванням, хуліганствам тощо). У новому КК міститься 702 склади злочинів. Обсяг конкретних ознак, що ха­рактеризують злочин, є більшим за обсяг юридично значущих ознак. Встановлення ознак складу в кожному окремому випад­ку йде шляхом їх виявлення у фактичному вчинку.

Важливо зазначити, що склад злочину — це реальна система ознак, що склалася за часи застосування кримінального зако­нодавства.

Склад злочину необхідно відмежовувати від реального зло­чину, від вчинку. Вони співвідносяться, як явище (конкретний злочин) і юридичне поняття про нього (склад конкретного виду злочину), тобто як реальне явище та логічне поняття.

Склад злочину являє собою логічне поняття про злочини певного виду (склад крадіжки, склад вбивства, склад зґвалту-

вання, пограбування тощо). Наприклад, реальні крадіжки, вчи­нені різними особами, мають свої особливості й відрізняються одна від одної, але склади злочину — крадіжки — логічно то­тожні, нормативно однакові. Отже склад злочину є ширшим за кожний конкретний злочин, оскільки він відбиває ознаки не одного конкретного злочину, а ознаки всіх злочинів даного виду (типу).

Таким чином, враховуючи викладене, можна сформулювати наступне:

а) склад злочину являє собою певну сукупність об'єктивних
і суб'єктивних ознак, що визначають конкретне суспільно не­
безпечне діяння як злочинне;

б) сукупність зазначених ознак наводиться тільки в кримі­
нальному законі;

в) перелік складів злочинів, передбачених законом, є ви­
черпним;

г) склад злочину трансформується у відповідальність за вчи­
нений злочин.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України «підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діян­ня, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом». У цій нормі визначається найважливіше значення злочину для за­конності й обгрунтованості кримінальної відповідальності: тільки сукупність усіх передбачених законом ознак складу (і жодні інші обставини) може бути підставою кримінальної відповідальності.

Кожному конкретному складу злочину притаманні певні еле­менти. Так, об'єкт злочину відображає те, на що завжди пося­гає злочин, чому або кому він заподіює певної шкоди. Об'єкт злочину визначається тими суспільними відносинами або сус­пільними цінностями, що охороняються кримінальним законом.

Об'єктивна сторона — це зовнішня сторона діяння. Вона ви­ражається у дії чи бездіяльності, якою заподіюється шкода чи створюється загроза заподіяння шкоди суспільним відносинам.

Ознаки об'єктивної сторони: діяння (дія чи бездіяльність), суспільно небезпечні наслідки, причинний зв'язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками. У злочинах з так званим матеріальним складом має бути встановлений причинний зв'я­зок між дією (бездіяльністю) та суспільно небезпечним на­слідком, що настав. Наприклад, при розголошенні комерційної

660

Глава 18

Основи кримінального права України

661

 

таємниці (ст. 232 КК) обов'язкове встановлення причинного зв'язку між фактом такого розголошення певної інформації та завданням суб'єкту господарської діяльності істотної шкоди. У злочинах з формальним складом причинний зв'язок між дією та суспільно небезпечним наслідком не є обов'язковим. Наприк­лад, при зґвалтуванні (ч. 1 ст. 152) факт статевих зносин пов'я­зується лише із застосуванням фізичного насильства, і незале-жить від того, доведено статеві зносини до закінчення полового акту чи ні, або від інших наслідків.

Суб'єкт злочину — це фізична особа, яка вчиняє злочин. Відповідно до ст. 18, суб'єктом злочину є фізична особа, яка вчи­нила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.

Юридичні особи (підприємства, організації, установи, полі­тичні партії, громадські організації і т. ін.) не можуть бути суб'єк­тами злочинів.

Суб'єктом може бути тільки осудна особа, тобто така, яка під час злочину усвідомлювала свої дії (бездіяльність) і керувала ними (ч. 1 ст. 19). Тому особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння не могла усвідомлювати свої дії (без­діяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічно­го захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки, тобто пере­бувала у стані неосудності (ч. 2 ст. 19), не підлягає кримінальній відповідальності.

Кримінальна відповідальність, за загальним правилом, настає з 16 років (ч. 1 ст. 22), а за окремі злочини, вичерпний перелік яких наведений у ч. 2 ст. 22 (наприклад, убивство, розбій, зґвал­тування), відповідальність встановлюється з чотирнадцяти років.

Суб'єктивна сторона — це внутрішня сторона злочину, яка охоплює психічні процеси, свідомість, волю особи в момент вчи­нення злочину. Ознаками суб'єктивної сторони є вина, мотив і мета злочину. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони будь-якого складу злочину є вина особи. Вина — це психічне став­лення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та наслідків вчинку, виражене у формі умислу чи необережності (ст. 23 КК). У разі відсутності вини особи немає і складу злочину, навіть якщо в результаті дії (бездіяльності) настають суспільно небез­печні наслідки.

КК України передбачає умисел і два його види — прямий і непрямий (ст. 24). При прямому умислі особа усвідомлює сус­пільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяль­ності), передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання. Наприклад, ухиляючись від призову на строкову військового службу (ст. 335 КК) особа знає про призов, але не бажає виконувати свій конституційний обов'язок. При непря­мому умислі особа усвідомлює суспільно небезпечний харак­тер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачає його суспіль­но небезпечні наслідки. Вона прямо не бажає, але допускає н