Засади правосуддя та судочинства

Розділ III

Засади юрисдикційної

ДІЯЛЬНОСТІ

Поняття, ознаки та принципи правосуддя; поняття та види судочинства (кримінальне, цивільне, господарське, конституційне); особливості провадження у кримінальних справах неповнолітніх

Держава уповноважує органи влади та їх посадових осіб на здійснення у правомірний спосіб, шляхом професійної юридич­ної діяльності виконувати проголошені конституцією функції з охорони людини і суспільства від негативних проявів, соціаль­них відхилень та з регуляції суспільних відносин.

Судова, правоохоронна та правозахисна діяльність є різно­видами юрисдикційної діяльності, основним продуктом якої має бути впорядкованість суспільних відносин, належний правовий порядок, спокій у суспільстві, повага до закону Вказаними ви­дами діяльності захищаються та охороняються права і пра­вомірні інтереси юридичних і фізичних осіб, припиняються по­рушення права, а також відновлюються порушені права. Зазна­чені види діяльності уповноважені здійснювати суди, органи прокуратури, органи внутрішніх справ, служба безпеки, органи податкової міліції, органи юстиції, нотаріуси, адвокати та ін. їхня діяльність реалізується за такими напрямами:

—правосуддя (або правосудна діяльність);

—діяльність органів прокуратури;

—діяльність уповноважених органів з виявлення і розсліду­
вання злочинів;

—охорона державної безпеки, державного кордону й право­
порядку;

—правова допомога юридичним і фізичним особам у захисті
їхніх правомірних інтересів і прав.

Діяльність зазначених уповноважених органів позитивно впливає на людину, мотивує її правомірну поведінку. При цьо­му до правопорушників застосовується правомірний примус.

680

Глава 19

Засади правосуддя та судочинства

681

 

Тому протидія судовій, правоохоронній та правозахисній діяльності є небажаною, а в певних випадках, передбачених за­коном, і неприпустимою. Особи, які перешкоджають такій діяль­ності можуть бути притягнені до відповідальності.

§ 1. Правосуддя в Україні. Поняття, основні ознаки та принципи

Правосуддя — це особлива владна функція держави, що здійснюється від її імені судом через розгляд і вирішення у відкритих судових засіданнях адміністративних, господарських, цивільних справ стосовно спорів про права та інтереси грома­дян, громадських об'єднань, підприємств, установ, організацій і кримінальних справ із засудженням осіб, винних у вчиненні злочину, або виправданням невинних. Кожному громадянинові в Україні гарантується право на захист у суді його порушених прав і свобод (ст. 55 Конституції).

Правосуддя здійснюється на підставі Конституції України і регламентується законодавством про судоустрій, про цивільне, господарське, конституційне та кримінальне судочинство. Пра­восуддя — це виключно професійна судова діяльність. Суди, згідно з Конституцією України, є самостійною гілкою влади і діють незалежно від законодавчої та виконавчої влади (ст. 6). Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що ви­никають у державі.

Конституційні засади (принципи) правосуддя мають важли­ве значення і для інших видів юридичної діяльності. Усі ці заса­ди тісно взаємопов'язані й у сукупності становлять єдину сис­тему. Але кожний з них відіграє самостійну роль, він ніби пре­зентує конкретну галузь законодавства в цілому, але між ними існують взаємозв'язок і взаємодія. Дія одного принципу зумов­лює дію інших. Кожний з принципів не може існувати відок­ремлено від принципів системи в цілому.

Нагадаємо головні засади:

—здійснення правосуддя тільки судом;

—незалежність суддів і підкорення їх тільки закону;

 

—державна мова судочинства;

—принцип законності;

—гласність судового процесу та його повне фіксування тех­
нічними засобами;

—рівність усіх учасників судового процесу перед законом і
судом тощо.

Здійснення правосуддя тільки судом. Це вихідне положен­ня закріплене в ст. 124 Конституції України і відтворене у ЦП К України і КПК України. З цього випливає, що неможливе деле­гування функцій судів іншим установам, привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами, а також не допускається створення надзвичайних і особливих судів.

Незалежність суддів і підкорення їх тільки закону. Згідно зі ст. 126 Конституції та ст. З Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 p., судді вирішують справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на них.

Незалежність суддів при здійсненні правосуддя обов'язково передбачає підкорення їх тільки закону, оскільки інше призве­де до сваволі та беззаконня. Тому в законі повно й точно регла­ментовано діяльність суддів із розгляду і вирішення справ, що є однією з гарантій від сваволі. Іншою гарантією визначені тер­міни й процедури призначення суддів на посаду, високі вимоги до персоналу судів та суддів.

Суддя, підкоряючись тільки закону, при здійсненні право­суддя та приймаючи рішення у судовій справі, повинен керува­тися тільки законом, виходити з адекватного його розуміння та переконання, які грунтуються на всебічному, повному й об'єк­тивному дослідженні всіх обставин справи. Суддя має бути не­залежним як від правової позиції прокурорів, захисників, інших учасників судового процесу, так і від представників влади, юри­дичних і фізичних осіб.

Принцип незалежності суддів має кілька значень.

По-перше, незалежність їх від впливу і думки різних органів державної влади і управління, службових осіб, громадських організацій, засобів масової інформації, окремих громадян, тоб­то незалежність від впливу так званого правосуддя на замов­лення.

По-друге, незалежність їх від судів вищого рівня.

682

Глава 19

Засади правосуддя та судочинства

683

 

По-третє, незалежність від висновків органів попереднього розслідування і прокуратури, а також від висновків і думки учас­ників розпорядчого чи судового засідання.

Основними гарантіями незалежності суддів від стороннього впливу при здійсненні ними своєї діяльності є: встановлений законом порядок їх призначення і звільнення; їх недотор­канність; сувора юридична процедура здійснення правосуддя; таємниця нарадчої кімнати при винесенні рішень; відпові­дальність за неповагу до суду або втручання у вирішення конк­ретних справ; створення необхідних умов для діяльності судів, а також гарантоване матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України за­триманий чи заарештований до винесення обвинувального ви­року судом (частини 2 і 3 ст. 126 Конституції). Судді обирають­ся на посаду Верховною Радою України безстроково, але перше призначення на посаду професійного судді строком на 5 років здійснює Президент України (ч. 1 ст. 128 Конституції). Про­фесійні судді не можуть належати до політичних партій та проф­спілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, вик­ладацької та творчої (ч. 2 ст. 127). Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив. Підстави звільнення, що вказані у Конституції України, є вичерпними.

Державна мова судочинства. Згідно зі ст. 10 Конституції, державною в Україні є українська мова. Судочинство провадить­ся українською мовою або мовою більшості населення певної місцевості.

Серйозною проблемою є спілкування в процесі з глухими, німими та глухонімими обвинуваченими, потерпілими, свідка­ми, а також забезпечення їх права чути те, що відбувається в процесі, й бути почутими. У випадках, коли громадяни іншої національності, що становлять більшість населення певних адмі­ністративно-територіальних одиниць, населених пунктів, не володіють у належному обсязі державною мовою або коли в межах адміністративно-територіальної одиниці компактно про­живають кілька національностей, жодна з яких не становить більшості населення даної місцевості, судочинство може про­вадитися мовою, прийнятою для населення цієї місцевості.

Принцип законності. У Конституції України послідовно об­ґрунтовується принцип законності (ст. 129 Конституції) як не­від'ємний елемент демократичної правової держави.

Суть цього принципу полягає у тому, що, по-перше, суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовува­ти норми права до конкретних правовідносин; по-друге, вся діяльність суду підпорядкована чинному законодавству і здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Реалі­зація принципу законності забезпечується такими гарантіями:

—можливістю перегляду судових постанов (у касаційному,
апеляційному порядках і за нововиявленими обставинами);

—встановленням відповідальності за неповагу до суду.

Гласність судового процесу та його повне фіксування тех­нічними засобами. Цей принцип проголошений у ст. 129 Кон­ституції. Розгляд справ у всіх судах є відкритим, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної тає­мниці або щоб запобігти розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які звернулися до суду, а також таємниці усиновлення. Рішення і вирок судів у всіх випадках проголо­шуються публічно, крім рішень про усиновлення. їх зміст може бути доведено до відома населення засобами масової інформації. Однак у вироках і рішеннях у справах, які слухалися у закри­тих судових засіданнях, не повинно бути відомостей, Що стали підставою для проведення закритого судового розгляду.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Цей принцип передбачений ст. 129 Конституції, а також відображений у ЦПК України та КПК України. Рівність грома­дян перед судом означає, що всі вони несуть відповідальність перед судами, які входять до єдиної судової системи, не маючи при цьому ніяких переваг і не піддаючись ніяким обмеженням. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етні­чного та соціального походження, майнового стану, місця про­живання, за мовними або іншими ознаками. Декларація про дер­жавний суверенітет України проголошує також забезпечення рівності перед законом і судом усіх громадян держави незалеж­но від їх політичних поглядів. Рівноправність громадян забез­печується в усіх галузях економічного, політичного, соціально­го та культурного життя.

684

Глава 19

Засади правосуддя та судочинства

685

 

§ 2. Поняття судочинства

Під судочинством розуміють встановлений процесуальний порядок подання позовів і розгляд у судах справ стосовно спорів, що виникають з різноманітних правовідносин, порядок прий­няття рішень учасниками процесуальних дій, оскарження та перегляду цих рішень, подання заяв про правопорушення та злочини, їх виявлення, розслідування, передачу матеріалів справ у судах. Це загальне визначення судочинства, яке охоплює всі його види. Кількість розглянутих справ у судах щороку збільшується. За останні роки, все частіше почали розглядати­ся позови до державних органів. Що приваблює громадян у су­дочинстві?

По-перше, воно здійснюється шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях цивільних справ стосовно спорів, захисту прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб, розгляду в судо­вих засіданнях кримінальних справ і вжиття встановлених зако­ном заходів покарання до осіб, які винні у вчиненні злочину, або виправдовування невинних; вирішення господарських спорів, що виникають між учасниками господарських правовідносин.

По-друге, розгляд і вирішення в судових засіданнях цивіль­них, кримінальних та інших справ основані на засадах законності; рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; незалежності суддів і підкорення їх тільки закону; презумпції невинуватості та забезпеченні обвинуваченому права на захист; забезпеченні доведеності вини; змагальності сторін і свободи в наданні ними суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх пе­реконливості; підтриманні державного обвинувачення в суді про­курором; гласності судового процесу та його повному фіксуванні технічними засобами; забезпеченні апеляційного та касаційного оскарження рішення суду; обов'язковості рішень суду.

По-третє, правосуддя здійснюється відповідно до законодав­ства України, на основі кодифікованих актів (ЦПК, КПК, ГПК), які докладно регламентують порядок, процесуальну форму су­дового розгляду і рішень, що їх виносить суд.

По-четверте, судові рішення схвалюються судами іменем України, вони обов'язкові до виконання на всій території Ук­раїни. Ці рішення є законом у кожній конкретній справі.

У процесі судочинства має досягатися об'єктивна істина у справі. В судовому засіданні ведуть між собою процесуальний спір дві сторони: в кримінальному судочинстві — сторона обви­нувачення і сторона захисту, в цивільному — позивач і відпові­дач. Зазначені сторони чи особи доводять суду ґрунтовність своїх правових вимог. Судовий процес ініціюється заінтересо­ваною особою. Сторони надають докази, заперечення, аргумен­ти та контраргументи. Вони самостійно доводять суду перекон­ливість доказів, аргументів, мотивів, оцінок і здійснюють попе­редній правовий аналіз, а також зобов'язані повідомляти суд та іншу сторону про наявність доказів і джерела їх надходження. Сторони відповідають перед судом за порушення у разі попе­реднього неповідомлення суду та іншої сторони про наявність доказів тощо. Усі учасники судочинства мають певні процесу­альні можливості щодо подання доказів, їх дослідження і заяв­ления клопотань.

З метою недопущення помилок, здійснення контролю в су­дочинстві передбачене апеляційне та касаційне оскарження рішення суду.

Апеляційне оскарження рішень суду полягає у зверненні до апеляційного суду. При цьому апеляційний суд наділений пов­новаженнями провадити своє судове слідство, не обмежуючись тими матеріалами, що є у справі. При апеляційному розгляді суд у необхідних випадках може витребувати докази або по­вернути справу на додаткове розслідування чи на новий судо­вий розгляд до суду першої інстанції. Свою діяльність апеляц­ійний суд розпочав тільки після прийняття змін до КПК, ЦПК і ГПК. У КПК України, зокрема, зазначено, що в апеляційно­му порядку може бути оскаржено вирок або рішення суду пер­шої інстанції, які не набрали законної сили (крім рішень суду присяжних), з мотивів доведеності чи недоведеності вини підсудного у вчиненні злочину, неправильного застосування кримінального закону чи порушення кримінального процесу­ального закону.

Діяльність касаційної інстанції має важливе значення у вико­нанні завдань суду із захисту прав та охоронюваних законом інте­ресів громадян і організацій, зміцнення законності та правопо­рядку, ствердження принципу справедливості. Перевіряючії спра-

686

Глава 19

Засади правосуддя та судочинства

687

 

ву касаційна інстанція в кожному випадку повинна з'ясувати: чи повно суд першої інстанції дослідив обставини, які мають зна­чення для справи; чи доведено обставини, які суд визнав вста­новленими; чи відповідають викладені у рішенні висновки суду обставинам справи; чи не порушено норми матеріального або процесуального права; чи правильно ці норми застосовано. Ра­зом з тим суд касаційної інстанції не може здійснювати судове слідство, виходити за межи касаційної скарги.

Принципи правосуддя, що були згадані вище, стосуються всіх видів судочинства. Проте є особливості провадження у цивіль­ному, господарському та кримінальному судочинстві.

§ 3. Цивільне судочинство. Цивільний процесуальний кодекс України

Цивільне судочинство полягає у розгляді справ стосовно спорів, що виникають із цивільних, сімейних, трудових, аграр­них, земельних відносин, справ окремого провадження.

Цивільні справи в судах розглядаються за заявою (позовна заява) особи, яка звертається за захистом своїх прав і охороню-ваних законом інтересів, а також за заявою прокурора та інших осіб, що звертаються на захист прав і свобод іншої особи. Усі питання, що виникають при розгляді справи, вирішуються суд­дями більшістю голосів, а при одноособовому розгляді — суд­дею. У деяких випадках суддя (судді) не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу. Зокрема, це відбувається тоді, коли суддя (судді) брав (брали) участь у попередньому розг­ляді даної справи, або якщо особисто, прямо чи побічно заінте­ресовані в результаті даної справи тощо.

У порядку ведення судочинства сторони подають докази, тобто будь-які фактичні дані, що мають значення для правильного ви­рішення справи, обґрунтовують вимоги або заперечують їх. Вони можуть робити заяви, подання, зауваження. Закон вимагає це робити грунтовно, етично, по суті розглядуваної справи.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Сто­ронами можуть виступати громадяни, державні підприємства, установи, організації.

Розгляд цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі. При цьому суд заслуховує пояснення осіб, показання свідків, висновки експертів, знайомиться з письмовими доказами, ог­лядає речові докази. У результаті розгляду справи суд приймає рішення, що має бути законним і обгрунтованим.

Під окремим провадженням розуміється провадження у справах:

—про визнання громадянина обмежено дієздатним чи не­
дієздатним;

—про визнання громадянина безвісно відсутнім чи проголо­
шення громадянина померлим;

—про усиновлення дітей, які проживають на території Ук­
раїни;

—про встановлення неправильності запису в актах грома­
дянського стану;

—про встановлення фактів, що мають юридичне значення;

—про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'яв­
ника;

—про оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні.

Отже, ці справи виникають у зв'язку з ускладненням обста­вин особистого життя громадян, реалізацією їх майнових і осо-бистісних прав. Ці справи суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб, органів державного управління, підпри­ємств, установ, організацій тощо.

Цивільний процесуальний кодекс України нараховує 428 статей, що структуровані у 6 розділів, 53 глави. Він регламентує поряд з іншими такі юридичні процедури:

—загальні засади цивільного судочинства, склад суду, під­
відомчість цивільних справ, видцдоказів, статус осіб, які беруть
участь у справі, їхні права та обов'язки;

—порядок провадження справ у суді першої інстанції, тобто
у місцевому суді, питання пред'явлення позову, судовий розгляд
справи, обов'язковість протоколювання засідання, прийняття
рішення у справі;

—процедури перегляду судових рішень в апеляційній і ка­
саційній інстанціях;

—захист цивільно-процесуальних прав іноземних громадян
та осіб без громадянства, позови до іноземних держав, судові
доручення і виконання рішень іноземних судів, застосування
міжнародного законодавства.

688

Глава 19

Засади правосуддя та судочинства

689

 

§ 4. Господарське судочинство. Господарський процесуальний кодекс України

Господарським судочинством визнаються процедури звер­нення, порушення справ у господарському суді, їх розгляд, прий­няття рішень і перегляд судових рішень в апеляційному та ка­саційному провадженнях. Особливості господарського судочин­ства полягають у тому, що, по-перше, право на звернення мають суб'єкти підприємницької діяльності (підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, у тому числі іноземні грома­дяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створен­ня юридичної особи).

Розгляд спорів здійснюється на засадах рівності всіх учас­ників судового процесу перед законом і судом. По-друге, сторо­ни мають право застосовувати заходи досудового врегулюван­ня господарського спору (за винятком окремих важливих кате­горій спорів).

У господарських судах розглядаються:

—справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розір­
ванні та виконанні господарських договорів;

—спори, що виникають при погодженні стандартів і техніч­
них умов (такі питання, як правило, загострюються при випус­
ку певного виду продукції, наданні послуг тощо);

—спори про встановлення цін на продукцію (товари), а та­
кож тарифів на послуги (виконання робіт);

—справи про банкрутство;

—справи з питань діяльнбсті Антимонопольного комітету
України, Рахункової палати.

Господарське судочинство регулюється міжнародними дого­ворами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. ГПК є важливим нормативним актом, якій нараховує 125 статей, що структуровані у 15 розділів. У ньому регламен­туються:

—порядок провадження справ у господарському суді;

—досудове врегулювання господарських спорів (пред'явлен­
ня претензій і строки їх розгляду, особливості врегулювання
окремих видів господарських спорів);

 

—питання підвідомчості справ арбітражним судом і підсуд­
ності справ, тобто визначення категорій справ, що мають роз­
глядатися окремими ланками господарських судів;

—коло учасників господарського процесу, положення в ньо­
му судді, сторін, третіх осіб, прокурора, інших осіб;

—поняття, види і процедура надання та оцінки доказів;

—склад судових витрат, їх розподіл між сторонами;

—форма і зміст позовної заяви, визначення ціни позову, пе­
релік документів, що додаються до позовної заяви, процедури
об'єднання позовних вимог, відізвання позовної заяви, подання
зустрічного позову;

—порядок прийняття позовної заяви та підстави для відмо­
ви в її прийнятті, дії судді з провадження у справі, готування до
її розгляду;

—набрання рішенням, ухвалою, постановою законної сили;
зміст і форма наказу господарського суду про виконання рішен­
ня, процедуру відстрочення або розстрочення виконання за­
значених судових документів, повороту виконання рішення, по­
станови;

—інші питання господарського судочинства¹.

§ 5. Кримінальне судочинство. Кримінально-процесуальний кодекс України. Особливості провадження в кримінальних справах про злочини неповнолітніх

Кримінальне судочинство полягає у діяльності з охорони прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у ньому, а також у швидкому і повному розкритті зло­чинів, викритті винних і забезпеченні правильного застосуван­ня закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягну­тий до відповідальності і жоден невинний не був покараний. Саме про це наголошується у ст. 2 КПК.

За Конституцією України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному пока-

¹ У Верховні Раді України розглядається проект нового Господарсь­кого кодексу України.

690

Глава 19

Засади правосуддя та судочинства

691

 

ранню, доки її вину не буде доведено у передбаченому законом порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 124). Це конституційне положення має для кримінального судочин­ства кілька значень:

а) ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчи­
ненні злочину (ч. 2 ст. 62 Конституції);

б) обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, одер­
жаних незаконним шляхом, а також на припущеннях (ч. З ст. 62
Конституції);

в) усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на
її користь (ч. З ст. 62 Конституції);

г) висновок про винуватість особи у вчиненні злочину не
може грунтуватися на припущеннях;

г) з обвинуваченим не можна поводитися, як з винним, до остаточного вирішення кримінальної справи й офіційного ви­знання його винним у вчиненні злочину, а також публічно твер­дити в засобах масової інформації та в будь-яких офіційних до­кументах, що дана особа є злочинцем.

У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідстав­ним засудженням (ч. 4 ст. 62 Конституції).

Під час проведення процедур забороняється домагатись по­казань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів (ст. 22 КПК України). Закон зобов'язує суддю до першого допиту об­винуваченого та підсудного роз'яснити їм право мати захисни­ка (ст. 21 КПК). Ніхто не зобов'язаний доводити свою невину­ватість у вчиненні злочину. Відмова від захисника не може бути прийнята:

—у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у
вчиненні злочину у віці до 18 років;

—у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або
психічні вади не можуть самі реалізувати своє право на захист;

—у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться су­
дочинство;

—при провадженні справи про застосування примусових за­
ходів медичного характеру;

—коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, перед­
бачає довічне ув'язнення (ст. 46 КПК).

У разі недоведення участі підсудного у вчиненні злочину суд постановляє виправдувальний вирок (ст. 32 КПК). Держава га­рантує обвинуваченому право знати, в чому його обвинувачу­ють; давати показання або відмовитися давати показання; наво­дити докази, заявляти клопотання і відводи; подавати скарги; ознайомлюватися після закінчення попереднього слідства з усі­ма матеріалами справи (ст. 43 КПК).

Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Кримінальне судочинство складає єдину систему дій, етапів дослідження обставин кримінальної справи, встановлення істи­ни у цій справі. Етапами судочинства визнаються:

—порушення кримінальної справи;

—досудове розслідування кримінальної справи;

—віддання обвинуваченого до суду;

—судовий розгляд справи;

—апеляційне провадження у справі;

—касаційне провадження у справі;

—виконання вироку;

—перегляд судових рішень у порядку виключного прова­
дження (за нововиявленими обставинами або у зв'язку з непра­
вильним застосуванням кримінального закону та істотним по­
рушенням вимог кримінально-процесуального закону).

Здійснення кримінального судочинства відбувається на ос­нові вимог Конституції України та Кримінально-процесуально­го кодексу України. КПК складається з 449 статей, що структу-ровані у 8 розділів, 36 глав. У кодексі встановлюються:

—підсудність категорії кримінальних справ, що їх мають пра­
во розглядати певні види судів;

—статус учасників процесу (обвинуваченого, підозрювано­
го захисника, потерпілого, представника потерпілого, суду, про­
курора, слідчого, особи, яка проводить дізнання, та ін.), їхні права
та обов'язки;

—обставини, що виключають можливість участі в криміналь­
ному судочинстві (порядок вирішення заявлених відводів щодо
окремих учасників процесу);

— повноваження органів дізнання та порядок проведення
дізнання;

692

Глава 19

Засади правосуддя та судочинства

693

 

— порядок притягнення як обвинуваченого, строки, приму­
сові заходи, зміна й доповнення обвинувачення, порядок отри­
мання показань обвинуваченого;

—запобіжні заходи (підписка про невиїзд, особиста порука,
взяття під варту тощо);

—підстави, час, умови, оформлення результатів обшуку та
виїмки;

—підстави й порядок закінчення попереднього слідства;

—здійснення нагляду прокурором за виконанням законів
органами дізнання і попереднього слідства;

—оскарження дій слідчого і прокурора;

—процедура провадження справ у суді першої інстанції
(віддання обвинуваченого до суду і підготовчі дії до судового
засідання, підготовча частина судового засідання, судове
слідство, судові дебати й останнє слово підсудного, постанов­
ления вироку);

—процедуру провадження справ в апеляційній і касаційній
інстанціях;

—порядок виконання вироку, ухвали й постанови суду;

—процедура провадження за спрощеною (протокольною)
формою досудового готування матеріалів;

—особливості провадження у справах про злочини непов­
нолітніх.

Провадження в кримінальних справах про злочини непов­нолітніх має принципове значення для їх захисту, а також само­го процесу встановлення істини у справі. По-перше, на стадії досудового слідства обов'язково з'ясовується питання щодо віку неповнолітнього, його стану здоров'я та загального розвитку, умови життя та виховання, наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули його в злочинну діяльність. У необхід­них випадках має проводитися психіатрична чи психолого-пе-дагогічна експертиза неповнолітнього для з'ясування того, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою міг керувати ними. Затримання та взяття під варту як запобіж­ний захід можуть застосовуватися до неповнолітнього лише у випадках, якщо це зумовлюється тяжкістю злочину з обов'яз­ковим повідомленням батькам чи особам, які їх замінюють. Та найчастіше під час провадження неповнолітні передаються під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників.

Для пред'явлення обвинувачення та пред'явлення матері­алів справи неповнолітнього викликають до слідчого, проку­рора чи до суду, як правило, через батьків або інших законних представників. Пред'явлення обвинувачення та допит непов­нолітнього провадяться у присутності захисника. Якщо ж осо­ба не досягла 16-річного віку, або визнана розумово відсталою, пред'явлення обвинувачення провадиться у присутності педа­гога, лікаря, батьків чи інших законних представників. Слідчий пояснює присутнім особам їхні права: задавати обвинувачено­му запитання і висловлювати зауваження, обов'язково зазна­чаючи все в протоколі допиту. Слідчій має право відвести по­ставлене запитання, але відведене запитання слід занести до протоколу.

При вчиненні злочину разом із дорослими з'ясовується мож­ливість виділення справи про неповнолітнього в окреме прова­дження, тобто проведення розслідування в повному обсязі сто­совно неповнолітнього за окремим епізодом (або епізодами) його злочинної діяльності.

У судовому засіданні батьки або інші законні представники неповнолітнього беруть участь у розгляді справи (заявляють клопотання, відводи, подають докази, беруть участь у дослі­дженні доказів, перебувають в залі судового засідання) протя­гом усього судового розгляду. Проте неявка законного представ­ника підсудного не зупиняє розгляду справи, якщо суд не ви­знає його участь необхідною. У судовому розгляді справи обов'язковою є участь представників комісій та інспекцій у спра­вах неповнолітніх. При чому представники міліції у справах не­повнолітніх та представники служби у справах неповнолітніх за необхідності можуть бути допитані як свідки.

Суд має право видалити неповнолітнього із залу судового за сідання на час дослідження обставин, що можуть негативно вплинути на нього. Якщо ці обставини пов'язані з його обвину ваченням, то головуючий повідомляє про них підсудного після його повернення до залу судового засідання.

У мотивувальній частині вироку в справі неповнолітнього крім загальних даних мають бути зазначені підстави, за яких суд вважає необхідним призначення громадського вихователя, а у резолютивній частині — щодо призначення громадського вихо-

694

Глава 19

Засади правосуддя та судочинства

695

 

вателя у випадках застосування покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, або звільнення від покарання з випробуван­ням відповідно до ст. 104 КК України. Якщо до суду справа наді­йшла щодо неповнолітнього, який не досяг віку кримінальної відповідальності, або слідчим (за згодою прокурора) прийнято рішення щодо направлення справи до суду для вирішення пи­тання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відпо­відальності, суд розглядає справу у відкритому засіданні за уча­стю прокурора та захисника. У разі наявності достатніх підстав щодо направлення неповнолітнього до спеціального навчально-виховного закладу суд має право тимчасово, строком до ЗО діб, помістити його до приймальника-розподільника для непов­нолітніх, після чого він і доставляється до спеціального навчаль­но-виховного закладу.

§ 6. Конституційне судочинство

Конституційний Суд України є єдиним органом конститу­ційної юрисдикції в Україні, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції Ук­раїни і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Статус Конституційного Суду України визначається стаття­ми 147—153 Конституції України та Законом України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р^!.

Завдання Конституційного Суду України полягають у гаран­туванні верховенства Конституції України як основного зако­ну держави на всій території України.

Діяльність Конституційного Суду України базується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повного і всебічного розгляду справ та обгрунтованості винесених ним рішень.

Виключно до компетенції Конституційного Суду України відносять такі питання:

а) конституційність законів та інших правових актів Верхов­ної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету

¹ Див.: Хрестоматія з правознавства. — С. 329—343.

Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

б) відповідності Конституції України чинних міжнародних
договорів або тих міжнародних договорів, що вносяться до Вер­
ховної Ради України для надання згоди на їхню обов'язковість,

в) додержання конституційної процедури розслідування і
розгляду справи про усунення Президента України з поста в по­
рядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та 151 Кон­
ституції України;

г) офіційне тлумачення Конституції та законів України.

Рішення та висновки Конституційного Суду України стосов­но зазначених питань є обов'язковими до виконання на території України, остаточними та такими, що не можуть бути оскаржені.

Суб'єктами звернення до Конституційного Суду України є:

—Президент України;

—не менш як 45 народних депутатів України;

—Верховний Суд України;

—Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

—Верховна Рада Автономної Республіки Крим.