Адміністративні правовідносини

Що слід розуміти під адміністративними правовідносинами? Це частина суспільних відносин, які регулюються нормами адмі­ністративного права шляхом впливу на поведінку суб'єктів у сфері державного управління, що веде до виникнення між такими суб'єктами правових зв'язків державно-владного характеру.

Основні ознаки адміністративних правовідносин:

а) вони виникають на основі адміністративно-правових норм;

б)характеризуються наявністю сторін, що іменуються суб'єк тами адміністративного права;

в) за змістом включають в себе адміністративні права влад­
ного характеру і юридичні обов'язки;

г) є видом суспільних відносин державних органів, фізичних
або юридичних осіб, організацій і спільностей;

ґ) здійснення суб'єктивних прав або додержання юридичних обов'язків у правовідносинах контролюється і забезпечується державою.

Групувати адміністративні правовідносини можна за різни­ми підставами:

—залежно від кількості суб'єктів — прості та складні;

—залежно від дії у часі — довготривалі та короткотривалі;

- за змістом поведінки зобов'язаної сторони — пасивні та ак­тивні дії чи бездіяльність;

 

—залежно від функціонального призначення — регулятивні
й охоронні;

—за галузевою приналежністю — матеріальні та процесуальні;

—за сферами управління окремими галузями — соціально-
культурною, адміністративно-політичною, економічною тощо.

Адміністративні правовідносини мають складну будову і вклю­чають такі елементи, як суб'єкти, об'єкти, зміст правовідносин.

Підставами виникнення, зміни чи припинення адміністра­тивних правовідносин є юридичні факти.

Суб'єктами адміністративних правовідносин називають дер­жавні органи, фізичних та юридичних осіб, які наділяються адмі­ністративно-правовими нормами певним обсягом повноважень у сфері державного управління (державної виконавчої влади).

Необхідно розрізняти суб'єкт адміністративного права і суб'єкт адміністративних правовідносин. Названі поняття близькі, але не тотожні. Суб'єкт адміністративного права може існувати абст­рактно, але ніколи не вступатиме у правовідносини. А от суб'єк­ти адміністративних правовідносин завжди конкретні. Для то­го щоб суб'єкт адміністративного права став суб'єктом адмініст­ративних правовідносин, необхідні такі три умови:

—наявність адміністративно-правової норми, що передбачає
адміністративні права і обов'язки;

—наявність адміністративної правосуб'єктності (праводіє-
здатності);

— наявність адміністративного юридичного факту
Адміністративно-правові норми містяться в джерелах адмі­
ністративного права.

Суб'єкти адміністративних правовідносин повинні володіти правосуб'єктністю, тобто здатністю бути носіями прав і обов'яз­ків, здійснювати їх від свого імені і нести юридичну відповідаль­ність за свої дії.

Суб'єктами адміністративних правовідносин можуть бути:

а) Президент України;

б) державні органи виконавчої влади;

в) державні службовці;

г) громадяни України, іноземці й особи без громадянства;
ґ) система місцевого самоврядування;

д) об'єднання громадян тощо.

592

Глава 16

Основи адміністративного права України

593

 

Об'єктом адміністративних правовідносин є сама управлін­ська діяльність у сфері державного управління.

Зміст адміністративних правовідносин характеризується синтезом фактичного та юридичного. Юридичний зміст — це ад­міністративні суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єк­тів правовідносин, тобто можливості імперативних дій уповно­важених суб'єктів і необхідність відповідних дій зобов'язаних суб'єктів. Фактичний зміст — це сама поведінка суб'єктів адмі­ністративних правовідносин, їх діяльність, в якій реалізуються суб'єктивні права та юридичні обов'язки сторін.

Зміст адміністративного суб'єктивного права включає такі можливості:

а) діяти відповідно до своїх повноважень;

б) вимагати певних дій від зобов'язаної сторони;

в) впливати на об'єкт управління;

г) використовувати форми й методи контролю, заохочення
та примусу.

Адміністративні юридичні обов'язки — це закріплена норма­ми адміністративного права міра необхідної, найбільш розум­ної і доцільної поведінки суб'єкта, спрямована на задоволення інтересів носія адміністративного суб'єктивного права і забез­печена можливістю державного примусу.

Зміст юридичних обов'язків полягає в необхідності:

а) здійснення певних дій;

б) утримання від здійснення дій, що суперечать інтересам ін­
ших осіб;

в) вимагати здійснення або нездійснення тих чи інших дій
від інших осіб;

г) нести юридичну відповідальність за невиконання чи не­
належне виконання передбачених нормою адміністративного
права необхідних варіантів поведінки.

Адміністративні юридичні факти — це конкретні життєві об­ставини, передбачені гіпотезою адміністративно-правової нор­ми, що породжують виникнення, зміну чи припинення право­відносин.

Залежно від підстав розглядають різні види юридичних фактів:

—за юридичними наслідками — правоутворюючі, правозмі-
нюючі та правоприпиняючі;

—залежно від форми їх прояву — позитивні та негативні;

 

—за характером дії розрізняють юридичні факти одноразо­
вої та безперервної дії;

—за характером дій — активні та пасивні;

—за галузевою ознакою — матеріальні та процесуальні;

—за розподілом прав і обов'язків — односторонні та багато­
сторонні;

—за функціями у механізмі правового регулювання — регу­
лятивні та охоронні;

—залежно від кількості суб'єктів — прості та складні;

—за наявністю волі — юридичні дії (життєві обставини, що
характеризують вольову поведінку адміністративних суб'єктів, їх
зовнішнє вираження волі та свідомості) та юридичні події (жит­
тєві обставини, що виникають, розвиваються і припиняються не­
залежно від волі суб'єктів адміністративних правовідносин).

Юридичні дії, у свою чергу, поділяють на правомірні та не­правомірні. Правомірні юридичні дії (вчинки та результати ді­яльності) завжди відповідають нормам адміністративного пра­ва (наприклад, подання скарги, звернення організації за реєст­рацією, подання проекту документа на експертизу тощо).

Неправомірні юридичні дії — правові аномалії, зловживай ня правом (що не є правопорушенням) та адміністративні пра­вопорушення.

До юридичних подій відносять народження чи смерть люди­ни, стихійні лиха, хворобу тощо.

Отже, юридичні факти як життєві обставини, що передбача­ються нормами адміністративного права, мають велике теоретич­не і практичне значення для адміністративних правовідносин.

Таким чином, адміністративні правовідносини мають яскра­во виявлений імперативний характер. У той самий час існують і окремі горизонтальні відносини, в тому числі й адміністратив­но-договірного характеру, які в адміністративному праві мають чітко виражений допоміжний і тимчасовий характер.

§ 6. Адміністративне деліктне право

Адміністративне деліктне право включає в себе розуміння ад­міністративного правопорушення та його складу і адміністра­тивної відповідальності.

594

Глава 16

Основи адміністративного права України

595

 

Адміністративним правопорушенням (проступком) визна­ється бездіяльність або протиправна, винна (умисна або необе­режна) дія, яка посягає на державний або громадський порядок, суспільну власність, права і свободи людини і громадянина, на встановлений порядок управління і за яку законодавством пе­редбачена адміністративна відповідальність.

Звідси ознаками адміністративного правопорушення (про­ступку) є:

а) суспільна небезпечність діяння;

б) протиправність;

в) винність;

г) застосування адміністративного стягнення;
ґ) адміністративна відповідальність.

Суспільна небезпечність діяння в нормах адміністративно­го деліктного права не називається ознакою адміністративно­го проступку. Але, незважаючи на це, слід зазначити, що адмі ністративні правопорушення посягають на конкретні правовід-носини, що охороняються адміністративним законом і спричинюють їм шкоду, а водночас і шкоду правопорядку. До осіб, які скоїли адміністративні проступки, вживають заходи державного примусового впливу. Отже, слід зробити висно­вок про те, що адміністративні проступки є також суспільно небезпечними. При розмежуванні адміністративних проступ ків і кримінальних злочинів ступінь суспільної небезпечності відіграє головну роль.

Протиправність означає, що правопорушення характеризу­ється як дія чи бездіяльність, заборонена адміністративним за­конодавством. Поняття «діяння» слід розглядати у таких основ­них значеннях:

—це вольовий акт поведінки людини;

—включає в себе дві сторони поведінки (дію чи бездіяль­
ність), обидві з яких порушують чинні норми права;

—в адміністративному законодавстві закріплюється заборо­
на такої дії чи зобов'язання активно діяти в необхідному напрямі;

—громадянин не діє там, де це вимагається, або діє там, де це
забороняється (здійснює діяння проти права), наприклад, по­
рушує правила адміністративного нагляду або не виконує ви­
мог щодо постановки на облік військовозобов'язаних.

Протиправність як ознака адміністративного правопорушен­ня вважається такою, якщо є норма права, яка встановлює пев­ний варіант поведінки, і діяння особи (суб'єкта), яке суперечить припису цієї норми. Причому правові норми, які встановлюють певні правила, можуть бути не тільки адміністративними, а й трудовими, земельними, фінансовими, господарськими, житло­вими тощо. Відсутність протиправності свідчить про відсутність адміністративного правопорушення.

Важливою ознакою адміністративного правопорушення є ви­на. Це психічне (внутрішнє) ставлення суб'єкта до вчинення пев­ного діяння та його наслідків. Розрізняють дві форми вини: уми­сел і необережність. Намір може бути прямим і непрямим, а не­обережність — самовпевненістю і недбалістю. Відсутність вини виключає наявність адміністративного проступку.

За вчинення адміністративного проступку настає ретроспек­тивна адміністративна відповідальність, що полягає у покладан­ні на винного у вчиненні адміністративного проступку певного виду й міри адміністративного стягнення.

Адміністративне правопорушення (проступок) має свою юридичну модель (склад). Склад адміністративного правопору­шення — це передбачена нормами адміністративного права су­купність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких те чи інше діяння можна кваліфікувати як адміністративне право­порушення. Він включає в себе:

—об'єкт;

—об'єктивну сторону;

—суб'єкт;

—суб'єктивну сторону.

Об'єкт адміністративного правопорушення — це сукупність суспільних відносин, які охороняються адміністративним пра­вом і регулюються нормами трудового, цивільного, земельного та фінансового права і за порушення яких накладаються адмі­ністративні стягнення. Об'єктом адміністративного правопору шення можуть бути певні соціальні блага (здоров'я, честь і гід­ність людини тощо).

Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення -це сукупність таких зовнішніх ознак, як діяння (дія чи без­діяльність), протиправні наслідки, причинний зв'язок між ді­янням і наслідками, що закріплюються нормами права про ад-

596

Глава 16

Основи адміністративного права України

597

 

міністративні правопорушення, місце, час, обстановка, обстави­ни, способи та засоби вчинення адміністративного правопору­шення.

Суб'єктами адміністративних правопорушень можуть бути громадяни чи посадові особи, іноземці та особи без громадян­ства. Адміністративній відповідальності підлягають осудні осо­би, що досягли 16-річного віку Якщо особа віком від 16 до 18 років вчинила адміністративне правопорушення, вона притягу­ється до адміністративної відповідальності на загальних підста­вах із специфікою, передбаченою Законом України «Про орга­ни і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» від 24 січня 1995 р. Посадові особи підлягають відповідальності за адміністративні правопорушення, пов'язані з недотриманням встановлених правил у сфері охорони поряд­ку управління, державного та громадського порядку, здоров'я населення та інших правил, забезпечення виконання яких вхо­дить до їх службових обов'язків. Це означає, що посадові особи несуть відповідальність не тільки за порушення певних правил своїми діями, а й за незабезпечення їх виконання іншими осо­бами, насамперед підлеглими.

Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення включає в себе вину, мотив і мету поведінки правопорушника.

Об'єктивні та суб'єктивні ознаки складу адміністративного правопорушення передбачені у відповідних статтях Кодексу Ук­раїни про адміністративні правопорушення.

Адміністративні правопорушення можуть бути класифіко­вані за різними видами. Існують такі критерії для класифікації:

а) залежно від ступеня суспільної небезпеки виділяють ос­
новні та кваліфікаційні склади правопорушень. Більш високий
ступінь суспільної небезпеки діяння характеризують додаткові
ознаки, які прийнято називати кваліфікуючими (наприклад, пов­
торність, наявність або можливість настання шкідливих наслід­
ків, аварійна ситуація, залишення місця події, вчинення діяння
посадовою особою, грубе порушення правил тощо). Склади пра­
вопорушень з такими додатковими ознаками називають квалі­
фікуючими, а без таких ознак — основними;

б) залежно від суб'єкта проступку розрізняють особисті (при­
ватні) та службові (посадові) правопорушення;

в) залежно від характеру шкоди адміністративні правопору­
шення поділяють на матеріальні та формальні. До матеріальних
належать склади правопорушень, де включається матеріальна
шкода (наприклад, знищення лісу через його підпал). У фор­
мальних правопорушень настання шкідливих наслідків не ви­
магається (наприклад, неявка за викликом до військового комі­
саріату);

г) за структурою складу бувають однозначні й альтернатив­
ні правопорушення. В однозначних складах чітко вказуються
ознаки правопорушення (наприклад, доведення неповнолітніх
до стану сп'яніння). В альтернативних називають кілька варі­
антів ознак правопорушення (наприклад, порушення правил від­
криття поліграфічних і штемпельних підприємств, придбання,
збут, використання, облік, зберігання розмножувальної техні­
ки, шрифтів і матриць особами, відповідальними за дотрима­
ння цих правил відповідно до ст. 189 КУпАП);

ґ) за особливостями конструкції розрізняють описові та блан-кетні склади адміністративних правопорушень. Описові склади цілком розкривають зміст правопорушення (наприклад, завідо-мо неправдивий виклик спеціальних служб за ст. 183 КУпАП). Бланкетні вказують на те, що ознаки проступку встановлені ок­ремими правилами (наприклад, порушення правил охорони й ви­користання пам'яток історії та культури за ст. 92 КУпАП) тощо.

§ 7. Поняття адміністративної відповідальності. Адміністративна відповідальність неповнолітніх

Адміністративну відповідальність слід розглядати у позитив­ному (перспективному) та ретроспективному (негативному) ви­дах. У перспективному розумінні адміністративна відповідаль­ність характеризується як відповідальне ставлення суб'єкта ад­міністративного права до своїх обов'язків і додержання заборон. У ретроспективному значенні — це специфічні правовідносини між державою (її органами й посадовими особами) та суб'єктом адміністративного правопорушення щодо реагування на вчине­не правопорушення і на суб'єкта, що його вчинив, а також по-

598

Глава 16

Основи адміністративного права України

599

 

кладання на правопорушника виду й міри адміністративного стягнення.

Виділяють основні та похідні ознаки адміністративної від­повідальності. До основних ознак відносять те, що адміністра­тивна відповідальність:

а) є засобом охорони встановленого правопорядку;

б) нормативно визначена й полягає в застосуванні санкцій
адміністративно-правових норм;

в) супроводжується осудом з боку держави правопорушни­
ка та правопорушення;

г) пов'язана із застосуванням примусу та негативних для пра­
вопорушника наслідків;

ґ) реалізується у визначених законодавством процесуальних формах.

До похідних ознак відносять те, що:

—підставою адміністративної відповідальності є не тільки
проступки, передбачені нормами адміністративного права, а й
порушення, передбачені нормами інших галузей права (наприк­
лад, житлового, трудового, земельного тощо);

—адміністративна відповідальність полягає у застосуванні
до винних адміністративних стягнень;

—право притягати до адміністративної відповідальності на­
лежить державним органам та їх посадовим особам;

—існує особливий порядок притягнення до адміністратив­
ної відповідальності тощо.

Адміністративна відповідальність настає з досягненням 16-річного віку (ст. 12 КУпАП).

Вчинення адміністративного проступку неповнолітнім є об­ставиною, що пом'якшує адміністративну відповідальність. За вчинення адміністративних проступків у віці від 16 до 18 років до неповнолітніх можуть бути застосовані такі заходи впливу:

—зобов'язання публічно або в іншій формі попросити виба­
чення у потерпілого;

—застереження;

—догана або сувора догана;

—передача неповнолітнього під нагляд батькам чи особам,
які їх замінюють, або під нагляд педагогічному чи трудовому
колективу за згодою колективу, а також окремим громадянам
на їх прохання (ст. 24^і КУпАП).

§ 8. Адміністративні стягнення: поняття та види

Адміністративне стягнення — це захід відповідальності, що застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адмініст­ративний проступок, а також попередження вчинення нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими осо­бами.

Види адміністративних стягнень закріплені в Кодексі України про адміністративні правопорушення. До них належать:

—попередження — письмове або в іншій формі офіційне за­
стереження уповноваженою посадовою особою громадянина про
неприпустимість вчинення ним адміністративних правопорушень;

—штраф — майнове стягнення, або вилучення у порушника
певної грошової суми на користь держави;

—оплатне вилучення предмета, який був засобом вчинення
чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення,
виявляється в його примусовому вилученні з наступною реалі­
зацією та передачею одержаної суми власнику за вирахуванням
витрат на реалізацію вилученого предмета;

—конфіскація предмета, що був знаряддям вчинення чи без­
посереднім об'єктом адміністративного правопорушення, вияв­
ляється в примусовому невідшкодовуваному вилученні цього
предмета у власність держави. Конфіскованим може бути тіль­
ки предмет — приватна власність порушника, якщо інше не пе­
редбачено законодавчими актами;

—позбавлення спеціального права, наданого даному гро­
мадянинові, на строк до трьох років за грубе чи систематичне
порушення порядку користування цим правом (стосується
тільки права керувати транспортними засобами та права по­
лювання);

—виправні роботи призначаються на строк до двох місяців з
відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила
адміністративне правопорушення, з утриманням до 20% її заро­
бітку у власність держави. Виправні роботи призначаються ра­
йонним (міським) народним судом (народним суддею);

—адміністративний арешт встановлюється і застосовуєть­
ся лише у виключних випадках за окремі види адміністратив-

600

Глава 16

Основи адміністративного права України

601

 

них правопорушень на строк до 15 діб. Адміністративний арешт призначається районним (міським) народним судом (народ­ним суддею).

Таким чином, адміністративні стягнення як вид і міра адмініст­ративного впливу держави на осіб, що вчинили правопорушення, закріплюються гл. З КУпАП, поділяються на основні й додаткові і мають на меті виховання особи, що вчинила правопорушення, ін­ших осіб для запобігання правопорушенням у майбутньому.

§ 9. Основи адміністративного процесу

Діяльність виконавчо-розпорядчих органів і посадових осіб постійно потребує розгляду й вирішення щодо конкретних фі­зичних або юридичних осіб питань управлінського характеру. Таку діяльність називають адміністративними справами. Для вирішення адміністративної справи необхідно застосувати ма­теріальну адміністративно-правову норму до конкретного інди­відуального випадку або конкретної життєвої ситуації. Засто­совуються адміністративно-правові норми з додержанням пев­них, передбачених законодавством процедур (правил). Ці правила закріплюються в нормативно-правових актах як адмі­ністративні процесуальні норми — загальнообов'язкові прави­ла, що регламентують порядок вирішення адміністративних справ різних категорій. Об'єднані в інститути вони утворюють адміністративне процесуальне право.

Вирішення різних адміністративних справ на підставі адмі­ністративних процесуальних норм називається адміністратив­ною процесуальною діяльністю, якою займаються виконавчо-роз­порядчі органи та їхні посадові особи. Сукупність адміністра­тивних процесуальних дій (діяльність) у межах конкретної адміністративної справи має назву адміністративного прова­дження. Однопорядкові групи адміністративних проваджень утворюють різні види проваджень. Так, нормотворчі прова­дження здійснюються в процесі підготовки й видання норма­тивних актів управління. Установчі провадження — у процесі створення, реорганізації, ліквідації організаційних структур у сфері державного управління, а також під час комплектуван­ня персоналом організаційних структур у сфері державного уп-

равління. Правозастосовчі провадження є найскладнішою гру­пою адміністративних проваджень. До них належать такі про­вадження.

—із застосування заходів примусу в державному управлін­
ні: а) дисциплінарне провадження; б) провадження у справах
про адміністративні правопорушення; в) провадження із засто­
сування заходів матеріального впливу;

—із застосування заходів заохочення і стимулювання в дер­
жавному управлінні: а) провадження у справах про нагороджен­
ня державними нагородами, відзнаками, грамотами тощо; б) про­
вадження у справах про присвоєння почесних та інших звань;
в) провадження у справах про преміювання тощо;

—із реалізації громадянами своїх прав і обов'язків: а) прова­
дження за зверненнями громадян; б) провадження із виконан­
ня громадянами військового обов'язку; в) провадження із одер­
жання громадянами житла тощо;

—із реалізації юридичними особами своїх прав і обов'язків:
а) провадження із легалізації юридичних осіб; б) провадження із
виділення юридичним особам кредитів; в) провадження із оформ­
лення і видачі юридичним особам ліцензій тощо;

—із здійснення контролю і нагляду (контрольно-наглядові
провадження) та багато інших.

Усі адміністративні провадження складаються з окремих опе­рацій (стадій). Для кожного виду проваджень може бути кілька таких стадій. Здійснюється провадження із адміністративних справ за участю суб'єктів, яких можна поділити на три групи: а) ті, що вирішують справу; б) ті, відносно яких вирішують спра­ву; в) допоміжні учасники процесу.

§ 10. Органи (посадові особи), уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення

Важливе місце в системі суб'єктів, що вирішують справи, від­ведене органам і посадовим особам, що уповноважені розгляда­ти справи про адміністративні правопорушення. Система таких органів визначена третім розділом КУпАП. У ст. 213 КУпАП

 

602

Глава 16

Основи адміністративного права України

603

 

закріплюється, що справи про адміністративні правопорушен­ня розглядають:

—адміністративні комісії при районних державних адмініст­
раціях і виконавчих комітетах, міських, районних у містах, се­
лищних і сільських рад. Вони вирішують всі справи про адмі­
ністративні правопорушення, за винятком тих, які належать до
компетенції інших органів. Комісія створюється відповідною
держадміністрацією чи виконавчим комітетом у складі голови,
секретаря і членів комісії;

—виконавчі комітети селищних і сільських рад уповноваже­
ні розглядати справи про порушення громадського порядку, пра­
вил торгівлі та інші аналогічні порушення;

—місцеві суди (судді) розглядають справи про адміністра­
тивні правопорушення, віднесені до їх компетенції Кодексом.
Судді одноособово розглядають справи про дрібне хуліганство,
порушення правил адміністративного нагляду тощо;

—органи внутрішніх справ (ОВС), органи державних інспек­
цій та інші уповноважені органи (їхні посадові особи) розгля­
дають справи, віднесені до їх компетенції законодавством. Так,
наприклад, ОВС (їхні посадові особи) розглядають справи про
порушення громадського порядку, порушення правил паспорт­
ної системи, правил прикордонного режиму, правил перебуван­
ня в Україні і транзитного проїзду через територію України іно­
земних громадян і осіб без громадянства, правил дорожнього ру­
ху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил
користування засобами транспорту, правил, спрямованих на за­
безпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про не­
законний відпуск і незаконне придбання бензину чи інших па­
льно-мастильних матеріалів.

Отже, закон визначає систему органів, що мають право роз­глядати справи про адміністративні правопорушення та визна­чає їхню підвідомчість.

§ 11. Провадження у справах

про адміністративні правопорушення

Як уже зазначалося, провадження у справах про адміністра­тивні правопорушення здійснюється на певних стадіях. На дум­ку Д. Бахрах, таких стадій чотири, а саме:

 

—адміністративне розслідування;

—розгляд справи;

—перегляд постанови;

—виконання постанови.

Адміністративне розслідування розпочинається порушенням справи про адміністративне правопорушення. Підставою для по­рушення справи є вчинення суб'єктом адміністративного пра­вопорушення, яке фіксується у протоколі про адміністративне правопорушення. Останній складає уповноважена посадова осо­ба чи представник громадської організації, чи орган громадської самодіяльності (наприклад народний дружинник).

У протоколі мають бути вказані певні дані: дата та місце його складання; дані про особу, яка склала протокол; дані про особу порушника; місце, час вчинення і суть правопорушення; норма­тивний акт, який передбачає відповідальність за це правопору­шення; інші матеріали, необхідні для вирішення справи. Про­токол підписує особа, яка його склала, порушник, а за наявності свідків і потерпілих — і ці особи.

Протокол направляється уповноваженому органу (посадо­вій особі), який розглядає справу про адміністративне правопо­рушення. Протокол не складається у випадках, коли згідно із законодавством адміністративний штраф накладається чи бе­реться, а попередження фіксується на місці вчинення правопо­рушення. На штраф порушнику дають довідку (квитанцію) вста­новленого зразка.

Справа про адміністративне правопорушення розглядаєть­ся, як правило, за місцем його вчинення. Термін вирішення спра­ви встановлюється законодавством. Справа розглядається у при­сутності особи, яка притягується до адміністративної відпові­дальності. Без «винної» особи справа може бути розглянута тільки у випадках, коли є дані про своєчасне оповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від цієї особи не було клопо­тання про відкладення справи. Законодавство передбачає також випадки, коли присутність особи, яка притягається до адмініст­ративної відповідальності, обов'язкова.

Справа про адміністративне правопорушення розглядаєть­ся відкрито. На цій стадії провадження орган (посадова особа) повинен з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопо-

604

Глава 16

Основи адміністративного права України

605

 

рушення; чи винна дана особа в його вчиненні; чи підлягає вона адміністративній відповідальності; чи є обставини, що пом'як­шують чи збільшують провину; чи мав місце матеріальний зби­ток; чи є підстави для передачі матеріалів справи на розгляд гро­мадських організацій, трудового колективу; інші обставини, які б мали значення для правильного вирішення справи.

Розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) видає постанову у справі.

Постанову у справі оголошують одразу по закінченні роз­гляду справи особі, що притягнута до відповідальності. Копію цієї постанови протягом трьох днів видають чи надсилають особі, якій вона винесена. Таку саму копію одночасно вручають по­терпілому на його прохання.

Постанова у справі про адміністративне правопорушення мо­же бути опротестована особою, щодо якої вона була винесена, а також потерпілим. Постанова адміністративної комісії, викон­кому сільської, селищної ради, державного органу виконавчої влади та посадових осіб може бути оскаржена в районний (мі­ський) суд, рішення якого є кінцевим. Постанови інших органів (посадових осіб) про стягнення адміністративного штрафу ос­каржуються у вищому органі чи вищою посадовою особою чи в районному (міському) суді, рішення якого є кінцевим.

Скарга подається протягом десяти днів від дня винесення по­станови в адміністративній справі. Подання скарги вчасно зу­пиняє виконання постанови до її розгляду, за винятком поста­нови про застосування попередження і адміністративного ареш­ту, а також у випадку стягнення штрафу, який береться на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Постанова у справі про адміністративне правопорушення і рішення у скарзі можуть бути оскаржені прокурором.

При розгляді скарги чи протесту відповідний орган (посадо­ва особа) перевіряє законність і обгрунтованість винесеної по­станови і приймає одне з таких рішень: постанову залишити без змін, скаргу і протест — без задоволення; відмінити постанову і направити справу на новий розгляд; відмінити постанову і за­крити справу; змінити міру стягнення, але щоб не було збіль­шення її.

Встановлено порядок виконання постанови про накладення адміністративного стягнення. Штраф повинен бути сплачений

порушником не пізніше 15 днів від дня вручення постанови про його призначення.

Постанову про відшкодовуване вилучення предмета, про кон­фіскацію, про позбавлення спеціальних прав, про виправні ро­боти видає уповноважений на це орган у порядку, встановлено­му законодавством. Постанова про адміністративний арешт ви­конується органами внутрішніх справ.

Отже, адміністративне право і законодавство включає нор­ми як матеріального, так і процесуального права. Тому вжива­ються заходи, аби його систематизувати, особливо кодифікува­ти, що сприятиме удосконаленню практики застосування норм адміністративного.

Запитання та завдання