Поняття муніципального права України

Муніципальне право — це система норм, які регулюють суспільні відносини у сфері місцевого самоврядування та інші тісно пов'язані з ними суспільні відносини. Тому можна ствер­джувати, що муніципальне право стосується, насамперед, без­посередньої і представницької місцевої (локальної) влади, а отже, воно належить до групи публічних галузей права. Звідси муніципальне право найбільш тісно пов'язане з конституційним, адміністративним, фінансовим та іншими галузями. Загалом, конституційне право є найбільш важливим підґрунтям для ство­рення і функціонування муніципального права.

Відразу хотілося б зазначити, що термін «муніципальне пра­во* не зовсім точно відображає предмет регулювання і охорони, оскільки, як уже зазначалося, норми цієї галузі спрямовані, на­самперед, на місцеве самоврядування. Окрім цього, Конституція і законодавчі акти України не використовують термін «муніци­палітет». Він є нетрадиційним для нашої юридичної науки і

 

 

282

Глава 8

Основи муніципального права України

283

 

практики. Але приблизно аналогічні зауваження можуть бути висунуті й щодо термінів «комунальне право», «право місцевого самоврядування» тощо.

Разом із тим, у більшості національних правових систем світу використовується саме термін «муніципальне право», а тому він дедалі більше поширюється і в нашій правовій системі.

Отже, предметом муніципального права є суспільні відноси­ни, пов'язані з організацією і функціонуванням місцевого само­врядування як самостійного та відносно відокремленого виду публічної локальної влади в системі народовладдя в межах пев­них адміністративно-територіальних одиниць.

Муніципальне право належить до групи публічних галузей права. Його норми регулюють і охороняють, насамперед, відно­сини влади, пріоритетними серед яких є зобов'язаня. Отже, ме­тодом муніципального права є загальне зобов'язання, для яко­го характерна імперативність, тобто підпорядкованість однієї зі сторін правових відносин¹ Разом із тим, диспозитивний метод, під яким розуміють юридичну рівність сторін, може застосову ватися у відносинах суміжних або дуже близьких до чисто муніципальних, наприклад у договірних відносинах органів і посадових осіб місцевого самоврядування з іншими юридични­ми і фізичними особами.

Надзвичайно важливим методом у системі муніципального права є метод децентралізації (передачі) владних повноважень від держави до територіальної громади як інституту громадянсь­кого суспільства. Безперечно, що він використовується спільно з методами централізації, координації і субординації тощо.

Джерела муніципального права — це правові акти, які спрямовані на врегулювання та охорону місцевого самовряду­вання. До них належать:

- Конституція України (пріоритетне джерело);

- Закони України: «Про місцеве самоврядування в Україні»
від 21 травня 1997 р., «Про столицю України — місто-герой Київ»
від 15 січня 1999 р. тощо;

¹ У такому разі йдеться про імперативні правові норми. Вони поши­рені в національному законодавстві і містять чітко визначені правила по­ведінки, категоричні принципи (докладніше див.: Юридична енциклопе­дія, 1999 - Т 2. - С 664.

 

- нормативно-правові акти суб'єктів системи місцевого са­
моврядування (акти місцевих референдумів, статути, регламен­
ти відповідних рад).

- міжнародно-правові акти в галузі місцевого самоврядуван­
ня, наприклад Європейська хартія місцевого самоврядування,
прийнята Радою Європи 15 жовтня 1985 р.

- нормативно-правові договори за участю суб'єктів системи
місцевого самоврядування.

Систему муніципального права утворюють його норми, принципи та інститути. Муніципально-правові норми є первин­ними елементами системи муніципального права. їх класифі­кують залежно від різних якостей, наприклад за юридичною силою (конституційні, законодавчі, підзаконні, норми міжнарод но-правових актів). Муніципально-правові принципи — це найбільш загальні правила поведінки, що відображають його сутність і соціальне призначення. Муніципально-правові інститути розуміють як групи правових норм і принципів, що регулюють однорідні групи муніципальних відносин. Наприк­лад, інститут комунальної власності, органів самоорганізації населення тощо.

На підставі муніципально-правових норм і принципів вини кають муніципально-правові відносини, під якими розуміють відносини між двома і більше суб'єктами, які наділяються взаєм­ними правами й обов'язками щодо здійснення муніципальної влади.

Важливо також підкреслити, що муніципальне право роз­глядається не тільки як галузь права та законодавства, а й як юридична наука та навчальна дисципліна.

§ 2. Поняття і ознаки

місцевого самоврядування

Відповідно до законодавства, місцеве самоврядування в Україні — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів Ук­раїни.

284

Глава 8

Основи муніципального права України

285

 

Під територіальною громадою розуміють жителів, які об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиниця­ми, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Під органами місцевого само­врядування розуміють структурно-організовані колективи службовців (або одного службовця), що наділяються владою в системі місцевого самоврядування для реалізації владних рішень, а під посадовими особами місцевого самоврядування — осіб, які працюють в органах місцевого самоврядування, мають відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих і консультативно-дорадчих функцій і отримують заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними гро­мадами сіл, селищ, міст як безпосередньо (наприклад, шляхом місцевого референдуму, загальних зборів), так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні й обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст

Громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад. Будь-які обмеження права громадян України на участь у місцевому самоврядуванні залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переко­нань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовни­ми чи іншими ознаками забороняються.

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється за принци­пами: а) народовладдя; б) законності; в) гласності; г) колегіаль­ності; ґ) поєднання місцевих і державних інтересів; д) вибор­ності; є) правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених законодав­ством; є) підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів і посадових осіб; ж) державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; з) судового захисту прав місцевого самоврядування.

Правовий статус місцевого самоврядування в Україні ви­значається Конституцією України, Законом України «Про

місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. та іншими законами, які не повинні суперечити положенням зга­даного законодавчого акта. Правовий статус місцевого самовря­дування в містах Києві та Севастополі, а також в Автономній Республіці Крим визначається Конституцією України та вище­згаданим Законом з особливостями, передбаченими законами про міста Київ і Севастополь¹.

§ 3. Система, органи і посадові особи місцевого самоврядування

Система місцевого самоврядування включає:

- територіальну громаду;

- сільську, селищну, міську раду;

- сільського, селищного, міського голову;

- виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

- районні й обласні ради, що представляють спільні інтереси
територіальних громад сіл, селищ, міст;

- органи самоорганізації населення.

У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. можуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи й обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.

Первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста. Територіальні громади сусідніх сіл можуть об'єднуватися в одну територіальну громаду, створювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати єдиного сільського голову. Добровільні територіальні громади об'єднуються за рішенням місцевих референдумів відповідних територіальних громад сіл. Таке рішення є наданням згоди на створення спільних органів місцевого самоврядування, формування спільного бюджету, об'єднання комунального майна. Вихід зі складу сільської громади здійснюється за рішенням референ-

¹ Див.: Хрестоматія з правознавства. — С. 294—309.

 

286

Глава 8

Основи муніципального права України

287

 

думу відповідної територіальної громади. У містах з районним поділом територіальні громади районів у містах діють як суб'єк­ти права власності.

Місцевий референдум є формою прийняття територіальною громадою рішень із питань, що належать до відання місцевого самоврядування, шляхом прямого голосування. Предметом місцевого референдуму може бути будь-яке питання, віднесене Конституцією України та іншими законами до відання місцевого самоврядування. На місцевий референдум не можуть бути винесені питання, віднесені законом до відання органів держав­ної влади. Рішення, прийняті місцевим референдумом, є обо­в'язковими для виконання на відповідній території. Поря­док призначення та проведення місцевого референдуму, а та­кож перелік питань, що вирішуються виключно референдумом, визначаються законом про референдуми.

Загальні збори громадян за місцем проживання є зібранням усіх або частини жителів села (сіл), селища, міста для вирішення питань місцевого значення. Рішення загальних зборів громадян враховуються органами місцевого самоврядування в їх діяльнос­ті. Порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання визначається законом і статутом територіальної громади.

Члени територіальної громади мають право ініціювати роз­гляд у раді (в порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування. Порядок вне­сення місцевої ініціативи на розгляд ради визначається пред­ставницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади. Місцева ініціатива, внесена на розгляд ради у встановленому порядку, підлягає обов'язковому розгля­ду на відкритому засіданні ради за участю членів ініціативної групи з питань місцевої ініціативи. Рішення ради, прийняте з питання, внесеного на її розгляд шляхом місцевої ініціативи, обнародується в порядку, встановленому представницьким ор­ганом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самовря­дування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження

місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами. Тобто сільські, селищні, міські ради є пред­ставницькими органами місцевого самоврядування. Під останнім слід розуміти виборний орган (раду), який складаєть­ся з депутатів і відповідно до закону наділяється правом пред ставляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.

Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядуван­ня, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, район­них у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Загалом, під виконавчим органом ради мають на увазі органи, які створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування в межах, виз­начених згаданим законодавством. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними та підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегова­них їм повноважень органів виконавчої влади ще й підконтроль­ними відповідним органам виконавчої влади.

Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста. Він обирається відповідною територіальною гро­мадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки в поряд­ку, визначеному законом, і здійснює свої повноваження на постійній основі. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях. Він не може бути депутатом будь-якої ради, не може суміщати свою службову діяльність з іншою поса­дою, в тому числі на громадських засадах (крім викладацької, наукової та творчої роботи у позаробочий час), не може займати­ся підприємницькою діяльністю й одержувати від цього прибу­ток. На нього поширюються повноваження та гарантії депутатів рад, передбачені законодавством про статус депутатів рад.

288

Глава 8

Основи муніципального права України

289

 

Територіальна громада має право проводити громадські слу­хання, тобто зустрічатися з депутатами відповідної ради та по­садовими особами місцевого самоврядування, під час яких чле­ни територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушу­вати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування. Громадські слухання провадяться не рідше одного разу на рік. Пропозиції, що вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов'язковому розгляду органами місцевого само­врядування. Порядок організації громадських слухань визна­чається статутом територіальної громади.

Органи місцевого самоврядування з метою більш ефектив­ного здійснення своїх повноважень, захисту прав та інтересів територіальних громад можуть об'єднуватися в асоціації та інші форми добровільних об'єднань, які підлягають реєстрації відповідно до законодавства в органах Міністерства юстиції України. Органи місцевого самоврядування та їх асоціації мо­жуть входити до відповідних міжнародних асоціацій, інших добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування. Асоціаціям та іншим добровільним об'єднанням органів місцевого самоврядування не можуть передаватися повноважен­ня органів місцевого самоврядування.

§ 4. Матеріал ьно-фіїїансова основа місцевого самоврядування

Матеріальною та фінансовою основою місцевого самовря­дування є рухоме й нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, позабюджетні цільові (у тому числі валютні) та інші кошти, зем­ля, природні ресурси, що є у комунальній власності територі­альних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні район­них і обласних рад.

Рішення про наділення міських рад правами стосовно управління майном і фінансовими ресурсами, що є у власності територіальних громад районів у містах, приймається на місцевих референдумах відповідних районних у містах громад.

- Від імені і в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах валежить право комунальної власності. При цьому під правом комунальної власності розуміють право територіальної грома­ди володіти, доцільно, економно й ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого са­моврядування. Право комунальної власності поширюється на рухоме й нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кош­ти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі на банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежилі приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кош­ти, отримані від їх відчуження.

Підставою для набуття права комунальної власності є пере­дача майна і майнових прав територіальним громадам безоплат­но державою та іншими суб'єктами права власності, а також створення і придбання майна органами місцевого самоврядуван­ня в порядку, встановленому законом.

Територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах без­посередньо або через органи місцевого самоврядування можуть об'єднувати на договірних засадах на праві спільної власності об'єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій і створювати для цього відповідні органи та служби.

Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, щ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної аіасності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпоряджен-

10 4-436

290

Глава 8

Основи муніципального права України

291

 

ня об'єктами права комунальної власності, у тому числі вико­нують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним і фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати й купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах і договорах умови ви­користання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Право комунальної власності територіальної громади захи­щається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної грома­ди або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею орга­ну, за винятком випадків, передбачених законом.

Сільські, селищні, міські, районні у містах ради (у разі їх ство­рення) мають право:

а) вносити пропозиції про передачу або продаж у комуналь­
ну власність відповідних територіальних громад підприємств,
установ та організацій, їх структурних підрозділів та інших
об'єктів, що належать до державної та інших форм власності,
якщо вони мають важливе значення для забезпечення комуналь­
но-побутових і соціально-культурних потреб територіальних
громад;

б) на переважне придбання в комунальну власність примі­
щень, споруд, інших об'єктів, розташованих на відповідній
території, якщо вони можуть бути використані для забезпечен­
ня комунально-побутових і соціально-культурних потреб
територіальних громад;

в) мати об'єкти комунальної власності за межами відповідних
адміністративно-територіальних одиниць.

Місцеві бюджети, під якими розуміють плани утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечен­ня функцій і повноважень місцевого самоврядування, є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, Бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів. Органи місцевого самоврядування з ураху­ванням місцевих умов і особливостей можуть перерозподіляти

ніж собою на підставі договорів окремі повноваження та власні бюджетні кошти.

Органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах самостійно розробляють, затверджують і ви­конують відповідні місцеві бюджети згідно із законом про місцеве самоврядування та законом про бюджетну систему. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загально­державними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону. Втручання державних органів у процес складання, за­твердження і виконання місцевих бюджетів не допускається, за винятком випадків, передбачених законом про місцеве самовря­дування та іншими законами.

Районні та обласні ради затверджують районні й обласні бю­джети. Під районним бюджетом розуміють план утворення і ви­користання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення спільних інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст рай­онного значення, виконання місцевих програм, здійснення бюд­жетного вирівнювання, а під обласним бюджетом — план утво­рення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення спільних інтересів територіальних громад, вико­нання місцевих програм, здійснення бюджетного вирівнювання. Районні й обласні бюджети формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах із місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних про­грам. Районні й обласні ради контролюють їх виконання, а скла­дання і виконання районних і обласних бюджетів здійснюють відповідні державні адміністрації.

Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює конт­роль за законним, доцільним, економним та ефективним ви­трачанням коштів і належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування дохідну базу, достатню для забезпе­чення населення послугами на рівні мінімальних соціальних по­треб. Якщо доходи від закріплених за місцевими бюджетами за-

10*

292

Глава 8

гальнодержавних податків і зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає з місцевого бюдже­ту до державного бюджету частину надлишку в порядку, вста­новленому законом про державний бюджет. Мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на основі нормативів бюджет­ної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, вста­новленого законом.

Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом джерел і закріплених у встановленому зако­ном порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обо­в'язкових платежів. Доходи місцевих бюджетів районних у містах рад (у разі їх створення) формуються відповідно до обсягу по­вноважень, що визначаються відповідними міськими радами. Порядок зарахування доходів до місцевих бюджетів визначаєть­ся законом про бюджетну систему та іншими законами.

У дохідній частині місцевого бюджету окремо виділяються доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і дохо­ди, необхідні для забезпечення виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.

Місцевий бюджет поділяється на поточний бюджет і бюд­жет розвитку. Поточний бюджет — це доходи й видатки місце­вого бюджету, які утворюються і використовуються для покрит­тя поточних видатків. Бюджет розвитку — це доходи й видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку, зміцнення матеріально-фінансової бази тощо. Доходи бюджету розвитку формуються за рахунок частини податкових надходжень, коштів, залучених від розміщення місцевих позик, а також інвестиційних субсидій з інших бюджетів.

Кошти державного бюджету, що передаються у вигляді дотацій, субвенцій, розподіляються обласними радами між рай­онними бюджетами та бюджетами міст обласного значення у розмірах, необхідних для формування дохідних частин не ниж­че мінімальних розмірів місцевих бюджетів, визначених зако­ном, а також використовуються для фінансування з обласного бюджету спільних проектів територіальних громад.

 

.293

Основи муніципального права України

Кошти обласного бюджету, передані державою у вигляді дотацій, субвенцій, зараховуються до районних бюджетів і розподіляються районними радами між місцевими бюджетами у розмірах, необхідних для формування дохідних частин не ниж -че мінімальних розмірів місцевих бюджетів, визначених зако­ном, а також використовуються для фінансування з районного бюджету спільних проектів територіальних громад.

Видатки, які здійснюються органами місцевого самовряду­вання на потреби територіальних громад, їх розмір і цільове спрямування визначаються місцевими бюджетами цих громад; видатки, пов'язані із здійсненням районними, обласними рада­ми заходів щодо забезпечення спільних інтересів територіальних громад, — відповідними районними та обласними бюджетами.

Сільські, селищні, міські, районні у містах ради (у разі їх ство­рення) та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються кош­тами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання. Районні, обласні бюджети виконують місцеві державні адміністрації в цілях і обсягах, що затверджуються відповідними радами.

У видатковій частині місцевих бюджетів окремо передбача­ються видатки поточного бюджету й видатку бюджету розвит­ку. Кошти поточного бюджету спрямовуються на фінансування установ і закладів, що утримуються за рахунок бюджетних асиг­нувань і не належать до бюджету розвитку. Кошти бюджету розвитку спрямовуються на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов'язаних із здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також на фінансування субвенцій та інших видатків, пов'язаних з роз­ширеним відтворенням.

Видатки місцевих бюджетів поділяються на дві частини: ви­датки, пов'язані з виконанням власних повноважень місцевого самоврядування, і видатки, пов'язані з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.

Доходи, додатково одержані в процесі виконання місцевих бюджетів, суми перевищення доходів над видатками, що утво­рилися в результаті збільшення надходжень до бюджету чи економії у видатках, вилученню не підлягають, крім випадків, ■ередбачених законодавством про місцеве самоврядування.

294

Глава 8

Основи муніципального права України

295

 

Рішення про використання таких коштів приймається відповід­ною радою.

Місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм за­коном повноважень і забезпечення населення послугами не ниж­че рівня мінімальних соціальних потреб. При забезпеченні зба­лансування доходів і видатків місцевих бюджетів не врахову­ються вільні залишки бюджетних коштів. Якщо вичерпано можливості збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів і при цьому не забезпечується покриття видатків, необхідних для здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень та забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб, держава забезпе­чує збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі необхідних коштів до відповідних місцевих бюджетів у вигляді дотацій, субвенцій, субсидій згідно із законодавством України.

Держава фінансує у повному обсязі здійснення органами місцевого самоврядування наданих законом повноважень органів виконавчої влади. Кошти, необхідні для здійснення орга­нами місцевого самоврядування цих повноважень, щороку пе­редбачаються в Законі України «Про Державний бюджет Ук­раїни».

Органи місцевого самоврядування можуть мати і поза­бюджетні цільові (у тому числі валютні) кошти. Ці кошти пе­ребувають на спеціальних рахунках в установах банків. Поря­док формування та використання позабюджетних цільових (у тому числі валютних) коштів місцевого самоврядування визна­чаються положеннями про ці кошти, що затверджуються відповідною радою.

Органи місцевого самоврядування відповідно до закону мо­жуть встановлювати місцеві податки та збори. Місцеві податки та збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів. За рішенням зборів громадян за місцем їх проживання можуть за­проваджуватися місцеві збори на засадах добровільного само­оподаткування. Останнє розглядається як форма залучення на добровільній основі за рішенням зборів громадян за місцем про­живання коштів населення відповідної території для фінансу­вання разових цільових заходів соціально-побутового характеру

Сільські, селищні, міські, районні у містах (у разі їх створен­ня) районні, обласні ради мають печатки із зображенням Дер­жавного Герба України і своїм найменуванням, а також рахун­ки в установах банків України.

Відносини органів місцевого самоврядування з підприєм­ствами, установами й організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, бу­дуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Відносини органів місцевого самоврядування з підприєм­ствами, установами й організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, бу­дуються на договірній і податковій основі, а також на засадах підконтрольності в межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом. Органи місцевого самовря­дування можуть виступати з ініціативою щодо перевірок, а та­кож організовувати проведення перевірок на підприємствах, в установах і організаціях, що не перебувають у комунальній власності, з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади.

§ 5. Організаційно-правова основа місцевого самоврядування

Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність. Органам місцевого самоврядування чинним законодавством можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади. Інститут передачі повноважень в юридичній науці нази­вається їх делегуванням. У контексті розгляду питання хотілося б зазначити, що делеговані повноваження — це повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самовряду­вання законом, а також повноваження органів місцевого само­врядування, що передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад.

296

Глава 8

Основи муніципального права України

297

 

3 метою врахування історичних, національно-культурних, соціально-економічних та інших особливостей здійснення місцевого самоврядування представницький орган місцевого самоврядування може прийняти статут територіальної гро­мади села, селища, міста. Статут підлягає державній реєстрації в органах Міністерства юстиції України. Підставою для відмови в державній реєстрації статуту територіальної грома­ди може бути його невідповідність Конституції та законам України. Відмова в реєстрації статуту територіальної громади може бути оскаржена в судовому порядку.

Державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією й законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм влас­них повноважень.

Обмеження прав територіальних громад на місцеве самовря­дування згідно з Конституцією та законами України може бути застосоване тільки в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть мати власну символіку (герб, прапор тощо), яка відображає їх історичні, культурні, соціально-економічні та інші місцеві особливості і традиції.

На будинках, де працюють ради та їх виконавчі комітети, встановлюється Державний Прапор України.

Надзвичайно важливою є компетенція його органів і поса­дових осіб. Чинним законодавством України встановлено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати й вирішу­вати питання, віднесені до їх відання. Так, виключно на пленар­них засіданнях сільської, селищної, міської ради:

—затверджується регламент ради;

—утворюються і ліквідуються постійні та інші комісії ради,
затверджується та змінюється їх склад, обираються голови
комісій;

—утворюється виконавчий комітет ради, визначається його
чисельність, затверджується персональний склад;

—обирається за пропозицією сільського, селищного, міського
голови на посаду та звільняється з посади секретар ради тощо.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад мають достатньо диференційовані повноваження.

1. У сфері соціально-економічного й культурного розвитку,
планування та обліку — підготовка програм соціально-еконо­
мічного та культурного розвитку сіл, селищ, міст, цільових про­
грам з інших питань самоврядування, подання їх на затверджен­
ня ради, організація їх виконання тощо; забезпечення збалан­
сованого економічного та соціального розвитку відповідної
території, ефективного використання природних, трудових і
фінансових ресурсів.

2. У галузі бюджету, фінансів і цін — складання проекту
місцевого бюджету, подання його на затвердження відповідної
ради, забезпечення виконання бюджету; щоквартальне подан­
ня раді письмових звітів про хід і результати виконання бюд­
жету; підготовка і подання відповідно до районних, обласних
рад необхідних фінансових показників і пропозицій щодо скла­
дання проектів районних і обласних бюджетів; встановлення
в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо
оплати побутових, комунальних, транспортних та інших по­
слуг, які надают