ТОП 10:

Основи земельного права України



Загальна характеристика земельного права, його поняття, відносини та предмет правового регулювання; види земель та їх правовий статус; права та форми власності на землю; порядок набуття і реалізації права на землю; система гарантій прав на землю; порядок охорони земель; головні закономірності управління в галузі використання і охорони земель; проблема відповідальності за порушення земельного законодавства

§ 1. Загальна характеристика

земельного права. Поняття, відносини та предмет правового регулювання

Земельне право — це галузь права, що регулює земельні відно­сини з метою забезпечення раціонального використання земель, створення умов для підвищення ефективності цього процесу, охорони прав організацій і громадян як землевласників і земле­користувачів. Звідси земельні відносини — це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єк­тами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єкта­ми земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються Земельним кодексом, нормативно-право­вими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, за умови, якщо вони не суперечать Земель­ному кодексу України.


404


Глава 11


Основи земельного права України


405


 


Отже, предметом правового регулювання земельного права є відносини з володіння, користування та розпорядження зе­мельними ресурсами, а також їх охорони та раціонального ви­користання. Земельне право — комплексна галузь права Украї­ни, оскільки її основу складають норми цивільного права, орга­нічно пов'язані з нормами адміністративного й екологічного права.

Головними джерелами земельного права слід визнати Консти­туцію України, Земельний кодекс України, що був прийнятий 25 жовтня 2001 p., набрав чинності з 1 січня 2002 р.1 Саме в останньо­му встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а тому право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і при­родні якості землі. А завданням земельного законодавства є ре­гулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та дер­жави, раціонального використання та охорони земель.

Земельний кодекс в галузі земельних відносин первинними вважає повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самовряду­вання. Так, до повноважень Верховної Ради України в цій га­лузі відносять:

—прийняття законів у галузі регулювання земельних відно­
син;

—визначення засад державної політики в галузі використан­
ня та охорони земель;

—затвердження загальнодержавних програм щодо викорис­
тання та охорони земель тощо.

До повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим у галузі земельних відносин на території республіки належать:

—розпорядження землями, що перебувають у спільній влас­
ності територіальних громад;

—забезпечення реалізації державної політики в галузі вико­
ристання та охорони земель;

1 Див.: Хрестоматія з правознавства. — С. 294—309.


— погодження загальнодержавних програм використання та
охорони земель, участь в їх реалізації в межах території Авто­
номної Республіки Крим тощо.

Визначаються відповідні повноваження у цій сфері і для органів виконавчої влади. Так, до повноважень Кабінету Міністрів України належать:

—розпорядження землями державної власності;

—реалізація державної політики у галузі використання та
охорони земель;

—викуп земельних ділянок для суспільних потреб;

—координація проведення земельної реформи тощо.

До повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів віднесено:

—внесення пропозицій про формування державної політи­
ки у галузі земельних відносин і забезпечення її реалізації;

—координація робіт з проведення земельної реформи;

—участь у розробленні та реалізації загальнодержавних, ре­
гіональних програм використання та охорони земель;

—ведення державного земельного кадастру, в тому числі дер­
жавної реєстрації земельних ділянок тощо.

§ 2. Види земель та їх правовий статус

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронно­
го призначення;

г) землі оздоровчого призначення;
ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;
є) землі лісового фонду;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, обо­рони та іншого призначення.


406


Глава 11


Основи земельного права України


407


 


Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, мо­жуть перебувати у запасі.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користуван­ня, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеус­трою або приймають рішення про створення об'єктів природо­охоронного та історико-культурного призначення.

Так, землями сільськогосподарського призначення визна­ються землі, надані для виробництва сільськогосподарської про­дукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей.

До земель житлової та громадської забудови належать зе­мельні ділянки в межах населених пунктів, які використовують­ся для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Землі природно-заповідного фонду — це ділянки суші та вод­ного простору з природними комплексами та об'єктами, що ма­ють особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетич­ну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону на­дано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

До земель оздоровчого призначення належать землі, що ма­ють природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.

До земель рекреаційного призначення належать землі, що використовуються для організації відпочинку населення, туриз­му та проведення спортивних заходів.

До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані:

а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, мемо­ріальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні чи меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями;


б) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури
та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки
фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історич­
ного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів;

в) архітектурні ансамблі та комплекси, історичні центри,
квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудо­
ви міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промис­
лової, військової, культової архітектури, народного зодчества,
садово-паркові комплекси, фонова забудова.

До земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового гос­подарства.

До земель водного фонду належать землі, зайняті:

а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими вод­
ними об'єктами, болотами, а також островами;

б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та
навколо водойм;

в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами
та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

г) береговими смугами водних шляхів.

Землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

§ 3. Права та форми власності на землю

Право власності на землю — це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Суб'єкти права власності на землю:

а) громадяни та юридичні особи — на землі приватної влас­
ності;

б) територіальні громади, які реалізують це право безпосе­
редньо або через органи місцевого самоврядування, — на землі
комунальної власності;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи дер­
жавної влади, на землі державної власності.


408


Глава 11


Основи земельного права України


409


 


Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

—придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни,
іншими цивільно-правовими угодами;

—безоплатної передачі із земель державної та комунальної
власності;

—приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм
у користування тощо.

Юридичні особи (засновані громадянами України або юри­дичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни,
іншими цивільно-правовими угодами;

б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутно­
го фонду;

в) прийняття спадщини;

г) виникнення інших підстав, передбачених законом.
Територіальні громади набувають землю у комунальну

власність у разі:

а) передачі їм земель державної власності;

б) примусового відчуження земельних ділянок у власників
із мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

в) прийняття спадщини;

г) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни,
іншими цивільно-правовими угодами;

ґ) виникнення інших підстав, передбачених законом. Держава набуває права власності на землю у разі:

а) відчуження земельних ділянок у власників з мотивів сус­
пільної необхідності та для суспільних потреб;

б) придбання за договорами купівлі-продажу, дарування,
міни, іншими цивільно-правовими угодами;

в) прийняття спадщини;

г) передачі у власність державі земельних ділянок комуналь­
ної власності територіальними громадами;

ґ) конфіскації земельної ділянки.

Окрім права власності Земельний кодекс передбачає право користування, оренди, сервітуту та інші права відносно землі.

Право постійного користування земельною ділянкою — це право володіння і користування земельною ділянкою, яка пере-


буває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до держав­ної або комунальної власності.

Право оренди земельної ділянки — відповідно до нової редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оренду землі» від 2 жовтня 2003 р. — це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Об'єктами оренди землі є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності. Земельна ділянка може передаватися в оренду разом із насадженнями, спорудами, во­доймищами, які знаходяться в ній, або без них. Орендована зе­мельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передба­чено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.

Оренда землі ґрунтується на відповідному договорі. Договір оренди землі — це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний викори­стовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та ви­мок земельного законодавства. Договір оренди землі укладаєть­ся у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Строк дії договору оренди землі виз­начається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Він підлягає обов'язковій державній реєстрації.

За оренду землі сплачується орендна плата, під якою розу­міють платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користу­вання земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Вона може справлятися у грошовій, нату­ральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах.

При цьому орендодавець має право вимагати від орендаря:

—використання земельної ділянки за цільовим призначен-
■н згідно з договором оренди;

—дотримання екологічної безпеки землекористування та
збереження родючості ґрунтів, додержання державних стан-


 


410


Глава 11


Основи земельного права України


411


 


дартів, норм і правил, у тому числі місцевих правил забудови населених пунктів;

— своєчасного внесення орендної плати тощо.
Орендар земельної ділянки має право:

—самостійно господарювати на землі з дотриманням умов
договору оренди землі;

—за письмовою згодою орендодавця зводити в установлено­
му законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові
та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження;

—отримувати продукцію і доходи і т.д.

Зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. Він припиняється у випадках чітко визначених діючим законодавством. Договір оренди землі може бути розір­ваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір орен­ди може бути достроково розірваний за рішенням суду в поряд­ку, встановленому законом.

Спори, пов'язані з орендою землі, вирішуються у судовому порядку.

Право земельного сервітуту — це право власника або земле­користувача земельної ділянки на обмежене платне або безоп­латне користування чужою земельною ділянкою (ділянками), при цьому встановлюються такі земельні сервітути:

—право проходу та проїзду на велосипеді;

—право проїзду на транспортному засобі наявним шляхом;

—право прокладання та експлуатації ліній електропередачі,
зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій тощо.

§ 4. Набуття і реалізація права на землю

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель держав­ної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повно­важень. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у корис­туванні громадян;


б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації дер­
жавних і комунальних сільськогосподарських підприємств, ус­
танов та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і кому­
нальної власності в межах норм безоплатної приватизації.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у дер­жавній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місце­вого самоврядування шляхом укладення договору оренди земель­ної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебува­ють у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за до­говором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Право власності та право постійного користування на земель­ну ділянку виникає після одержання її власником або користува­чем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення до­говору оренди і його державної реєстрації. Право власності на зе­мельну ділянку і право постійного користування земельною ділян­кою посвідчується державними актами. Право оренди землі офор­мляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядуван­ня відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності громадянам та юридичним особам, які мають право на набуття земельних діля­нок у власність, а також іноземним державам відповідно до Зе­мельного кодексу. Продаж земельних ділянок державної та ко­мунальної власності громадянам та юридичним особам здійсню­ється на конкурентних засадах (аукціон, конкурс), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок.

Громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріаль­но посвідчуються.

Підставами припинення права власності на земельну ді­лянку є:


 



Глава 11


Основи земельного права України



 


       
 
 
   


а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;

б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спад­
коємця;

в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кре­
дитора;

ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необ­хідності та для суспільних потреб;

д) конфіскація за рішенням суду;

є) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у визначених Земельним кодексом випадках.

Підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною
ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у певних випадках;

в) припинення діяльності державних чи комунальних
підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які супере­
чать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призна­ченням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної
плати.

Припинення права власності на земельну ділянку у разі доб­ровільної відмови власника землі на користь держави або тери­торіальної громади здійснюється за його заявою до відповідно­го органу. Припинення права постійного користування земель­ною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

§ 5. Приватизація землі

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гаран­тується. Це право набувається і реалізується громадянами, юри­дичними особами та державою виключно відповідно до закону


(ст. 14 Конституції України). Одним із способів набуття права приватної власності на землю є її приватизація. Приватизація землі в Україні регулюється нормативно-правовими актами Ук­раїни, до яких належить Земельний кодекс України, який був прийнятий 25 жовтня 2001 р. та введений в дію з 1 січня 2002 p., інші закони, Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. «Про приватизацію земельних ділянок» та деякі інші нор­мативно-правові документи. Відповідно до норм Земельного ко­дексу України громадяни України (статті 25,32—42) мають пра­во на одержання у власність земельних ділянок для:

—ведення селянського (фермерського) господарства;

—ведення особистого підсобного господарства;

—будівництва та обслуговування жилого будинку і госпо­
дарських будівель (присадибна ділянка);

—садівництва;

—дачного і гаражного будівництва.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни,
іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної
власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані
їм у користування;

г) прийняття спадщини;

г) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Безоплатна передача земельних ділянок у власність грома­дян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у корис­
туванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації дер­
жавних і комунальних сільськогосподарських підприємств,
установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і кому­
нальної власності в межах норм безоплатної приватизації.

Приватизація земель державних і комунальних сільськогос­подарських підприємств, установ та організацій здійснюється


 


414


Глава 11


Основи земельного права України


415


 


працівниками цих підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерами з числа таких працівників. Кожному з суб'єктів, які приватизують названі земельні ділянки, визначаються їх зе­мельні частки (паї). Рішення про це приймають органи вико­навчої влади або органи місцевого самоврядування, відповідно до їх повноважень, за клопотанням працівників цих підпри­ємств, установ та організацій. Землі таким суб'єктам у приват­ну власність передаються безоплатно. Площа земель, що при­ватизується, становить різницю між загальною площею земель, що перебували у постійному користуванні сільськогосподар­ських підприємств, установ та організацій, і площею земель, які залишаються у державній чи комунальній власності (лісовий, водний, резервний фонди). За бажанням особи, що приватизує ділянку, земельна частка (пай) може бути виділена в натурі (на місцевості). При обчисленні розміру земельної частки (паю) вра­ховуються сільськогосподарські угіддя, які перебували у постійному користуванні державних і комунальних сільськогос­подарських підприємств, установ і організацій, за винятком зе­мель, що залишаються у державній і комунальній власності. За­гальний розмір обчисленої для приватизації площі сільськогос­подарських угідь поділяється на кількість працівників цих підприємств і пенсіонерів з їх числа. Вартість і розміри земель­них часток (паїв) працівників і пенсіонерів в умовних кадаст­рових гектарах є рівними.

У власність громадян сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, що створені колишніми працівниками державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, можуть бути передані внутрішньогоспо­дарські шляхи, господарські двори, полезахисні лісосмуги та інші захисні насадження, гідротехнічні споруди, водойми та інші землі. Органи виконавчої влади або органи місцевого са­моврядування у процесі приватизації можуть створювати ре­зервний фонд земель за погодженням його місця розташуван­ня з працівниками (пенсіонерами) цих підприємств, установ і організацій у розмірі до 15 відсотків площі всіх сільськогоспо­дарських угідь, які були у постійному користуванні відповід­них підприємств, установ і організацій. Такий фонд перебуває у державній або комунальній власності і призначається для по-


дальшого перерозподілу та використання за цільовим призна­ченням.

Членам фермерських господарств (громадянам України) мо­жуть передаватися безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. На громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай) це правило не поширюється.

Колишнім власникам землі (їх спадкоємцям) або землеко­ристувачам земельні ділянки не повертаються. За їх бажанням їм може бути передано у власність або надано у користування інші земельні ділянки на загальних підставах. Іноземним гро­мадянам (підданим) та особам без громадянства земельні ділян­ки у власність не передаються.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної влас­ності в таких розмірах:

а) для ведення фермерського господарства — в розмірі зе­
мельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподар­
ських підприємств, розташованих на території сільської, селищ­
ної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Як­
що на території сільської, селищної, міської ради розташовано
кілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної
частки (паю) визначається як середній у цих підприємствах. У
разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території
відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається
як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства — не
більше 2,0 га;

в) для ведення садівництва — не більше 0,12 га;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господар­
ських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах — не більше
0,25 га, в селищах — не більше 0,15 га, в містах — не більше 0,10 га;

ґ) для індивідуального дачного будівництва — не більше 0,10 га;

д) для будівництва індивідуальних гаражів — не більше 0,01 га.

Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно гро­мадянину для ведення особистого селянського господарства, мо­же бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) зе­мельної частки (паю).


 


416

Глава 11

На період до 1 січня 2010 р. громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподар­ського призначення загальною площею до 100 га. Ця площа може бути збільшена у разі успадкування земельних ділянок за законом.

Забороняється передача у приватну власність земельних ділянок на територіях зон відчуження та безумовного (обов'яз­кового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Передача громадянам України безоплатно у приватну влас­ність земельних ділянок провадиться один раз по кожному ви­ду використання, про що обов'язково робиться відмітка у пас­порті або документі, який його замінює.

Громадяни України мають право продавати або іншими спо­собами відчужувати земельні ділянки без зміни їх цільового при­значення. Земельні ділянки для ведення сільськогосподарсько­го (фермерського) господарства не можуть продаватися грома­дянами (власниками) до 1 січня 2005 р.

Договір купівлі-продажу або інші способи відчужування зе­мельної ділянки посвідчуються у нотаріальному порядку та реєструються у сільській, селищній, міській раді, на території якої розташована земельна ділянка.

Продаж земельної ділянки провадиться за ціною, встанов­леною угодою сторін, але ця ціна не може бути меншою за нор­мативну ціну землі. Ціна земельної ділянки за договором купівлі-продажу є підставою для сплати державного мита, а та­кож для розрахунків при заставі земельної ділянки.

Відповідно до Земельного кодексу України право на землю мають і приватні несільськогосподарські підприємства, устано­ви та організації. Вони можуть набувати у власність землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства.

Земельні ділянки для будівництва та обслуговування жило­го будинку, господарських будівель і гаражного будівництва мо­жуть передаватися у власність громадянам України за рішен­ням органів виконавчої влади або органів місцевого самовряду­вання в межах визначених норм. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділян­ки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.


 

417

Основи земельного права України

Житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і га­ражного будівництва передаються безоплатно у власність у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої місто­будівної документації. Вони також можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами.

У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися без­оплатно у власність об'єднанню власників.

Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розта­шовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.

Земельним кодексом України встановлюється певний поря­док приватизації земельних ділянок. Так, громадянин, зацікав­лений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його ко­ристуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Се­вастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділян­ки. При цьому рішення органів виконавчої влади та органів місце­вого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок прий­мається у місячний строк на підставі технічних матеріалів і доку­ментів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Громадяни — працівники державних і комунальних сільсько­господарських підприємств, установ і організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному ко­ристуванні цих підприємств, установ і організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель відповідно до сіль­ської, селищної, міської ради або районної, Київської чи Севас­топольської міської державної адміністрації. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місяч­ний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам і організаціям на розробку проекту приватизації зе­мель. Передача земельних ділянок у власність громадянам — працівникам (пенсіонерам) державних і комунальних сільсько­господарських підприємств, установ та організацій провадить-


 


IJ6


418


Глава 11


Основи земельного права України


419


 


ся після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому законом.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної влас­ності подають заяву до відповідної районної, Київської чи Се­вастопольської міської державної адміністрації або сільської, се­лищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищ­на, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділян­ки фермерському господарству — також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

У разі відмови органом виконавчої влади чи органом місце­вого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судо­вому порядку.

Підсумовуючи, слід зробити деякі висновки і дати рекомен­дації. Приватизація в Україні здійснюється у трьох основних напрямах: майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельних ділянок. Порядок проведення приватизації ре­гулюється чинним законодавством.

Існує ряд прогалин у чинному приватизаційному законо­давстві, які слід усувати шляхом здійснення правотворчої діяль­ності держави та її органів. У зв'язку з прийняттям Земельного кодексу України необхідно прийняти низку законів щодо вста новлення механізму реалізації основних положень Кодексу Удосконалення законодавства і практики приватизаційних відносин сприятиме утвердженню права приватної власності та створенню ефективної структури громадянського суспільства і розвинутих ринкових відносин.

§ 6. Гарантії прав на землю

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення


не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділян­кою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділян­ки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до по­
рушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують пра­
ва або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або
органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Власник не може бути позбавлений права власності на зе­мельну ділянку, крім випадків, передбачених Земельним кодек­сом та іншими законами України. Допускається викуп земель­ної ділянки, при цьому власникові земельної ділянки відшко­довується її вартість.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.172.213 (0.031 с.)