Кримінальна відповідальність за розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю

 

Відповідно до ст. 422 КК, розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, за відсутності ознак державної зради – карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років. Втрата документів або матеріалів, що містять відомості військового характеру, які становлять державну таємницю, предметів, відомості про які становлять державну таємницю, особою, якій вони були довірені, якщо втрата стала результатом порушення встановлених правил поводження із зазначеними документами, матеріалами або предметами, – карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, – караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років [2].

Таблиця 2.5. Склад злочину з розголошення військової таємниці

Підслідність –прокуратури.
Категорія злочину– тяжкий	За наявності ознак ч. 3 ст. 422.
Об’єктом злочинує порядок зберігання військової таємниці.	Предметом злочинув першій його формі є відомості військового характеру, які станов-лять державну таємницю, у другій – документи, матеріали, що містять відомості військового характеру, які становлять державну таємницю, а також предмети, відомості про які становлять державну таємницю.
Об’єктивна сторона злочинупередбачає суспільно-небезпечні дії або бездіяльність, у другій його формі – також суспільно-небезпечні наслідки і причинний зв’язок між вказаними діями та наслідками.	Відомості військового характеру, які станов-лять державну таємницю, – це інформація, що належить до державної таємниці у сфері оборони. Для кваліфікації за ч.1 ст.422 не має значення, яким чином відповідні відомості стали йому відомі. Злочин виражається у таких формах: 1) роз-голошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, за від-сутності ознак державної зради; 2) порушення встановлених правил поводження з документ-тами або матеріалами, що містять відомості військового характеру, які становлять державну таємницю, а також з предметами, відомості про які становлять державну таємницю, що потягло їх втрату.
Суб’єктивна сторона– злочин у першій його формі може бути вчинений умисно чи необереж-но, а у другій – тільки необережно.
Суб’єкт злочину –спеціальний.	Ним є військовослужбовець або військово- зобов’язаний під час проходження ним відповідних зборів, а за ч. 2 – особа, якій відповідні документи, матеріали чи предмети були довірені.
Кваліфікуючі ознаки злочину– настання тяжких наслідків.

Об’єктом цього злочину є порядок зберігання відомостей, документів або матеріалів військового характеру, що становлять державну таємницю.

Державна таємниця – включає найбільш важливі відомості військового, економічного, політичного й іншого характеру, які мають важливе державне значення і спеціально охороняються державою [8].

З об’єктивної сторони цей злочин вчиняється шляхом розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю (ч. 1 ст. 422 КК), а також втрати документів або матеріалів, що містять цю таємницю, предметів, відомості про які становлять державну таємницю (ч. 2 ст. 422 КК). У випадках розголошення військовослужбовцем інших відомостей, які становлять державну таємницю, втрати документів або матеріалів, що містять цю таємницю, предметів, відомості про які становлять державну таємницю, відповідальність настає за статтями 328, 329 КК [2].

Розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, полягає у тому, що особа, яка володіє ними, порушуючи установлену заборону, повідомляє їх, внаслідок чого вони стають надбанням сторонніх осіб.

Злочинне розголошення цих відомостей може бути усним або письмовим, шляхом показу чи передачі стороннім особам документів чи предметів, які становлять державну таємницю військового характеру.

Про втрату документів або матеріалів, що містять відомості військового характеру, які становлять державну таємницю, предметів, відомості про які становлять державну таємницю, див. коментар до ст. 329 КК.

Суб’єктивна сторона розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, характеризується як умисною, так і необережною формою вини, а втрата документів або матеріалів, що містять відомості військового характеру, які становлять державну таємницю, предметів, відомості про які становлять державну таємницю, – тільки необережною формою вини. До настання тяжких наслідків суб’єкт ставиться необережно.

Тяжкість наслідків, передбачених ч. 3 ст. 422 КК, установлюється виходячи із конкретних обставин. До них можна віднести випадки, коли розголошене стало відомим іноземним розвідкам і використовується ними на шкоду інтересам України.

Суб’єктами цих злочинів можуть бути військовослужбовці рядового, сержантського складу, військовослужбовці за контрактом, прапорщики, мічмани і офіцери, незалежно від їх службового становища. За статтею 422 КК не може притягатися до відповідальності військовослужбовець у випадках втрати документів, предметів чи матеріалів, які містять державну таємницю військового характеру, якщо вони не були довірені йому по службі, а перебували у нього випадково [52, c. 961-962].

ХХІ ст. – століття інформаційного вибуху, буму, спалаху. Всі сфери життя не обходяться без інформаційних технологій, що є вінцем людської діяльності цього напрямку. Законодавче збереження та надійний захист інформації має дуже важливе значення та глибоке історичне коріння.

Важко переоцінити важливість збереження відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, тому приймаючи присягу, військовослужбовець присягається бути чесним, хоробрим, дисциплінованим та суворо зберігати військову і державну таємницю.

Достатньо тривалий час розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю кваліфікувалося як військовий злочин за умови наявності ознак зради в діях чи бездіяльності військовослужбовця. Поступово назрівала потреба кваліфікації аналогічних дій військовослужбовців, але які не містили ознак зради, тобто розголошення відомостей військового характеру відбувався в результаті, наприклад, необачливого поводження з документами такої категорії [31].

З проголошенням України незалежною, Верховна Рада 21.01.94 р. прийняла Закон «Про державну таємницю», який значно розширив перелік відомостей, які становлять державну таємницю порівняно із союзним законодавством. Закон розкриває поняття, порядок доступу, користування документацією й охорони державної таємниці

Редакцією Закону «Про державну таємницю» від 21 вересня 1999 р., а саме ст. 8 розширено перелік відомостей, що становлять державну таємницю:

у сфері оборони:

- про зміст стратегічних і оперативних планів та інших документів бойового управління, підготовку та проведення військових операцій, стратегічне та мобілізаційне розгортання військ, а також про інші найважливіші показники, які характеризують організацію, чисельність, дислокацію, бойову і мобілізаційну готовність, бойову та іншу військову підготовку, озброєння та матеріально-технічне забезпечення Збройних Сил України та інших військових формувань;

-про напрями розвитку окремих видів озброєння, військової і спеціальної техніки, їх кількість, тактико-технічні характеристики, організацію і технологію виробництва, наукові, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, пов’язані з розробленням нових зразків озброєння, військової і спеціальної техніки або їх модернізацією, а також про інші роботи, що плануються або здійснюються в інтересах оборони країни;

-про сили і засоби Цивільної оборони України, можливості населених пунктів, регіонів і окремих об’єктів для захисту, евакуації і розосередження населення, забезпечення його життєдіяльності та виробничої діяльності об’єктів народного господарства у воєнний час або в умовах надзвичайних ситуацій;

-про геодезичні, гравіметричні, картографічні та гідрометеорологічні дані і характеристики, які мають значення для оборони країни;

у сфері економіки, науки і техніки:

-про мобілізаційні плани і мобілізаційні потужності господарства України, запаси та обсяги постачання стратегічних видів сировини і матеріалів, а також зведені відомості про номенклатуру та рівні накопичення, про загальні обсяги поставок, відпуску, закладення, освіження, розміщення і фактичні запаси державного резерву;

-про використання транспорту, зв’язку, потужностей інших галузей та об’єктів інфраструктури держави в інтересах забезпечення її безпеки;

-про плани, зміст, обсяг, фінансування та виконання державного замовлення для забезпечення потреб оборони та безпеки;

-про плани, обсяги та інші найважливіші характеристики добування, виробництва та реалізації окремих стратегічних видів сировини і продукції;

-про державні запаси дорогоцінних металів монетарної групи, коштовного каміння, валюти та інших цінностей, операції, пов’язані з виготовленням грошових знаків і цінних паперів, їх зберіганням, охороною і захистом від підроблення, обігом, обміном або вилученням з обігу, а також про інші особливі заходи фінансової діяльності держави;

-про наукові, науково-дослідні, дослідно-конструкторські та проектні роботи, на базі яких можуть бути створені прогресивні технології, нові види виробництва, продукції та технологічних процесів, що мають важливе оборонне чи економічне значення або суттєво впливають на зовнішньоекономічну діяльність та національну безпеку України [8];

у сфері зовнішніх відносин:

-про директиви, плани, вказівки делегаціям і посадовим особам з питань зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України, спрямовані на забезпечення її національних інтересів і безпеки;

-про військове, науково-технічне та інше співробітництво України з іноземними державами, якщо розголошення відомостей про це завдаватиме шкоди національній безпеці України;

-про експорт та імпорт озброєння, військової і спеціальної техніки, окремих стратегічних видів сировини і продукції;

у сфері державної безпеки та охорони правопорядку:

-про особовий склад органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність;

-про засоби, зміст, плани, організацію, фінансування та матеріально-технічне забезпечення, форми, методи і результати оперативно-розшукової діяльності; про осіб, які співпрацюють або раніше співпрацювали на конфіденційній основі з органами, що проводять таку діяльність; про склад і конкретних осіб, що є негласними штатними працівниками органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність;

-про організацію та порядок здійснення охорони адміністративних будинків та інших державних об’єктів, посадових та інших осіб, охорона яких здійснюється відповідно до Закону України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб»; – про систему урядового та спеціального зв’язку;

-про організацію, зміст, стан і плани розвитку криптографічного захисту секретної інформації, зміст і результати наукових досліджень у сфері криптографії;

-про системи та засоби криптографічного захисту секретної інформації, їх розроблення, виробництво, технологію виготовлення та використання;

-про державні шифри, їх розроблення, виробництво, технологію виготовлення та використання;

-про організацію режиму секретності в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, державні програми, плани та інші заходи у сфері охорони державної таємниці;

-про організацію, зміст, стан і плани розвитку технічного захисту секретної інформації;

-про результати перевірок, що здійснюються згідно з законом прокурором у порядку відповідного нагляду за додержанням законів, та про зміст матеріалів дізнання, досудового слідства та судочинства з питань, зазначених у цій статті сфер;

- про інші засоби, форми і методи охорони державної таємниці [8].

Також зазначено, що конкретні відомості можуть бути віднесені до державної таємниці за ступенями секретності «особливої важливості», «цілком таємно» та «таємно» лише за умови, що вони належать до категорій, зазначених у ч.1 ст.8 цього закону і їх розголошення завдаватиме шкоди інтересам національної безпеки України. Важливо акцентувати увагу, що на даному етапі вже використовувалася шкала розмежування відомостей, що становлять державну таємницю на певні категорії за ступенем секретності, що сприяє більшій конкретизації при кваліфікації вчинених злочинів даної сфери [8].

Захисту державної таємниці сприяє Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999 (ст..11) [19] та Закон України «Про Збройні Сили України» (ст. 17) [20].

Інструкцією про порядок доступу на об’єкти Збройних сил України осіб, які забезпечують виконання заходів і робіт згідно з міжнародними договорами України, що затверджено Наказом Міністерства Оборони № 63 від 12 березня 2003 р. чітко визначено цей процес [28].

Останнім нормативно-правовим уточненням у даному правовому полі є Звід відомостей, що становлять державну таємницю, затверджений наказом СБУ № 440 від 12 серпня 2005 р., яким було більш детально розписано та уточнено перелік відомостей, що віднесено до державної таємниці.

Можна стверджувати, що Україна, як незалежна і суверенна держава, протягом свого існування впевнено тримала курс на створення конструктивного дієвого оптимального законодавчого механізму правового регулювання сферою охорони державної та військової таємниці. Процес удосконалення даного правового поля повинен бути невпинним, тому що інтереси оборони нашої країни вимагають викорінення всякої розхлябаності, халатності та інших подібних дій, що відкривають можливість розголошення військової та державної таємниці [98].

Особлива небезпека злочинів, що розглядаються є в тому, що розголошені відомості військового характеру можуть бути використані на шкоду нашій державі, що особливо актуально в умовах збройного конфлікту з Росією.