ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Дефініції поняття “наука” у словниках



Визначення Джерело
Наука – сфера людської діяльності, функція якої – вироблення і теоретична систематизація об’єктивних знань про дійсність; одна із форм суспільної свідомості; включає як діяльність із набуття нового знання, так і її результат – знання, що лежать в основі наукової картини світу; визначення окремих галузей наукового знання Большой энциклопедический словарь [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.onlinedics.ru/slovar/bes/n/nauka.html.
Наука – одна із сфер людської діяльності, функцією якої є вироблення і систематизація знань про природу, суспільство і свідомість Словарь логики [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.onlinedics.ru/slovar/log/n/nauka.html.
Наука – система знань про закономірності розвитку природи, суспільства та мислення Толковый словарь русского языка Ожегова [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.onlinedics.ru/slovar/ojegov/n/nauka.html.
Наука – система знань про закономірності розвитку природи, суспільства та мислення і про способи планомірного впливу на навколишній світ Толковый словарь русского языка Ушакова [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.onlinedics.ru/slovar/ushakov/n/nauka.html

Продовження табл. 2.3

Визначення Джерело
Наука – сфера діяльності, вироблення і теоретичної систематизації об’єктивних знань про дійсність, одна із форм суспільної свідомості, що включає діяльність із набуття знань, а також її результат – знання, що лежать в основі наукової картини світу Исторический словарь [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.slovarionline. ru/word/исторический-словарь/наука.htm
Наука – сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення і теоретична систематизація об’єктивних знань про дійсність Политический словарь [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.slovarionline. ru/word/политический-словарь/наука.htm
Наука – система знань про закони природи, суспільства, мислення. Науки розрізняють: за характером предмета дослідження (природничі, технічні, гуманітарні, соціальні та ін.); за способом збору даних та рівнем їх узагальнення (емпіричні, теоретичні, фундаментальні); за методом дослідження (номотетичні, ідеографічні); за ступенем практичного застосування (чисті, прикладні) Социологический словарь [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.slovarionline. ru/word/социологический-словарь/наука.htm
Наука – особливий вид пізнавальної діяльності, що спрямований на вироблення об’єктивних, системно організованих та обґрунтованих знань про світ Философский словарь [Еле-ктронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.slovario nline.ru/word/философский-словарь/наука.htm

 

Наука як специфічний вид діяльності, спрямована на отримання нових теоретичних і прикладних знань про закономірності розвитку природи, суспільства і мислення і характеризується такими основними ознаками:

– наявністю систематизованих знань (ідей, теорій, концепцій, законів, принципів, гіпотез, основних понять, фактів);

– наявністю наукової проблеми, об’єкта і предмета дослідження;

– практичною значущістю процесу, що вивчається.

 

 

Будучи дуже багатогранною, наука різними способами торкається різних сфер суспільного життя. Основне завдання науки – виявлення об’єктивних законів дійсності, а її головна мета – істинне знання (рис. 2.5).

Звідси випливає, що наука має дати відповідь на запитання: Що? Скільки? Чому? Які? Як? На запитання: “Як зробити?” відповідає методика. На запитання: Що зробити? відповідає практика. Відповіді на ці запитання зумовлюють безпосередні цілі науки – описування, пояснення і передбачення процесів та явищ об’єктивної дійсності, що становлять предмет її вивчення, на основі законів, які вона відкриває, тобто у широкому значенні – теоретичне відтворення дійсності.

 
 

 

 


Рис. 2.5. Завдання науки

 

 


Критеріями науковості, якими наука відрізняється від інших форм пізнання, є (рис. 2.6):

 
 

 

 


Рис. 2.6. Критерії науковості

Об’єктом відображення у науці є природа та суспільне життя. У зв’язку з цим за предметом і методом пізнання усі конкретні науки поділяють на такі види (рис. 2.7).

 


Рис. 2.7. Поділ наук на види за предметом та методом пізнання

 

Суспільні науки (економічні, філологічні, філософські, логічні, психологічні, історичні, педагогічні та ін.) вивчають різноманітні сторони суспільного життя, закони функціонування та розвитку суспільного організму. Їх предметом вивчення є дослідження соціально-економічних, політичних та ідеологічних закономірностей розвитку суспільних відносин.

Природничі науки (фізика, хімія, біологія, географія, астрологія та ін.) займаються вивченням закономірних властивостей та зв’язків (законів) живої і неживої природи; предметом вивчення їх є різні види матерії та форми їхнього руху, їх взаємозв’язки та закономірності.

 

 

Технічні науки (радіотехніка, машинобудування, літакобудування), займаються вивченням не тільки продуктивних сил у певній сфері господарства, але і промислових відносин; предметом вивчення є дослідження конкретних технічних характеристик і їх взаємозв’язків.

За співвідношенням із практикою виділяють такі види науки (рис. 2.8).

 


Рис. 2.8. Поділ наук на види за співвідношенням із практикою

 

Фундаментальні науки не мають прямої практичної орієнтації та безпосередньо не орієнтовані на отримання практичної користі.

Прикладні науки націлені на безпосереднє практичне використання наукових результатів.

Науково-практичні розробки – це творча діяльність, яка здійснюється на системній основі з метою збільшення обсягу наукових знань, у тому числі про людину, природу та суспільство, а також пошук нових сфер застосування цих знань.

Основу розвитку науки, як і інших суспільних явищ, становить матеріальне виробництво, закономірна зміна способу виробництва. Математика і механіка, біологія і фізика, та всі технічні науки зросли, розвивалися й досягли розквіту завдяки розвитку продуктивних сил, зростанню виробничих потреб, так само як і суспільні науки – на основі зміни умов суспільного життя та неодмінно виникаючих завдань перетворення суспільних відносин людськими.

Кожне наукове відкриття, відповідаючи на виникаючі запити життя, водночас ґрунтується на накопичених раніше знаннях у тій чи іншій галузі. Наука є стрункою системою законів та висновків, має свою внутрішню логіку розвитку, особливу послідовність та примхливість. Окремі мислителі, спираючись на всі досягнення науки, можуть іноді робити такі відкриття, для реалізації яких ще не дозріли виробничо-технічні умови.

Наука розвивається у тісній взаємодії зі всіма іншими сторонами та явищами суспільства. На її розвиток впливають політичні і правові відносини в суспільстві.

У методології науки розрізняють такі функції науки: опис, пояснення, передбачення, розуміння, пізнання, конструювання, організація, виховання, пізнання, що становлять предмет її вивчення на основі відкритих нею законів (рис. 2.9).

 
 

Рис. 2.9. Функції науки Існують різні думки вчених щодо функцій науки. За всього властивого І. Канту емпіризму він не схильний був зводити науку до зборів одиничних фактів. Він вважав передбачення основною функцією науки. І. Кант писав: “Щире позитивне мислення полягає переважно в здатності знати, щоб передбачати, вивчати те, що є, і звідси укладати про те, що повинно відбутися відповідно до загального положення про незмінність природних законів”. Е. Мах єдиною функцією науки вважав опис: “Чи дає опис усе, що може вимагати науковий дослідник? Я думаю, що так!”. Пояснення і передбачення Мах по суті зводив до опису. Теорії, з його погляду, – це ніби спресована емпірія.

Науці властива пізнавальна і практична діяльність. У першому випадку про науку можна говорити як про інформаційну систему, що здійснює систематизацію раніше накопичених знань, яка слугує основою для подальшого пізнання об'єктивної дійсності, а в другому – про систему реалізації пізнаних закономірностей у практиці.

Узагальнюючи, можна сказати, що поняття науки потрібно розглядати з двох основних позицій (рис. 2.10).

 


Рис. 2.10. Трактування науки з двох основних позицій

 

У першому випадку науку розглядають як систему вже накопичених знань, як форму суспільної свідомості, що відповідає критеріям об'єктивності, адекватності та істинності; у другому – як певний вид суспільного поділу праці, як наукову діяльність, пов’язану з цілою системою відносин між ученими і зовнішніми контрагентами. При цьому науку розуміють як особливий спосіб діяльності, спрямований на фактично вивірене й логічно упорядковане пізнання предметів та процесів навколишньої дійсності.

 

 

 

 

1.3. Наука як сукупність знань

Розглядаючи науку як сукупність знань, відомостей, інформації, до її складу включають гіпотези, теорії, закони, тенденції, принципи, постулати, методи, категорії, поняття, наукові проблеми, наукові факти, завдання тощо (рис. 2.11).

 

 

 


Рис. 2.11. Основні структурні елементи науки

 

Первинним поняттям при формуванні наукових знань є наукова ідея – форма відображення у мисленні нового розуміння об’єктивної реальності. Тому наукові ідеї є своєрідним якісним стрибком думки за межі вже

раніше пізнаного. Вони виступають і як передумови створення теорій, і як елементи, що об’єднують окремі теорії у певну галузь знань. Ідея є основою творчого процесу, продуктом людської думки, формою відображення дійсності. Вона ґрунтується на наявних знаннях, виявляє раніше не помічені закономірності. Ідеї народжуються з практики, спостереження навколишнього світу і потреб життя.

Приклади наукових ідей у дослідженнях в галузі бухгалтерського обліку наведено у темі 9.

Матеріалізованим вираженням наукової ідеї є гіпотеза – наукове припущення, висунуте для пояснення будь-яких явищ, процесів або причин, які зумовлюють певний наслідок. Гіпотеза як структурний елемент науки є спробою на основі узагальнення вже наявних знань вийти за його межі, тобто сформулювати нові наукові положення, достовірність яких потрібно довести. Наука включає в себе гіпотезу як вихідний момент пошуку істини, допомагає істотно економити час і сили, цілеспрямовано зібрати і згрупувати факти.

 

 

Гіпотези, як і ідеї, мають імовірнісний характер і проходять у своєму розвитку три стадії (рис. 2.12).

 
 

 


Рис. 2.12. Стадії розвитку гіпотези

Якщо отриманий практичний результат відповідає припущенням, то гіпотеза перетворюється на наукову теорію, тобто стає достовірним знанням. У практиці можуть бути декілька гіпотез з одного і того самого невідомого явища, бо будь-яке явище багатогранне і пов’язане з іншими. Наявність різних гіпотез забезпечує той різнобічний аналіз, без якого неможливе суворе наукове узагальнення.

За визначенням Л. А. Бессонової, гіпотеза є такою формою знання, в якій міститься припущення, сформульоване на основі низки фактів, справжнє значення яких не визначено і потребує доказу. У сучасній методології науки поняття “гіпотеза” використовують у двох значеннях:

– як проблематичну і недостовірну форму знання;

– як метод наукового пізнання.

Гіпотеза має відповідати таким вимогам:

– відповідність установленим у науці законам;

– узгодженість із фактичним матеріалом;

– несуперечність з погляду формальної логіки (якщо йдеться про суперечності самої об'єктивної реальності, то гіпотеза повинна містити суперечності);

– відсутність суб'єктивних, довільних припущень (що не відміняє активності самого суб'єкта);

– можливість її підтвердження чи спростування або в ході безпосереднього спостереження, або опосередковано – шляхом виведення наслідків з гіпотези.

Існують гіпотези: загальні, приватні і робочі.

Загальні гіпотези є фундаментом побудови основ наукового знання, у них висловлюється припущення про закономірності різного роду зв'язків між явищами. Приватні гіпотези також містять припущення, але про властивості одиничних фактів, подій, конкретних явищ. Робоча гіпотеза – це свого роду вихідний момент, припущення, що висувається на першому етапі дослідження і є свого роду орієнтиром дослідницького пошуку.

Слід пам'ятати і про існування так званих adhoc (гіпотез для даного випадку) – це припущення, необхідні для вирішення низки проблем, які згодом можуть виявитися помилковим варіантом.

Процес практичного втілення наукових гіпотез у дослідженнях у галузі бухгалтерського обліку описано у темі 9.

 

Внутрішній суттєвий стійкий взаємозв’язок явищ у природі і суспільстві, що зумовлює їх закономірний розвиток, визначає закон. Це філософська категорія, що відображає істотні, загальні, стійкі повторювані об’єктивні внутрішні зв’язки в природі, суспільстві і мисленні. Закон виконується через сукупність одиничних, випадкових, мінливих, неповторюваних відношень та функціонування речей. Закон фіксує спільність явищ. Винайдений через здогадку, він потребує логічного доведення і лише в такому разі визнається наукою. Без установлення законів, без вираження їх у системі понять немає науки, не може бути наукової теорії.

Виділяють закони специфічні (дія обмежується однією чи кількома суспільними системами), загальні (діють у всіх суспільних системах) та особливі (притаманні усім або багатьом формам руху матерії).

Одним із результатів наукової діяльності є формування теорій – найвищої форми узагальнення і систематизації знань, що дає цілісне уявлення про закономірності та суттєві зв’язки дійсності. Під теорією розуміють вчення про узагальнений практичний досвід, тобто теорія грунтується на результатах, отриманих на емпіричному рівні досліджень. Ці результати впорядковують, вписують у струнку систему, поєднану загальною ідеєю, уточнюють на основі введених до теорії абстракцій, ідеалізацій, принципів, які дають можливість узагальнити і пізнати існуючі процеси і явища, проаналізувати вплив різних факторів і запропонувати використати їх у практичній роботі. Теорія виступає формою синтетичного знання, в межах якого окремі поняття, гіпотези і закони втрачають колишню автономність і перетворюються на елементи цілісної системи наукових знань.

Наукові теорії, що ґрунтуються на пізнанні об’єктивних законів природи, дають змогу передбачити явища, які можуть виникнути у майбутньому як результат дії цих законів (наприклад, періодичний закон Д. І. Менделєєва передбачив не існуючі на той час хімічні елементи).

Теорія – найбільш розвинена форма наукового знання, яка дає цілісне, системне, достовірне відображення закономірних і суттєвих зв’язків певної сфери дійсності. Основними функціями теорії вважають:

· синтетичну (поєднання певних достовірних знань в єдину систему);

· пояснювальну (виявлення суттєвих характеристик об’єкта, законів його походження і розвитку);

· методологічну (розробка на базі теорії різних методів і прийомів дослідження);

· передбачувану (формулювання уявлень про існування раніше невідомих фактів і властивостей об’єкта);

· практичну (бути програмою, яка спрямовує практичну діяльність).

Наприклад, класична кількісна теорія грошей, теорія прийняття рішень.

У науці склалися певні критерії, яким має відповідати теорія. Назвемо лише деякі з них.

Теорія не повинна суперечити даним фактів і досвіду і бути перевіреною на наявному дослідному матеріалі.

Вона не повинна суперечити принципам і формальній логіці і має вирізнятися при цьому логічною простотою, “природністю”.

Теорія “добра”, якщо вона охоплює і пов'язує воєдино широке коло предметів.

Теорія має складну структуру, в якій виділяють такі компоненти: поняття, рівняння, аксіоми, закони; ідеалізовані об'єкти – абстрактні моделі; сукупність прийомів, способів, правил, доказів, націлених на прояснення знання; філософські узагальнення та обґрунтування.

Ядром теорії є абстрактний, ідеалізований об'єкт, без якого неможлива побудова теорії, оскільки він містить у собі реальну програму дослідження.

Структуру теорій формують факти, поняття і судження, положення, аксіоми, постулати, принципи, концепції (рис. 2.13).

 
 

 


Рис. 2.13. Структура теорії.

Первинною ланкою в науці є накопичення наукових фактів – знань про об’єкт чи явище, аргументованість яких доведена і які стають складовою наукових знань лише після їх систематизації та узагальнення за допомогою понять, абстракцій, визначень. Будь-який факт науки має багатомірну (у гносеологічному значенні) структуру, у якій можна виділити чотири складові (рис. 2.14).

Поняття є відображенням найбільш суттєвих і властивих предмету чи явищу ознак. Вони можуть бути загальними, частковими, збірними, абстрактними, конкретними, абсолютними і відносними.

Зміст поняття – це сукупність поєднаних у ньому ознак та властивостей. Розкриття змісту поняття називається визначенням. У процесі розвитку наукових знань поняття можуть уточнюватись, доповнюватись у змісті новими ознаками. Поняттям, як правило, завершується процес дослідження. Найбільш узагальнені й фундаментальні поняття називаються категоріями – це форми логічного мислення, в яких розкриваються внутрішні суттєві сторони і відношення досліджуваного предмета.

 
 

 

 


Рис. 2.14. Структура наукового факту

 

Аксіома – це положення, яке сприймається без доказів у зв’язку з їх очевидністю. Істинність аксіом засвідчується в кожному окремому випадку та підтверджується багатовіковою практикою людини.

Постулат – це твердження, яке сприймається в межах певної наукової теорії як істина без потреби доказування і виступає в ролі аксіоми. Основою великих теоретичних узагальнень є принципи.

Принцип – це головне вихідне положення будь-якої наукової теорії, вчення, науки чи світогляду, виступає як перше і найабстрактніше визначення ідеї, як початкова форма систематизації знань. Під принципом в науковій теорії розуміють саме абстрактне визначення ідеї, що виникла в результаті суб’єктивного вимірювання і аналізу досвіду людей.

Концепція (з лат. – розуміння, сприйняття) – система взаємопов'язаних і сумісних поглядів на певні явища і процеси; спосіб їх розуміння і трактування; головна ідея певної теорії.

Положення – це важливе твердження, ключова сформульована думка в науковому документі, теорії, що визначена на основі наукових фактів. Наукові положення є вираженими у вигляді строгих формулювань основні наукові ідеї, як прийняті за основу при постановці наукового дослідження, так і знову висунуті науковцем.

Судженням називається думка, в якій утверджується або заперечується що-небудь про предмети та явища об’єктивної діяльності. Судження відображає наявність або відсутність у предметів певних властивостей, ознак, зв’язків і відношень. У судженні виражається наше знання про саме існування предметів і явищ та про всі різноманітні зв’язки і відношення між предметами, явищами та їхніми властивостями. За допомогою суджень ми охоплюємо предмет у найрізноманітніших його проявах.

Наука є складовою частиною духовної культури людства. Як система знань вона охоплює не тільки фактичні дані про предмети навколишнього світу, людської думки та дії, не лише закони і принципи вивчення об’єктів, а й певні форми та способи усвідомлення, які згодом будуть використовуватися у науковій діяльності.

 

2.4. Характеристика, суб'єкти та об’єкти науки як діяльності

Науковою діяльністю вважається інтелектуальна творча праця, спрямована на здобуття і використання нових знань. Існують різні види наукової діяльності (рис. 2.15):

 
 

 


Рис. 2.15. Види наукової діяльності

 

Важливим завданням наукової діяльності є формування системи знань, які сприяють найраціональнішій організації виробничих відносин та використанню виробничих сил в інтересах усіх членів суспільства. Вона включає в себе виконання трьох соціальних функцій:

– пізнавальної – задоволення потреб людини у пізнанні законів природи і суспільства. З моменту свого виникнення наука веде боротьбу в галузях світогляду з теологією. Головними проблемами при цьому є будова та виникнення Всесвіту, виникнення життя та розуму. Зі світоглядного погляду, наука дає наукову картину світу як цілісну систему уявлень про світ, його властивості та закономірності розвитку;

– культурно-виховної – розвиток культури, гуманізація виховання та формування нової людини;

– практично діючою – удосконалення виробництва і системи суспільних відносин, тобто безпосередньої виробничої сили матеріального виробництва. Методи і дані науки використовують при розробці програм спеціально-економічного розвитку.

У процесі здійснення наукової діяльності беруть участь суб’єкти та об’єкти. Суб’єкт наукової діяльності (від лат. sabjectum – лежить в основі) у теорії науки нині трактується в кількох значеннях (рис. 2.16).

 
 

 


Рис. 2.16. Суб’єкти наукової діяльності

 

Згідно із законом України “Про наукову та науково-технічну діяльність”, суб'єктами наукової й науково-технічної діяльності є: вчені, наукові працівники, науково-педагогічні працівники, а також наукові установи, наукові організації, вищі навчальні заклади III–IV рівнів акредитації, громадські організації у науковій та науково-технічній діяльності (рис. 2.17).

Суб'єкти наукової діяльності мають спеціальну підготовку, під час якої вони використовують свої знання, засвоюючи засоби і методи їх здобуття, що робить їх самодостатніми на основі своїх світоглядних, ціннісних орієнтацій, етичних принципів і цільових настанов, специфічних для певної галузі наукового пізнання в дослідженнях певної епохи.

 

 

 


Рис. 2.17. Суб’єкти наукової та науково-технічної діяльності

 

Справжній суб'єкт пізнання ніколи не буває тільки гносеологічним. Це

жива особистість з її пристрастями, інтересами, характером, темпераментом, талантом, волею і т.д. Але деколи під суб'єктом пізнання все-таки мають на увазі якийсь безособовий логічний згусток інтелектуальної активності.

Суб'єкт і його пізнавальна діяльність можуть бути адекватно зрозумілі лише в їх конкретно-історичному контексті. Наукове пізнання передбачає не тільки свідоме ставлення суб'єкта до об'єкта, але і до самого себе, до своєї діяльності, тобто осмислення прийомів, норм, методів дослідницької роботи, традицій. Суб'єкти пізнання розрізняють на кожному етапі розвитку науки: класичному, некласичному, постнекласичному (табл. 2.4):

Таблиця 2.4





Последнее изменение этой страницы: 2017-02-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.232.133.141 (0.034 с.)