Розділи наукознавства та їх характеристика

№ з/п	Розділ наукознавства	Характеристика
	Загальна теорія науки	Розроблення концепції теорії науки, основних напрямків її розвитку та методології
	Історія науки	Дослідження генезису динамічного процесу накопичення наукових знань, установлення закономірностей розвитку науки
	Соціологія науки	Аналіз взаємодії науки і суспільства у різних соціально-економічних формаціях, дослідження соціальних функцій науки і відносин людей у процесі наукових досліджень
	Економіка науки	Вивчення економічних особливостей розвитку і використання науки, критерії економічної ефективності наукових досліджень

Продовження табл. 3.5

№ з/п	Розділ наукознавства	Характеристика
	Політика і наука	Визначення напрямів розвитку науки з урахуванням об’єктивних умов та потреб економіки і загальної політики держави
	Теорія наукового прогнозування, планування і управління науковими дослідженнями	Розробка стратегії науки, планування її матеріального забезпечення, організація управління науковими дослідженнями
	Методологія науки	Дослідження системи методів у науці, складання моделей наукової діяльності і окремих її видів
	Наукова організація праці, психологія, етика і естетика наукової діяльності	Розробка систем наукової організації праці вчених, дослідження психологічних, етичних та інших факторів наукової діяльності (наприклад, інтереси, емоції, інтуїція, уявлення, індивідуальні особливості вченого)
	Наука і право	Дослідження нормативного забезпечення взаємовідносин наукових колективів між собою, людей, що працюють в них, розробка системи державних і міжнародних законів про науку
	Мова науки	Розробка міжнародних і національних систем понять і термінології, стильових особливостей викладу результатів наукових досліджень
	Класифікація наук	Розробка міжнародної і національної систем наук

 

Виникнення і розвиток наукознавства пов’язані з діяльністю багатьох відомих учених. На початковому етапі окремі аспекти розвитку наукознавства вивчали філософія, особливо із середини ХІХ ст. (Р. Гельмгольц, К. Бернар, Т. Гекслі, А. Тимірязєв, І. Вернадський та ін.). Одну з перших спроб розкрити соціальні, психологічні та інші чинники, що впливають на розвиток науки, зробив швейцарський учений А. Декандоль (“Історія науки і учених за два століття”, 1873). Проблеми формування ученого вивчав В. Оствальд (“Великі люди”, 1909). Потреба в комплексному вивченні науки стала особливо відчутною в першій половині ХХ ст. у зв'язку з величезним зростанням її ролі і розвитком науково-технічної революції. Безпосереднє зародження наукової орієнтації досліджень багато радянських і зарубіжних дослідників пов'язували з дискусією про загальні проблеми розвитку науки, що виникла у зв'язку з доповідями Б. М. Гессена та інших радянських учених на 2-му Міжнародному конгресі з історії науки в Лондоні (1931). Ця дискусія посилила інтерес до марксистської концепції розвитку науки, що ґрунтується на методології діалектичного та історичного матеріалізму, до радянського досвіду створення державної системи організації і планування наукової діяльності.

У 30-ті роки ХХ ст. формується проблематика наукознавства (спроба польських учених створити програму “Наукознавство”; соціологічна інтерпретація історико-наукового матеріалу Р. Мертоном (США) у книзі “Наука, техніка і суспільство в Англії XVII ст.”, 1938). Найбільший вплив на становлення наукознавства здійснив Дж. Д. Бернал (“Соціальна функція науки”, 1939, – своєрідне узагальнення роботи проведеного ним Кембриджського семінару “Наука і суспільство”).

Із середини 40-х років у багатьох розвинених країнах розгортаються емпіричні дослідження наукової діяльності (схеми організації наукових підрозділів, проблеми об'єднання учених та інженерів у промислових лабораторіях і науково-технічних проектах, розподіл наукових зусиль і фінансування науки).

Оформлення наукознавства у самостійну галузь відбувається до 60-х років, коли в СРСР, а також в інших країнах виникають сучасні уявлення про предмет і завдання наукознавства та наукові колективи, які розробляють його проблеми.

Складаються аналітичний і нормативний напрями дослідження. Метою аналітичного вивчення є розкриття закономірностей функціонування та розвитку науки як складної системи (внутрішні закономірності розвитку науки, соціально-історичні детермінанти її розвитку, їх взаємодія; типологія зв'язків науки з іншими соціальними інститутами; генезис і структура систем наукового знання; еволюція організаційних форм науки у процесі зміни її об'єму і соціальної функції і т.п.).

Для ключових наукознавчих понять (“наукова діяльність”, “наукове знання”, “наукова творчість”, “інститут науки” тощо) розробляється система непрямих показників (змінних) з використанням методів різних наук. Так, при визначенні місця науки в суспільстві, взаємозв'язків науки з іншими соціальними інститутами застосовують поняття і методи історії, соціології, політичної економії тощо. При цьому досліджується структура науково-технічної діяльності у сфері “дослідження – розробки – впровадження”, функції наукового знання в суспільстві, з'ясовуються особливості наукового потенціалу і його зв'язок з економічним потенціалом держави в умовах науково-технічної революції і т.п.

Проблеми наукової творчості вивчаються за допомогою психологічних і соціально-психологічних методів (мотиваційна структура особистості вченого, вікова динаміка індивідуального і колективного наукової творчості, розподіл ролей і лідерство в наукових колективах, система міжособистісних стосунків у процесі наукової діяльності, психологічний механізм наукового відкриття і його оцінка науковим середовищем і т.д.).

Дослідження змісту і результатів наукової діяльності – системи наукового знання – об'єднує зусилля фахівців у галузі логіки розвитку науки, логіки наукового дослідження, історії науки та історії філософії. При цьому вивчають логічну будову і змістове обґрунтування наукових теорій, умови і способи переходу від одних теоретичних уявлень до інших у процесі історичного розвитку науки. Сформувалася галузь статистичного дослідження структури і динаміки інформаційних масивів науки і потоків наукової інформації – наукометрія.

Розрізняють дев’ять моделей вивчення науки (рис. 3.7).

 

 

Рис. 3.7. Моделі вивчення науки

 

Цей перелік можна продовжити за рахунок історичної (історія науки), біографічної (вивчення і систематизація біографій учених), організаційної (організація науки), психологічної (психологія наукової творчості), прогностичної (прогнозування тенденцій розвитку науки), філософсько-методологічної (філософія науки) складових наукознавства.

У руслі багатьох дисциплін склалися спеціальні галузі (соціологія науки, економіка науки, психологія науки тощо), які входять у систему наукознавства. У наукознавстві використовуються ідеї і методи кібернетики, теорії інформації, теорії систем і т.п. Однак наукознавство – це не комплекс окремих дисциплін і навіть не синтез знань про логіко-пізнавальні, соціальні, економічні, психологічні, структурно-організаційні аспекти розвитку науки, а наука, що вивчає взаємодію різних елементів, котрі визначають розвиток науки як історично мінливих цілісності або системи.

Організаційні форми наукової діяльності поєднують два типи організації (рис. 3.8).

 

Рис. 3.8. Типи організації науки

 

На результатах аналітичного вивчення науки грунтуються нормативні наукознавчі дослідження. У найзагальнішому вигляді їх мету можна сформулювати як розроблення теоретичних основ наукової політики і державного регулювання науки (вироблення рекомендацій щодо підвищення ефективності наукової діяльності, об'єктивних критеріїв її оцінювання, визначення найбільш перспективних наукових напрямів як основи довгострокового планування науки). У цих дослідженнях широко застосовують методи наукового прогнозування і системного аналізу. Дедалі важливим стає пошук найбільш раціональних форм організації, в яких би дисциплінарний принцип – основа наукової спадкоємності – поєднувався з проблемною і матричною організацією досліджень (вивчення різних організаційних структур, питання оптимальної чисельності та складу наукових інститутів, бюджету часу персоналу, поділу праці тощо). У вивченні цих проблем застосовують методи теорії організації, цільове програмування, дослідження операцій та мережеве планування.

Виокремлюється група досліджень, присвячених проблемам створення, матеріального, інформаційного, кадрового забезпечення діяльності великих дослідницьких об'єднань, наукових центрів і гігантських науково-технічних проектів (освоєння Космосу, Світового океану та ін.). Головну увагу приділяють вивченню їх функцій у структурі науково-технічного прогресу, проблемам об'єднання різних форм науково-технічної діяльності. Досліджують інформаційні потоки і способи комунікації учасників, застосовують методи функціонально-ієрархічного моделювання, проводять комплексні соціологічні та соціально-психологічні дослідження.

Важливу роль відіграє специфічна проблематика, пов'язана з підготовкою та використанням наукових кадрів (системи відбору, спеціальної підготовки, збереження та підвищення кваліфікації).

В Україні питання наукознавства досліджують у Національній Академії наук України, під керівництвом якої виходить міжнародний науковий журнал “Наука та наукознавство”.

Наукознавство також вивчають і регулють в інших країнах. У Польщі, наприклад, діяльність у галузі наукознавства координує Комітет з наукознавства Польської Академії Наук, у Болгарії створено Центр з наукознавства при Президії Болгарської Академії Наук, у Німеччині – Інститут теорії та організації науки Академії Наук, в Угорщині – Академія Наук. Проблеми наукознавства також вивчають дослідницькі групи під егідою ЮНЕСКО та інших міжнародних організацій.

 

Контрольні запитання

1. Які основні етапи розвитку науки?

2. Як впливає наука на історію розвитку людини?

3. Що таке наукознавство?

4. Які Ви знаєте розділи наукознавства?

5. Охарактеризуйте основні розділи наукознавства.

6. Якими є наслідки наукових революцій?

7. Які основні причини виникнення науки?

8. Якими є основні історичні етапи розвитку науки?

9. Що таке “сходи науки” за Огюстом Контом?

10. Що таке наукова революція?

11. Які наслідки наукових революцій?

12. Що таке наукова революція за Т. Куном?

13. Які є моделі вивчення науки?

14. Які основні характеристики розділів наукознавства?

15. Що таке типи організації науки?

16. Які історичні етапи виникнення науки?

17. Чи підтримують “сходи науки” Огюста Конта інші науковці?

18. Які основні фази розвитку науки?

19. Які основні характеристики Кунівської концепції розвитку науки?

20. Що посідає центральне місце в концепції О. Куна?

Тести

1. Передумови виникнення науки:

а) розвиток людства;

б) формування мови;

в) розвиток природничих наук;

г) формування граматики.

 

2. Антична епоха, Середньовіччя, Відродження – це основні:

а) історичні етапи розвитку науки;

б) характеристики стану науки;

в) історичні системи розвитку науки;

г) історичні класифікації науки.

 

3. Класифікація наук за Огюстом Контом:

а) види наук;

б) типи наук;

в) сходи наук;

г) різновиди наук.

 

4. Історичний аспект розвитку науки розглядається також за періодизацією. Зазвичай вирізняють такі періоди розвитку науки:

а) переднаука, донаука та післянаука;

б) міфічна, антична та післяантична наука;

в) магічна, міфологічна та реальна наука;

г) переднаука, антична та середньовічна наука.

 

5. Спокійний розвиток науки та наукова революція – це:

а) фази розвитку науки;

б) етапи розвитку науки;

в) стадії розвитку науки;

г) періоди розвитку науки.

 

6. Основні характеристики Кунівської концепції розвитку науки:

а) допарадигмальна, парадигмальна, постпарадигмальна стадії;

б) унікальна, єдина, комплексна парадигма;

в) допарадигмальна стадія, єдина парадигма, нормальний розвиток науки;

г) унікальний, єдиний, нормальний розвиток науки.

 

7. “Прийнята науковим співтовариством за основу для подальшої роботи; містить змінні питання, тобто відкриває простір для дослідників”, – це характеристика:

а) особливостей парадигми;

б) властивостей парадигми;

в) якостей парадигми;

г) ознак парадигми.

 

8. Парадигма, за Куном, або “дисциплінарна матриця”, як він її запропонував називати надалі, включає до свого складу чотири типи найбільш важливих компонентів:

а) “символічні узагальнення”, “метафізичні частини парадигми”, цінності, загальновизнані зразки;

б) узагальнення, факти, гіпотези, теорії;

в) проблеми, причини, факти, теорії;

г) наукові парадигми, концепції, теорії, висновки.

 

9. Інформаційна, логічна, гносеологічна, економічна, політична – це:

а) типи вивчення науки;

б) види вивчення науки;

в) моделі вивчення науки;

г) характеристики вивчення науки.

 

10. Виокремлюють такі розділи наукознавства:

а) загальна теорія, загальна практика науки;

б) загальна теорія наук, історія науки;

в) історія, методологія наук;

г) соціологія, політологія науки.

 

11. Професійна самоорганізація та інституційне оформлення науки – це:

а) види організації наук;

б) різновиди організації наук;

в) класифікація організації наук;

г) типи організації наук.

 

12. Перша і головна причина виникнення науки:

а) формування суб'єктно-об'єктних зв’язків між людиною і природою, між людиною і навколишнім середовищем;

б) ускладнення пізнавальної діяльності людини;

в) формування мови;

г) розвиток рахівництва.

 

13. Складаються перші теоретичні системи знання в галузі геометрії, механіки, астрономії; розвивається натурфілософська концепція атомізму; робляться спроби аналізу закономірностей суспільства і мислення – це характеристика історичного етапу розвитку науки:

а) Середньовіччя;

б) Відродження;

в) Антична епоха;

г) СРСР.

 

14. У зарубіжній науковій літературі заслуговує на увагу концепція “сходів наук”, що передбачає:

а) перехід загальних явищ до простих;

б) образне уявлення ієрархії основних наук відповідно до природи явищ, які вивчаються, чи відповідно до їх “важливості”;

в) спрощення основних форм явищ;

г) хронологічну послідовність розвитку наук.

 

15. Класифікація наук була запропонована:

а) Ф. Ніцше;

б) Аристотелем;

в) Сократом;

г) О. Контом.

 

16. Формування експериментальної науки на прикладі алхімії Джабіра – це характеристика періоду розвитку науки:

а) середньовічна магічна наука;

б) переднаука;

в) антична наука;

г) докласична наука.

 

17. Концепція соціологічної та психологічної реконструкції і розвитку наукового знання пов'язана з ім'ям та ідеями:

а) Ф. Бутинця;

б) О. Конта;

в) Ф. Ніцше;

г) Т. Куна.

 

18. Згідно з Кунівською концепцією розвитку науки, стадія розвитку, що характеризується наявністю різних поглядів, фундаментальних теорій, загальновизнаних методів і цінностей, – це:

а) єдина парадигма;

б) допарагдимальна стадія;

в) нормальний розвиток науки;

г) науковий розвиток.

 

19. Галузь досліджень, що вивчає закономірності функціонування і розвитку науки, структуру і динаміку наукової діяльності, взаємодію науки з іншими соціальними інститутами і сферами матеріального і духовного життя суспільства, – це:

а) основи наукових досліджень;

б) методологія наукових досліджень;

в) наукознавство;

г) політологія.

 

20. Наука розглядається як система, що самоорганізується й керується власними інформаційними потоками, – це модель вивчення науки:

а) інформаційна;

б) логічна;

в) гносеологічна;

г) економічна.

Практичні завдання

1. Оформіть у табличній формі наслідки наукових революцій за принципом “Період революції – Назва революції – Руйнування систем, ідей, концепцій – Формування нових систем, ідей, концепцій”.

2. На основі вивчення історичного розвитку науки складіть таблицю під назвою “Основні етапи розвитку науки”.

3. Наукознавство вивчає закономірності функціонування і розвитку науки, а також розглядає різні моделі розвитку науки. Покажіть схематично моделі вивчення науки та їх характеристику.

 

Рекомендована основна література

1. Бутинець Ф. Ф. Історія бухгалтерського обліку: у 2 ч.: навч. посіб. / Ф. Ф. Бутинець. – 2-е вид., доп. і перероб. – Ч. 1. – Житомир: Рута, 2001. – 512 с.

2. Бутинець Ф. Ф. Історія бухгалтерського обліку: у 2 ч.: навч. посіб. / Ф. Ф. Бутинець. – 2-е вид., доп. і перероб. – Ч. 2. – Житомир: Рута, 2001. – 512 с.

3. Імянітов Н. С. По сходах наук – до мистецтва / Н. С. Імянітов // Філософія науки. – 2003. – № 4 (19). – С. 3–17.

4. Кохановський В. Філософія науки: підручник для ВНЗ / В. Кохановський. – К.: Освіта, 1994. – 360 с.

5. Микулинский С. Р. Чем интересна книга Т. Куна “Структура научных революций”. Послесловие к рус. изд. кн.: Кун Т. Структура научных революций [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.philosophy.nsc. ru/BIBLIOTECA/PHILOSOPHY_OF_ SCIENCE/KUN/3_INTE~1.htm.

 

Рекомендована додаткова література

1. Лановик Б. Д. Економічна історія світу та України: підручник / Б. Д. Лановик, З. М. Матисякевич, Р. М. Матейко та ін. – Тернопіль: Економічна думка, 1997. – 479 с.

2. Гальперин Я. М. Курс истории бухгалтерского учета / Я. М. Гальперин, Н. А. Кипарисов, Н. А. Леонтьев и др. – М.: Госпланиздат, 1945. – 225 с.

3. Лучко М. Р. Історія обліку: світ та Україна, погляд крізь роки / М. Р. Лучко, М. Я. Остап’юк. – Тернопіль: Зорепад, 1998. – 151 с.

4. Національна Академія Наук України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nas.gov.ua/Pages/default.aspx.

5. Маздоров В. А. История развития бухгалтерского учета в СРСР / В. А. Маздоров. – М.: Финансы, 1975. – 259 с.

Тема 4. Класифікація наук та регулювання наукової діяльності

4.1. Передумови, принципи та ознаки класифікації наук

4.2. Регулювання наукової діяльності в Україні

4.3. Регулювання наукової діяльності за кордоном

 

Після вивчення цієї теми студент повинен знати:

- підходи до класифікації наук та наукової діяльності;

- порядок організації та управління науковою діяльністю в Україні та за кордоном;

- історію розвитку та функціонування Національної академії наук України.

 

4.1 Передумови, принципи та ознаки класифікації наук

Наука в ідеалі є одним цілим, оскільки її найвища мета – вивчити світ у всій його повноті. Однак наука є також практичною діяльністю людства, а тому поділяється на галузі (окремі науки) за предметом і методами досліджень.

 

 

Будь-яка наукова пізнавальна діяльність передбачає взаємодію суб'єкта (учений, науковий колектив) і об'єкта науки (предметна галузь, що вивчається), у процесі якої використовують певну систему методів, прийомів дослідження і мову певної науки (знаки, символи, формули тощо).

 

Класифікація – це багатоступінчастий, розгалужений поділ логічного обсягу поняття. Її результатом є система підрядних понять: поняття, яке підлягає поділу, є родом, нові поняття – видами, видами видів (підвидами) і т.д. Найбільш складні і досконалі класифікації дає наука, що систематизує в них результати попереднього розвитку класифікацій галузей знання і одночасно дає перспективу подальших досліджень. Класифікація поділяється на природну і штучну. Підставами природної класифікації беруть суттєві ознаки, з яких випливає багато похідних властивостей об'єктів. Штучну класифікацію використовують для впорядкування об'єктів із несуттєвими ознаками, аж до посилання на початкові літери імен цих об'єктів (алфавітні покажчики, іменні каталоги в бібліотеках тощо).

Проблема класифікації наук – це проблема зв'язку між науками і разом з тим проблема структури всього наукового знання. Щоб правильно розкрити основну тенденцію її розвитку, необхідно сприйняти її з історичної точки зору. Тоді ми зрозуміємо колишню простоту і стрункість загальної класифікації наук, побачимо нові підходи, що сприяли розвитку теперішньої класифікації наук.

Розрізняють такі основні тенденції еволюції класифікації наук:

1) від формальних побудов до діалектичних (від вчорашнього дня до сьогоднішнього). Основною тенденцією еволюції колишніх класифікацій наук, починаючи з епохи Відродження, коли виникло природознавство як наука, і до сучасності, був рух від формальних їх побудов, що розкривали лише зовнішні зв'язки між науками і відповідно між їх об'єктами, до розкриття їх внутрішніх зв'язків. Є п'ять аспектів еволюції такої класифікаційної ознаки:

– від диференціації наук до їх інтеграції;

– від координації наук до їх субординації;

– від суб’єктивності до об’єктивності в обґрунтуванні зв’язку наук;

– від ізольованості наук до міждисциплінарності;

– від однотипності до розгалуженості в зображенні класифікації наук;

2) від часткової діалектики до їх повноти (від сьогоднішнього дня до завтрашнього). Основною тенденцією в еволюції сучасних класифікацій наук, починаючи приблизно з середини XIX ст., тобто з моменту повного розгортання науково-технічної революції, став рух до все більш широкого і послідовного поширення діалектики на самі основи класифікації наук і взагалі на всі її ланки і деталі. Розрізняють шість аспектів еволюції такої класифікаційної ознаки:– від замкнутості наук до їх взаємодії;– від однолінійності наук до їх комплексності;– від сепаратизму до глобальності в науковому розвитку;– від функціональності до субстрактності;– від множинності наук до єдиної науки;– від одновимірності до багатовимірності у класифікації наук.

Питання класифікації наук вчені розглядали ще з періоду античності. Тривають вони і сьогодні (табл. 4.1).

Таблиця 4.1

Класифікація наук

Учений	Класифікаційні групи
Аристотель	Теоретичні (фізика і філософія), практичні (дає керівні ідеї для поведінки людини, етика і політика) і творчі, поетичні (пізнання ведеться для досягнення чого-небудь прекрасного, естетика)
Марк Варрон	Граматика, діалектика, риторика, геометрія, арифметика, астрологія, музика, медицина та архітектура
Мусульманські арабські вчені	Арабські (поетика, ораторське мистецтво) та іноземні науки (астрономія, медицина, математика)
Гуго Сен-Вікторський	Теоретичні науки (математика, фізика); практичні науки; механічні науки (навігація, сільське господарство, мисливство, медицина, театр); логіка, що включає граматику і риторику
Ф. Бекон	Історія як опис фактів (у. т.ч природна і громадянська); теоретичні науки, або “філософія” в широкому сенсі слова; поезія, література, мистецтво взагалі

Продовження табл. 4.1

Учений	Класифікаційні групи
О. Конт	Математика, фізика, хімія, біологія і соціологія
Гегель	Логіка, філософія природи і філософія духу
Роджер Бекон	Граматика і логіка, математика, натурфілософія, метафізика і етика
Ф. Енгельс	Механіка, фізика, хімія, біологія
В. Дільтей	Наука, що вивчає життя природи і наука про людей
В. Віндельбанд, Г. Ріккерт	Історичні і природні науки
В. І. Вернадський	Наука, об’єкти (і закони) якої охоплюють усю реальність – як нашу планету і її біосферу, так і космічні простори; наука, об’єкти (і закони) якої притаманні тільки для нашої Землі

 

Окремих галузей науки дуже багато, чимало з них діляться на підгалузі, так, наприклад, фізика включає в себе механіку, оптику, електромагнетизм, ядерну фізику, тощо. Механіку, в свою чергу можна розділити на статику й динаміку, механіку суцільних середовищ, небесну механіку і так далі.

 

 

Нині на найвищому рівні класифікації галузі науки за співвідношенням із практикою поділяють на:

– фундаментальні науки, які безпосередньо не орієнтовані на отримання практичної користі;

– прикладні науки, спрямовані на безпосереднє практичне використання наукових результатів;

– науково-практичні розробки – здійснюються на системній основі з метою збільшення обсягу наукових знань, а також пошуку нових сфер застосування цих знань.

Розглянемо класифікацію залежно від предметної галузі вивчення науки. У сучасному наукознавстві виділяють два напрями наук: природничий і гуманітарний.

Предметною областю природничого напряму науки є природні властивості, зв'язки і відношення речей, які “працюють” у світі людської культури у вигляді природних наук, технічних винаходів і пристосувань, виробничих технологій тощо. До цього напряму наук належать також економічні науки.

Предметною областю гуманітарного напряму науки є область явищ, в яких представлені властивості, зв'язки і стосунки самих людей як істот, по-перше, соціальних (громадських), а по-друге, духовних, наділених розумом. У нього входять суспільні науки (філософія, соціологія, історія та ін.), а також релігія, мораль, право тощо.

Існує багато інших критеріїв розрізнення гуманітарного та природничого знання. Систематизувати їх можна у вигляді зведеної таблиці відмінностей (табл. 4.2).

Таблиця 4.2