Дефініції терміна “пізнання”, надані різними вченими

Учений (учені)	Характеристика	Джерело
Аристотель	Будь-яке пізнання починається із здивування..., а здивування породжує питання, а деякі питання – це проблема	Barnes Jonathan. Aristotle: a very short introduction / Jonathan Barnes. – Oxford: Oxford University Press, 2000. – 160 p.

Продовження табл. 1.1

Учений (учені)	Характеристика	Джерело
Декарт	Мета пізнання в оволодінні силами природи, а також у вдосконаленні самої людини	Соколов В. В. Декарт Р. Соч.: 2 т. / [сост., ред., вступ. ст. В. В. Соколова]; пер. с лат. и франц. – Т. I. – М.: Мысль, 1989. – 654 с.
Кант	Існують два основні стовбури людського пізнання, що виростають, може, з одного спільного, але невідомого нам кореня, а саме чуттєвість і розум: за допомогою чуттєвості предмети нам даються, розумом же вони мисляться	Кант І. Критика практичного розуму / І. Кант. – К.: Юніверс, 2004. – 240 с.
Платон	Завдання чистого пізнання полягає у знаходженні та описі дійсної природи речей. Опис сутності називається визначенням.	Платон. Діалоги / Платон / [пер. з давньогрец.]. – Х.: Фоліо, 2008. – 349 с.
Т. Вільямсон (T. Williamson)	Пізнання, як правило, визначається як щось на зразок процесу набуття, зберігання та застосування знань. У першому визначенні пізнання є наукою через взаємозв’язок між суб’єктом і об’єктом пізнання. Як правило, хоча і не завжди те, що відоме, включає в себе вплив зовнішнього середовища стосовно суб’єкта пізнання	Williamson Timothy. Can Cognition be Factorised into Internal and External Components? / Timothy Williamson// Contemporary Debates in Cognitive Science, Oxford: Blackwell. – 2006. – p. 291 – 306
Й. І. Леду (J. E. LeDoux)	Якщо пізнання визначається широко, включаючи чуттєву обробку інформації, наприклад, тієї, що аналізується мозком людини, а також іншими сенсорними ділянками тіла людини, то емоційний аналіз повністю залежить від чуттєвих процесів. Якщо пізнавальний процес визначати вузько, то він включає тільки складні психічні функції організму людини, швидше за все, опосередковано асоціативний аналіз мозку, тому емоції не завжди залежать від попередньої пізнавальної обробки	LeDoux J. E. Emotion: Clues from the brain / J. E. LeDoux // Center for Neural Science. – Department of Psychology. – New York University. – New York. – p. 209–235.
У. Найссер (U. Neisser)	Термін “пізнання” стосується всіх процесів, з яких відчуття змінюються, перетворюються і використовуються. Це пов'язано з цими процесами, навіть якщо вони працюють за відсутності відповідної стимуляції. При цьому очевидно, що пізнання бере участь у всіх процесах, які людська істота може здійснити, тому кожен психологічний феномен є пізнавальним феноменом	Neisser U. Cognitive psychology / U. Neisser // Meredith Publishing Company. – 1967. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://figuraleffect.wordpress. com/2008/06/02/what-is-cogni tion/

Продовження таблиці 1.1

Учений (учені)	Характеристика	Джерело
Л. B. Губерський, В. Г. Кремень, А. О. Приятельчук	Пізнання – це відображення об'єктивної дійсності як суб'єктивного образу, ім'я якого – знання	Губернський Л. В. Людина і світ: підручник / Л. B. Губернський, В. Г. Кремень, А. О. Приятельчук та ін. / [голов. ред. Л. B. Губернський]. – 2- ге вид. [випр. і доп.] – К.: Т-во "Знання", КОО, 2001. – 349 с.
Н.М. Малюга	Пізнання – процес здобуття і розвитку знання, постійного його поглиблення, розширення, удосконалення й відтворення. Пізнання – це надання визначеності різним сутностям, які спостерігаються, поняттям, об'єктам, явищам, взаємодіям в необхідному та достатньому обсязі, що може бути досягнуто порівнянням нового з уже відомим, засвоєним, адже все пізнається в порівнянні.	Малюга Н. М. Наукові дослідження в бухгалтерському обліку: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Н. М. Малюга; [за ред. проф. Ф.Ф. Бутинця]. – Житомир: ПП “Рута”, 2003. – 476 с.

 

У науковому пізнанні істинним має бути не тільки його результат, але й спосіб отримання цього результату – метод. Метод – це система приписів, принципів, вимог, які орієнтують суб’єкта у вирішенні конкретного завдання, досягненні певного результату пізнання і дії. Основна функція методу – регулювання різних форм діяльності (в тому числі і науково-пізнавальної). Вчення про систему методів, теорію методів називається методологією.

Усі методи наукового пізнання за ступенем узагальнення і сферою дії поділяються на такі основні групи (рис. 1.1):

 

Рис. 1.1. Методи наукового пізнання

 

До філософських методів наукового пізнання належать діалектичний і метафізичний. Діалектичним є метод пізнання дійсності в її суперечливості, цілісності і розвитку. Метафізичний метод – метод, протилежний діалектичному, з його допомогою розглядають явища поза їх взаємним зв'язком і розвитком.

До загальнонаукових методів наукового пізнання належать: аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, дедукція, індукція, моделювання, аналогія, логічний та історичний.

До спеціальних методів наукового пізнання належать методи конкретних наук: метод мічених атомів у біології; методи додавання, віднімання, множення, ділення в математиці; методи зважування, вимірювання у фізиці; методи анкетування в соціології тощо. Вони вивчаються тими науками, в яких використовуються.

Для сучасної науки пізнання характерне намагання використовувати різноманітні методи і прийоми дослідження в їхньому поєднанні і взаємодії, оскільки пізнання – це процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності у свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства.

Більш докладно методи наукового пізнання розглянуто в темі 13 цього посібника.

1.2. Рівні процесу пізнання

Пізнання будь-якого предмета, будь-якого нового явища починається з ознайомлення з ним з його зовнішніми проявами і з окремими сторонами, деталями. Природно, що при цьому ще не зрозуміла ні суть предмета, ні його внутрішня логіка. Системні уявлення про нього – ще в майбутньому, а поки відомості про предмет мають розрізнений, уривчастий характер. Тому в пізнанні розрізняють такі рівні: безсистемний, досистемний, псевдосистемний, системний, метасистемний (рис. 1.2).

 

 

 

Рис. 1.2. Рівні пізнання

 

На безсистемному (початковому) рівні людина тільки накопичує факти будь-якого предмета, явища. Він відповідає або пасивному, або початковому пізнанню предмета. У першому варіанті суб'єкт (не усвідомлює своєї незадоволеності наявним пізнанням) не піклується про вдосконалення своїх знань. Пізнання цього рівня досягнуто великим досвідом, уроками від викладачів, перейманням традицій, міфів і розумових штампів. Суб'єкт не прагне зрозуміти логіки, що поєднує елементи системи в єдине ціле. Для нього окремі предмети і явища як елементи навіть не найскладніших систем існують “самі по собі”, бо розуміння їх системоутворюючих зв'язків йому ще не під силу.

Суб'єкт залишається на цьому рівні, якщо він інтелектуально пасивний і не усвідомлює необхідності постійно навчатися, пізнавати нове. Безсистемне пізнання предмета через свою нерозвиненість вкрай суперечливе і перевантажене описовістю і конкретністю. Рефлексія за такого пізнання – підсвідома, неусвідомлена, нерозвинена. З її позицій суб'єкт не турбується про якість свого рівня пізнання і відповідно не турбується і про його поповнення. Свої знання він передає іншим людям, як правило, тільки за ініціативи з їхнього боку, а отже, тільки зі зниженням якості.

 

 

У кращому разі суб'єкт пізнає предмет настільки, наскільки його цього навчили. Якщо щось він був змушений пізнавати сам, то його рівень ознайомлення з предметом залишається на рівні впізнавання за основними зовнішніми ознаками. При цьому суб'єкт зазвичай легко плутає один предмет пізнання з іншими, схожими. Це наслідок того, що безсистемне пізнання є поверховим. Систематично над предметом суб'єкт самостійно не розмірковує, бо не може або не вміє цього робити, а звертає на нього підвищену увагу лише епізодично, під тиском зовнішніх обставин.

Користуватися предметом він може рівно настільки, наскільки його навчили. І оскільки пізнання є поверхневим, то при використанні його щодо предмета суб’єкт практично не вміє зберігати предмет, не вміє виробити стосовно нього стратегічну, довгострокову лінію поведінки. Щодо самого себе він живе, як живеться. Свій спосіб життя він сліпо стабілізує традиціями, перейнятими від предків. Якщо він прагне зробити якусь кар'єру, то вибудовує її для себе як шаблонно-ситуаційну за аналогією з наочними прикладами зі свого найближчого оточення. Будь-які евристичні зусилля таким людям не властиві, тому вони, переживши пік своєї “інтелектуальної форми” після становлення особистості, починають потроху деградувати, опускатися. Якщо свої навички володіння (або ставлення до предмета) герой нашого прикладу регулярно не підтримує, він практично втрачає своє вміння користуватися предметом або правильно ставитися до явища. У тому числі й до себе самого!

Графічно загальну динаміку інтелектуального пізнання у духовно пасивної, ледачої людини можна відобразити як “деградуючу” криву (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Динаміка пізнання на безсистемному рівні

 

У другому варіанті (тобто, якщо це початковий етап пізнання) активний суб'єкт швидко долає його і переходить до наступного.

 

На досистемний рівень пізнання суб'єкт виходить буквально за декілька годин або днів, якщо виявляє справжню пізнавальну активність, або на цей рівень його швидко виводять наставники, вчителі. Така пізнавальна активність зазвичай пов’язана ​​з рефлексією якості своїх знань, відчуттям їх неповноти, недостатності. Завдяки своїй рефлексивній культурі суб'єкт з новими знаннями розвиває і свій рівень пізнання. Воно величезною мірою допомагає йому виявляти і вибудовувати у знанні потрібні системоутворюючі зв'язки. Суб'єкт “знаходить” у своєму предметі якісь його характерні, головні і другорядні властивості, починає здогадуватися про внутрішню системність пізнання. Оскільки оволодіння цим рівнем пізнання в обраній галузі ще попереду, то суб’єкт збільшує обсяг знань. Свої пізнання він може передавати лише із збереженням їх якості, бо його рефлексія хоч і активна, але має поки найпростіший організаційний характер.

Стикаючись зі своїм предметом досить часто і регулярно, суб'єкт вже знає його особливості, за якими практично перестає плутати його з іншими схожими предметами. Суб'єкт знає, де цей предмет можна знайти, де і як він існує у природі. Користується предметом суб'єкт як середній господарник, а це означає, що за потреби може його більш-менш зберегти.

Графічно інтелектуальну тенденцію на цьому рівні пізнання можна подати так (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Динаміка пізнання на досистемному рівні

 

Свої навички користування предметом завдяки своїй активності суб'єкт порівняно стабільно зберігає, але загальний характер його діяльності є таким, що він тільки підтримує себе на рівні «найманого працівника» та виконує те, що йому наказали.

 

 

На псевдосистемному рівні суб'єкт обнадіює себе досягнутою цілісністю і логічністю пізнаного, якої він набув як накопичений результат його активних і самостійних зусиль. Будучи ще недостатньо сильним у рефлексії, суб'єкт піддається першим радісним враженням від начебто відкритої гармонії Світу і, зачаровуючи, віддається їм. Так, Світ і справді дуже складний, поки добсягнеш до його справжню суть, можна не раз і не два обманутися. На псевдосистемному рівні існує індивідуальна, практично для кожного випадку, “ерзац-логіка”, купуючись на яку, суб'єкт ще не знає всіх можливих “підводних каменів” пізнання, не перевіряє ще раз по-справжньому якість здобутого знання, а поспішає і намагається будувати якісь прогнози. І значна частина цих прогнозів закономірно збувається. Характерна ознака цього рівня пізнання – наявність винятків, які нібито “підтверджують правило”. На ці винятки прийнято списувати ту частину ще непізнаного, за якою і відрізняється справжня системність від несправжньої.

На цьому рівні якісь позитивні результати пізнання безсумнівно є, але чи правильні вони.

 

 

На системному рівні пізнання суб'єкт знає зсередини усі головні і другорядні особливості предмета, всі його переваги і вади, корисні, шкідливі і небезпечні сторони. Володіння предметом – мінімально-професійне, що передбачає вміння користуватися предметом настільки довгостроково, наскільки цей предмет може взагалі існувати. За потреби може його змінити, але не більше. Знає, де можна знайти не просто такий же самий предмет, а із заданими споживчими якостями. На цьому рівні пізнання предмета є системним, але цілеспрямованим лише на конкретний предмет. Те, що виходить за межі предмета, суб'єкт знає погано, бо вважає, що до предмета це мало стосується. Суб'єкт ставиться до свого пізнання як до єдиної концепції з варіаціями і різними елементами. Він пізнає системні параметри і їх діапазони. Рефлексія суб'єкта непогано розвинена, але сконцентрована на розвитку пізнання, що стосується тільки свого предмета. Пізнання швидше недорозвинене, бо до кінця суб'єктом не досягнуте. Свої знання він передає як системно організований якісний інструментальний фонд, який треба встигати постійно вдосконалювати (ніби вимушено) під потреби життя. У тому, що не стосується його професійної діяльності, наш герой здебільшого виявляється “сіренькою” особистістю.

Існує теорема Курта Геделя (перша теорема про неповноту), яка доводить, що не може бути такої раціонально-теоретичної системи, яка б одночасно була і несуперечливою сама з собою за своїми складовими елементами і доказовою у всіх своїх частинах. Будь-яка теоретична система (гіпотеза, концепція, теорія, теорема, вчення тощо) містить у собі такі положення, що сприймаються без доведення або істинність яких може бути доведена лише в іншій, “більш високій”, теоретичній системі – в метасистемі.

Отже, у теоремі Курта Геделя доведена неможливість повного опису системи за умови "невиходу" за її межі, тобто існують формальні системи, істинність або хибність яких у межах їх самих довести неможливо – для цього треба врахувати стан системи більш високого порядку. Ось цього дослідження “стану системи більш високого порядку” на цьому рівні ще немає.

Графічно тенденцію розвитку пізнання на системному рівні можна уявити так само, як висхідну криву, але її результат, будучи перепровіреним, сприймається вже як наукова перемога! (рис. 1.5).

Рис. 1.5. Динаміка пізнання на системному рівні

 

Але куди приведе ця тенденція? Треба ж не просто напевно домогтися потрібного результату, треба зуміти домогтися найкращого результату! Домогтися вчасно, домогтися в потрібному місці!

 

Метасистемний рівень пізнання – вищий рівень системності в знанні. Таке пізнання дає змогу повністю розуміти місце предмета (явища) у світі або бачити предмет як систему в ієрархії інших систем.

 

Тільки завдяки додатковому пізнанні, яке ніби “оточує” предмет, суб'єкт повністю володіє предметом і правильно орієнтується стосовно нього. Він знає, де цей предмет знаходиться і як предмет влаштований до найдрібніших його деталей. Це структурна, просторова метасистемність. Суб'єкт знає, як і коли предмет із цих деталей (частин) виникає і як на них розпадається. Це темпоральна метасистемність, тобто метасистемність, що виявляється в часі. За бажання суб'єкт може цей або подібний до нього предмет створити заново із заданими властивостями, тому що знає закономірності виникнення (зародження) предмета, його існування і руйнування (відмирання). Якщо це стосується явища, то суб'єкт знає, що це за явище, де воно буває, коли виникає і чого від нього можна очікувати.

Суб'єкт на метасистемному рівні пізнання вміє мислити міждисциплінарно (діалогічно), узагальнено. Свої знання він постійно і системно вдосконалює, прагне активно передати їх як логічно цілісну духовну культуру, що включає в себе усвідомлення необхідності її творчого саморозвитку, тобто вищу рефлексію. Свої навички володіння предметом суб'єкт розвиває залежно від своєї внутрішньої потреби бути повним господарем своєї долі, попри будь-яку ринкову кон'юнктуру: сприятливу або несприятливу. Бо такий суб'єкт – самодостатня особистість. Він начитаний, ерудований. У житті такий суб'єкт є яскравою і різнобічною особистістю, він часто виступає як Творець, Винахідник, Першопрохідник, Дослідник.

 

Знаючи про предмет не просто більше за інших, а знаючи краще за інших, така людина в суперництві виявляється попереду всіх, бо на практиці досягає результатів, яких не встиг добитися ніхто, крім неї. Користується вона у цьому випадку наявним знанням на межі можливого, тобто її практику можна назвати мистецтвом.

Графічно тенденцію реалізації метасистемного знання на практиці можна уявити у вигляді S-подібної кривої (рис. 1.6). Вона відображає плавне, але чітке і цілеспрямоване творче переміщення з одного системного рівня пізнання на інший, вищий.

Рис. 1.6. Динаміка пізнання на системному рівні

У таких випадках кажуть, що істинно пізнає людина піднімаючись поступово, з одного ступеня пізнання на інший.

В економічній літературі вченими розглядаються й інші варіанти класифікації рівнів пізнання (табл. 1.2).

Таблиця 1.2