Основні види наукових робіт у галузі бухгалтерського обліку

Процедури обробки та втілення результатів наукових досліджень полягає у встановленні ступеня їхньої адекватності досліджуваному явищу, точності й надійності, на підставі яких у вербальному або формалізованому вигляді узагальнюється здобуте теоретичне чи емпіричне знання про динамічні або статистичні закономірності, закони, принципи у галузі бухгалтерського обліку.

Результати будь-якого наукового дослідження мають бути донесені до користувачів, використані іншими науковцями та практиками. Інакше наукове дослідження може не досягнути планованих результатів і взагалі може втратити сенс.

Є різні форми втілення результатів наукових досліджень (рис. 8.3).

 

Рис. 8.3. Форми втілення результатів наукових досліджень

 

У межах студентської наукової діяльності виділяють такі форми втілення результатів наукових досліджень: конспект, анотування, реферат, курсова робота, звіт про виробничу практику, звіт про педагогічну практику, дипломна робота спеціаліста, магістерська робота.

Конспект (від лат. conspectus – огляд) – короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо, тобто скорочений запис певної інформації. У конспекті дістають своє відображення основні положення тексту, які за потреби доповнюються, аргументуються, ілюструються яскравими прикладами.

Конспект може бути коротким або докладнм. У ньому можна зберегти без змін авторські конструкції, цитати або використати переказ, інші формулювання. Для швидкості та зручності конспекту можна використовувати в ньому скорочені слова, абревіатури.

При прочитанні та прослуховуванні тексту (промови, доповіді, виступу) для конспектування звертають увагу на опорні (ключові) слова, ті інформаційні центри, що несуть найбільше змістове навантаження (так звані вузлики на пам’ять). Вибір ключових моментів залежить від мети і завдань конспектування, власних знань у цій галузі, особистих зацікавлень, можливостей пам’яті тощо.

Для конспектування використовують такі способи викладу матеріалу, як опис, оповідання, міркування.

За обсягом конспект не перевищує 1/3 вихідного тексту.

Анотування– це процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, основною метою якого є складання загальної характеристики документа, що розкриває логічну структуру та найсуттєвіший зміст. Анотації використовують для короткої характеристики наукової статті, монографії, дисертації тощо, а також у видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності.

Як і при реферуванні, анотування передбачає фізичне скорочення первинного документа при збереженні його основного змісту. В анотації насамперед важливо подати коротку узагальнюючу характеристику анотованого тексту з огляду на його призначення, зміст, вид, форми та ін.

Анотації виконують дві основні функції (рис. 8.4).

Реферат (від лат. referre – повідомляти, доповідаю) – це короткий виклад у письмовій чи усній формі основного змісту наукової праці чи кількох праць, які вивчав дослідник, з аналізом запропонованих шляхів вирішення певної проблеми, а також висловленням власних думок автора щодо цієї проблеми. Якщо реферат цих ознак не має, то він є лише конспектом опрацьованих публікацій.

 

 

 

Рис. 8.4. Функції анотації

 

Підготовлений реферат може бути використаний для виголошення доповіді, підготовки наукового звіту, написання статті, а також для накопичення інформації для подальшої дослідницької роботи (рис. 8.5).

 

 

Рис. 8.5. Мета написання реферату

 

Зазвичай обсяг реферату становить 10–15 сторінок друкованого тексту. Він має бути виконаний за відповідною структурою з виділенням абзаців, нумерацією сторінок, правильним оформленням посилань, виносок, цитат, висновків, списку використаних джерел (не менше 3–4), а також оформлений відповідно до встановлених норм.

Реферат є результатом реферування – процесу аналітично-синтетичного опрацювання інформації, який полягає в аналізі первинних джерел, знаходженні найвагоміших даних (основних положень, фактів, доведень, результатів, висновків). Як анотування, так і реферування мають на меті скорочення фізичного обсягу первинного документа при збереженні його основного смислового змісту. Це складний процес, що вимагає застосування не тільки власних розумових здібностей, а й певного часу. Як правило, той, хто береться за реферування, має бути хоча б частково обізнаним у тій галузі знань, до якої належить первинний документ.

Реферування широко використовують у науковій, видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності. Особливе місце тут посідають галузеві органи інформації, що займаються підготовкою і випуском реферативних журналів, реферативних збірників, експрес-інформацією. У бібліотеці документи реферують при укладанні реферативних покажчиків літератури, підготовці реферативних оглядів, тематичних підбірок і дайджестів.

Курсова робота є самостійною роботою студента дослідницького характеру, спрямована на вивчення конкретної проблеми (рис. 8.6).

 

 

Рис. 8.6. Завдання курсової роботи

 

Курсова робота дає можливість виявити здатність студента самостійно осмислити проблему, творчо, критично її дослідити; вміння збирати, аналізувати і систематизувати літературні джерела; застосовувати здобуті знання при вирішенні практичних завдань; формулювати висновки, пропозиції, рекомендації з предмета дослідження.

Матеріали курсової роботи можуть бути використані для подальшої дослідницької навчально-наукової роботи – написання дипломної, у тому числі магістерської роботи.

Основні вимоги до написання курсової роботи:

– обсяг – 20–25 сторінок тексту для курсової роботи студента ІІІ курсу, 30–35 сторінок тексту для курсової роботи студента IV курсу;

– чітка структура тексту з виділенням окремих частин роботи, абзаців, нумерацією сторінок, правильним оформленням посилань, виносок, цитат, висновків і списку використаної сучасної літератури (20–25 джерел, переважно останніх років);

– оформлення має відповідати встановленим вимогам.

Студентам надається право обирати тему курсової роботи із загального переліку, визначеного відповідною кафедрою.

 

Виробнича практика студентів є невіддільною складовою навчального процесу і може проводиться на підприємствах і в установах будь-якої форми власності чи організаційно-правової форми. Проводиться з метою розвитку творчих здібностей студентів, їх самостійності, уміння приймати рішення та працювати в колективі. У період практики закладаються основи досвіду професійної діяльності, практичних умінь і навичок, професійних якостей особистості майбутнього фахівця.

Основні завдання проходження виробничої практики студентів спеціальності “Облік і аудит”:

• закріпити теоретичні знання, здобуті при вивченні основних облікових дисциплін;

• ознайомитися зі структурою підприємства та особливостями його виробничої і фінансово-господарської діяльності;

• ознайомитися з організацією обліку на підприємстві (структура бухгалтерської служби, посадові інструкції, облікова політика, робочий план рахунків та графік документообігу);

• набути практичних навичок ведення бухгалтерського, податкового обліку та складання звітності;

• підготувати пропозиції щодо вдосконалення організації обліку та складання звітності, впровадження інформаційних технологій на досліджуваному підприємстві.

Керівниками практики призначають представників профілюючих кафедр навчального закладу та підприємства (установи, організації), де проводиться виробнича практика. Керівництво практикою студентів від підприємства (установи, організації) здійснюють керівники відповідних відділів, підрозділів (бухгалтерська служба, фінансово-аналітичний відділ тощо), які призначаються наказом керівника підприємства (установи).

Практика проводиться згідно з навчальним планом підготовки бакалаврів, спеціалістів та магістрів. Направлення на практику студентів одержують на підставі наказу ректора вищого навчального закладу.

За результатами проходження виробничої практики студент складає звіт про виконання програми практики обсягом 20–30 сторінок. Звіт має містити відомості про виконання всіх розділів програми практики.

Звіт треба писати на аркушах формату А4 і подати керівникам практики у зброшурованому вигляді. У тексті звіту мають бути відповідні розрахунки, таблиці, схеми, рисунки.

Структура звіту про виробничу практику має бути такою:

• титульна сторінка;

• зміст;

• вступ, в якому розкривають мету, завдання та об’єкт виробничої практики;

• теоретичний аналіз матеріалів, зібраних відповідно до програми практики та завдань керівника практики від вищого навчального закладу;

• висновки про результати проходження виробничої практики та пропозиції щодо вдосконалення організації і методики ведення обліку та складання звітності на базовому підприємстві;

• додатки (первинні документи, облікові регістри, звітність за період проходження виробничої практики).

Звіт про виробничу практику з оформленим щоденником студент подає на кафедру не пізніш як через 2 дні після завершення практики. Він має захищати його перед комісією, яка складається з викладачів профілюючої кафедри, до складу якої також можуть входити керівники практики. Результати захисту звітів про виробничу практику зазначають у відомостях з диференційованою оцінкою роботи студентів.

 

 

Педагогічна практика магістрів спеціальності “Облік і аудит” є невіддільною складовою навчального процесу. Магістри проходять її з метою закріплення набутих теоретичних знань і навичок педагогічної роботи за спеціальністю у вищому навчальному закладі.

Педагогічну практику студенти проходять у навчальних закладах. Керівництво практикою здійснюють викладачі профілюючої кафедри, які контролюють своєчасне прибуття студентів на місце практики, хід її виконання, консультують практикантів з питань програми, матеріалів науково-дослідної роботи, допомагають у вирішенні питань забезпечення нормальних умов праці. Про результати перевірки керівник практики робить запис у щоденнику та інформує деканат.

Мета проходження педагогічної практики – набути навичок застосування методів наукових досліджень, проведення науково-дослідної роботи у педагогічній діяльності.

Основний зміст педагогічної практики:

• вивчити структуру закладу освіти, організацію навчально-виховної роботи;

• ознайомитися з навчально-тематичними планами, навчальними програмим, робочими програмами дисциплін спеціальності “Облік і аудит”;

• відвідати заняття, які проводяться провідними викладачами кафедри (професорами, доцентами);

• вивчити державні освітні стандарти з підготовки фахівців за спеціальністю “Облік і аудит”;

• ознайомитися з науково-дослідною роботою викладачів кафедри і студентів (організація, тематика науково-дослідної роботи);

• ознайомитися з методичним забезпеченням кафедри (навчальні посібники, тести, контрольні завдання, тематика курсових і дипломних робіт, ділові ігри, тренінги тощо);

• підготувати та провести лекційне, семінарське або практиче заняття за однією з фахових дисциплін;

• закріпити теоретичні знання, здобуті при вивченні дисципліни “Методика викладання економічних дисциплін”.

За результатами проходження педагогічної практики студент складає звіт обсягом 25–30 сторінок з описом виконаної роботи. Звіт має відповідати вимогам, установленим навчально-методичними матеріалами відповідної профілюючої кафедри, і містити відомості про виконання усіх розділів програми практики, висновки та пропозиції, список використаної літератури. У тексті звіту мають також бути відповідні розрахунки, таблиці, схеми, рисунки тощо.

Звіт виконують на аркушах формату А4, скріплюють та подають керівнику практики для написання відгуку про проходження педагогічної практики.

Звіт про педагогічну практику студенти подають на кафедру не пізніш як через 2 дні після її завершення і захищають перед комісією, яка складається з викладачів профілюючої кафедри, до її складу може також входити керівник практики. Результати захисту звітів про педагогічну практику зазначають у відомостях з диференційованою оцінкою роботи студентів.

 

Основною метою виконання дипломної роботи спеціаліста є систематизація, розширення та закріплення теоретичних знань та практичних навичок щодо організації та ведення обліково-аналітичної роботи на підприємстві чи в установі.

Дипломна робота– це кваліфікаційне навчально-наукове дослідження студента, яке він виконує на завершальному етапі навчання у навчальному закладі. Дипломна робота студента, який навчається за фахом бухгалтера, повинна мати дослідницький характер. Тому якість її підготовки значною мірою залежить від рівня володіння прийомами наукових досліджень. У дипломній роботі виявляється здатність і підготовленість студента теоретично осмислити актуальність обраної теми, її науково-прикладну цінність, можливість виконання самостійного наукового дослідження і застосування отриманих результатів у практичній діяльності підприємства, на основі матеріалів якого виконувалось дослідження. Тематика дипломних робіт має бути тісно пов'язана з тематикою наукових робіт кафедри, з інтересами підприємства, з використанням матеріалів якого студент виконує роботу.

Дипломна робота – це не переказ викладеного матеріалу у літературних джерелах, а самостійна дослідницька робота. ЇЇ виконання передбачає:

а) виявлення проблеми, що не дістала належного висвітлення в
літературі;

б) підбір нових джерел інформації та повідомлення на цій основі нових
фактів;

в) установлення нових зв'язків між відомими явищами;

г) нова постановка відомої проблеми;

д) оригінальні висновки;

е) рекомендації щодо використання результатів дослідження.

Структурно робота має складатися із змісту, вступу, основної частини (трьох-чотирьох розділів), висновків, списку використаних джерел, анотації та додатків.

Обсяг роботи – приблизно 80–90 сторінок друкованого тексту, до якого не входять список використаних джерел та додатки.

Обсяг матеріалу розподіляють відповідно до структури:

· вступ – 1,5–2 сторінки;

· кожен із розділів – по 20–25 сторінок;

· висновки – 4–8 сторінок;

· список використаних літературних джерел – не менше 50.

Студент, за рекомендацією кафедри, може подати додатковий зміст дипломної роботи однією з іноземних мов, який оголошується на захисті. Студенту можуть бути задані запитання цією мовою.

Практика показує, що дипломні роботи студентів значно відрізняються між собою за рівнем виконання. Можна виділити три види дипломних робіт за рівнем виконання:

1) компілятивні – для їх написання студенти використовують від двох до шести джерел, до списку літератури чисто формально вносять ще кілька позицій. Творчість у викладі матеріалів, власні спостереження та висновки відсутні. Такі роботи на захисті не отримують високої оцінки, а якщо виявиться, що в них допущений прямий плагіат, оцінюються незадовільно;

2) типові – виконані на рівні вимог і рекомендацій, викладених у методичних рекомендаціях, що може за належного виконання заслуговувати на високу позитивну оцінку;

3) науково-дослідні – дипломна робота з навчально-дослідної переростає в науково-дослідну, містить солідний науковий результат. Автору такої роботи зазвичай пропонують продовжити наукову творчість у магістратурі або аспірантурі.

При написанні дипломної роботи студент має обов'язково посилатися на джерела, з яких запозичені матеріали або окремі результати досліджень, із зазначенням авторів цих джерел. У роботі необхідно стисло, логічно й аргументовано викладати зміст і результати досліджень, уникати загальних слів та бездоказових тверджень. Обов'язковим є використання практичних матеріалів діяльності підприємств.

Магістерська робота – це кваліфікаційне навчально-

наукове дослідження, яке студент виконує на завершальному етапі навчання у вищому навчальному закладі IV рівня акредитації. Вона має комплексний характер і пов’язана з використанням набутих дипломником знань, умінь і навичок зі спеціальних дисциплін. Це дослідження має елементи наукової творчості, теоретичної та практичної новизни. Воно передбачає систематизацію, закріплення, розширення та поглиблення теоретичних і практичних знань зі спеціальності, а також застосування їх під час вирішення конкретних наукових, виробничих та інших завдань.

Магістерська робота – це документ, на підставі якого визначають рівень загальнонаукової та спеціальної підготовки студента, його здатність застосовувати знання під час вирішення конкретних проблем, схильність до аналізу та самостійного узагальнення матеріалу з теми дослідження, готовність як випускника магістратури до виконання завдань професійної діяльності у сфері бухгалтерського обліку.

Вимоги до структури магістерської роботи, а також способів її написання схожі з вимогами до дипломної роботи спеціаліста. Обсяг магістерської роботи становить близько 100 сторінок.

У межах наукової діяльності з метою здобуття наукових ступенів виділяють такі форми втілення результатів наукових досліджень, як дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук, а також автореферат дисертації.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук – це кваліфікаційна наукова праця, підготовлена особисто для прилюдного захисту і здобуття наукового ступеня кандидата наук. Вона має містити результати проведених автором досліджень та отримані ним нові науково обґрунтовані результати, які у сукупності розв'язують конкретне наукове завдання, що має істотне значення для певної галузі науки.

 

 

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук є кваліфікаційною працею обсягом основного тексту 4,5–7 авторських аркушів (для суспільних і гуманітарних наук – 6,5–9 авторських аркушів), оформлених відповідно до державного стандарту. Кандидатська дисертація може бути подана до захисту лише за однією спеціальністю.

Основні вимоги до кандидатських дисертацій:

1. Актуальність тематики та доцільність роботи для розвитку відповідної галузі науки чи виробництва; зв'язок вибраного напряму досліджень з планами організації, де виконана робота, а також з галузевими та (або) державними планами і програмами.

2. Дисертація повинна містити вирішення нової наукової проблеми чи завдання, не досліджувані раніше або досліджувані в інші часи, за інших умов. У цьому разі через критичний аналіз та порівняння з відомими вирішеннями проблеми (наукового завдання) обґрунтовується різниця у виборі напрямів дослідження.

3. Чітке формування мети і завдань дослідження. Висновки і рекомендації дисертації мають бути об'єднані провідною ідеєю і пов'язані з метою, доказами. Стрижень дисертації – наукова концепція як синтез провідної ідеї з її обґрунтуванням і науковим результатом. Концептуальність дослідження – найвищий критерій його оцінювання.

4. Науковий результат має відповідати таким основним критеріям оцінювання дисертацій: наукова новизна здобутих результатів, вірогідність (достовірність) дослідження, практична значущість результатів.

5. Необхідно обґрунтувати самостійність дослідження, особистий внесок здобувача в одержання нових науково обґрунтованих результатів.

6. Наявність відомостей про апробацію результатів дисертації, кількість та обсяг публікацій основного змісту дисертації.

Основні наукові результати дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук обов'язково повинні бути опубліковані автором у формі наукових монографій чи статей у наукових фахових виданнях України або інших країн, а також доповідатись на конференціях різного рівня.

 

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук є кваліфікаційною науковою працею, виконаною особисто у вигляді спеціально підготовленого рукопису або опублікованої наукової монографії. Вона містить висунуті автором для прилюдного захисту науково обґрунтовані теоретичні або експериментальні результати, наукові положення, характеризується єдністю змісту і свідчить про особистий внесок здобувача в науку.

Порівняно з дисертацією на здобуття наукового ступеня кандидата наук докторська дисертація є науковою роботою більш високого науково-методологічного рівня.

Докторська дисертація повинна містити раніше не захищені наукові положення та отримані автором нові науково обґрунтовані результати у певній галузі науки, які в сукупності розв'язують важливу наукову або науково-прикладну проблему. Як наукова праця вона повинна мати внутрішню єдність і свідчити про власний внесок її автора в науку.

Для докторської дисертації характерні такі основні ознаки:

· розв'язання значної наукової або науково-прикладної проблеми, яка має важливе народногосподарське або соціально-культурне значення;

· розробка теоретичних положень, сукупність яких можна кваліфікувати як нове вагоме досягнення в розвитку перспективного напряму у відповідній галузі наук;

· усі наукові результати дисертації є новими, не захищеними раніше;

· висока цінність результатів дисертації;

· тема входить до державної чи галузевої програми досліджень;

· результати дисертаційного дослідження можуть бути використані на міжнародному, міжгалузевому чи галузевому рівнях;

· результати та висновки докторської дисертації мають бути такими, що зможуть стати у майбутньому темами окремих кандидатських дисертацій.

Крім того, в докторській дисертації мають бути чітко, логічно, обґрунтовано розкриті такі головні кваліфікаційні ознаки дослідження, як мета, завдання, наукова новизна, методологія, достовірність результатів, практична та економічна значущість, висновки. Ці ознаки характеризують не тільки науковий рівень проведеного дослідження, а й ступінь наукової зрілості здобувача.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук може бути підготовлена як у формі рукопису, так і у формі індивідуальної наукової монографії. Найпоширенішим є рукопис докторської дисертації. У цьому разі дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук є кваліфікаційною працею обсягом основного тексту 11–13 авторських аркушів (для суспільних і гуманітарних наук – 15–17 авторських аркушів), оформлених відповідно до державного стандарту.

Автореферат дисертації (від давньогр. αυ̉τος – сам і лат. refero – доповідаю, повідомляю) – це стислий виклад основних результатів дисертаційного дослідження на здобуття наукового ступеню кандидата чи доктора наук, складений автором дисертації у вигляді брошури.

В авторефераті мають бути висвітлені основні ідеї та висновки дисертації, показаний внесок автора у проведене дослідження, ступінь новизни і практична значущість результатів дослідження.

Основне призначення автореферату – інформувати наукову громадськість про виконане дисертаційне дослідження та ввести отримані результати у сферу наукової комунікації. Автореферат не тільки повідомляє наукове співтовариство про факт написання та захисту дисертації, але й стисло передає її зміст. Якщо дисертація друкується в обмеженій кількості примірників і лишається малодоступною для широкого загалу, то автореферат друкується в більшій кількості примірників і для переважної більшості читачів заміняє собою повний текст дисертації. Саме за змістом автореферату члени спеціалізованої вченої ради, а також усі зацікавлені особи роблять висновок про рівень дисертації та про наукову кваліфікацію її автора. Публікація автореферату дає змогу одержати до дня захисту відгуки від спеціалістів галузі, в якій виконана дисертація.

Автореферат є документом, без якого дисертація не може бути допущена до захисту. Автореферат пишеться безпосередньо по дисертації, він повинен повністю відповідати змісту і висновкам дисертації. Але при цьому автореферат не повинен бути лише механічним скороченням обсягу дисертації. Автореферат – це самостійна наукова праця. Процес написання автореферату являє собою згортання (компресію) наукової інформації, спрямоване на те, щоб виявити і вибрати зі змісту дисертації найбільш суттєву інформацію та подати її в новій короткій формі. Вміння адекватно представити основний зміст дисертації у стислому вигляді – один з обов’язкових компонентів наукової кваліфікації дослідника.

Дисертація супроводжується авторефератом обсягом 1,3–1,9 авторського аркуша для докторської та 0,7–0,9 авторського аркуша для кандидатської дисертації, який здобувач друкує державною мовою.

Структурно автореферат складається із загальної характеристики роботи, основного змісту, висновків, списку опублікованих автором праць за темою дисертації, анотацій українською, російською та англійською мовами.

Є й інші форми втілення результатів наукових досліджень, окремі з яких можуть бути використані як під час студентської наукової діяльності, як під час наукової діяльності у межах здобуття наукових ступенів, так і в інших випадках.

 

Повідомлення (3–5 хв.) й доповіді (8–15 хв.) здійснюються на наукових (науково-практичних, науково-теоретичних, науково-методичних) конференціях, а також семінарах, симпозіумах, „круглих столах”, конгресах, форумах тощо. Текстовим вираженням наукових повідомлень і доповідей є опубліковані тези.

Тези доповіді – це опубліковані до початку наукової конференції (з'їзду, симпозіуму) матеріали, в яких викладено основні аспекти планованої наукової доповіді дослідника.

Відповідно до поставленої мети тези бувають вторинними та оригінальними. Вторинні тези призначені для виділення основної інформації у тому чи іншому джерелі (наприклад, підручнику, монографії, статті) при прочитанні та реферуванні, їхнє призначення – використання для подальшого наукового дослідження.

Оригінальні тези створюються як первинний текст для подальшого виступу на семінарі, конференції чи іншому науковому зібранні. Такі тези друкуються здебільшого у спеціальних збірниках, матеріалах конференцій тощо. Тези можуть бути ключовими елементами майбутньої наукової роботи (як план, начерк основних положень).

Важливим видом наукової комунікації є рецензія. Автором її, як правило, стає фахівець, учений тієї ж галузі, якої стосується рецензована наукова стаття, монографія, підручник або навчальний посібник, кваліфікаційна робота або дисертація. Рецензія передбачає аналіз та оцінювання певного твору (наукової праці), критичний огляд, рекомендацію до захисту чи друку, проведення наукового обговорення й діалогу.

Рецензією також вважають відгук (відзив) наукового керівника (консультанта), офіційних опонентів під час захисту кваліфікаційної роботи, кандидатської і докторської дисертацій.

Основними елементами рецензії є:

1) об’єкт і предмет аналізу;

2) актуальність теми;

3) короткий зміст;

4) формулювання основної тези;

5) загальна оцінка;

6) недоліки, прорахунки;

7) висновки.

Об’єктом оцінювання у рецензії слугують насамперед:

1) повнота, глибина, всебічність розкриття теми;

2) новизна та актуальність поставлених завдань і проблем;

3) коректність аргументації і системи доказів;

4) достовірність результатів;

5) переконливість висновків.

Основні підходи до написання рецензії викладено у табл. 8.2.

Таблиця 8.2