Вимоги до тексту бухгалтерської наукової роботи

Для викладу думки можуть бути використані різні мовні стилі, що залежить насамперед від типу матеріалів, що розглядаються. За образним висловом Дж. Свіфта, “стиль – це потрібні слова на потрібному місці”. Кожний мовний стиль має:

1) сферу поширення і вживання (коло осіб, які ним послуговуються);

2) призначення (виконує функції засобу спілкування, повідомлення, впливу);

3) форму і спосіб викладення (діалог, монолог, полілог);

4) характерні мовні засоби (слова, вирази, типи речень, граматичні форми і т. ін.).

Досконале знання специфіки кожного стилю – запорука успіху в будь-якій сфері спілкування, викладу власної думки, зокрема й у наукових дослідженнях. Якими ж стилями слід послуговуватися під час професійного спілкування?
Розрізняють такі мовні стилі:

1) розмовний, який має два різновиди:

а) розмовно-побутовий; б) розмовно-офіційний;

2) книжний (науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній).

Відомо, що при написанні наукових робіт використовують саме науковий стиль викладу думки. Основна функція наукового стилю – передача логічної інформації та доказів її істинності, а також новизни та цінності. Другорядною функцією наукового стилю, що випливає з його основної функції, вважають активізацію логічного мислення читача / слухача.

Є 3 різновиди (підстилі) наукового стилю (рис. 14.1).

Науковий стиль реалізують у такі способи:

1) усно: реферативне повідомлення, лекція, доповідь;

2) письмово: стаття, монографія, підручник, реферат, анотація тощо.

 

 

Рис. 14.1. Характеристика різновидів наукового стилю

 

Лексику наукового стилю складається із 3 основних пакетів:

– загальновживана лексика;

– загальнонаукові слова;

– терміни.

У будь-якому науковому тексті загальновживана лексика – основа викладу результатів досліджень. При цьому у першу чергу відбирають слова з узагальненим значенням. Потім за допомогою загальнонаукових слів описують явища й процеси у галузі бухгалтерського обліку.

Наприклад, науково правильно сформульованим є таке твердження: “Курс на ринкові перетворення в Україні супроводжується реформуванням бухгалтерського обліку”. Науково неправильно сформульованим є твердження: “Ринкові зміни є причиною змін у бухгалтерському обліку”.

Однією з особливостей вживання загальнонаукових слів є їх багаторазове повторення у вузькому контексті. Серед морфологічних ознак стилю можна виділити те, що серед частин мови переважають іменники, достатньо часто використовуються абстрактні іменники. Наприклад, науково правильно сформульованим є твердження: “Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні”. Науково неправильно сформульованим є твердження: “В Україні визначено правові засади регулювання, організації ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності”.

Щодо часових форм, слід наголосити на використанні майже виключно форм теперішнього часу в позачасовому значенні, що вказує на постійний характер процесу. Переважають безособові предикативні форми (можна стверджувати, був розроблений проект), що сприяє об’єктивності викладу матеріалів.

Наприклад, науково правильно сформульованим є твердження: “Правильний вибір засобів автоматизації та програмного забезпечення дає змогу легко і швидко адаптувати роботу бухгалтерії до правових норм, які часто змінюються”. Науково неправильно сформульованим є твердження: “Правильний вибір засобів автоматизації та програмного забезпечення давав змогу легко і швидко адаптувати роботу бухгалтерії до правових норм, які змінювалися”.

У науковому стилі має місце книжковий, логічний синтаксис. Типовими є ускладнені і складні конструкції, розповідні речення, прямий порядок слів. Логічна визначеність досягається за допомогою підрядних сполучників (тому що, оскільки...), вставних слів (по-перше, таким чином). Серед простих речень широко вживаними є конструкції з великою кількістю залежних, послідовно перелічуваних іменників.

Наприклад, науково правильно сформульованим є твердження: “Бухгалтерський облік – це система безперервного і взаємопов’язаного спостереження і контролю за господарською діяльністю підприємства, організації, установи з метою одержання про них точних і підсумкових даних”. Науково неправильно сформульованим є твердження: “Облік складається зі спостереження і контролю за господарською діяльністю підприємства, організації, установи”.

Мова наукової праці – це формально-логічний спосіб викладу матеріалу, вживання спеціальної термінології, використання якої вимагає особливої точності, наявності власних думок, обґрунтування висновків.

Вимоги до мови друкованих наукових робіт можуть бути:

1) технічними (наприклад, форматування тексту, оформлення таблиць або рисунків тощо);

2) змістовими (логіка дослідження, використані методи, інструменти та ін.).

Основні вимоги до мови наукової праці такі:

1) стислість, лаконічність викладу матеріалу;

2) логічна послідовність, змістовий i стилістичний взаємозв'язок мiж розділами, пiдроздiлами, окремими абзацами;

3) змістова завершеність, цілісність, взаємопов’язаність думок;

4) аргументація кожного положення роботи достатньою кількістю фактичного матеріалу, акцентування на головних думках;

5) правильне оформлення цитат і виносок;

6) стилістична, орфографічна, пунктуаційна грамотність.

 

Наукові роботи в Україні, у тому числі й у галузі бухгалтерського обліку, необхідно оформляти у відповідності до норм ДСТУ 3008-95 “Документація. Звіти у сфері науки і техніки”. Цей стандарт затверджено і введено в діюнаказом Держстандарту України № 58 від 23 лютого 1995 р. Він відповідає міжнародному стандарту ISO 5966:1982 “Documentation-Presentation of scientific and technical reports”, який використовують у своїй роботі фахівці таких найбільш передових і розвинених країн, як США, Японія, Франція, ФРН, Канада, Нідерланди, Бельгія та ін.

Цей стандарт поширюється на звіти про роботи (дослідження, розроблення) або окремі етапи робіт, що виконуються у сфері науки і техніки. Стандарт установлює загальні вимоги до побудови, викладу та оформлення звітів. Стандарт може бути застосований також до таких документів, як дисертації, річні звіти, посібники тощо.

Вимоги до оформлення наукових робіт у межах правил, визначених згаданим державним стандартом, можуть варіювати залежно від видів наукових робіт. Проте можна узагальнити загальні підходи до оформлення наукової документації.

Наукову роботу друкують машинописним способом або на комп'ютері з одного боку аркуша білого паперу формату А4 (210x297 мм) через два міжрядкових друкованих інтервали або 1,5 інтервали у текстовому редакторі (до тридцяти рядків на сторінці). Мінімальна висота шрифту 1,8 мм.

Текст наукового документу друкують, залишаючи відступи таких розмірів: лівий – не менш як 20 мм, правий – не менш як 10 мм, верхній – не менш як 20 мм, нижній – не менш як 20 мм.

Шрифт друку має бути чітким з однаковою щільністю тексту, стрічка – чорного кольору середньої жирності.

Друкарські помилки, описки і графічні неточності, виявлені в процесі написання наукового документу, можна виправляти підчищенням або зафарбуванням білою фарбою і нанесенням на тому ж місці або між рядками виправленого тексту (фрагменту малюнка) машинописним способом. Допускається не більше ніж два виправлення на одній сторінці.

Текст основної частини наукової роботи може бути поділений на розділи, підрозділи, пункти та підпункти.

Заголовки структурних частин наукової роботи зазвичай мають такі назви: „ЗМІСТ”, „ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ”, „ВСТУП”, „РОЗДІЛ”, „ВИСНОВКИ”, „СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ”, „ДОДАТКИ”. Їх друкують великими літерами симетрично до тексту.

Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох і більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу розрядкою в підбір до тексту.

Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) і текстом має дорівнювати 3–4 друкованим міжрядковим інтервалам. Кожен розділ наукової роботи починають з нової сторінки. Всі сторінки елементів наукової роботи нумерують. Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №.

Першою сторінкою науковою роботи є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок, не проставляючи його номера. Наступні сторінки нумерують у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці. Такі структурні частини роботи, як зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел не мають порядкового номера.

Не нумерують заголовки структурних частин роботи, тобто не можна друкувати: “1. ВСТУП” або “Розділ 6. ВИСНОВКИ”. Номер розділу ставлять після слова “РОЗДІЛ”, після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу.

Приклад оформлення основної частини наукової роботи наведено на рис. 14.2.

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу ставлять крапку, наприклад: “2.3.” (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу.

Наукову роботу виконують державною мовою. В окремих випадках, за попереднім погодженням, робота може бути виконана і захищена тією іноземною мовою, якою автор краще володіє.