ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Історичні етапи розвитку науки



Історичний період Характеристика стану науки
Антична епоха Складаються перші теоретичні системи знання в галузі геометрії, механіки, астрономії (Евклід, Архімед, Птолемей, Фалеса і Демокріт); розвивається натурфілософська концепція атомізму (Демокріт, Епікур); робляться спроби аналізу закономірностей суспільства і мислення (Аристотель, Платон, Геродот). Аристотель розділив науки на фізику (природа), етику (суспільство) і логіку (мислення)
Середньовіччя Розвиваються (особливо в країнах арабського сходу, єврейської громади Кордоби й Середньої Азії) позитивні наукові ідеї в галузі математики, астрономії, фізики, медицини, історії та інших наукових дисциплін (Ібн Сіна, Ібн Рушд, Біруні та ін.). У Західній Європі, долаючи опір богослов'я, йде процес нагромадження фактичного матеріалу в біології, робляться спроби розвитку елементів математики і дослідного природознавства (Роджер Бекон, Альберт Великий та ін.). На високому рівні були наукові знання в Київській Русі.
Відродження Виникнення капіталізму, розвиток промисловості й торгівлі, мореплавства і військової техніки стимулювали бурхливе зростання науки. Наука пориває з теологією, сприяючи утвердженню матеріалістичних ідей (Джордано Бруно, Леонардо да Вінчі, Френсіс Бекон, Лука Паколі). Великого поширення набуває експериментальне вивчення природи, обґрунтування якого мало революційне значення для науки. Справжній переворот відбувається в астрономії (Микола Коперник, Галілео Галілей)
XVII–XVIII ст. Створюються класична механіка, диференціальне й інтегральне числення, аналітична геометрія, хімічна атомістика, система класифікації рослин і тварин, стверджується принцип збереження матерії і руху (Ісаак Ньютон, Ґотфрід Вільгельм Лейбніц, Рене Декарт, Джон Дальтон, Карл Лінней, Михайло Васильович Ломоносов та ін.). В цей же час відбувається дальше оформлення науки як соціального інституту, створюються перші європейські академії, наукові товариства, починається видання наукової періодичної літератури

Продовження табл. 3.1

Історичний період Характеристика стану науки
ХІХ ст. У зв'язку з промисловим переворотом кінця XVIII ст. почався новий етап у розвитку науки. Виникли нові фізичні дисципліни (термодинаміка, електродинаміка класична), створюються еволюційне вчення і клітинна теорія в біології, формулюється закон збереження і перетворення енергії, розвиваються нові концепції в астрономії і математиці (Джеймс Клерк Максвелл, Майкл Фарадей, Жан Батіст Ламарк, Чарльз Дарвін, Теодор Шванн, Маттіас Шлейден та ін.). Основи сучасної класифікації наук заклав Сен-Симон, Огюст Конт у XIX ст. систематизував його ідеї і склав “енциклопедичний ряд” основних наук, розташувавши їх у порядку зменшення абстрактності. Цей ряд у сучасному вигляді змальовується концепцією “сходи науки”.
СРСР З часу створення СРСР був розроблений план науково-технічних робіт, який по суті став програмним документом розвитку радянської науки, який передбачався в загальнодержавних масштабах. На науковій основі здійснювались планове господарство і перетворення суспіль-них відносин. СРСР давав близько 1/3 наукової продукції всього сві-ту. В країні працювало 1,5 млн. наукових працівників, більш ніж де в світі. Радянська наука завдячує своєму розвитку таким вченим, як В. І. Вернадський, С. І. Вавилов, О. О. Богомолець, Д. К. Заболотний, М. Д. Зелінський, О. П. Карпінський, В. Л. Комаров, І. В. Курчатов, С. П. Корольов, І. П. Павлов, Є. О. Патон, В. І. Липський, П. І. Кравчук, Д. М. Прянишников, М. М. Покровський, Б. Д. Греков, М. В. Келдиш, Л. Д. Ландау та ін. Радянська наука, що ґрунтувалась на діалектико-матеріалістичній методології, посідає важливе місце в історичному розвитку людства. У космосі услід за польотом першого у світі супутника Землі і першого у світі космічного польоту людини, здійсненого Ю. О. Гагаріним, почали працювати штучні супутники, станції з космонавтами на борту, розроблялися шляхи мирного використання термоядерної енергії. Радянська наука зробила значний внесок у дослідження галактик, становлення зоряної космології, у розвиток проблем квантової оптики, фізику напівпровідників та в інших напрямах. На рахунку радянських учених кількасот відкриттів, понад 1 млн. винаходів, десятки тисяч патентів. У систему єдиної радянської науки входила Академія наук СРСР, республіканські Академії наук, філіали, центри, відділення АН СРСР, вищі навчальні заклади, дослідницькі центри Академії медичних наук СРСР, Академії педагогічних наук СРСР, Всесоюзної академії сільськогосподарських наук, галузеві науково-дослідні інститути, науково-виробничі об'єднання й лабораторії в промисловості. Учені УРСР зробили вагомий внесок у скарбницю світової науки. Багато їхніх розробок стали основою створення нових галузей промисловості, прогресивних технологій, матеріалів, машин і механізмів. У республіці працювало 200 тис. наукових працівників, у тому числі 62 тис. докторів і кандидатів наук. В УPCP налічувалось 150 вузів, в яких працювало 1,4 тис. професорів і докторів наук, близько 16 тис. доцентів і кандидатів наук

Продовження табл. 3.1

Історичний період Характеристика стану науки
ХІХ ст. (Україна) Починається піднесення науки і в Україні (Ф. Прокопович, Г. С. Сковорода), працює Київська академія. Визнаними науковими центрами стали Харківський і Київський університети та Новоросійський університет в Одесі, де успішно працювали видатні російські вчені І. М. Сєченов, І. І. Мечников, М. І. Пирогов, О. О. Ковалевський, В. В. Докучаєв та інші, а також відомі українські вчені М. О. Максимович, В. О. Бец, О. С. Роговин, А. О. Потебня та інші. Подальшого розвитку набули й суспільні науки. Соціалісти-утопісти закликали до заміни капіталістичного суспільства соціалістичним. Класики політичної економії заклали основи трудової теорії вартості. Праці в галузі діалектики й матеріалізму були видатним досягненням філософської думки. Закономірним наслідком революційної класової боротьби трудящих стало виникнення марксизму Карла Маркса і Фрідріха Енгельса
ХІХ–ХХ ст. Великі зміни в науковій картині світу і низка нових відкриттів у фізиці (електрон, рентгенівське випромінювання, радіоактивність тощо) призводять до кризи класичного природознавства і насамперед його механістичної методології. У XX ст. значних успіхів досягли математика і фізика, виникли такі галузі технічних наук, як радіотехніка, електроніка. З'явилась кібернетика, яка збільшує свій вплив на подальший розвиток науки і техніки. Успіхи фізики і хімії сприяють глибшому вивченню біологічних процесів у клітинах, що стимулює розвиток сільськогосподарських і медичних наук. Відбувається тісне зближення науки з виробництвом, зростають і зміцнюються її зв'язки із суспільним життям. Сучасна наука становить важливу складову науково-технічної революції
Україна (XX–XXI ст.) Починаючи з дати проголошення незалежності України (1991 р.) наукова діяльність тут здійснюється під егідою Національної академії наук України (НАН) – вища наукова установа України з самоврядною організацією. Академія нині налічує 173 наукові інститути та установи, де працює понад 43 тисячі співробітників, з них понад 10 тисяч докторів і кандидатів наук. У складі Академії 478 академіків і членів-кореспондентів. На сьогоднішній день НАН України складається з шести регіональних центрів. У Національній академії наук діють три секції, що об'єднують 14 відділень наук: математики, інформатики, механіки, фізики і астрономії, наук про Землю, фізико-технічних проблем матеріалознавства, фізико-технічних проблем енергетики, ядерної фізики та енергетики, хімії, біохімії, фізіології і молекулярної біології; загальної біології; економіки; історії, філософії та права, літератури, мови та мистецтвознавства

 

Заслуговує на увагу концепція “сходів наук”, тобто образне уявлення ієрархії основних наук відповідно до природи явищ, які вивчаються, чи відповідно до їх “важливості”. Така класифікація наук була запропонована Огюстом Контом (рис. 3.2).

 

 
 

 


Рис. 3.2. Сходи наук за Огюстом Контом

 

Ці “сходи” відображають:

а) перехід від простих і загальних явищ до складних і окремих;

б) ускладнення основних форм руху матерії;

в) історичну послідовність розвитку наук.

 

Такий порядок розподілу різних наук розкриває порядок становлення позитивного розуму в різних галузях. О. Конт вважав, що наведена ієрархія має і практичний сенс: саме в такій послідовності має бути організований і процес освіти. На його думку, навряд чи можливо раціонально вивчати статичні або динамічні явища, що відбуваються в суспільстві, не ознайомившись спочатку із суспільним середовищем, в якому вони відбуваються, і з тим, як влаштований “зсередини” їх специфічний суб’єкт. Адже людина – це перш за все біологічний організм, який складається з певної речовини. Звідси – необхідний поділ науки про природу на дві галузі – органічну і неорганічну. З якою з них потрібно починати вивчення природи? Зрозуміло, з другої, явища якої більш прості і більш незалежні через їх найвищу суспільність.

Розгляд ієрархічної градації наук дає змогу правильно осмислити майбутнє кожної науки, її можливості, цілі і завдання, напрями та особливості розвитку пізнання загалом і місце у ньому людини.

У результаті розвитку кожної з наук об'єкти, які ця наука може ефективно досліджувати, стають дедалі складнішими. Фізика освоює граничні галузі хімії, хімія – біології. Так, хімічна фізика пояснила причину періодичного закону, природу хімічного зв'язку. Біологічна хімія досліджує обмін речовин у живих організмах, наблизившись до розкриття структури і механізму дії генетичного коду.

Зміщення меж наук відбувається неодночасно. “Наступ” фізики на хімію відбувався двічі: у XVII–XVIII ст. на основі успіхів класичної механіки і в XX ст. у зв'язку з досягненнями квантової фізики. В експансії фізики та хімії в біологію було три “хвилі”: у XVII–XVIII ст. на основі успіхів класичної механіки, у XVIII–XIX ст. в результаті досягнень біохімії в галузі фізіології, а в XX ст. – на основі розвитку молекулярної біології, особливо хімічних основ генетики.

Багатовікову історію мають дискусії з питань: “Чи можна науки, що знаходяться на більш високих щаблях ієрархії, вивести з наук, розташованих нижче? Чи можна пояснити всі явища хімії (біології) на основі фізики? Чи походять вищі науки з нижчих?”

Нині спостерігається взаємопроникнення науки і мистецтва. Протиставлення мистецтва і науки є характерним для класичної науки, для якої характерним є такий підхід: наука – це мислення в поняттях, а мистецтво – це мислення в образах.

 

Історичний аспект розвитку науки розглядається також з точки зору періодизації. Зазвичай виділяють такі періоди розвитку науки (табл. 3.2).

Таблиця 3.2

Періоди розвитку науки





Последнее изменение этой страницы: 2017-02-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.232.96.22 (0.005 с.)