Позов (адміністративне судочинство)



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Позов (адміністративне судочинство)



В адміністративному судочинстві формою звернення до суду є адміністративний позов.

Адміністративний позов - звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах (п. 6 ст. 3 КАС) [27].

У адміністративному судочинстві суб’єкт владних повноважень іменується не просто “заінтересована особа”, як раніше у цивільному процесі, а “відповідач”.

Термін “адміністративний позов” на відміну від «скарги» допускає не лише оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, а й висунення вимог про зобов’язання суб’єкта владних повноважень вчинити певні дії чи утриматися від цього, про відшкодування шкоди тощо [28; с. 81].

Адміністративний позов подається до адміністративного суду у формі письмової позовної заяви особисто позивачем або його представником. Позовна заява також може бути надіслана до адміністративного суду поштою. За звернення до адміністративного суду сплачується судовий збір.

Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її підписання.

Якщо позовна заява подається представником, то у ній зазначаються ім'я представника, його поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є. Одночасно з позовною заявою подається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника.

Елементами адміністративного позову є підстава, предмет і зміст позову.

Підставу адміністративного позову становлять обставини (юридичні факти) і норми права, які у своїй сукупності дають право особі звернутися до суду з вимогами до іншої особи.

Предмет адміністративного позову складають матеріально-правові вимоги особи, яка звертається до адміністративного суду, до відповідача (наприклад, вимоги вчинити певну дію на користь позивача).

Зміст адміністративного позову – це адресоване адміністративному суду прохання позивача процесуально-правового характеру задовольнити його вимогу до відповідача (наприклад, прохання до суду зобов’язати відповідача до вчинення певної дії).

У КАС в ч. 3 ст. 105 зазначається, що адміністративний позов може містити вимоги про:

1) скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень;

2) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії;

3) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій;

4) стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю;

5) виконання зупиненої чи невчиненої дії;

6) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Слід відмітити, що цей перелік не є вичерпним, оскільки позовна заява може містити, крім названих, будь-які інші вимоги на захист прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Позовна заява повинна бути належно оформлена і відповідати вимогам ст. 106 КАС. Отже, у позовній заяві необхідно зазначати:

1) найменування адміністративного суду, до якого подається позовна заява;

2) ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;

3) ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі відомі;

4) зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

5) у разі необхідності - клопотання про звільнення від сплати судового збору; про звільнення від оплати правової допомоги і забезпечення надання правової допомоги, якщо відповідний орган відмовив особі у забезпеченні правової допомоги; про призначення судової експертизи; про витребування доказів; про виклик свідків тощо;

6) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом.

До позовної заяви додаються її копії та копії всіх документів, що приєднуються до неї, відповідно до кількості відповідачів, документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати.

Отже, складання позовної заяви є складним і важливим етапом підготовки справи до її роз­гляду в суді, що вимагає неухильного дотримання вимог процесуального законодавства та попередження негативних наслідків, що перешкоджають відкриттю провадження.

Кожен юрист має усвідомлювати, що від його компетен­тності, професійного рівня, порядності залежать певною мірою, а то й повністю, результат розгляду справи і судово­го рішення, надійний захист права та інтересу як фізичних, так і юридичних осіб.

Договір.

Стаття 11 Цивільного кодексу України [29] однією з підстав виникнення цивільних прав та обов’язків називає договори та інші правочини.

Правочин – це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ст. 202 ЦКУ). Тобто термін «правочин» збігається з терміном «угода» в чинному цивільному законодавстві.

В ЦК України закріплені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину (ст. 203 ЦКУ). Це його відповідність не тільки законодавству, а й моральним засадам суспільства.

Правочини поділяються на правомірні і неправомірні.

Правомірним вважається правочин, якщо його недійсність не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину — ст. 204 ЦК). Недодер­жання сторонами чинності правочину в момент укладання тягне за собою правові наслідки його недійсності. Серед наслідків недійсності правочину слід виділити вимоги двосторонньої реституції. Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК кожна сторона, в разі недійсності правочину, зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а якщо це зробити неможливо - відшкодувати вартість одер­жаного за цінами, що діють на момент відшкодування.

Важливе значення при укладанні правочину має додер­жання сторонами вимог щодо форм його вчинення. Форма правочину як спосіб волевиявлення вчиняється в усній або в письмовій формі. У випадках, встановлених законом, а якщо це обумовлено договором, волевиявлення сторони може проявлятися пасивною поведінкою - мовчанням (ст. 206 ЦК).

До правочинів, які підлягають укладенню в письмовій формі (ст. 208 ЦК) належать:

1) правочини між юридичними особами;

2) правочини між фізичною та юридичною особою (крім тих, які можуть вчинятися усно);

3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що пере­вищує у двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян ( тобто більше 340 грн.);

4) інші правочини, щодо яких законом встановлена пись­мова форма.

Недодержання обов'язкової письмової форми правочи­ну не тягне за собою недійсність правочину, крім випадків, встановлених законом.

Нотаріальному посвідченню підлягають лише такі пра­вочини, щодо яких це встановлено законом, або за домовле­ністю сторін (ст. 209 ЦК). У випадках, передбачених зако­ном, окремі правочини підлягають державній реєстрації. Такі правочини вважаються вчиненими з моменту їх державної реєстрації.

Слід підкреслити, що сам факт недодержання форми пра­вочину, який вимагає закон, тягне його недійсність лише якщо такі наслідки прямо зазначено в законі.

Згідно зі ст. 207 ЦК правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінюються сторони, а також у випадках, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається також вчиненим у письмовій формі, якщо він підписаний сторонами, уповноваженими на це законом, довіреністю, установчими документами чи іншими актами цивільного законодавства.

Новини щодо вчинення підпису на письмовому правочині. Нині правочин може бути посвідчений не лише особистим підписом, а також за допомогою факсимільного відтворення підпису засобами механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису чи іншого аналога. Однак використання зазначених засобів для відтворення власноручного підпису допускається лише за письмовою згодою сторін, за наявності зразків відповідного аналога їх підписів або якщо це передбачено актами цивільного законодавства.

Правочини можуть бути односторонніми (заповіт, прийняття спадщини) та дво чи багатосторонніми (договори) - ст. 202 ЦК України

Договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (господарських зобов’язань) (ст. 626 ЦКУ та ст. 180 ГКУ [30]). Призначення договору полягає в тому, що він дає змогу вирішувати правовими засобами організаційні, економічні, технічні, соціальні та інші питання, які виникають у процесі діяльності суб’єктів господарювання [31; с. 14].

Договір може бути укладений між фізичними особами й юридичними особами та між юридичними особами. Цивільний кодекс передбачає різні типи договорів.

Договір поставки – це договір, за яким продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 712 ЦК України, ст. 265 ГК України).

Договір підряду- це договір, за яким підрядник зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням замовника, а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст. 837 ЦК України).

Договір про матеріальну відповідальність – це договір, за яким одна сторона бере на себе повну матеріальну відповідальність за прийняті матеріальні цінності й зобов’язується дотримуватися встановлених договором правил зберігання, обліку, відвантаження, а інша сторона зобов’язується створити нормальні умови праці матеріально відповідальним особам [14; с. 77].

Договір про спільну діяльність –це договір, відповідно до якого сторони (учасники) зобов’язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові (ст. 1130 ЦК України). Тобто укладається між двома й більше організаціями для проведення спільних досліджень, будівництва, експлуатації підприємств. Укладаючи цей договір, сторони визначають розмір і характер внесків: грошові, майнові, трудова участь.

Договори щодо створення нових форм господарювання (засновницькі договори)- це договори, які спрямовані на організацію товариств.

Договорів з господарської діяльності є багато: договір позики, договори найму (оренди), договори про посередницькі послуги тощо.

Відповідно до нормативних актів договори повинні мати такі реквізити:

1. Назва документа.

2. Зазначення місця укладення й дати.

3. Вступна частина (точні й повні назви сторін, їх представників (прізвище, ім’я, по батькові), повноваження, на підставі яких вони діють).

4. Зміст договору.

5. Термін виконання договору.

6. Кількісні та якісні показники продукції.

7. Зазначення ціни робіт (продукції) і загальної суми.

8. Порядок виконання роботи.

9. Порядок розрахунків між сторонами.

10. Додаткові умови до договору.

11. Вказівки на майнову відповідальність за повне або часткове невиконання договору.

12. Порядок і місце розв’язання суперечок.

13. Загальний термін дії договору.

14. Юридичні адреси сторін, що укладають договір.

15. Власноручні підписи сторін.

16. Печатки установи або обох сторін, які укладають договір.

Договір вважають укладеним тоді, коли сторони дійшли згоди з усіх пунктів і відповідно оформили його письмово.

Крім договорів з господарської діяльності, виділяють ще трудові договори.

Трудовий договір –це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою (ст. 21 КЗпП України [ …]). За цим договором працівник зобов’язується виконувати певну роботу, а керівник – виплачувати йому заробітну плату та забезпечувати належні умови праці.

Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі, що передбачено ст. 24 КЗпП. Договір складається у двох примірниках та скріплюється підписами обох сторін.

Необхідними умовами (умови, що обов’язково повинні враховуватися у будь-якому трудовому договорі. Відсутність їх свідчить про відсутність самого трудового договору. Додаткові умови не є обов’язковими, вони можуть складати, а можуть і не складати зміст трудового договору) трудового договору є: місце роботи, сутність роботи (трудова функція), час початку роботи, оплата праці працівника. До факультативних умов відносяться всі інші умови (наприклад, умови про випробування при прийомі на роботу, умови про режим робочого часу, про нерозголошення комерційної таємниці тощо) [32; с. 14].

Особливою формою трудового договору є контракт.

Контракт –це особлива форма трудового договору, в якому термін його дії, права й обов’язки та відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору встановлюються угодою сторін. Сторонами в контракті є підприємство (роботодавець) в особі керівника та працівник.

Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170 «Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору» [33], визначає порядок укладання контрактів з працівниками незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності підприємства, установи.

Реквізити контракту такі:

1. Назва документа із стислим обґрунтуванням його призначення (на виконання обов’язків …; на управління підприємством тощо).

2. Дата й місце підписання.

3. Орган, що наймає керівника.

4. Посада, прізвище, ім’я та по батькові того, кого наймають.

5. Текст.

6. Підписи сторін – укладачів контракту.

7. Печатка.

Порядок укладання контракту..

Відповідно до статті 24 Кодексу законів про працю України контракт укладається у письмовій формі й підписується роботодавцем та працівником, якого наймають на роботу за контрактом. Усі умови контракту обов’язково мають погоджуватися сторонами [34; с. 145].

Оформляється він у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, і зберігаються у кожної із сторін контракту. Контракт набуває чинності з моменту його підписання або з дати, обумовленої сторонами у контракті.

Контракт може бути змінений тільки за угодою сторін, складеною у письмовій формі.

Контракт є підставою для видання наказу про прийняття працівника на роботу.

Структура тексту контракту.

1. Загальні положення.

2. Обов’язки сторін, де зазначаються:

ü основні характеристики роботи, яку виконуватиме працівник, та вимоги до рівня й терміну її виконання, дотримання правил охорони праці;

ü зобов’язання підприємства щодо організації виробничого процесу, обладнання робочого місця, організації підвищення рівня кваліфікації працівника. Окремим пунктом може бути передбачено додаткові пільги, компенсації, якщо умови роботи шкідливі.

3. Робочий час, де визначено умови роботи (неповний робочий день, погодинна робота, неповний робочий тиждень тощо). Може наводитися конкретний графік роботи на певний термін.

4. Оплата праці та соціально-побутове забезпечення працівників, де зазначаються:

ü посадовий оклад (тарифна ставка) за певний період;

ü надбавка та інші виплати;

ü компенсація у разі використання працівником власного автомобіля для службових поїздок;

ü щорічна оплачувана відпустка (кількість робочих днів): основна та додаткова. Може вказуватися матеріальна допомога до щорічної відпустки;

ü додаткові пільги, гарантії, компенсації.

5. Відповідальність сторін, вирішення суперечок, де зазначається:

ü яку відповідальність несуть сторони у разі невиконання чи неналежного виконання обов’язків;

ü порядок вирішення суперечок відповідно до чинного законодавства.

6. Зміни, припинення та розірвання контракту, де зазначається:

ü як можуть вноситися зміни та доповнення до контракту;

ü дострокове розірвання контракту;

ü припинення дії контракту.

7. Термін дії та інші умови контракту. Контракт може бути укладено на термін до 5 років, але не менше, ніж на 1 рік.

Типова форма контракту з працівником (не поширюється на керівників підприємств державної форми власності), затверджена наказом Міністерства праці України від 15 квітня 1994 р № 23, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 28. 04. 1994 р. за № 84/293 [35].



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.197.197.23 (0.015 с.)