Виділяють дві групи передумов права на пред'явлення позову: суб'єктивні та об'єктивні.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Виділяють дві групи передумов права на пред'явлення позову: суб'єктивні та об'єктивні.



Суб'єктивні передумови - це обставини, які пов'язані з особою позивача і за наявності яких у позивача виникає право на пред'явлення позову в суді. До них належать правоздатність і процесуальна заінтересованість.

Об'єктивні передумови - це обставини, які не залежать від особи позивача і з наявністю чи відсутністю яких закон пов'язує можливість пред'явлення конкретного позову. Їх, в свою чергу, можна поділити на:

- позитивні, тобто ті обставини, які повинні існувати для того, що б заява була прийнята.

До них можна віднести:

1) підвідомчість справи суду;

2) правовий характер вимоги.

- негативні - обставини, яких не повинно бути: 1) відсутність такого, що набрало законної сили рішення суду, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав; 2) відсутність затвердженої ухвали суду про відмову позивача від позову або про затвердження мирової угоди; 3) відсутність справи по тотожному спору; 4) відсутність договору про передачу справи не розгляд у третейський суд.

Відкриття провадження у справі тягне за собою матеріально-правові та процесуально-правові наслідки. До матеріально-правових належать:

• переривання перебігу строку позовної давності, з моменту прийняття позовної заяви позовна давність починається заново;

• аліменти присуджуються з моменту відкриття провадження (стаття 79 СК);

• добросовісному власнику (відповідачу) відшкодовуються витрати по утриманню спірного майна у разі його відчуження;

• майно вважається спірним і може бути обмежено в обороті шляхом забезпечення позову за правилами статей ЦПК.

Процесуально-правові наслідки:

• цивільна справа вважається порушеною і не застосовується правила альтернативної підвідомчості;

• виникають цивільно-процесуальні правовідносини, а отже, і передбачені законом процесуальні права та обов'язки;

• боржник і кредитор стають сторонами;

• допускається забезпечення позову;

• не допускається пред'явлення тотожного позову.

Недопустима відмова у відкритті провадження у справі з мотиву пред'явлення позову неналежним позивачем чи до неналежного відповідача. У цих випадках відповідно до правил ст. 33 ЦПК питання про заміну відповідача або притягнення до участі у справі належного відповідача вирішує суд за клопотанням позивача, він же при вибутті неналежного позивача і відмови належного позивача вступити в справу закриває провадження згідно з п. 3 ст. 205 ЦПК, а в інших випадках відмовляє в позові неналежному позивачу.

Про відкриття провадження або відмову у відкритті провадження суддя виносить ухвалу. При постановлені ухвали про відкриття провадження, крім статей 3, 119 ЦПК, суд керується п. 4 ст. 122 цього Кодексу.

Перелік підстав для відмови у відкриті провадження у справі є вичерпний і розширеному тлумаченню не підлягає. До них належать:

1) заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства. Практично, тут мова йде, в першу чергу, про судову підвідомчість. Заява підлягає розгляду в суді, якщо:

а) особа, яка звертається з вимогою про судовий захист, є правоздатною, юридично заінтересованою в даній справі;

б) її вимога підвідомча суду;

в) захист цієї вимоги законом не забороняється. Так, наприклад, закон не дозволяє подачу заяви про розлучення чоловіком, якщо його дружина вагітна або має дитину віком до одного року (п. 2 ст. 110 СК);

г) вимога не належить до числа байдужих для права. До числа байдужих для права належать, наприклад, вимоги про стягнення карткового боргу, боргу за парі і тому подібні. В юридичній літературі часто стверджують, що відмовляти у відкритті провадження по такій справі за цими підставами можна тільки тоді, коли захист права законом прямо заборонений, а якщо вимоги не носять правового характеру, то такі вимоги треба приймати і відмовляти в задоволені позову. Однак це, як видається, суперечить принципу процесуальної економії. Більш того, прийняття таких вимог до розгляду суду суперечить змісту статті 15 ЦПК, яка відносить до підвідомчості суду правові спори, правові вимоги.

2) є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Відмова від позову не позбавляє другу сторону права пред'явити такий самий позов до особи, яка відмовилась від позову. Зазначена підстава для відмови у відкритті провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом спорів, які вже розглянуті і остаточно вирішені по суті. Перешкодою для звернення до суду є наявність у тотожному спорі рішення суду, що набрало законної сили, або ухвали суду про закриття провадження у справі у зв'язку із відмовою позивача від позову, або ухвали про закриття провадження у справі у зв'язку із укладенням мирової угоди сторін. У цих випадках спір остаточного розв'язано судом або безпосередньо сторонами під контролем суду, і повторне звернення до суду не допускається.

Позови вважаються тотожними лише тоді, коли в них співпадають сторони, предмет і підстави. У випадку зміни хоча б одного з цих елементів, позови вважаються не тотожними і суддя не вправі відмовити у відкритті провадження по справі.

Позови, в яких не співпадають сторони, але які ґрунтуються на тих самих підставах і містять ті самі вимоги (предмет позову), називають аналогічними. Так, наприклад, кожен з акціонерів вправі оскаржити рішення загальних зборів акціонерів і вимагати визнання його недійсним у зв'язку із порушенням порядку скликання зборів. Суд не вправі відмовити у відкритті провадження десятому акціонеру, якщо в цьому чи в іншому суді вже вирішено 9 аналогічних справ.

3) у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Однією з засад цивільного процесу є положення про те, що з конкретним позовом до суду можна звертатися лише один раз. Позивач не вправі одночасно порушити одну й ту ж справу в декількох судах. Розгляд і вирішення тотожних справ одночасно в різних судах суперечить загальним принципам правосуддя. Наприклад, оскільки при розірванні шлюбу суд виходить з його дійсності, в тому разі, коли позов про визнання його недійсним пред'явлено до скасування рішення про розірвання шлюбу, що набрало законної сили, у відкритті провадження має бути відмовлено на підставі коментованого положення.

Практичне застосування коментованої норми викликає труднощі у зв'язку із неможливістю встановити факт наявності тотожної справи не лише в іншому, а навіть й у тому самому суді. На час вирішення питання про відкриття провадження у справі суд не зобов'язаний і фактично не може перевіряти чи є тотожна справа в суді. Найбільш ймовірним джерелом надходження цієї інформації є сторони, насамперед відповідач. Однак його у стадії відкриття провадження суд не опитує. Тому про наявність тотожної справи суд найчастіше дізнається у під час попереднього судового розгляду і у разі підтвердження цього факту залишає заяв без розгляду (п. 4 ч. 1 ст. 207 ЦПК).

4) є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим. Ця підстава для відмови у відкритті провадження по справі базується на попередньому принципі. Якщо спір між сторонами вже розглянутий і вирішений третейським судом, то повторне звернення до суду з тотожною вимогою не допускається. Тим більше, що рішення третейського суду має ті самі властивості, що й рішення суду. Зокрема, ст. 50 Закону України "Про третейські суди" передбачає обов'язковість рішення третейського суду. Сторони, які передали спір на вирішення третейського суду, зобов'язані добровільно виконати рішення третейського суду, без будь-яких зволікань чи застережень. Сторони та третейський суд вживають усіх необхідних заходів з метою забезпечення виконання рішення третейського суду.

Рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених Законом (ст. 51). Рішення третейського суду виконуються зобов'язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановлені в рішенні. Якщо в рішенні строк його виконання не встановлений, рішення підлягає негайному виконанню. Рішення третейського суду, яке не виконано добровільно, підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Звернення до суду з вимогами, які розглянуті і вирішені третейським судом, допускається лише у випадках, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання цього рішення (а це означає, що реальний захист порушених прав позивача не відбувся) або якщо після скасування рішення третейського суду розгляд справи в тому ж третейському суді є неможливим.

5) після смерті фізичної особи, а також у зв'язку з припиненням юридичної особи, які є однією із сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Законодавець, вписуючи таку норму, мав на увазі саме ті правовідносини, які носять особистий характер. Більш докладно див. коментар до ст. 37 ЦПК.

Частина 4 коментованої статті встановлює часові рамки вирішення судом питання про відкриття провадження у справі. Суд повинен постановити ухвалу про відкриття або відмову у відкритті провадження не пізніше десяти днів з дня надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків. Цей строк обчислюється не з дня передачі матеріалів конкретному судді, а з дня їх надходження до суду. Днем надходження матеріалів до суду вважається дата їх реєстрації в канцелярії суду.

Про відкриття провадження у справі чи відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу, яка має бути відповідно мотивованою. Оскільки ухвала про відмову у відкритті провадження перешкоджає подальшому цивільної справи, вона може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами статті 293 ЦПК.

Норма про те, що ухвала про відмову у відкритті провадження у справі повинна бути невідкладно (на наш погляд у той самий день) надіслана позивачеві разом із заявою та всіма доданими до неї документами передбачена для того, щоб особа могла у встановлений строк подати апеляційну скаргу. При цьому до апеляційної скарги слід додавати усі матеріали, які подавалися суду першої інстанції, який відмовив у відкритті провадження.

У разі відмови в прийнятті позовної заяви (заяви, скарги) документи справи підшиваються в такій послідовності: ухвала про відмову в прийнятті позовної заяви (заяви, скарги) та повернення позивачеві (заявникові, скаржникові) позовної заяви (заяви, скарги); конверт, у якому надійшла позовна заява (заява, скарга); копія супровідного листа щодо надіслання позивачеві (заявникові, скаржникові) ухвали про відмову в прийнятті позовної заяви (заяви, скарги) разом з позовною заявою (заявою, скаргою) та всіма доданими до неї документами; інше листування (у хронологічному порядку).

 

89. Роз’яснення судового рішення. При порушенні якої вимоги, що ставиться до судового рішення, можливе роз’яснення рішення? Який суд роз’яснює рішення і в які строки це можливо?

Роз'яснення судового рішення — це уточнення і більш ясний виклад дійсного його змісту. У деяких випадках текст рішення виявляється викладеним неясно або суперечливо, тому його виконати важко або неможливо. Виправлення таких недоліків здійснюється судом шляхом роз'яснення рішення. Роз'яснити рішення може суд, який його ухвалив.

Розгляд заяви про роз'яснення рішення і роз'яснення рішення судом допускається, якщо воно ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання (ч. 2 ст. 221 ЦПК). Часткове виконання рішення не є перепоною для його роз'яснення у невиконаній частині. Якщо рішення виконане повністю, воно не роз'яснюється.

Закінчення строку пред'явлення виконавчих документів до виконання погашає право осіб, які беруть участь у справі, на роз'яснення рішення, якщо суд поновив цей строк (ст. 23 Закону "Про виконавче провадження").

Питання про роз'яснення рішення суду розглядається протягом 10 днів. Неявка осіб, які брали участь у справі, і (або) державного виконавця не перешкоджає розгляду питання про роз'яснення рішення суду (ч. З ст. 221 ЦПК).

По завершенні розгляду такої заяви суд постановляє ухвалу. Зокрема, при роз'ясненні свого рішення суд в ухвалі з цього приводу викладає більш повно і ясно ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін у суть рішення (ч. 1 ст. 221 ЦПК) і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Ухвала, в якій роз'яснюється рішення суду, надсилається особам, які брали участь у справі, а також державному виконавцю, якщо рішення суду роз'яснено за його заявою. Якщо фактично поставлено питання про зміну рішення або внесення в нього нових даних, суд своєю ухвалою відмовляє у роз'ясненні рішення.

На ухвалу суду про роз'яснення рішення може бути подана апеляційна скарга (п. 12 ч. 1 ст. 293 ЦПК).

Апеляційний суд, як і суд першої інстанції, має право ухвалити додаткове рішення за заявою особи, яка бере участь у справі, або з власної ініціативи в разі, якщо він скасував рішення першої інстанції та ухвалив нове рішення чи змінив його за наявності підстав, передбачених ст. 220 ЦПК. Відповідно до ст. 219 ЦПК апеляційний суд може виправити допущені у своєму рішенні описки чи арифметичні помилки, не змінюючи змісту рішення. Апеляційний суд відповідно до ст. 221 ЦПК може роз'яснити своє рішення (п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 р. № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку).

 

90. Поняття обов’язкової співучасті. Правовідносини, що лежать в основі обов’язкової співучасті. Чи можна притягнути до справи співпозивача, якщо він не бажає вступати в процес?

Обов'язкова співучасть- виникає за спільності матеріальних прав та обов'язків кількох осіб, в тому разі, коли права та обов'язки сторін у цивільній справі не можна визначити без встановлення прав і обов'язків інших суб'єктів спірних матеріальних правовідносин. Наприклад, власники спільного майна стають співпозивачами, пред'явивши цивільний позов на усунення порушень їх прав. У тому разі, якщо шкода спричинена декількома особами, вони разом займають місце відповідачів перед потерпілими у цивільному процесі.

 

91. Форми ускладнень цивільного процесу. Назвати підстави однієї з них за вибором викладача.

У ході розгляду та вирішення конкретної цивільної справи нерідко виникають обставини, які ускладнюють або унеможливлюють її подальший розгляд – ускладнення у ході судового розгляду цивільних справ. Цивільне процесуальне законодавство закріплює дві основні форм ускладнень цивільного судочинства, які в свою чергу діляться ще на кілька, це:

- тимчасове припинення провадження у справі;

- закінчення провадження без ухвалення рішення суду по справі.

Між собою дані форми різняться підставами, строками та наслідками їх застосування.

Тимчасове припинення провадження у справі може мати місце у формі перерви в судовому засіданні, відкладення розгляду справи, зупинення провадження у справі, воно полягає у тому, що процес у справі може продовжуватися після усунення перешкод, які стали підставою для припинення провадження.

Перерва в судовому засіданні – це відстрочка продовження судового засідання на відносно короткий час в зв’язку з необхідністю відпочинку суду та учасників процесу в нічний час, обідню перерву, святкові та вихідні дні, а також для вирішення окремих процесуальних питань.

Так, наприклад, перерва може бути оголошена у зв'язку з необхідністю подання нових доказів (ст. 191 ЦПК) або у разі заміни перекладача (ст. 92 ЦПК) тощо. Тривалість перерви визначається відповідно до обставин розгляду справи, що її викликали. Суд, оголошуючи перерву, зазначає, коли буде продовжено слухання справи, про що постановляє відповідну ухвалу.

Відкладення розгляду справи – це перенесення розгляду справи в зв'язку з неможливістю його проведення на відносно тривалий час з призначенням конкретної дати його проведення.

Розгляд справи відкладається до усунення обставин, які стали його підставою.

ЦПК чітко не визначає перелік підстав відкладення розгляду справи, проте аналіз його положень дозволяє стверджувати, всі підстави умовно поділити на два види:

- обов’язкові підстави, при наявності яких суд зобов’язаний відкласти розгляд справи (зокрема у випадках, передбачених ч. 1 ст. 169, ч. 3 ст. 224, ч. 1 ст. 305 ЦПК);

- факультативні підстави, за яких питання про необхідність відкладення розгляду справи віднесено на розсуд суду (ч. 8 ст. 130, ч. 2 ст. 169, ст. 170, ст. 191 ЦПК).

У разі відкладення розгляду справи суд повинен допитати свідків, які з'явилися. Тільки у виняткових випадках за ухвалою суду свідки не допитуються і викликаються знову.

На відміну від перерви, якщо розгляд відкладався, справа розглядається спочатку. Питання про відкладення розгляду справи вирішується судом шляхом постановлення відповідної ухвали, яка повинна містити відомості про підстави відкладення та час і місце наступного судового засідання. Ухвали про оголошення перерви в судовому засіданні та про відкладення розгляду справи оскарженню не підлягають.

Зупинення провадження в справі – перенесення розгляду справи на невизначений строк у зв'язку з наявністю чітко визначених законом обставин, які унеможливлюють його проведення. Зупинення провадження у справі поділяється в залежності від особливості його підстав на обов’язкове та необов’язкове (факультативне).

Обов’язкове зупинення провадження в справі виникає з підстав передбачених ст. 201 ЦПК, а саме:

- смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво.

- злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи, яка була стороною у справі;

- перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан;

- неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства;

- призначення або заміни законного представника сторони чи третьої особи у випадках, коли після відкриття провадження у справі сторона чи третя особа, визнана недієздатною або обмежена судом у цивільній дієздатності, або виявлено, що законний представник таких осіб не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом.

Факультативне зупинення провадження в справі, яке здійснюється судом за заявою особи, яка бере участь у справі, або з власної ініціативи, можливе у випадках, встановлених ст. 202 ЦПК:

- перебування сторони на строковій військовій службі або альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання;

- захворювання сторони, підтвердженого медичною довідкою, що виключає можливість явки до суду протягом тривалого часу;

- перебування сторони у тривалому службовому відрядженні;

- розшуку відповідача в разі неможливості розгляду справи за його відсутності;

- призначення судом експертизи.

У перших трьох випадках, якщо відсутня сторона веде справу через свого представника суд не зупиняє провадження в справі.

Про зупинення провадження в справі суд постановляє відповідну ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Після усунення обставин, що викликали його зупинення, провадження у справі відновлюється. Відновлення провадження здійснюється за заявою особи, яка бере участь у справі, або з ініціативи суду, про що постановляється відповідна ухвала. З дня постановлення даної ухвали продовжується і перебіг процесуальних строків.

 

 

Закінчення провадження в цивільній справі без ухвалення рішення суду. Як правило, розгляд цивільної справи завершується ухваленням рішення суду. Однак, в зв’язку з рядом обставин в цивільному процесі можливе закінчення провадження без ухвалення кінцевого акту правосуддя.

Існують дві форми закінчення провадження без ухвалення рішення суду по справі: закриття провадження в цивільній справі; залишення заяви без розгляду.

Закриття провадження в цивільній справі – форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення рішення суду, наслідком якого є неможливість повторного звернення до суду з тотожнім позовом. Воно може відбуватися при наявності підстав, які свідчать, що процес виник неправомірно або неправомірним є його продовження (наприклад, якщо у заявника відсутнє право на судовий захист).

Підстави для закриття провадження вичерпно визначені в ст. 205 ЦПК і їх можна поділити на дві групи. До першої належать обставини, які свідчать про відсутність у заявника права на пред’явлення позову. Ними є:

- справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

- набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет i з тих самих підстав;

- є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або повернув справу на новий розгляд до третейського суду, який ухвалив рішення, але розгляд справи у тому самому третейському суді виявився неможливим.

Як правило такі обставини існують вже на момент порушення справи, проте виявляються судом лише під час судового розгляду.

До другої групи відносяться обставини, які виникають після порушення провадження в справі та свідчать про ліквідацію спору або неможливість подальшого провадження в справі:

- позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом;

- уклали мирову угоду і вона визнана судом;

- померла фізична особа, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;

- ліквідовано юридичну особу, яка була однією із сторін у справі.

Закриття провадження в справі можливе у попередньому судовому засіданні, при вчиненні інших дій щодо підготовки справи до судового розгляду, а також безпосередньо при судовому розгляді цивільної справи.

Основним наслідком закриття провадження у справі є неможливість повторного звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет i з тих самих підстав.Виключення з даного правила складає положення ч. 3 ст. 206 ЦПК, яка передбачає, що наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Залишення заяви без розгляду – форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення рішення суду, при цьому заінтересована особа не позбавляється права повторно звернутися до суду з тотожнім позовом. Підстави залишення заяви без розгляду обумовлені недотриманням заявником умов реалізації права на звернення до суду, а також діями, спрямованими на відмову від продовження судового розгляду цивільної справи. Підстави залишення заяви без розгляду передбачено ст. 207 ЦПК і їх можна умовно поділити на дві групи:

Обставини, які свідчать про недотримання заявником передумов права на пред’явлення позову:

- заяву подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності;

- заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи;

- спір між тими самими сторонами, про той самий предмет i з тих самих підстав розглядається в іншому суді.

- провадження у справі відкрито за заявою, поданою з порушенням вимог щодо змісту, форми та подання позовної заяви, та не було сплачено судовий збір чи не було оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк;

Обставини, які виникають після порушення провадження в справі та свідчать про ліквідацію спору або неможливість подальшого провадження у справі:

- належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання без поважних причин або повторно не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності;

- позивач подав заяву про залишення позову без розгляду;

- між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення до третейського суду і від відповідача надійшло до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами заперечення проти вирішення спору в суді.

- особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито провадження у справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява.

- позивач до закінчення розгляду справи покинув судове засідання і не подав до суду заяви про розгляд справи за його відсутності.

Про закриття провадження в справі та про залишення заяви без розгляду суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку.

 

92. Процесуальний порядок розгляду справ про визнання громадянина обмежено дієздатним та оголошення громадянина померлим.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 ЦК обсяг цивільної дієздатності фізичної особи може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом. Такі випадки встановлені у ст.ст. 32, 36 та 39 ЦК, які передбачають .матеріально-правові підстави та наслідки обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання її недієздатною. Порядок визнання фізичної особи обмежено дієздатною або недієздатною виключно судовий і регулюється ст.ст. 236—241 ЦПК, які, крім того, встановлюють порядок розгляду справ про обмеження чи позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами, поновлення цивільної дієздатності.

Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, а також якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище (ч. 1,2 ст. 36 ЦК).

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ч. і ст. 39 ЦК).

 

Відповідно до ч. 5 ст. 32 ЦК за наявності достатніх підстав суд може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права.

Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, у тому числі неповнолітньої особи, чи визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі — за місцезнаходженням цього закладу. Підсудність справ про обмеження цивільної дієздатності чи визнання недієздатним громадянина України, який проживає за її межами, визначається за клопотанням заявника ухвалою судді Верховного Суду України.

Заявниками у справах про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи можуть виступати члени її сім'ї, органи опіки та піклування, наркологічні або психіатричні заклади, у справах про визнання фізичної особи недієздатною — члени її сім'ї, близькі родичі, незалежно від їх спільного проживання, органи опіки та піклування, психіатричні заклади. Заява про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права може бути подана батьками (усиновлювачами), піклувальниками, органом опіки та піклування.

Заява повинна відповідати загальним вимогам ст. 119 ЦПК з урахуванням особливостей, передбачених ст. 247 ЦПК.

У заяві про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи повинні бути викладені обставини, що свідчать про психічний розлад, істотно впливають на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, чи обставини, що підтверджують дії, внаслідок яких фізична особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, поставила себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

У заяві про визнання фізичної особи недієздатною повинні бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

У заяві про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права повинні бути викладені обставини, що свідчать про негативні матеріальні, психічні чи інші наслідки для неповнолітнього здійснення ним цього права.

Якщо вимоги щодо змісту заяви не дотримані, така заява залишається без руху в порядку ст. 121 ЦПК.

Розгляд справи проводиться судом у складі одного судді і 2 народних засідателів.

Після відкриття провадження у справі починається її провадження до судового розгляду, під час якого суд призначає судово-психіатричну експертизу для встановлення психічного стану фізичної особи. Така експертиза призначається тільки за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи (довідки про стан здоров'я, виписки з історії хвороби тощо). У виняткових випадках, коли особа явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу.

Справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника та представника органу опіки та піклування. Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану її здоров'я.

У ході судового розгляду встановлюється наявність або відсутність матеріально-правових підстав для обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання її недієздатною; обмеження чи позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами.

Суд ухвалює рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, якщо вона відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи не просто страждає на психічний розлад, а й внаслідок цього не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Суд ухвалює рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи також і у тому разі, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище, що підтверджується відповідними доказами, наданими заявником, заінтересованими особами або витребуваними судом.

Суд ухвалює рішення про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права у випадку встановлення обставин, що свідчать про негативні матеріальні, психічні чи інші наслідки здійснення неповнолітнім цього права.

Суд ухвалює рішення про визнання фізичної особи недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, що підтверджується висновком судово-психіатричної експертизи.

Суд відмовляє у задоволенні заяви, якщо під час розгляду справи буде встановлена відсутність матеріально-правових підстав для обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання її недієздатною; обмеження чи позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами.

Якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що вимога була заявлена недобросовісно без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування (ч. З ст. 39 ЦК).

Судові витрати, пов'язані з провадженням справи про визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави, проте суд, установивши, що заявник діяв недобросовісно без достатньої для цього підстави, стягує їх у повному обсязі із заявника.

Відповідно до ч. 4 ст. 36 ЦК цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Відповідно до ст. 40 ЦК фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Проте, якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.

Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі про обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.

У разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, а також у разі припинення фізичною особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, суд поновлює ЇЇ цивільну дієздатність (ст. 38 ЦК). Скасування рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, здійснюється за рішенням суду за заявою самої фізичної особи, її піклувальника, членів сім'ї або органу опіки та піклування. Піклування, встановлене над фізичною особою, припиняється.

Суд поновлює цивільну дієздатність фізичної особи, яка була визнана недієздатною, і припиняє опіку, якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (ст. 42 ЦК). Скасування рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи здійснюється за рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна, органу опіки та піклування.

Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається судом органу опіки та піклування, органам ведення Державного реєстру виборців за місцем проживання фізичної особи.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.173.234.169 (0.019 с.)