І) пояснення сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

І) пояснення сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків



Джерелом відомостей про факти і обставини, що мають значення для справи, можуть бути пояснення сторін, третіх осіб, та їх представників допитаних як свідки про відомі їм оставини, що мають значення для справи.

Будучи матеріально зацікавленими суб”єктами, ці особи можуть давати різні міркування по суті справи. Позивач, виступаючи в процесі, може, наприклад, заявити про відмову від позову або про намір укласти мирову угоду. Відповідач може повідомити суд, що він визнає позов. Третя особа може заявити самостійні вимоги щодо предета спору. Виступаючи в дебатах, сторони і інші особи можуть висловлювати думку про те, яка норма права повинна бути застосована по справі, відкидати і погоджуватися з висновками і міркуваннями інших осіб. Вказані особи, нарешті, можуть повідомляти суду різні обставини і факти, що мають значення для справи. Позивач, наприклад, може вказати на конкретні обставини (хто, де, коли), при яких йому було нанесено каліцтво, відповідач може визнати один з фактів, на які посилається позивач, і, у свою чергу, послатися на інші обставини і т.д.

Таким чином, зміст пояснень сторін і інших осіб багатоманітний. Проте доказове значення для суду мають не всі пояснення сторін і інших осіб, а лише та їх частина, яка містить в собі відомості про обставини і факти, що мають значення для справи. Саме ця частина пояснень дозволяє зіставити відомості, одержані від сторін і інших осіб, з відомостями, одержаними за допомогою інших засобів доведення, і в результаті комплексної оцінки зробити висновок про наявність або відсутніснь оставин, які мають значення для вирішення справи.

Не дивлячись на суб”єктивну зацікавленість сторін, третіх осіб і інших суб”єктів, їх пояснення можуть бути використані для встановлення фактів і піддані об”єктивній перевірці. Зацікавленість сторони зобов”язала суд особливо уважно підійти до перевірки і оцінки їх пояснень (ст. 176 ЦПК України). Разом з тим пояснення сторін і інших осіб можуть дати суду важливі матеріали для визначення предмету доказування, кола доказових фактів і т.д. Навіть явно недостовірні пояснення (після встановлення їх невірогідності) можуть допомогти суду у встановленні шуканих фактів.

Особливим видом пояснень є визнання. Визнання - пояснення, в якому міститься підтвердження фактів або обставин, повідомлених протилежною стороною. Розрізняють визнання позову, правовідношення або факту. Визнання позову не є доказом, оскільки є актом розпорядження матеріальним правом (аналогічним відмові від позову). Визнання правовідношення або визнання факту повинне розглядатися як доказ, оскільки підтверджує певні факти і обставини, на які посилається інша сторона. Таке підтвердження повинне відповідати об”єктивній дійсності і може бути прийняте судом, якщо у нього немає сумнівів в тому, що визнання відповідає обставинам справи. Визнання особою факту, на який посилається інша сторона, не завжди означає визнання правовідносини . Відповідач, наприклад, може визнати факт сумісного мешкання і ведення загального господарства з позивачкою до народження дитини, але не визнати своїх батьківських обов”язків, посилаючись на те, що позивачка народила дитину від іншого чоловіка. З другого боку, визнаючи правовідносини, відповідач може робити це на підставі не тих фактів, на які вказує позивач. Суд може вважати визнаний факт встановленим, якщо у нього немає сумнівів в тому, що визнання відповідає дійсним обставинам справи і не зроблено під впливом обману, насильства, погрози, помилки або з метою приховання істини.

Визнання, вчинене в суді, називають судовим визнанням. Воно відбувається в ході судового засідання, і особа, що посилалася на факти, визнані в засіданні, звільняється від їх доведення. Визнання, яке було зроблене до початку судового процесу або поза судом, називають позасудовим. Таке визнання суд не може сприйняти безпосередньо, тому воно повинне бути доведено тією особою, яка посилається на нього. В процесі доказування позасудове визнання гратиме роль доказового факту. Розрізняють просте (без застереження) та кваліфіковане (із застереженням) визнання. Просте визнання не містить яких-небудь обмовок або умов, в кваліфікованому визнанні міститься обмовка, яка частково паралізує визнання. Так, відповідач, наприклад, визнає факт спричинення шкоди позивачу, але посилається на те, що він мав місце в результаті необережності самого потерпілого. Особа, що зробила кваліфіковане визнання, зобов”язана довести зроблену нею обмовку.

Пояснення сторін, третіх осіб і інших осіб можуть бути використані для встановлення будь-яких фактів і обставин. Яких-небудь обмежень закон не встановлює. Правило „допустимості доказів” не розповсюджується на пояснення сторін і інших осіб, що беруть участь в справі. Вони можуть бути використані і на підтвердження таких фактів, які повинні бути встановлені „певними засобами доказування”;

Показання свідків

Свідком (testis) може бути кожна особа, якій відомі які-небудь обставини, що відносяться до справи . Свідок є суб”єктом цивільного процесуального правовідношення і як такий має певні процесуальні права й несе відповідні обов”язки. Від інших суб”єктів свідка відрізняють специфічні ознаки:

- свідками завжди є громадяни, причому не тільки повнолітні. Якщо суд визнає за необхідне, що як свідки можуть бути допитані малолітні, які здатні розумно сприймати факти навколишньої дійсності;

- свідки відносяться до числа юридично незацікавлених осіб. Неюридична зацікавленість (споріднені відносини, дружба, ворожнеча, залежність по службі і т.д.) не перешкоджає виступу як свідка;

- свідок є особою, що безпосередньо сприймає обставини справи. Свідчення свідків – одне з найдавніших видів засобів доказування, їх достовірність обумовлена природним прагненням людини говорити правду. Давати правдиві свідчення легше, ніж умисно спотворювати дійсність. Помилкові свідчення – це завжди „легенда”, яку потрібно вигадати, побудувати. Помилкові свідчення потрібно запам”ятати, а при необхідності повторити, не вдаючись в суперечності. Відомості, що умисно спотворюють дійсність, ніколи не можуть передбачити і відобразити всього її різноманіття. От чому свідчення свідків відносяться до числа найпоширеніших засобів доказування і, не дивлячись на можливість їх фальсифікації через випадкові або умисні причини, можуть бути достовірним засобом встановлення істини.

Свідчення на суді надає істотну допомогу правосуддю, а тому його слід розглядати як важливий обов”язок кожного громадянина. Особа, викликана як свідок, зобов”язана з”явитися в суд і дати правдиві свідчення. За відмову або ухилення від надання свідчень і за надання завідомо неправдивого свідчення свідок несе відповідальність, встановлену законом.;

Письмові докази

Предмети, на яких за допомогою знаків висловлені певні думки, що містять відомості про факти і обставини, які мають значення для справи, є письмовими доказами. В законі перераховуються окремі види письмових доказів: акти, документи, довідки листи службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставнини, які мають значення для справи (ст. 64 ЦПК України). Вказаний перелік не є вичерпним, оскільки до числа письмових доказів відносяться: креслення, карти, схеми, музичні ноти і т.д. Ознаками письмового доказу є:

- наявність відповідного носія інформації (папір, магнітна стрічка, метал, дерево, картон і т.д.);

- наявність відповідного способу фіксації (букви, цифри, ноти, умовні знаки і т.д.);

- наявність відповідних думок, які знайшли віддзеркалення на носії за допомогою прийнятого виконавцем способу

За формою виконання письмові докази поділяються на прості і нотраіально посвідчені, що має значення для вирішення питання про допустимість засобів доказування у цивільно-процесуальних відносинах .

Особливе місце серед письмових доказів займають акти. В їх числі:

- акти правосуддя (постанови, вироки, ухвали тощо);

- адміністративні акти (рішення і ухвали);

- акти цивільного стану (свідоцтва про народження, смерті, реєстрації шлюбу, розлучення і т.д.);

- акти громадських органів;

- акти господарських судів

Відмінною рисою актів є юридична сила, порядок оскарження тощо. До числа документів відносяться перш за все особисті документи громадян (паспорт, диплом, військовий квиток, трудова книжка і т.д.). В особистих документах констатуються факти, що характеризують особу громадянина, ім”я, по батькові, прізвище, час народження місце народження, соціальне положення, освіта, інші анкетні дані тощо. Особливістю цього виду письмових доказів є те, що вони, як правило, складаються на спеціально виготовлених бланках, що мають строго певні реквізити (серії, номери, друк).

Документами є також письмові носії, які засвідчують певні факти, що мають юридичне значення. До них відносяться: договори, заявки, повістки, квитанції, платіжні документи, авансові звіти, акти ревізій.

Сутність цих юридичних документів полягає у фіксації волевиявлення відповідних осіб на здійснення яких-небудь дій. Документам цього вигляду, безумовно, властива певна форма. Таким чином, юридичними документами є також носії письмової інформації, які необхідні для підтвердження юридичних фактів і складені в спеціально передбаченій законом формі .

Юридичні документи складають лише частину письмових доказів. Не всі письмові носії інформації призначені для встановлення юридичних фактів і не всі вони виражаються в передбаченій законом спеціальній формі. До числа доказів такого вигляду перш за все слід віднести листи ділового характеру з різних питань: повідомлення про підготовку наукової конференції, прохання про надання технічної допомоги, висновок по виконаній роботі, клопотання про надання земельної ділянки тощо. Вони можуть бути використані в суді для встановлення обставин, що мають значення для справи.

Особливий вид письмових доказів складають різні технічні носії інформації: карти, креслення, схеми, плани. Вони широко увійшли до побуту останніми роками, у зв”язку з упровадженням різних автоматизованих систем. Специфічний спосіб фіксації фактів обумовлює і особливі способи сприйняття відомостей, які поміщені на технічних носіях. Якщо юридичний документ (договір, рахунок, квитанція і т.п.) може бути сприйнятий звичайним способом, тобто безпосередньо прочитаний, то технічний носій інформації у багатьох випадках вимагає розшифровки за допомогою спеціаліста.

З погляду достовірності жодному з видів доказів закон не дозволяє віддати яку-небудь перевагу. В той же час у письмових доказів є ряд позитивних якостей: будучи сформульовані і зафіксовані на папері або на іншому носії, вони більш стійкі і визначені, ніж свідчення свідків. Свідок може змінити свідчення, забути або, навпаки, пригадати які-небудь обставини справи.;



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.132.225 (0.018 с.)