Представницька діяльність прокурора в процесі відбувається у конкретних формах.

Формами представництва є:

а) звернення прокурора до суду з позовами чи заявами про захист прав і свобод інших осіб, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій або рішень органів і посадових осіб;

б) участь прокурора в розгляді судами справ;

в) внесення прокурором апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами.

 

Перша форма представництва прокурором інтересів громадян і держави — подання позовної заяви, заяви про відкриття провадження — характеризується тим, що прокурор сам вирішує питання про необхідність ініціювання процесу і подає до суду позов, заяву, в разі необхідності оскаржує рішення чи ухвалу суду в справі, у якій сам брав участь. Розгляд цих справ передбачено в позовному, наказному й окремому провадженнях.

Другою формою представництва прокурором є вступ прокурора в цивільний процес на будь-якій стадії для представництва інтересів громадян і держави, якщо прокурор не брав участі в розгляді справи в попередніх інстанціях.

Друга форма представництва прокурором інтересів громадян і держави, виходячи з ч. 2 ст. 45 ЦПК, характеризується тим, що прокурор незалежно від участі у розгляді справи в суді першої інстанції наділений правом оскарження рішень суду як у апеляційному, так і в касаційному порядку.

Звичайно, вступ прокурора в цивільний процес на будь-якій стадії зовсім не означає його право, наприклад, вступити у справу, яка розглядається судом першої інстанції, на стадії судових дебатів.

Прокурорське представництво як і представництво, передбачене ст. 38 ЦПК, за своєю природою є цивільним процесуальним, оскільки у суді прокурор вчиняє процесуальні дії на захист порушених чи оспорюваних прав, свобод та інтересів громадян і держави, проте воно суттєво відрізняється від закріпленого чинним законодавством інституту представництва в суді.

По-перше, представництво в судах інтересів громадян чи держави у випадках, передбачених законом, є самостійною формою діяльності, що здійснюється особливим органом, який не має особистого інтересу, виступає від імені держави в інтересах громадянина, держави, суспільства.

По-друге, прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді від свого імені, тому отримання довіреностей на ведення справи, на відміну від судового представника, йому не потрібне.

По-третє, прокурор не перебуває в матеріально-правовому зв'язку з особою, яку вій представляє. По-четверте, прокурор може представляти в суді інтереси громадянина чи держави лише за наявності підстав, зазначених у законі. По-п'яте, прокурор наділений усіма процесуальними правами та обов'язками особи, в інтересах якої він діє, за винятком права укладати мирову угоду, обмежити процесуальні права прокурора особа, яку він представляє, не може, а судовий представник наділений усіма процесуальними правами й обов'язками особи, в інтересах якої він діє, без винятків, якщо інше не передбачено довіреністю.

Із питанням правової природи прокурорського представництва пов'язані і проблеми визначення процесуального становища прокурора в цивільному судочинстві. Для захисту прав громадян, інтересів суспільства й держави із позовом до суду може звернутися прокурор як й інші особи, зазначені в ст. 45 ЦПК, який діє як посадова особа і який не є суб'єктом спірних матеріальних правовідносин. Згідно з принципом диспозитивності прокурор наділяється правами, які дають йому можливість домагатися поновлення порушених суб'єктивних прав, свобод та інтересів, що охороняються законом, тобто забезпечувати права заінтересованих осіб.

Проте можливе виникнення колізії між позиціями суб'єктів, визначених ст. 45 ЦПК, та матеріально заінтересованої особи в процесі розгляду справи. Ця колізія буде вирішуватися на користь сторони у справі. Згідно з ч. З ст. 46 ЦПК якщо особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність та в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених вимог, суд залишає заяву без розгляду.

Процесуальна правосуб'єктність прокурора не може зводитись до сторони позивача. Стороною в процесі може бути лише особа, яка має матеріально-правовий інтерес у справі та щодо якої судове рішення може встановити наявність чи відсутність прав і обов'язків. Щоб бути позивачем, недостатньо ініціювати відкриття провадження у справі. Прокурор на відміну від сторони у справі має не особисту матеріально-правову заінтересованість, а державну (службову), процесуальну; він не є учасником спірного матеріального правовідношення; захищає не свої права та інтереси, а права та інтереси інших осіб; рішення суду за позовом прокурора поширюється не на нього, а на особу, в інтересах якої було відкрито провадження у справі; органи прокуратури звільняються від сплати судових витрат.

Частина І ст. 46 ЦПК чітко зазначає, що органи та інші особи, які відповідно до ст. 45 ЦПК звернулись до суду в інтересах інших осіб або в державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні прана та обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурора не можна вважати позивачем у процесі, оскільки у цьому випадку, зокрема особи, які беруть участь у справі, не могли б заявити прокурору відвід, або до нього міг би бути пред'явлений зустрічний позов.

Отже, представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді — це процесуальна діяльність, відповідно до якої прокурор, реалізуючи визначені Конституцію і законами України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави чи громадянина.

Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення. Конституція і ЦПК наділяють прокурора правом звернення з позовами про захист фізичних осіб і держави, але робити це він може у випадках, спеціально передбачених законом.

Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захисти свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави — наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних чи юридичних осіб, які вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Прокурор звертається до суду із заявою на захист прав та інтересів неповнолітніх, непрацездатних утриманців, безвісно відсутніх осіб, якщо батьки, усиновлювачі, опікуни чи піклувальники, а також органи місцевого самоврядування ухиляються від їх захисту. Разом із пред'явленням позову прокурор має право вжити передбачених законом заходів щодо притягнення винних посадових осіб до відповідальності (п. З ч. 2 ст. 20 Закону "Про прокуратуру").

 

67. Поняття доказів. Засоби доказування.

Стаття 57. Докази

1. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

2. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

 

Докази і доказування - один із найважливіших інститутів цивільного процесуального права. Адже саме з допомогою доказів суд з'ясовує дійсні правовідносини сторін, обставини, що мають значення для справи.

Відповідно до коментованої статті докази - це відомості про факти, що цікавлять суд, на підставі яких він встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи.

Доказові факти - це ті обставини, які були встановлені судом в процесуальному порядку, і можуть використовуватися як докази про наявність фактів.

Носіями їх, або, інакше, джерелами доказів (засобами доказування), є люди, які спостерігали факти, які цікавлять суд, і тому мають відомості про них, і речі, що зберегли на собі сліди певного впливу або самі є слідами подій, що цікавлять суд. Наприклад, сторони уклали угоду купівлі-продажу будівлі. Ця угода оформлена у вигляді договору, засвідченого нотаріусом і зареєстрованого у органах місцевої адміністрації. Дії як такі вчинилися (покупець вступив у володіння будівлею, продавець отримав спричинену договором плату), але відомості про них зберігаються у пам'яті продавця, покупця, сусідів, нотаріуса, що засвідчив договір, а також у документах (договорі, реєстрі нотаріальної контори, реєстрових книгах БТІ).

В наведеному прикладі відомості про укладання договору купівлі-продажу будуть судовими доказами, а люди (продавець, покупець, сусіди, нотаріус) і речі (письмовий договір, реєстр нотаріальної контори, реєстрові книги БТІ), що є носіями цих відомостей, - джерелами доказів.

Процесуальне призначення доказів - встановлення наявності або відсутності обставин, що мають значення для справи.

2. Хоча український законодавець відмовився від термінології "засіб доказування", фактично в частині 2 коментованої статті встановлює їх вичерпний перелік. Отже, засіб доказування - це джерело, в якому зафіксовано зміст доказу. Такими засобами можуть бути:

- пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків. Засобом доказування вважають не будь-які пояснення сторін, як це було за ЦПК 1963 р., а лише ті, які одержані під час допиту цих осіб як свідків. Ця новела дозволяє попередити, а при наявності порушення і притягнути сторону до кримінальної відповідальності за завідомо неправдиві показання. Сторони, треті особи та їхні представники за їх згодою можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи;

- показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини;

- письмові докази - будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи;

- речові докази - предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи;

- висновок експерта - докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом.

 

68. Принцип гласності судового розгляду.

Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Закріплений п. 7 ст. 129 Конституції України принцип гласності характеризує демократизм цивільного судочинства і сприяє здійсненню ним запобіжної і виховної функцій. Відкритий розгляд справ дає змогу громадянам безпосередньо стежити за роботою суду, а це підвищує його відповідальність за законне і правильне вирішення цивільних справ. Гласність цивільного процесу забезпечує правову пропаганду чинних законів, обізнаність населення з діяльністю суду, отже, сприяє зміцненню його авторитету. Присутні у залі переконуються в гуманності і справедливості законів. Гласність цивільного процесу позитивно впливає на осіб, які беруть участь у справі, процесуальні дії яких перебувають під контролем громадян, що перебувають у залі судового засідання.

Зміст принципу гласності цивільного судочинства полягає в тому, що розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці.

Закритий судовий розгляд також допускається за мотивованою ухвалою суду з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, а також забезпечення таємниці усиновлення. У закритому судовому засіданні присутні особи, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках також свідки, експерти, перекладачі (ст. 6 ЦПК України). Рішення суддів проголошуються прилюдно, крім випадків, коли розгляд справи проводився у закритому судовому засіданні. До залу судового засідання не допускаються громадяни, молодші 16-ти років, якщо вони не є особами, які беруть участь у справі, або свідками. Встановлене ст. 6 ЦПК України визначення змісту принципу гласності як відкритого розгляду справ у суді не є повним. Гласність означає також відкритість усіх матеріалів справи для осіб, які беруть участь у справі, їх право знайомитися з матеріалами, обов'язкове інформування учасників справи про час і місце судового засідання, про результати розгляду відповідної справи і про виконання окремих процесуальних дій (статті 27, 140 ЦПК України).

Гласність судового розгляду полягає також у праві публікувати звіти і повідомлення про судові процеси у пресі, інформувати по радіо, телебаченню, в кіно та з використанням інших засобів масової інформації, обговорювати матеріали справи у трудовому колективі тощо. Проведення у залі судового засідання фото- і кінозйомки, теле-, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання, допускається з дозволу суду за наявності згоди на це осіб, які беруть участь у справі. Ніхто не може бути обмеженим у праві на отримання в суді усної чи письмової інформації щодо результатів розгляду його судової справи. При розгляді справ перебіг процесу фіксується технічними засобами у порядку, визначеному процесуальним законом (ст. 9 Закону України «Про судоустрій України», статті 197-200 ЦПК України).

 

69. Поняття договірного представництва. Підстави договірного представництва. Договірне представництво фізичних та юридичних осіб. Чи є керівник організації представником юридичної особи? Як треба оформити доручення, щоб представник мав право укласти мирову угоду?

За підставами виникнення розрізняють законне та договірне представництво:

1. договірне – підставою його виникнення є волевиявлення сторін, при якому представника і особу, чиї інтереси він представляє, пов'язує договір доручення або трудовий договір (таке представництво здійснюється адвокатами, юрисконсультами по справах своїх організацій тощо);

Договірне представництво за ступенем обов’язковості є добровільним і факультативним, тобто необов’язковим, але для його виникнення необхідне волевиявлення особи, яка потребує представництва.

Договірне представництво виникає на підставі добровільно укладеного договору доручення, трудового договору, а на думку окремих вчених і з членства в громадській організації та інших підстав [9, С. 161].

Суб’єктами договірного представництва є адвокати, юрисконсульти та інші працівники підприємств, установ, організацій, у справах цих юридичних осіб, окремі громадяни-представники інтересів сторін і третіх осіб у суді – один з співучасників за дорученням інших співучасників та інші особи, які допущені судом до виконання функцій представника [8, С. 73]. Деякі вчені до суб’єктів договірного представництва відносять і уповноважених профспілок та інших громадських організацій [9].

У судовій практиці поширено здійснення процесуального представництва адвокатами. Можливість функціонування адвокатури для надання юридичної допомоги передбачена ст. 59 Конституції України та ст. 12 ЦПКУ, а організація і порядок її діяльності визначаються Законом України «Про адвокатуру» (далі ЗУ «Про адвокатуру») та іншими законодавчими актами [1;2;5].

Справи юридичних осіб ведуть у суді їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники – юрисконсульти, інші співробітники або адвокати [2].

Громадське представництво полягає у тому, що в силу статуту, положення про громадську організацію вона може представляти у суді інтереси членів цієї організації [10, C. 22]. Так, професійні спілки мають право представляти інтереси своїх членів і захищати їх трудові, соціально-економіні права та інтереси [4]. Проте, деякі вчені, зокрема Штефан О.О., не відносить громадське представництво до договірного, і виділяють його в окремий вид представництва сторін і третіх осіб уповноваженими організацій [8, С. 73].

У справах, в яких беруть участь декілька позивачів чи декілька відповідачів, співучасники можуть доручити ведення справи одному із співучасників [2].

Процесуальними представниками сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, можуть бути також особи, допущені судом на їх прохання до участі в справі.

Не можуть бути договірними представниками в суді:

· особи, які не досягли повноліття;

· особи, які не мають цивільної процесуальної діє- та правоздатності;

· адвокати, які прийняли доручення про надання юридичної допомоги з порушення встановлених законодавством правил, а також особи, щодо яких припинена дія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльність або вона анульована;

Винятки – крім випадків, коли вони є законними представниками, представниками по справах організацій, де вони працюють, і представниками інтересів співучасників за своєю справою;

· суді, слідчі, прокурори;

Винятки – крім випадків, коли вони є законними представниками або представниками суду чи органів прокуратури, які є стороною у справі, або співучасниками у справі.

· секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок.

Винятки – якщо вони діять як батьки, опікуни, піклувальники або як представники відповідного суду, органу, що є стороною чи співучасником у справі [8, С. 73].

Для порівняння суб’єктів договірного представництва слід розглянути які суб’єкти діють в договірному представництві іноземних держав. Так, в цивільному процесі Англії функції процесуального представника, надання юридичної допомоги і захист прав й інтересів сторін здійснюються адвокатами – соліситорами і баристерами. Повноваження соліситора в цивільному процесі визначається дорученням заінтересованої особи, на підставі якого виникають договірні відносини між ними, які регулюються нормами договірного права. Повноваження на ведення цивільної справи баристер одержує від соліситора шляхом короткого викладення змісту справи. За виконання доручення баристер одержує гонорар від фірми соліситорів [11, С. 125].

Договірне представництво в цивільному процесі США здійснюється адвокатами. Повноваження адвокатів визначається договором доручення, укладеним з довірителем на ведення цивільної справи в суді. В ньому встановлюється обсяг і характер повноважень для представника, інші права і обов'язки сторін договору. Наявність договору доручення надає адвокату (представнику) повноваження вчиняти від імені довірителя всі процесуальні дії, які може вчиняти сам довіритель як сторона, яка бере участь в конкретній цивільній справі [11, C.125-126].