Стаття 189. Дослідження висновку експерта



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Стаття 189. Дослідження висновку експерта



1. Висновок експерта оголошується в судовому засіданні.

2. Для роз'яснення і доповнення висновку експерту можуть бути поставлені питання. Першою ставить питання експертові особа, за заявою якої призначено експертизу, та її представник, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Якщо експертизу призначено за клопотанням обох сторін, першим ставить питання експертові позивач і його представник.

3. Суд має право з'ясовувати суть відповіді експерта на питання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити питання експерту після закінчення його допиту особами, які беруть участь у справі.

4. Викладені письмово і підписані експертом роз'яснення і доповнення висновку приєднуються до справи.

Висновок експерта досліджується шляхом його оголошення в судовому засіданні.

Після оголошення висновку з метою його роз'яснення чи доповнення експерту можуть бути поставлені запитання особами, які беруть участь у справі. Першою ставить запитання особа за ініціативою, якої проводилася експертиза, а якщо експертизу призначено за клопотанням обох сторін, то першим запитання ставить позивач. Якщо експертизу призначено за клопотанням обох сторін, першим ставить питання експертові позивач і його представник.

Дані про висновок експерта і поставленні з цього приводу запитання заносяться до протоколу судового засідання. Правильність відповідей у протоколі посвідчується підписом експерта.

Суд має право з'ясовувати суть відповіді експерта на питання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити питання експерту після закінчення його допиту особами, які беруть участь у справі.

Викладені письмово і підписані експертом роз'яснення і доповнення висновку приєднуються до справи.

2. Реакція людини на однакові явища залежить від її емоційного стану та зовнішніх обставин. Експертне дослідження здійснюється експертом у звичній для нього обстановці. Експерт має допоміжні матеріали, може порадитися з колегами, може спокійно обміркувати методику та результати експертизи.

Допит в суді - це мікрострес для експерта. Емоційний стан, обстановка, динаміка допиту - все це суттєво відрізняється від умов, в яких проводилася експертиза. Треба враховувати й те, що між експертизою і допитом експерта в суді є тривалий проміжок часу, заповнений іншими експертними дослідженнями. У зв'язку із цим, пояснення експерта можуть Експертиза становить дослідження наданих судом об'єктів, яке проводиться експертами на основі спеціальних знань та на науковому підґрунті з метою вивчення відомостей про факти, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, яке відбувається у процесуальному порядку з дотриманням встановлених чинним законодавством правил. Судовим доказом є не сама по собі експертиза як засіб дослідження, з'ясування та пізнання фактичних обставин, а висновки експертів, що сформульовані на основі експертизи. Експертиза — це науково-дослідницький шлях до висновків про фактичні обставини у справі, що формулюється у висновках експертів. Тобто експертиза є засобом дослідження фактичної інформації з метою отримання доказів — висновків експертів.

Судова експертиза — це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явиш і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.

Ознаками судової експертизи є:

а) застосування спеціальних знань у формі дослідження (отримання нових даних, які до цього не були відомі суду) до певних об'єктів та предметів (спеціальними знаннями є професійні знання, що застосовуються експертами та не є загальновідомими);

б) здійснення експертизи особливим суб'єктом - - експертом за дорученням суду;

в) дотримання процесуальної форми;

г) отримання нових фактів та оформлення результатів у вигляді висновків експерта.

Судова експертиза є опосередкованим засобом доказування, проводиться спеціальним суб'єктом з метою отримання фактів, які можуть бути встановлені лише за допомогою експертного дослідження, результати якого оформлюються спеціальним документом — висновком експерта. Предметом судової експертизи є фактичні дані (обставини справи), які встановлюються на основі спеціальних наукових знань в галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо, а також дослідження матеріалів справи. Предметом конкретної експертизи є експертне завдання, яке необхідно вирішити експерту в процесі та за результатами дослідження спеціальних знань із застосуванням наявних в нього засобів та методів. Об'єктом експертизи є певний предмет (предмети), які необхідно дослідити експерту, якими зазвичай є речові докази. Крім того, до об'єктів експертизи також належать події, факти, явища та інші нематеріальні об'єкти, необхідність вивчення яких в процесі розгляду потребує спеціальних знань та проведення експертного дослідження. Однак вивчення цих подій, фактів, явищ та інших нематеріальних об'єктів здійснюється шляхом дослідження матеріальних носіїв інформації про них.

Ознаками висновку експерта, що відрізняють його від інших видів доказів, є такі:

а) наявність та використання спеціальних знань експерта як необхідний елемент висновку експерта;

б) проведення експертного дослідження та надання висновку лише за його результатами;

в) висновок експерта як особливий процесуальний документ, що має певну структуру та зміст;

г) експерт як джерело цього виду доказу та його процесуальне становище;

д) проведення експертизи як єдиний визначений законом спосіб отримання висновку експерта.

На відміну від інших видів доказів, у процесі доказування знання, що викладені у висновку експерта, характеризуються більшою гарантією достовірності. Це обумовлено низкою об'єктивних чинників, зокрема: незаінтересованістю та об'єктивністю експерта, науковим характером відомостей, що містяться у висновку, відображенням у висновку всього шляху формування знання, можливістю за допомогою іншого експерта повторно перевірити результати первинної експертизи. Тобто відомості, що містяться у висновку експерта, є фактичними даними про певні обставини об'єктивної дійсності, а сам висновок експерта є доказом.

Зміст письмового висновку експерта складається з 3 частин: вступної, дослідницької та заключної.

За кількісним складом експертів та напрямами дослідження розрізняють експертизу, яку експерт проводить одноособово, комісійну експертизу, що проводиться 2 і більше експертами одного напряму знань, а також комплексну експертизу, що проводиться 2 і більше експертами за різними галузями знань чи різними напрямами в межах однієї галузі знань.

За часом і метою призначеннярозрізняють основну експертизу; додаткову експертизу, що проводиться з метою усунення неповноти чи неясності висновку основної експертизи; повторну експертизу, що проводиться з метою усунення перевірки обґрунтованості висновку основної експертизи.

 

52. Контроль суду при розпорядженні сторін своїми диспозитивними правами.

Принцип диспозитивності в системі цивільного процесуального права має основоположне значення. Він визначає механізм виникнення, руху та закінчення цивільного процесу. Саме цей принцип зазвичай називають рушійною силою цивільного процесу.

Незважаючи на те, що принцип диспозитивності, на відміну від принципу змагальності, не є конституційним принципом, ми вважаємо, що він має конституційну основу. Суть цього принципу полягає в можливості вільного звернення заінтересованих осіб за захистом порушеного права чи охоронюваних законом інтересів до суду. Принцип диспозитивності закріплений у ст. 55 Конституції України, що гарантує кожному громадянину право на судовий захист його прав і свобод, і його необхідно розглядати як вид державного захисту. Частина 4 цієї конституційної норми вказує на те, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За ст. 64 Конституції України, право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану. Згідно з частинами 2 та 3 ст. 124 Основного Закону, юрисдикція судів в Україні поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Право на вільне звернення заінтересованих осіб до суду за судовим захистом, як основа диспозитивності, не раз досліджувалось Конституційним Судом України (Рішення у справі за конституційним зверненням громадянки Дзюби Г.П. щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи від 25 листопада 1997 р. № 6-зп; Рішення про підсудність спорів Вищому арбітражному суду України від 1 жовтня 1998 р. № 13-рп/98 тощо).

У нормах Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) протягом всього часу його існування була відсутня стаття, яка б містила визначення диспозитивності. Разом з тим, у новому ЦПК України від 18 березня 2004 р. з’явилася ст. 12 «Диспозитивність та межі судового розгляду». Згідно з ч. 1 цієї статті, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказів.

Частина 2 ст. 11 нового ЦПК передбачає, що кожна особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Таким чином, принцип диспозитивності отримує подальший розвиток через законодавче визначення.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.50.173 (0.007 с.)