Рішення суду: зміст і вимоги до нього

Судове рішення як основний акт судової влади повинно відповідати вимогам процесуального закону та правилам діловодства, встановленим для офіційних документів. Завдяки Закону "Про доступ до судових рішень" кожен має можливість дати свою оцінку стилю викладення тексту судового рішення, культурі судочинства та, звичайно, культурі автора цього документа (судді), а зрештою — справедливості судової влади. Тому грамотне складання процесуальних судових документів має велике значення для підвищення культури судочинства і виховної ролі суду.

Норми глави 7 розділу III "Позовне провадження" ЦПК визначають ряд вимог до судового рішення, зокрема воно повинно ухвалюватися, оформлюватися і підписуватися у встановленому порядку (ст. 209), бути законним і обґрунтованим (ст. 213), мати свою структуру (ст.ст. 215—217) і проголошуватися публічно (ст. 218).

Порядок ухвалення, оформлення і підписання рішень суду (ст. 209 ЦПК) — це чітко врегульований цивільним процесуальним законодавством комплекс процесуальних дій, спрямованих на досягнення цієї мети, і послідовність їх здійснення.

Зокрема, суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення суду ухвалюється, оформляється і підписується в нарадчій кімнаті суддею, а в разі колегіального розгляду — суддями, які розглядали справу.

Лише у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення може бути відкладене на строк не більше ніж 5 днів з дня закінчення розгляду справи, але вступну і резолютивну частини суд має проголосити в тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи. Проголошені вступна і резолютивна частини рішення мають бути підписані всім складом суду і приєднані до справи (ст. 209 ЦПК). Воно може бути написаним від руки, виконаним машинописним способом чи набране на комп'ютері в одному примірнику.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим (ст. 213 ЦПК). Рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин на підставі ст. 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 р. № 14 "Про судове рішення у цивільній справі").

Зазначені вимоги до рішення суду — законність та обґрунтованість — є нероздільними, невідповідність рішення суду хоча б одній з них підриває його значення як правосудного.

Ухвалене у справі рішення суду має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій ст. 215 ЦПК, і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

Вступна частина рішення суду розпочинається найменуванням процесуального документа та вказівкою на те, що рішення постановляється іменем України Після цього у вступній частині відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 215 ЦПК послідовно зазначається: час та місце його ухвалення; найменування суду, що ухвалив рішення; прізвище й ініціали судді (суддів — при колегіальному розгляді) та секретаря судового засідання; імена (найменування) сторін та інших осіб, які брали участь у справі; предмет позовних вимог.

Стосовно останньої вимоги, у цій саме частині необхідно юридично точно сформулювати предмет вимоги як за основним, так і за зустрічним позовом, а також за позовними заявами третіх осіб, які заявляли самостійні вимоги щодо предмета спору.

У ній може зазначатися, в якому засіданні розглядалася справа (у відкритому чи закритому). Наприклад, норми ч. 1 ст. 289 ЦПК передбачають, що справа про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю щодо юридичних та фізичних осіб, розглядається у закритому судовому засіданні.

Описова частина рішення суду повинна містити: зміст і підстави позовних вимог відповідно до позовної заяви; узагальнений виклад позиції відповідача; пояснення осіб, які беруть участь у справі; інші докази, досліджені судом (п. 2 ч. І ст. 215 ЦПК).

У складних справах в описовій частині судового рішення можуть бути наведені посилання та розпорядчі дії сторін: про зміну позову, самостійні вимоги третіх осіб та їх обґрунтування, вимоги відповідача за зустрічним позовом та їх обґрунтування, пояснення позивача щодо цих вимог та його обґрунтування, а також рух справи в різних судових інстанціях, якщо вона розглядається не вперше.

Дослідженими слід вважати докази не лише за назвою, але й за одержаною через них інформацію про наявність чи відсутність обставин, що мають значення для справи.

При визначенні описової частини рішення не допускається ситуація, коли після пояснень осіб, які беруть участь у справі, йдеться про "інші докази", оскільки це не узгоджується зі ст.ст. 57. 184 ЦПК, за якими пояснення сторін, третіх осіб, їх представників вважаються доказами тільки у разі допиту цих осіб як свідків. Не можна вважати, що пояснення осіб, які беруть участь у справі, є "доказами", а решта — "іншими", а не просто доказами, передбаченими ст. 57 ЦПК.

Усі Інші міркування суду щодо вирішення справи є мотивами рішення суду, які викладаються в наступній — мотивувальній — його частині.

У мотивувальній частині (п. З ч. І ст. 215 ЦПК) рішення зазначаються посилання на встановлені судом обставини і визначені відповідно до них правовідносини; мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти; чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким.

У мотивувальній частині кожного рішення суду мають бути наведені також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках — на норми Конституції, на підставі яких визначені права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на ст.ст. 10, 11, 60, 212 та 214 ЦПК (ст.ст. 224—226 ЦПК — при ухваленні заочного рішення) й інші норми процесуального права, керуючись якими суд установив обставини справи, права та обов'язки сторін. У разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини, які згідно із Законом України від 23 лютого 2006 р. "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права та підлягають застосуванню в цій справі.

Резолютивна частина рішення суду містить у собі висновки по суті розглянутих вимог, зокрема про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково, про розподіл судових витрат, а також роз'яснення щодо строку і порядку набрання рішення суду законної сили та його оскарження (п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК).

Закон не передбачає включення до резолютивної частини рішення суду висновків з процесуальних питань, не пов'язаних з вирішенням справи по суті. Тому в цій частині неприпустимо вирішувати питання про виділення частини вимог у самостійне провадження або про закриття провадження в них, залишення заяви без розгляду тощо. Висновки з таких питань викладаються у формі ухвал (ч. 2 ст. 208 ЦПК), які постановляються у вигляді самостійного процесуального документа і можуть постановлятися одночасно з рішенням суду.

У резолютивній частині, крім викладеного, також визначається порядок і строк виконання рішення суду, забезпечення його виконання (ст. 217 ЦПК).

 

54. Принцип процесуальної рівності сторін.

Принцип процесуального рівноправ’я сторін притаманний тільки цивільному процесуальному праву і в ньому перетинаються два зумовлюючі фактори: з одного боку - рівність сторін цивільних правовідносин, заснована на рівності майнових відносин і економічного обороту, з іншого боку - конституційна рівність як елемент демократії, втілена у відповідних загальноправових принципах. Цей принцип важливий тим що, він по-перше відображає широту процесуальних прав сторін, по-друге, визначає становище сторін в процесі, визначає в значній мірі загальний лад позовного провадження.

Дане зауваження важливе для визначення правової природи принципу, що розглядається. В юридичній літературі відзначалося що неможна однозначно виходити з того, що принцип рівності сторін цивільного судового провадження зумовлений принципом рівності учасників цивільних правовідносин. Слід враховувати й те, що цей принцип складає обов’язкові начала при розгляді любого спору, який розглядається в судовому порядку, в тому числі спору про факт в особливому провадженні, тобто, як уже зазначалося, даний принцип внутрішньо притаманний цивільному процесуальному праву і є компонентом його методу. Тому, наприклад, незважаючи на нерівність учасників адміністративних правовідносин (один - суб’єкт влади, інший - підлеглий), в цивільному процесі владна ієрархія стирається. Названі особи наділені рівними можливостями відстоювати правомірність своєї позиції.

Набільш повно принцип процесуальної рівності сторін проявляється в позовному провадженні.

Як відомо, для позовної форми захисту цивільних прав (позовного провадження у цивільних справах) характерно:

- наявність правової вимоги, що випливає з порушеного або оскарженого права, що в силу закону підлягає розгляду у певному порядку, визначеному законом(наявність позову);

- наявність суперечки про право;

- наявність двох сторін з протилежними юридичними інтересами, яким надано широкі можливості по захисту своїх прав та законних інтересів, в суперечці що виникла.

Таким чином, в позовному провдженні найбільш яскраво відображаються три спецефічні (функціональні) принципи цивільного процесу - принцип диспозитивності, змагальності сторін та процесуальноії рівності сторін.

Принцип процесуальної рівності сторін забезпечується змагальною формою судового провадження, яка надає їм можливість в одинаковій мірі змагатися перед судом, особливо в стадії судового розгляду справи і вирішення справи. Джерела змагання полягають в протиріччях матеріально-правових інтересів сторін спірних правовідносин, однак в суді матеріально-правова суперечка набуває форми процесуального змагання з використанням сторонами рівних процесуальних прав

Рівноправність громадян, яка проголошується Конституцією, означає рівність всіх громадян при використанні і реалізації прав, передбачених законом, і одночасно покладання одинакових обов’язків. Ні Конституція, ні інші правові акти не передбачають, ніяких переваг громадян в залежності від їх соціального становища.

Таким чином, за принципом рівності сторін, на суд покладено обов’язок забезпечувати учасникам процесу одинакові можливості для реалізації їх прав і вимагати від них виконання певних обов’язків. Таке стоновище сторін в цивільному процесі є одним із проявів демократії.

 

55. Поняття факультативної співучасті.

Факультативна співучасть — виникає за обставин процесуального характеру, а саме в силу доцільності одночасного розгляду кількох цивільних справ з метою економії коштів та часу на їх розгляд.

Основне призначення факультативної співучасті — це усунення можливості прийняття протилежних за змістом судових рішень в цивільних справах.

Крім того, за факультативної співучасті взагалі у цивільній справі скорочуються судові витрати, оскільки скорочується кількість судових засідань при розгляді цивільного позову, адже декілька судових цивільних процесів замінює тільки один.

Законодавцем дається перелік випадків допущення процесуальної співучасті за участі у цивільній справі кількох цивільних позивачів і (або) цивільних відповідачів: якщо предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів, права та обов'язки кількох позивачів або відповідачів виникли з однієї підстави, предметом спору є однорідні права та обов'язки.

У співучасників є право на доручення одному із співучасників вести цивільну справу від їх імені. Але законодавець наголошує, що у нього повинна бути повна цивільна процесуальна дієздатність.

Може статись, що із декількох співучасників у цивільному процесі у одного є юридична освіта та відповідна юридична практика участі у судах загальної юрисдикції у вигляді представника в цивільних справах, а саме при розгляді цивільних позовів різних категорій. Це може бути підставою для відповідного звернення до такого співучасника іншими співучасниками на предмет делегування йому своїх повноважень для самостійного ведення цивільної справи, вибору доцільних процесуальних засобів, які допоможуть у досягненні основної мети в справі.

Цією метою, безумовно, є ухвалення остаточного рішення у цивільній справі на користь всіх процесуальних співучасників, які виступають на одній стороні, як на користь того співучасника, який за належним дорученням інших своїх "колег" у справі веде її, так і тих співучасників, хто йому довірив захищати свої інтереси у цивільній справі.

Необхідно зазначити, що вищенаведена модель ведення цивільної справи є зручною не тільки для співучасників у справі, але й для суду, оскільки ведення справи однією особою значно скорочує процесуальний час її розгляду, заощаджує кошти на виклик осіб, які беруть участь у розгляді цивільного позову до суду, тощо.

 

56. Складові частини судового засідання та їх характеристика.

Розгляд справи здійснюється у судовому засіданні, яке відбувається в призначений день та час в спеціально обладнаному для цього приміщенні суду – залі судових засідань. Ходом судового засідання керує головуючий, який спрямовує судовий розгляд. На нього завдання щодо забезпечення додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками цивільного процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов'язків, а також забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи. Тому головуючий наділений повноваженнями вживати необхідних заходів для забезпечення в судовому засіданні належного порядку, розглядати клопотання та інші звернення.

У разі виникнення заперечень у будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, а також свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів щодо дій головуючого, ці заперечення заносяться до журналу судового засідання, і про їх прийняття чи відхилення суд постановляє ухвалу.

Процесуальні дії, які проводяться у стадії судового розгляду, не є неупорядкованими, вони складаються у певні частини (етапи), кожна з яких має своє значення, зміст та призначена для вирішення певного кола питань. Таких частин чотири:

1) підготовча частина;

2) розгляд справи по суті;

3) судові дебати;

4) ухвалення та проголошення рішення.

Підготовча частина. Цей етап носить попередньо-перевірочний характер і полягає у тому, що процесуальні дії суду та інших учасників процесу спрямовуються головним чином на визначення можливості розгляду справи по суті в конкретному судовому засіданні. Послідовність вчинення процесуальний дій в підготовчій частині судового засідання визначається ст.ст. 163-172 ЦПК.

У підготовчій частині вирішуються такі питання: чи може справа розглядатися цим складом суду; чи можливе засідання при наявній явці учасників процесу, при наявності наявних доказів; про відводи (якщо такі заявлено) тощо.

Підготовча частина починається з відкриття судового засідання головуючим та оголошення, яка справа розглядатиметься. Після цього суд вирішує питання про явку осіб: секретар судового засідання доповідає, хто з’явився, чи вручені повістки особам, які не з’явилися, та які є відомості про причини неявки останніх.

Заслухавши секретаря, суд встановлює особу тих, хто з’явився. У кожної особи з’ясовується прізвище, ім’я, по батькові, рік народження, місце проживання та роботи. Порядок встановлення особи залежить від суб’єкта та обставин справи.

Якщо у справі бере участь перекладач, йому роз'яснюються його права та обов'язки та під розписку він попереджається про кримінальну відповідальність за завідомо неправильний переклад і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. Крім того, перекладач приводиться до присяги, текст якої підписується ним та разом з розпискою приєднуються до справи.

Наступною процесуальною дією є видалення свідків із зали судового засідання у відведені для цього приміщення. При цьому судовий розпорядник повинен вжити заходів щодо того, щоб свідки, які допитані судом, не спілкувалися з тими, яких суд ще не допитав.

У цій же частині головуючий оголошує склад суду, прізвища експерта, перекладача, спеціаліста, секретаря судового засідання та роз’яснює учасникам справи їх процесуальні права та обов‘язки (зокрема, право заявляти клопотання перед судом, право на відвід тощо), про що зазначається в журналі судового засідання. У першу чергу розглядаються заяви про відводи, після вирішення яких, головуючий з’ясовує чи є в учасників процесу клопотання в зв’язку з розглядом справи. Якщо заяви та клопотання заявляються, суд заслухавши думку осіб, які беруть участь у справі, вирішує їх. За результатами розгляду заяв та клопотань постановляється ухвала, при цьому відмова у задоволенні клопотання не перешкоджає у подальшому заявляти таке ж клопотання чи заяву.

Суд також вирішує питання про наслідки неявки в судове засідання сторін, інших осіб, які беруть участь у справі (ст. 169 ЦПК), в тому числі, про відкладення розгляду справи.

Розгляд справи по суті (ст.ст. 173-192 ЦПК). Друга частина судового розгляду розпочинається доповіддю головуючого про обставини справи, в якій зазначаються: назва справи, позивач, відповідач, суть та предмет спору, зміст заявлених вимог, та обставини, на які сторони посилаються як на їх обґрунтування, а також про визнання сторонами певних обставин під час попереднього судового засідання (якщо таке мало місце). Якщо справа розглядалася й була відкладена розглядом, головуючий називає причини відкладення та повідомляє чи їх усунено. Якщо справа була вирішена по суті, але рішення було скасовано, а матеріали надійшли на новий розгляд від суду апеляційної чи касаційної інстанції з відповідними вказівками, про це також повинно бути зазначено.

Метою даної доповіді є доведення змісту справи до учасників процесу та всіх присутніх в залі судового засідання осіб, що надає їм можливість стежити за рухом процесу (особливо це важливо для сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, якщо вони з тих чи інших причин були відсутні у попередньому судовому засіданні).

Після доповіді, головуючий з'ясовує: чи підтримує позивач свої вимоги, чи визнає відповідач вимоги позивача та чи не бажають сторони укласти мирову угоду або звернутися для вирішення спору до третейського суду. У разі надходження відповідних клопотань, суд повинен дати на них відповідь (постановити відповідну ухвалу чи навіть ухвалити рішення по справі).

Після доповіді суд заслуховує пояснення осіб, які беруть участь у справі. Законодавчо визначено наступну послідовність виступу таких осіб: спочатку заслуховуються позивач та третя особа, яка бере участь на його стороні, потім відповідач та третя особа, яка бере участь на його стороні. Особи, які звернулися до суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб, дають пояснення першими.

Якщо у справі беруть участь представники, їх пояснення заслуховуються після пояснень сторони, третьої особи, яку вони представляють. Відповідно до ст. 175 ЦПК пояснення можуть давати тільки представники, якщо про це є відповідне клопотанням сторони чи третьої особи.

Пояснення даються в довільній формі. Закон не регламентує послідовність викладу обставин на, які посилаються особи, як на обґрунтування своїх вимог, та не обмежує час виступу. Проте якщо особи, які дають пояснення, висловлюються нечітко або з їх слів не можна дійти висновку про те, визнають вони обставини чи заперечують проти них, суд може зажадати від цих осіб конкретної відповіді – “так” чи “ні”.

Якщо у справі є письмові пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, головуючий оголошує зміст цих пояснень. Так, якщо справа розглядається за відсутності відповідача, головуючий доповідає про позицію останнього щодо заявлених вимог, викладену в письмових поясненнях.

Додатковою гарантією захисту прав та законних інтересів учасників цивільного процесу є правило ст. 178 ЦПК, щодо можливості відмови від визнання обставин, яке було заявлене в попередньому судовому засіданні. Так, якщо сторона визнала певні обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною і доведе це, вона може відмовитись від такого визнання. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу.

Після заслуховування пояснень осіб, які беруть участь у справі, головуючий визначає порядок допиту свідків та дослідження інших доказів у справі.

Допит свідків (ст.ст. 180-184 ЦПК). Кожен свідок допитується в судовому засіданні окремо та після допиту залишається в залі судового засідання до закінчення розгляду справи, якщо суд не дозволить йому піти раніше. Свідки, які ще не дали показань, не можуть перебувати в залі судового засідання під час розгляду справи.

Перед допитом головуючий встановлює особу свідка, його вік, рід занять, місце проживання і стосунки із сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, роз'яснює його права і з'ясовує, чи не відмовляється він із встановлених законом підстав від давання показань. Відмова від давання показань приймається судом шляхом постановлення ухвали. Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, головуючий під розписку попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань та приводить його до присяги, текст якої підписується свідком. Підписані свідком текст присяги та розписка приєднуються до справи. Після цього головуючий пропонує свідкові розповісти все, що йому особисто відомо у справі.

За загальним правилом свідки допитуються усно, за винятком випадків, коли показання пов'язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберегти в пам'яті: в такому випадку, даючи показання, свідок може користуватися записами, які потім подаються судові та особам, які беруть участь у справі, і можуть бути приєднані до справи за ухвалою суду. В разі відкладення розгляду справи показання свідків, зібрані за судовими дорученнями, в порядку забезпечення доказів, під час допиту їх за місцем проживання, або показання, дані ними у судовому засіданні, в якому було ухвалено скасоване рішення і якщо участь цих свідків у новому судовому засіданні є неможливою, оголошуються.

Свідок має право давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє.

Свідку можуть бути поставлені запитання: першою задає питання особа, за заявою якої викликано свідка, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Суд ставить питання свідку після закінчення його допиту особами, які беруть участь у справі, проте закон наділяє його правом в будь-який момент допиту з'ясовувати суть відповіді свідка на питання осіб, які беруть участь у справі. Питання свідкам можуть ставитись і під час дослідження інших доказів. Якщо питання, поставлені свідку за змістом ображають честь чи гідність особи, є навідними або не стосуються предмета розгляду, за заявою осіб, які беруть участь у справі головуючий має право знімати їх.

На виконання положень ст. 63 Конституції України у ст. 50 ЦПК закріплено право свідка відмовитися давати показання, якщо відомі йому відомості стосуються його особисто, членів його сім'ї чи близьких родичів. Така відмова від давання показань приймається судом шляхом постановлення ухвали (ст. 180 ЦПК).

Свідок може бути допитаний повторно в тому самому або наступному засіданні за його заявою або заявою сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі, чи з ініціативи суду. Свідки також можуть бути допитані одночасно (очна ставка) для з’ясування причин розходжень у справі.

Особливий порядок передбачений для допиту малолітніх та неповнолітніх свідків. Згідно із ст. 182 ЦПК малолітні, а за розсудом суду, повнолітні свідки допитуються у присутності педагога або батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, які не заінтересовані у справі. Такі особи з дозволу суду можуть задавати свідкові питання, а також висловлювати свою думку стосовно особи свідка, змісту його показань.

Свідок, який не досяг шістнадцятирічного віку, не попереджається про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання, він не приводиться до присяги, а після закінчення допиту видаляється із зали судового засідання, крім випадків, коли суд визнав необхідною присутність цього свідка. Задля об’єктивного з’ясування обставин справи у виняткових випадках, на час допиту осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, із зали судового засідання за ухвалою суду може бути видалена та чи інша особа, яка бере участь у справі. Після повернення цієї особи до зали судового засідання головуючий повідомляє її про показання цього свідка і надає можливість задати йому питання.

Зважаючи на те, що пояснення сторін не визнаються законом засобом доказування, відповідно до ст. 184 ЦПК, якщо сторона, третя особа, їх представники заявлять, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, вони за їх згодою можуть бути допитані як свідки, в тому числі із попередженням їх про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань та ін.

Дослідження письмових доказів (ст. 185 ЦПК), в т.ч. отриманих в порядку їх забезпечення, огляду на місці або за судовими дорученнями, полягає в їх оголошенні в судовому засіданні та наданні для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках – також експертам, спеціалістам і свідкам. Особи, які беруть участь у справі, можуть давати свої пояснення з приводу вищевказаних доказів або протоколу їх огляду, з приводу досліджуваних доказів їм, а також свідками, експертам, спеціалістам можуть ставитися питання.

З метою захисту державної або іншої таємниці, яка охороняється законом, ЦПК встановлює спеціальні правила дослідження особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції яка містить таку таємницю. Дані документи можуть оголошуватись у відкритому судовому засіданні тільки за згодою осіб, визначених ст. 306 ЦК (особи, яка їх направила, та адресата). Це ж правило застосовується при дослідженні звуко- і відеозаписів приватного характеру (ст. 186 ЦПК).

Відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису проводяться в судовому засіданні або в іншому приміщенні, спеціально підготовленому для цього, з відображенням у журналі судового засідання особливостей оголошуваних матеріалів і зазначенням часу демонстрації. Після цього суд заслуховує пояснення осіб, які беруть участь у справі. У разі потреби відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису можуть бути повторені повністю або у певній частині.

З метою з'ясування відомостей, що містяться у матеріалах звуко- і відеозапису (наприклад, якщо зображення нечітке або носій пошкоджено тощо), а також у зв'язку з надходженням заяви про їх фальшивість судом може бути залучено спеціаліста або призначено експертизу.

Дослідження речових доказів. Речові докази досліджуються шляхом їх огляду в залі судового засідання або іншим способом. За правилами ст. 187 ЦПК після огляду такі докази пред'являються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках – також експертам, спеціалістам і свідкам, які, в свою чергу, можуть звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов'язані з оглядом, про що зазначається в журналі судового засідання.

Якщо речові докази досліджувались не в судовому засіданні, а, наприклад за місцем їх знаходження, протоколи огляду оголошуються в судовому засіданні і особи, які беруть участь у справі, можуть дати свої пояснення з приводу цих протоколів. Крім того, особи, які беруть участь у справі, можуть ставити питання з приводу речових доказів свідкам, а також експертам, спеціалістам, які їх оглядали.

Дослідження висновку експерта (ст. 189 ЦПК). Експерт подає свій висновок у письмовій формі, тому даний документ, оголошується в судовому засіданні. Для роз'яснення і доповнення висновку експерту можуть бути поставлені питання. Першою, як і при допиті свідків, питання експертові ставить особа, за заявою якої призначено експертизу, та її представник, потім інші особи, а опісля – суд. Якщо експертизу призначено за клопотанням обох сторін, першим ставить питання експертові позивач і його представник. Суд також має право з'ясовувати суть відповіді експерта на питання осіб, які беруть участь у справі.

Під час дослідження доказів можливою є участь спеціаліста, який може надавати усні консультації або письмові роз'яснення (висновки). Йому також можуть бути поставлені питання по суті наданих усних консультацій чи письмових роз'яснень.

Після з'ясування всіх обставин справи та перевірки їх доказами головуючий з'ясовує у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, чи не бажають вони дати додаткові пояснення, які можуть доповнити матеріали справи.

Вислухавши додаткові пояснення і вирішивши заявлені при цьому клопотання або за відсутності додаткових пояснень суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами і переходить до наступної частини судового засідання – судових дебатів.

Судові дебати – це частина судового розгляду, в якій особи, які беруть участь у справі, у своїх промовах підводять підсумки своїх пояснень, дають оцінку дослідженим доказам, наводять власну точку зору щодо того, яким повинен бути результат розгляду та вирішення справи.

Ст. 193 ЦПК закріплює чіткий порядок та послідовність виступу учасників процесу у дебатах. Першим надається слово сторонам та їх представникам. Треті особи без самостійних вимог виступають у судових дебатах після особи, на стороні якої вони беруть участь. Якщо в справі бере участь третя особа, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору, то вона та її представник виступають у судових дебатах після сторін. Особи, які беруть участь у справі можуть відмовитись від участі в судових дебатах або доручити своїм представникам висловити їх позицію.

Якщо справа порушена органами або особами, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, вони виступають у судових дебатах першими. Після них виступають особи, в інтересах яких відкрито провадження у справі.

Промови оголошуються у довільній формі та не обмежені часом, проте головуючий може зупинити промовця, якщо останній виходить за межі справи, що розглядається судом, або повторюється. У своїх промовах особи можуть посилатися лише на ті обставини і докази, які були досліджені в судовому засіданні.

З дозволу суду промовці можуть обмінюватися репліками. Реплікою є коротка відповідь, заперечення, зауваження, які висловлюються учасниками судових дебатів в зв'язку із сказаним у промовах. Відповідно до ст. 193 ЦПК право останньої репліки завжди належить відповідачеві та його представникові.

Інколи у ході судових дебатів виникає необхідність дослідження нових обставин, що мають значення для справи, або дослідження нових доказів. Оскільки у цій частині судового засідання вони досліджуватися не можуть, суд постановляє ухвалу про повернення до з’ясування обставин у справі. Після закінчення з’ясування обставин у справі та перевірки їх доказами судові дебати проводяться в загальному порядку.

Ця частина судового засідання закінчується виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.

Ухвалення та оголошення рішення суду (ст.ст. 195-196 ЦПК). Рішення суду ухвалюється тільки в спеціально обладнаному для цього приміщенні – нарадчій кімнаті, куди має доступ тільки суддя (судді), який розглядав справу. Суд виходить до нарадчої кімнати негайно після закінчення судового розгляду попередньо оголосивши орієнтовний час, коли рішення буде оголошено.

Відповідно до ст. 214 ЦПК у нарадчій кімнаті при ухваленні рішення суд вирішує такі питання:

- чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення сторін, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи є інші фактичні дані (наприклад, пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

- які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

- яка правова норма підлягає застосуванню до правовідносин, що були предметом судового дослідження;

- як повинна бути вирішена відповідна справа (задовольняти повністю або частково позовні вимоги чи ні тощо);

- як розподілити судові витрати між сторонами;

- чи є підстави допустити негайне виконання судового рiшення;

- чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

- інші питання обумовлені особливостями конкретної цивільної справи.

Очевидно, що найбільш прийнятною є безперервна нарада суддів в нарадчій кімнаті. Проте не виключена ситуація, коли для ухвалення законного та обґрунтованого рішення у справі не вистачатиме відомостей про певні обставини справи. В такому випадку закон передбачає можливість суду з'ясувати будь-яку обставину справи шляхом повторного допиту свідків або вчинення іншої процесуальної дії. У цьому випадку суд, не ухвалюючи рішення, відповідно до ст. 195 ЦПК постановляє ухвалу про поновлення судового розгляду, який проводитиметься виключно в межах з'ясування обставин, що потребують додаткової перевірки.

Головуючий немає жодних переваг при ухваленні рішення й усі питання вирішуються шляхом голосування більшістю голосів, при чому жоден із суддів не має права утримуватися від голосування. Суддя, не згодний з ухваленим рішенням, зобов'язаний його підписати, однак має право письмово викласти свою окрему думку.

Окремою думкою є це викладена у письмовій формі позиція одного з суддів, яка не збігається з позицією більшості складу суду щодо того, яке рішення повинно бути ухвалено в конкретній справі. Цей документ не проголошується в судовому засіданні, проте приєднується до справи і відповідно до ст. 19 ЦПК є відкритим для ознайомлення. Проте в науці цивільного процесуального права існує точка зору, що ознайомлення з окремою думкою судді дає повне уявлення про суперечності в позиціях суддів при прийнятті рішення, і, відповідно, розкриває таємницю нарадчої кімнати. В зв'язку з цим висловлюються пропозиції обмежити доступ до окремої думки.

Після прийняття та підписання рішення оголошується в судовому засіданні. У разі відкладення складання мотивувальної частини рішення у судовому засіданні проголошується вступна та резолютивна частини рішення, причому повідомляється, коли особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитися з повним рішенням суду.