Резолютивна частина рішення є найважливішою його частиною, оскільки саме тут суд чітко і однозначно зазначає, як він вирішує спір.

В резолютивній частині рішення зазначається:

- висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково. Зазначається фраза "Позов задовольнити" або "У позові відмовити". Якщо задовольняється лише частина позовних вимог, то зазначається "Позов задовольнити частково".

- висновок суду по суті позовних вимог. Ця частина рішення формулюється залежно від обраного позивачем способу захисту своїх порушених прав. Наприклад, визнати за Таким-то право власності на таке-то майно; стягнути з Такого-то конкретну суму; зобов'язати Такого-то вибачитися; визнати недійсним Такий-то договір тощо.

Резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні і такі, що випливають з встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші необхідні за законом питання.

В ній, зокрема, має бути зазначено: повністю чи частково задоволено позовні вимоги або в позові відмовлено; які саме права позивача визнано або поновлено; розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні; вартість майна, яке належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення присудженого майна у наявності не буде; які конкретно дії і на чию користь відповідач повинен вчинити або яким іншим передбаченим законом способом підлягає захисту порушене право; в яких межах допускається негайне виконання рішення, коли суд зобов'язаний або вправі його допустити.

При об'єднанні в одному провадженні кількох вимог або прийнятті зустрічного позову чи позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, має бути сформульовано, що саме постановив суд по кожній позовній вимозі.

Вирішуючи за позовами про визнання питання про наявність або відсутність тих чи інших правовідносин, суд при задоволенні позову зобов'язаний в необхідних випадках зазначити в резолютивній частині рішення і про ті правові наслідки, які тягне за собою таке визнання (наприклад, про анулювання актового запису про реєстрацію шлюбу в разі визнання його недійсним тощо).

З метою запобігання виникненню неясності при виконанні у резолютивній частині рішення зазначається точне і повне найменування організації і прізвище, ім'я та по батькові громадян, відносно яких суд вирішив питання (п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України N 11 від 29.12.76 "Про судове рішення").

В резолютивній частині рішення зазначається також про порядок виконання рішення, відстрочку або розстрочення виконання, вжиття заходів для забезпечення його виконання, якщо ці дії вживаються судом.

- розподіл судових витрат. Зазначається на кого слід віднести судові витрати та в якому розмірі.

- строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження. Зазначається, до якого апеляційного суду може бути подано скаргу та як вона подається. Наприклад, "Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Львівської області. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження через суд, який постановив оскаржуване рішення".

Резолютивна частина рішення суду не може мати умовного характеру. Вона повинна відповідати мотивувальній частині.

Вирішуючи спір, суд вправі з своєї ініціативи з метою необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб вийти за межі заявлених позивачем вимог, у випадку, коли таке його право прямо передбачено законом. Наприклад, відповідно до ст. 216 ЦК суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

В інших випадках вихід за межі позовних вимог слід вважати порушенням принципу диспозитивності та в цій частині рішення скасовувати.

Судам необхідно враховувати, що у формі рішення виносяться ті постанови суду першої інстанції, якими справа вирішується по суті. Закон не передбачає включення до резолютивної частини рішення висновків з питань, не пов'язаних з вирішенням справи по суті. Тому в ній неприпустимо вирішувати питання про виділення частини вимог в самостійне провадження або про закриття провадження по них, залишення заяви без розгляду тощо. Висновки з таких питань викладаються у формі ухвал, які виносяться у вигляді самостійного процесуального документа і можуть постановлятися одночасно з рішенням (п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України N 11 від 29.12.76 "Про судове рішення").

Стаття 218. Проголошення рішення суду

1. Рішення суду або його вступна та резолютивна частини проголошуються негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Головуючий роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження. У разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин судового рішення суд повідомляє, коли особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитися з повним рішенням суду.

Після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити це рішення.

 

71. Форма і зміст апеляційної скарги.

Стаття 295. Форма і зміст апеляційної скарги

1. Апеляційна скарга подається у письмовій формі.

2. В апеляційній скарзі мають бути зазначені:

1) найменування суду, до якого подається скарга;

2) ім'я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження;

3) ім'я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження;

4) рішення або ухвала, що оскаржуються;

5) в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин);

6) нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції;

7) клопотання особи, яка подала скаргу;

8) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

3. Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи.

4. До апеляційної скарги, поданої представником, має бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо ці документи раніше не подавалися.

5. До апеляційної скарги додаються копії скарги та доданих письмових матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

 

72. Поняття та види судових витрат. Розподіл витрат між сторонами. Звільнення від сплати судових витрат.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

2. Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом.

3. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать:

1) витрати на інформаційно-технічне забезпечення;

2) витрати на правову допомогу;

3) витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду;

4) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

5) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду спра-ви.

Коментар

Судова діяльність по розгляду і вирішенню цивільних справ, процесуальні дії інших учасників пов'язані з певними витратами, які прийнято іменувати судовими витратами. Коментована стаття цього Кодексу встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. Таким чином, закон вводить нове поняття - «судовий збір» - замість існуючого поняття «державне мито». Але п. 6 Прикінцевих та перехідних положень (розділ XI цього Кодексу) введено правило, що до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, встановлених законодавством для державного мита.

Судовий збір у цивільному процесі - це грошовий збір, що стягується при подачі заяв і скарг, а також за видачу судами копій документів. У випадках, коли розмір визначений у твердій сумі (зараз простий збір визначається у неоподатковуваних мінімумах доходів громадян), то такий збір називають простим, а якщо у процентному відношенні до ціни позову - пропорційним. Так, Декрет Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. «Про державне мито» передбачає такі розміри ставок судового збору з найбільш поширених категорій справ: з позовних заяв - один відсоток від ціни позову, але не менше трьох неоподатковуваних мінімумів; з позовних заяв про розірвання шлюбу - 0,5 неоподатковуваного мінімуму; про розірвання повторного шлюбу - один неоподаткований мінімум; з позовних заяв про розірвання шлюбу з особами, визнаними у встановленому порядку безвісно відсутніми чи недієздатними, або з особами, засудженими до позбавлення волі на строк не менше трьох років - 0,2 неоподатковуваного мінімуму; з позовних заяв про зміну або розірвання договору найму жилих приміщень, про продовження строку прийняття спадщини, про скасування арешту на майно та інші заяви немайнового характеру (або такі, що не підлягають оцінці) - 0,5 неоподатковуваного міні-муму; з заяв і скарг по справах окремого провадження - 0,5 неопо-датковуваного мінімуму.

Витрати, пов'язані з розглядом справи, - це витрати на інформаційно-технічне забезпечення; витрати на правову допомогу;витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Метою стягнення судових витрат є як певна компенсація витрат суду по розгляду цивільних справ, так і несприятливі майнові наслідки для осіб, що вчинили цивільні правопорушення.