Вироблення позиції у цивільній справі

У цивільній справі беруть участь сторони з протилежними інтересами та цілями. Кожна сторона прагне виграти процес і з цією метою намагається викласти суду свою версію події та подати докази на її підтвердження. Версія сторони про фактичні обставини справи та заявлена нею правова вимога, обґрунтована цією версією, складає позицію у цивільній справі.

Вироблення позиції у цивільній справі здійснюється поетапно: від з’ясування цілей клієнта до формулювання остаточної вимоги. Загалом, така діяльність передбачає проходження п’яти етапів:

1) уточнення проблеми та з’ясування цілей клієнта;

2) аналіз наявних у справі доказів;

3) пошук правових норм, які врегульовують дані правовідносини;

4) формування доказової бази у справі;

5) висунення версії, що позиційно інтерпретує факти, і формулювання правової вимоги.

Успішне з’ясування цілей клієнта повною мірою буде залежати від вмілого застосування навичок опитування клієнта. Проте, іноді з’ясування цілей може бути перенесене і на подальші етапи консультування. Даний етап завершується попереднім формулюванням вимоги та погодженням її з клієнтом.

Аналіз наявних доказів, пошук відповідних правових норм і формування доказової бази у справі органічно входять до структури загального аналізу справи. Висунення ж версії та формулювання конкретної правової вимоги є заключним етапом роботи над справою.

Певна річ, позиції сторін у цивільній справі не є такими, що встановлюються одноразово і остаточно, вони можуть змінюватися залежно від зміни норм, доказів і фактів. Саме тому позивач вправі протягом усього часу розгляду справи по суті змінити підставу або предмет позову, збільшити чи зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову, а відповідач – визнати позов повністю чи частково. Таким чином, особливістю позиції у цивільній справі є її гнучкість та змінюваність залежно від об’єктивних та суб’єктивних чинників, чого не можна сказати про позицію у кримінальній справі.

Серед різноманіття варіантів вирішення цивільних справ розглянемо особливості позицій, які можуть бути зайняті сторонами при необхідності судового вирішення спору.

 

Позивач	Відповідач
подання та підтримання позову	визнання позову
укладення мирової угоди	укладення мирової угоди
відмова від позову	невизнання позову, подання зустрічного позову

 

Проведемо аналіз вказаних позицій більш детально.

1. Подання та підтримання позову позивачем, аналогічно як і визнання позову відповідачем, можливе за наявності наступних умов:

а) між сторонами наявний спір про право;

б) наявні норми права, які забезпечують вимоги позивача;

в) наявні докази, які обґрунтовують такі вимоги. Позивачу така поза позиція дає змогу домогтися максимального задоволення порушених прав, а відповідачу – можливість уникнути зайвих судових витрат.

Визнання відповідачем позовних вимог можливе як повністю, так і частково. Часткове визнання відповідачем позову можливе у випадках, коли з матеріалів справи вбачається, що позивач може довести лише частину обставин справи.

2. Варіантом успішного вирішення цивільної справи може бути мирова угода, яку можна укласти як без звернення до суду, так і під час судового провадження. Мирова угода, укладена без звернення до суду, називається позасудовою, та є правочином у цивільно-правовому значенні. Позасудова мирова угода (договір) у випадку ухилення однією зі сторін від її виконання процесуального значення не має.

У разі порушення провадження у цивільній справі сторони можуть укласти судову мирову угоду, під якою варто розуміти угоду, укладену сторонами при розгляді справи і затверджену судом. У такій угоді позивач і відповідач шляхом взаємних уступок визначають свої права та обов’язки і припиняють спір, який виник між ними. Укладення мирової угоди позбавляє сторони можливості знову звертатися до суду за тими ж підставами та предметом.

Укладення мирової угоди визначається можливістю сторін зробити взаємні уступки одна одній.

3. Відмова від позову позивачем застосовується тоді, коли:

а) відсутні докази на обґрунтування власної позиції;

б) вимога не підкріплюється правовими нормами;

в) протилежна сторона має докази на обґрунтування іншої версії події.

4. Невизнання позову відповідачем може мати місце, якщо у протилежної сторони відсутні докази на обґрунтування обраної позиції або така позиція не ґрунтується на нормах права.

За наявності наведених вище умов, необхідних для подання та підтримання позову, відповідачем може бути заявлений зустрічний позов.

У процесі підготовки до консультування юрист не може обмежитись однією позицією і лише її запропонувати клієнтові. Саме тому корисним є складання схем вірогідних варіантів вирішення справи з вказівкою про переваги та недоліки кожного з них.

Проілюструємо це на прикладі підготовки юриста до представництва інтересів Н. у цивільній справі про визнання недійсним договору купівлі-продажу ¾ квартири, описаній в розділі, присвяченому аналізу справи.

Варіант позиції 1: повне визнання позову.

Договір купівлі-продажу ¾ квартири було підписано О. і М. внаслідок обману з боку Н.: вони, підписуючи договір, були впевнені, що продають ¼ частину квартири, а не ¾ частини, нотаріус не роз’яснила їм наслідків укладення договору купівлі-продажу, М. нічого не розумів, О. не читала договір, грошей за квартиру вони не отримали. Договір купівлі-продажу ¾ квартири О. і М. склали внаслідок застосуванням до них з боку Н. насильства, погроз про фізичну розправу, збігу тяжких обставин.

Варіант позиції 2: часткове визнання позову.

О. і М. добровільно продали Н. ¾ частини квартири. При укладенні договору купівлі-продажу Н. не застосовувалися до О. і М. обман, шантаж і погрози вчинення насильства. Н. вважає договір правомірно укладеним, але не здійснила розрахунку з О. і М. за придбану частину квартири. Н. заперечує проти визнання договору купівлі-продажу ¾ квартири недійсним і зобов’язується розрахуватися з О. і М.

Варіант позиції 3:укладення мирової угоди.

О. і М. добровільно продали Н. ¾ частини квартири. При укладенні договору купівлі-продажу Н. не застосовувалися до О. і М. обман, шантаж і погрози вчинення насильства. Н. вважає договір правомірно укладеним, але сторони вважають, що ¾ квартири було продано за заниженою ціною порівняно із тією, що існувала на день укладення договору. О. і М. зобов’язуються відмовитися від позову у випадку, якщо Н. виплатить їм певну суму грошей як компенсацію заниженої ціни.

Варіант позиції 4:невизнання позову.

О. і М. добровільно продали Н. ¾ частини квартири. При укладенні договору купівлі-продажу нею не застосовувалися до О. і М. обман, шантаж і погрози вчинення насильства. Після укладення договору купівлі-продажу О. і М. виписалися з квартири та звільнили Н. ¾ квартири, де вона зробила ремонт. Н. вважає договір укладеним правомірно.

Варіант позиції 5:подання зустрічного позову про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням.

О. і М. добровільно продали Н. ¾ частини квартири. При укладенні договору купівлі-продажу нею не застосовувалися до О. і М. обман, шантаж і погрози вчинення насильства. Після укладення договору купівлі-продажу О. і М. виписалися з квартири та звільнили Н. ¾ квартири, де вона зробила ремонт. Стосунки Н. з О. і М., які проживають в ¼ квартири, останнім часом погіршилися, внаслідок чого останні вчиняють їй перешкоди у користуванні ¾ частинами квартири. Н. вважає за необхідне подати зустрічний позов з вимогою зобов’язати М. і О. не вчиняти їй перешкод у користуванні власністю та встановити конкретний порядок користування жилим приміщенням.

Для того, щоб обрати однин із зазначених варіантів позиції у справі, юристу, який представляє інтереси Н., необхідно проаналізувати всі наявні докази у справі. Проведений представником Н. аналіз доказів свідчить, що О. і М. добровільно продали Н. ¾ частини квартири. Докази, які б підтверджували факт застосування Н. до О. і М. обману, шантажу та погроз вчинення насильства при укладенні договору купівлі-продажу, в справі відсутні. Це дозволило юристу обрати позицію, за якої Н. не визнаватиме позов О. і М. про визнання недійсним договору купівлі-продажу ¾ частин квартири та подасть зустрічний позов з вимогою зобов’язати М. і О. не вчиняти їй перешкод у користуванні власністю та встановити конкретний порядок користування жилим приміщенням.